Постанова
Іменем України
22 червня 2021 року
м. Київ
справа № 347/1996/20
провадження № 61-8155св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - орган опіки та піклування Косівської районної державної адміністрації,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду в складі колегії суддів: Василишин Л. В., Девляшевського В. А., Пнівчук О. В. від 06 квітня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - орган опіки та піклування Косівської районної державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини з батьком.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що рішенням Косівського районного суду від 25 вересня 2020 року шлюб між сторонами розірвано. Підставою для розірвання шлюбу було те, що відповідачка пішла з сім`ї разом з їх спільною малолітньою донькою і живе з іншим чоловіком. Відповідач упродовж року часто виїжджала за кордон України, залишаючи їх малолітню доньку на тривалий час зі своєю матір`ю або вітчимом у неї вдома в с. Хімчин, Косівського району. Однак, за вказаною адресою умови проживання для малолітньої дитини незадовільні, у будинку проживають мати та вітчим відповідачки, її двоє братів та сестра; у будинку одна житлова кімната та немає комунікацій (газу, води), дитина була недоглянута, у зв`язку з чим він, як батько, неодноразово забирав дитину до себе додому.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд визначити місце проживання малолітньої доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з батьком - ОСОБА_1 .
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Рішенням Косівського районного суду від 19 січня 2021 року позов задоволено частково. Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 - разом із батьком ОСОБА_1 .
Додатковим рішенням Косівського районного суду від 03 лютого 2021 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 500 грн понесених судових витрат за надання правової допомоги.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що дитина зареєстрована за місцем проживання батька, який характеризується позитивно. Позивач працевлаштований (є підприємцем), що вказує на його спроможність забезпечити доньці достатній матеріальний рівень для її фізичного та духовного розвитку. Суд взяв до уваги висновок комісії з питань захисту прав дітей Косівської РДА від 29 жовтня 2020 року, згідно якого комісія вирішила за можливе визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 - з батьком ОСОБА_1 .
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Косівського районного суду від 19 січня 2021 року та додаткове рішення від 03 лютого 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що враховуючи той факт, що тривалий час (з травня 2020 року) дитина проживає з матір`ю, з огляду на стать і вік дитини, визначену сферу проживання, вже встановлений зв`язок між матір`ю та дитиною, недоцільність порушення стабільності повсякденного життя дитини, суд вважав, що визначення проживання малолітньої ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_4 не відповідатиме найкращим інтересам дитини. Батько дитини, який безсумнівно відіграє важливу роль в житті та розвитку доньки, має право та обов`язок брати участь у вихованні дитини, піклуватися про її здоров`я, стан розвитку, незалежно від того з ким донька буде проживати.
Узагальнені доводи вимог касаційних скарг
11 травня 2021 року ОСОБА_1 звернувся засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року, у якій просить скасувати зазначену постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17, від 28 грудня 2020 року в справі № 487/2001/19-ц, від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга подана у передбачений статтею 390 ЦПК України строк та з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України, зокрема, касаційна скарга містить підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2020 року відкрито провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу № 347/1996/20 з Косівського районного суду Івано-Франківської області.
Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано згідно рішення Косівського районного суду від 25 вересня 2020 року. У період шлюбу у них народилася донька - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією свідоцтва про народження НОМЕР_1, виданого 19 червня 2018 року.
Жоден із батьків не має власного житла. Однак з огляду на акти обстежень від 23 листопада 2020 року в АДРЕСА_1 та від 08 лютого 2021 рокцу в АДРЕСА_2 умови для проживання та виховання дитини матір`ю створені належні.
Згідно висновку комісії з питань захисту дітей Косівської РДА від 29 жовтня 2020 року, комісія вирішила вважати за можливе визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 .
2.Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Аналіз наведених норм права, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із суб`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.
Апеляційний суд, враховуючи обставин справи, а саме тривалий час проживання з матір`ю (з травня 2020 року), вік дитини, ухвалив законне, правильне по суті рішення про залишення доньки з матір`ю, яке в повній мірі відповідає інтересам малолітньої дитини, та спрямоване на забезпечення її належного догляду, розвитку і виховання.
Батько дитини, який безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того з ким дитина буде проживати.
Визначаючи місце проживання дитини з матір`ю, розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суд апеляційної інстанції при вирішенні спору надав першочергове значення саме найкращим інтересам дитини.
Виходячи із обставин цієї справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини та забезпечити доброзичливе спілкування дитини з обома батьками, суд касаційної інстанції вважає, що апеляційний суд визначаючи місце проживання малолітньої дитини сторін у цій справі з матір`ю, дійшов обґрунтованого висновку про те, що зазначене буде відповідати якнайкращим інтересам дитини.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не обґрунтував відхилення висновку комісії з питань захисту прав дітей Косівської РДА від 29 жовтня 2020 року про визначення місця проживання дитини з батьком, є безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
В матеріалах справи наявний висновок комісії з питань захисту дітей Косівської РДА від 29 жовтня 2020 року про доцільність визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1, з яким не погодився апеляційний суд при перегляді справи, оскільки він суперечить інтересам дитини та є недостатньо обґрунтованим.
Таким чином доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.
Висновки апеляційного суду не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.