Постанова
Іменем України
25 червня 2021 року
м. Київ
справа № 487/6840/18
провадження № 61-8405св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 28 січня 2020 року у складі судді Павлової Ж. П. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Ямкової О. О., Колосовського С. Ю., Локтіонової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, а 19 лютого 2019 року надала заяву з додатковими вимогами до тих же відповідачів та просила визнати недійсним договір, укладений відповідачами 30 листопада 2018 року про розірвання договору дарування, визнати договір дарування, укладений 17 жовтня 2017 року удаваним, застосувати до нього положення договору купівлі-продажу та перевести на позивача права та обов`язки покупця за цим договором.
В обґрунтування своїх вимог посилалась на те, що вона та відповідач ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом набули право власності на 35/200 часток домоволодіння АДРЕСА_1 за кожним.
21 серпня 2015 року позивач одержала від відповідача ОСОБА_2 повідомлення про його намір продати належну йому частку у домоволодінні за 350 000,00 грн, еквівалентних на той час 15 000,00 доларам США.
На вказане повідомлення позивач висловила свою незгоду, мотивуючи її тим, що вартість частки є завищеною, а сама частка не виділена, та має місце спір про порядок користування домоволодінням між усіма співвласниками.
У подальшому, в процесі розгляду справи про порядок користування, позивач несподівано дізналася про укладення 17 жовтня 2017 року третьою особою ОСОБА_4 від імені відповідача ОСОБА_2 з відповідачем ОСОБА_3 договору дарування, за яким остання отримала в дар 35/200 частин домоволодінні АДРЕСА_1, вартістю дару в 38 789,98 грн.
За такого, позивач звернулася до органів внутрішніх справ, де після ознайомлення з матеріалами перевірки, у неї виникли достатні підстави вважати договір дарування удаваним, укладеним з метою приховування договору купівлі-продажу у відповідності до статті 235 ЦК України, та позбавлення її переважного права на купівлю зазначеної частки.
Тому ОСОБА_1 звернулася до суду із оспорюванням договору дарування, та в процесі розгляду справи їй стало відомо про укладення 30 листопада 2018 року між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договору про розірвання договору дарування частини спірного домоволодіння.
Оскільки вказаний договір було укладено після відкриття провадження за цим позовом, позивач вважала зазначене підставою для визнання його недійсним у відповідності до положень статей 203, 215 ЦК України.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 28 січня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Зобов?язано ТУ ДСА України в Миколаївській області повернути ОСОБА_1 грошові коти у розмірі 38 790,00 грн, які були внесено відповідно до квитанції від
29 листопада 2019 року № 39.
Заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 25 лютого 2019 року, скасовано.
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок розірвання договору дарування за спільною згодою сторін, усі зобов`язання за таким договором є припиненими. Заборон для укладення договору розірвання договору дарування законодавством не встановлено, а волевиявлення його учасників на укладення такої угоди відповідає тим наслідкам, які відбулися. Підстав для визнання договору дарування удаваним та переведення прав та обов`язків покупців немає, так як зобов`язання за цим договором є припиненими, а тому не порушують права позивача, про захист яких вона просила.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 15 квітня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 задоволено частково.
Рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 28 січня 2020 року в частині відмови у задоволенні вимог про визнання договору дарування удаваним змінено, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог про визнання договору дарування удаваним, апеляційний суд виходив із того, що відповідачі за участю третьої особи уклали договір дарування з метою приховати договір купівлі-продажу частки майна, яке належить співвласникам на праві спільної часткової власності, маючи на меті, зокрема, не виконувати порядок, передбачений статтею 362 ЦК України. Проте, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що сторони виконали усі обов`язки за договором купівлі-продажу, так як гроші за договором купівлі-продажу продавець повинен отримати від покупця, а не завчасно, до укладення договору, від сторонньої особи, яка в процесі його укладення представляла інтереси продавця, а не покупця. Суттєво відмінної є і ціна угоди, оскільки ціна дару, що вказана у договорі дарування, відрізняється від фактично обумовленої сторонами вартості нерухомої речі, що зазначена в розписці продавця. За наведених обставин апеляційний суд зробив висновок про те, що сторонами насправді було вчинено правочин, який суперечить закону, і підстави для його дійсності, а саме купівлі-продажу, відсутні.
В іншій частині апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
25 травня 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, з урахуванням уточненої редакції касаційної скарги, просить скасувати рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 28 січня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 квітня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Касаційна скарга, зурахуванням уточненої редакції касаційної скарги,мотивована тим, що фактично суд апеляційної інстанції встановив факт удаваності договору дарування, але не застосував до нього положення договору купівлі-продажу. Заявник вказує, що суди не встановили мотиви та наміри сторін для укладення договору про розірвання договору дарування, оскільки юридично вони припинили обов?язки між собою, а фактично відповідачка ОСОБА_3 продовжує використовувати нерухоме майно (35/200 часток домоволодіння), як своє, використовуючи його для своєї підприємницької діяльності по наданню житла в оренду.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування апеляційним судом в оскаржуваному рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2020 року поновлено представнику
ОСОБА_1 - ОСОБА_5 строк на касаційне оскарження рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 28 січня 2020 року та постанови Миколаївського апеляційного суду від 15 квітня 2020 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Заводського районного суду міста Миколаєва.
17 серпня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Короткий зміст фактичних обставин справи
За позивачем ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом зареєстровано право власності на 35/200 часток домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від
29 серпня 2017 року.
Таке ж право власності на 35/200 часток домоволодіння АДРЕСА_1 зареєстровано і за відповідачем ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, яке видане 19 листопада 2014 року.
19 серпня 2015 року відповідачем ОСОБА_2 на ім`я позивача направлено листа, за яким їй запропоновано придбати належну йому частку у домоволодінні за
350 000,00 грн, що еквівалентно на той час 15 000,00 доларам США.
25 серпня 2015 року позивач відмовилась від даної пропозиції, з тих мотивів, що вартість частки є завищеною, а сама частка у праві спільної власності на нерухоме майно не виділена в натурі.
17 жовтня 2017 року між відповідачем ОСОБА_2, в інтересах якого діяла третя особа ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_3 укладено договір дарування належних ОСОБА_2 35/200 часток домоволодіння АДРЕСА_1 . Дарунок сторони оцінили в 38 789,98 грн.
Разом з тим, за наявними матеріалами справи відповідач ОСОБА_2 отримав за договором дарування в рахунок відчуження на користь відповідача ОСОБА_3 належних йому 35/200 часток кошти в розмірі
9 000,00 доларів США від ОСОБА_4, факт чого третя особа підтвердив у наданих особисто поясненнях працівникам поліції. При цьому ОСОБА_2 отримав кошти
29 травня 2017 року безпосередньо від третьої особи за продаж майна без посилання на продаж належного йому майна будь-якій іншій особі, в тому числі іншому відповідачу.
30 листопада 2018 року між відповідачами по справі укладено договір про розірвання вищевказаного договору дарування.