ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
9 червня 2021 року
м. Київ
справа № 404/5111/17
провадження № 61-22209св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління з питань захисту прав дітей міської ради міста Кропивницького,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 6 листопада 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Авраменко Т. М., Суровицької Л. В., Черненка В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління з питань захисту прав дітей міської ради міста Кропивницького, про позбавлення батьківських прав.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона з 10 серпня 2011 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 перебувала з ОСОБА_2 у шлюбі, в якому народилася дочка ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Після розірвання шлюбу дочка проживає з нею та перебуває на її утриманні; відповідач протягом тривалого часу не цікавиться дочкою, не приймає участі у її вихованні, не піклується про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, матеріальної допомоги не надає, що, на її думку, свідчить про самоусунення від виконання батьківських обов`язків.
Також вказувала, що дочка відвідує ансамбль бального танцю "Конвалія" і приймає участь у концертах та конкурсах, які проводяться за кордоном, проте відповідач відмовляється надати дозвіл на виїзд дочки за кордон, чим перешкоджає розвитку дочки у творчих починаннях.
Посилаючись на зазначене, а також на те, що на 1 липня 2017 року відповідач має заборгованість зі сплати аліментів, позивач просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 серпня 2019 року, ухваленим у складі судді Іванової Н. Ю., позов задоволено.
Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав щодо дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків з виховання дитини, що є підставою для позбавлення його батьківських прав.
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 6 листопада 2019 року рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 серпня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, дослідивши докази у справі, дав їм оцінку і, з урахуванням вимог статей 12, 81 ЦПК України, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, так як достатніх і допустимих доказів свідомого ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків не надано.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У грудні 2019 року ОСОБА_1 подала до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила постанову Кропивницького апеляційного суду від 6 листопада 2019 року скасувати та залишити в силі рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 серпня 2019 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, оскільки не встановив фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, не надав належної оцінки зібраним у справі доказам, що призвело до неправильного вирішення справи.
На думку заявника, вирішуючи справу, апеляційний суд не врахував, що відповідач тривалий час не приймає участі у вихованні дочки, не піклується про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, матеріальної допомоги також не надає, що підтверджується заборгованістю зі сплати аліментів; вказане свідчить про самоусунення від виконання батьківських обов`язків і є підставою для позбавлення його батьківських прав.
Не врахував апеляційний суд і висновок органу опіки і піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дочки ОСОБА_3 .
Заперечуючи проти позбавлення батьківських прав, відповідач посилався на тимчасову неможливість виконувати батьківські обов`язки у зв`язку з участю в антитерористичній операції на сході України та проходженням військової служби, однак належних і допустимих доказів на підтвердження цих обставин матеріали справи не містять.
Разом з цим, заявник вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, які мали значення для її правильного вирішення, надав належну оцінку зібраним у справі доказам, поясненням свідків та ухвалив неупереджене, законне, обґрунтоване і справедливе судове рішення.
Посилаючись на зазначене, заявник просила про задоволення касаційної скарги.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 2 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 10 серпня 2011 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі, який рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 10 вересня 2012 року розірвано.
У цьому шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася дочка ОСОБА_4 .
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 14 серпня 2013 року стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на дочку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 500 грн щомісячно, починаючи з 23 липня 2013 року, і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнено з ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_1 300 грн щомісячно, починаючи з 23 липня 2013 року, і до досягнення дитиною трирічного віку - до 2 вересня 2014 року.
З розрахунку заборгованості, наданого державним виконавцем Кіровоградського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, суди встановили, що на 1 липня 2017 року ОСОБА_2 має заборгованість зі сплати аліментів, яка становить 28 500 грн.
Суди попередніх інстанцій з довідки дошкільного навчального закладу (ясла-садок) № 63 "Посмішка" від 23 червня 2017 рок встановили, що ОСОБА_4 відвідує цей дошкільний навчальний заклад; батько дитини - ОСОБА_2 до дошкільного закладу не приходив, розвитком та станом дитини не цікавився.
Довідкою директора народного бального ансамблю танцю "Конвалія" від 14 липня 2017 року підтверджено, що з 1 вересня 2016 року ОСОБА_4 займається у народному ансамблі бального танцю "Конвалія"; батько дитини розвитком, успіхами та станом дитини не цікавився. Також зазначено, що ОСОБА_4 приймає участь у концертах та конкурсах, які проводяться за кордоном, а також дитина має можливість під час літніх канікул відвідати дитячий оздоровчий табір у Болгарії, проте батько дитини дозвіл на виїзд дитини за кордон не надає.
