Постанова
Іменем України
16 червня 2021 року
м. Київ
справа № 295/12331/19
провадження № 61-13555св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Миніч Т. І., Трояновської Г. С., Павицької Т. М., від 29 липня 2020 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
12 серпня 2019 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що 23 липня 2007 року між закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" (далі -
ЗАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №ZRZGK07373968, за умовами якого, з урахуванням заяви відповідача №ZRZGK07373968
від 23 липня 2007 року, Банк надав позичальнику кредит у розмірі
46 851, 92 євро, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами в розмірі 9, 98 % та кінцевим терміном 22 липня 2027 року.
Заборгованість ОСОБА_1 перед Банком за кредитним договором станом на 04 липня 2019 року становить 57 686, 98 євро, в тому числі: заборгованість по кредиту - 23 141, 91 євро, заборгованість по процентам - 15 044, 16 євро, комісія - 4 188,09 євро, пеня - 15 312, 82 євро.
Посилаючись на те, що позичальник зобов`язання за кредитним договором не виконав, а кредитор на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину заборгованості по кредиту, АТ КБ "ПриватБанк", просило суд стягнути із ОСОБА_1 заборгованість по кредитному договору у розмірі 23 141, 91 євро.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира, у складі судді Перекупка І. Г., від 27 травня 2020 року у задоволенні позову
АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.
Суд виходив із необґрунтованості заявленої Банком до стягнення суми боргу по кредиту.
Врахувавши висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, дату звернення АТ КБ "ПриватБанк" до суду із цим позовом (07 серпня 2019 року), розмір обов`язкового щомісячного платежу, встановленого кредитним договором (466, 64 євро), та суму грошових коштів, сплачених відповідачем в рахунок погашення заборгованості по кредиту (29 342, 52 євро), суд дійшов висновку, що до платежів, які повинні бути внесені до серпня 2016 року в розмірі 13 588, 52 євро сплив строк позовної давності.
Також суд вважав, що Банк, використавши позасудовий порядок врегулювання спору, шляхом продажу предмета іпотеки, використав своє право на задоволення вимог за кредитним договором, а тому, всі подальші вимоги АТ КБ "ПриватБанк", щодо стягнення боргу за цим договором є недійсними та не можуть бути задоволені.
Оскільки по платежах, що мають бути сплачені ОСОБА_1 у період із вересня 2019 року по липень 2027 року не настав строк сплати, а Банк вимогу про дострокове погашення боргу не надіслав, суд вказав, що вимога про стягнення цих платежів є передчасною.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Житомирського апеляційного суду від 29 липня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 27 травня 2020 року скасовано з ухваленням нового рішення, яким стягнуто зі ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором в сумі
23 141, 91 євро та 25 513, 63 грн понесених судових витрат.
Колегія суддів вказала на помилковість висновків районного суду щодо застосування Банком позасудового порядку врегулювання спору шляхом продажу предмета іпотеки, з огляду на відсутність про це відповідної вказівки в договорі купівлі-продажу іпотечного майна.
Внесення у листопаді 2017 року ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості за минулий період суми, що значно перевищує місячний платіж, відповідно до вимог частини першої статті 264 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) свідчить про переривання строку позовної давності за вимогами Банку.
Розмір заборгованості заявленої банком суд вважав підтвердженим розрахунком та випискою по рахунку, наданими АТ КБ "ПриватБанк", які відповідачем не спростовані.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
09 вересня 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Житомирського апеляційного суду
від 29 липня 2020 року, в якій просить оскаржене судове рішення скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з місцевого суду. У грудні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове про задоволення позову Банку, застосував норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі
№ 444/9519/12, у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 759/6703/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 756/31271/15-ц.
Заявник вважає, що суд апеляційної інстанції не встановив дійсної суми заборгованості по кредиту та не дав оцінку тому, що розмір заборгованості, визначений в наданому Банком розрахунку, не відповідає розміру цієї ж заборгованості у виписці по рахунку позичальника.
Наполягає на тому, що на момент звернення Банку до суду з цим позовом строк позовної давності сплив щодо платежів, які повинні бути внесені до серпня 2016 року. Після внесення ним плати в рахунок погашення заборгованості по кредиту в листопаді 2017 року залишилася частина несплачених в строк коштів, яка не може бути стягнена в судовому порядку, адже ця сума заборгованості стосується щомісячних платежів, трирічний строк позовної давності щодо погашення яких сплив.
Також посилається на те, що Банк, використавши позасудовий порядок врегулювання спору, шляхом продажу предмета іпотеки, використав своє право на задоволення вимог за кредитним договором. При цьому навіть у випадку недостатності коштів отриманих від реалізації предмета іпотеки,
АТ КБ "ПриватБанк" не має права на стягнення боргу за кредитним договором, оскільки всі подальші вимоги Банку є недійсними та не можуть бути задоволені.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2021 року АТ КБ "ПриватБанк" подано відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, доводи якого не можуть бути враховані касаційним судом, як такі, що подані з пропуском строку, встановленого в ухвалі про відкриття касаційного провадження.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
23 липня 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", укладено кредитний договір № ZRZOGKO7373968 (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого Банк надав позичальнику кредит у розмірі 61 600 доларів США зі сплатою процентів в розмірі 0, 84 % на місяць на суму залишку заборгованості
до 22 липня 2027 року.
Зобов`язання за кредитним договором забезпечені іпотекою, на підставі договору іпотеки, укладеного 23 липня 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ "ПриватБанк", посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтак В. Я. та зареєстрованого в реєстрі за № 11122, предметом якого є належний відповідачу житловий будинок АДРЕСА_1 .
02 грудня 2008 року між сторонами укладено додаткову угоду до кредитного договору № ZRZOGKO7373968 від 23 липня 2007 року, відповідно до умов якої сторони дійшли згоди внести зміни в кредитний договір, виклавши пункт 7.1 кредитного договору в наступній редакції:
"Банк зобов`язується надати позичальникові" кредитні кошти на строк
з 02 грудня 2008 року по 22 липня 2027 року включно у розмірі
46 851,92 євро, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі
9,98 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно пункту 6.2. даного договору. Позичальник зобов`язується щомісячно в період з 25 по 30 числа кожного місяця, починаючи з наступного після укладення цього договору, здійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані кредитором відсотки, винагороди ануїтетними платежами, виходячи із залишку заборгованості по кредиту станом на 02 грудня 2008 року, яка складає 39 003,32 євро, в сумі не менше 466, 64 євро, шляхом внесення готівки до каси Кредитора або шляхом безготівкових перерахувань на власний транзитний рахунок".
За розрахунком Банку, станом на 04 липня 2019 року, відповідач має заборгованість за кредитним договором у розмірі 57 686, 98 євро, яка складається із: 23 141, 91 євро - заборгованості за кредитом;
15 044, 16 євро - заборгованості по процентам за користування кредитом; 4 188, 09 євро - заборгованості по комісії, 15 312, 82 євро - пені.
22 листопада 2017 року на підставі договорів купівлі-продажу ОСОБА_1 відчужив предмет іпотеки - житловий будинок АДРЕСА_1 .
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 здійснено погашення кредитної заборгованості на загальну суму 16 654, 76 євро.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
За змістом пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанов суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржене судове рішення відповідає не в повній мірі з огляду на наступне.
Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
За змістом частини першої, другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.