З витягу із рішення виконавчого комітету Кіровоградської міської ради № 577 від 22 жовтня 2013 року "Про визначення порядку участі у вихованні та спілкуванні з малолітніми дітьми" суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_2 визначено порядок участі у вихованні та спілкуванні з дочкою - щосуботи та щонеділі з 09:00 год до 11:00 год.
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 21 березня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління з питань захисту прав дітей міської ради міста Кропивницького, про усунення перешкод у вихованні та спілкуванні з дочкою, визначення способу участі у її вихованні та спілкуванні відмовлено.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування Комісія з питань захисту прав дитини вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У нотаріально посвідченій заяві ОСОБА_5, з яким ОСОБА_1 перебуває у фактичних шлюбних відносинах, зазначав, що з 2014 року батько дитини - ОСОБА_2 жодного разу не навідував дочку, не приймав і не приймає участі у її вихованні, не піклується про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, матеріальної допомоги не надає. ОСОБА_5 наголошував, що батьківські обов`язки з виховання дитини виконує він.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460 IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у тій же редакції Кодексу).
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляється від виконання своїх обов`язків з виховання дитини.
Позбавлення батьківських прав, тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно утримують, тощо, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Європейський суд з прав людини у справі "Хант проти України" від 7 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, передбачено, що Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 посилався на те, що позивач не надала доказів його умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків. Також зазначав, що певний час не мав можливості належним чином виконувати батьківські обов`язки, оскільки приймав участь в антитерористичній операції на сході України та проходив військову службу.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1, виданим 7 грудня 2015 року.
З контракту від 7 травня 2016 року про проходження військової служби у Збройних Силах України апеляційний суд встановив, що ОСОБА_6 є військовослужбовцем і проходив військову служби та має військове звання - старшина, головний сержант розвідувальної роти військової частини - польова пошта В 4533.
При вирішення справи судом апеляційної інстанції не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з дочкою і свідомо та умисно ухилявся від участі в утриманні дочки. Також суд вказував на те, що беззаперечні докази нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками, які б свідчили про необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення його батьківських прав, відсутні.
Встановивши такі обставини, врахувавши, що ОСОБА_2 заперечує проти позбавлення його батьківських прав, суд апеляційної інстанції правильно застосував положення 164 СК України і дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову та застосування до відповідача крайнього заходу впливу, яким є позбавлення батьківських прав.
Апеляційний суд також вказував на те, що не є свідченням свідомого ухилення від виконання батьківських обов`язків стягнення з відповідача за рішенням суду аліментів на дитину, оскільки це є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дитині належного утримання. Наявність заборгованості зі сплати аліментів на час звернення до суду першої інстанції, погашення якої підтвердила в суду апеляційної інстанції позивач, не є підставою для позбавлення батьківських прав.
З такими висновками суду апеляційної інстанції погоджується і касаційний суд.
Доводи заявника стосовно невстановлення апеляційним судом фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, та ненадання належної оцінки зібраним у справі доказам, касаційний суд відхиляє, оскільки апеляційний суд, встановивши, що позивачем не доведено підстав, визначених частиною першою статті 164 СК України, для позбавлення батьківських прав, які є вичерпними, ухвалив законне й обґрунтоване рішення.
Відхиляє касаційний суд і доводи заявника про відсутність належних і допустимих доказів про проходження відповідачем військової служби, оскільки матеріали справи містять контракт від 7 травня 2016 року про проходження ОСОБА_2 військової служби у Збройних Силах України.
Твердження про неврахування апеляційним судом висновку органу опіки і піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дочки касаційний суд вважає помилковими, оскільки, вирішуючи справу, суд апеляційної інстанції надав оцінку зазначеному висновку, результати якої відобразив у судовому рішенні. Крім того, висновок органу опіки і піклування має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте в силу вимог статті 400 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Таких порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов?язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Межі цього обов?язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання виконання судом обов?язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.
Оскаржуване судове рішення відповідає критерії обґрунтованості судового рішення.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки апеляційний суд ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.