ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 червня 2021 року
м. Київ
Справа № 923/548/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Краснова Є.В., Могила С.К.
секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 (суддя Разюк Г.П. - головуючий, судді Головей В.М., Савицький Я.Ф.) та рішення Господарського суду Херсонської області від 15.10.2020 (суддя Нікітенко С.В.)
за позовом заступника керівника Херсонської місцевої прокуратури в інтересах держави
до 1). Херсонської міської ради,
2). Товариства з обмеженою відповідальністю "Газ Авто"
про визнання недійсним рішення та додаткової угоди до договору, скасування державної реєстрації речового права на земельну ділянку
за участю: прокурора: Шекшеєва В.С. (посвідчення),
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Заступник керівника Херсонської місцевої прокуратури (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави до Херсонської міської ради (далі - відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Газ Авто" (далі - відповідач - 2) згідно з яким, просив:
- визнати недійсним пункт 1.2 рішення відповідача-1 від 28.08.2019 № 2101, яким поновлено договір оренди земельної ділянки, який укладено 15.11.2007 між відповідачами (далі - договір);
- визнати недійсною додаткову угоду від 26.10.2019 до договору;
- скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за відповідачем-2.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні рішення та додаткова угода до договору, а також проведена державна реєстрація суперечать вимогам законодавства, у зв`язку з чим підлягають визнанню недійсним та скасуванню в судовому порядку.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Херсонської області від 15.10.2020, в позові відмовлено повністю.
2.2. Свій висновок суд мотивував тим, що прокурор не обґрунтував наявність підстав для представництва держави у даній справі та не довів обставин з якими пов`язував свої вимоги.
2.3. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 вище вказане рішення суду скасовано, а позов прокурора залишено без розгляду.
2.4. Суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у прокурора не виникло право на позов в інтересах держави, що виключає підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді.
3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи
3.1. У касаційній скарзі заявник просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити.
3.2. В обґрунтування касаційної скарги заявник посилався на те, що оскаржувані судові рішення прийнятті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник касаційної скарги вважає, що суди не врахували правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладено у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 910/7813/18, від 13.11.2018 у справі № 920/1/18, від 05.02.2020 у справі № 495/9134/16-ц, від 15.10.2019 у справі № 810/3894/17, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18.
4. Мотивувальна частина
4.1. Суди встановили, що предметом спору є вимоги прокурора про визнання недійсним спірного рішення відповідача - 1 у відповідній частині, визнання недійсною додаткової угоди до договору та скасування запису про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, що знаходиться по Миколаївському шосе, 4 км, які за твердженням прокурора здійснені в порушення вимог земельного законодавства.
4.2. Прокурор в обґрунтування підстав представництва інтересів держави посилався на те, що виявлено порушення вимог земельного законодавства, яке допущене відповідачем-1 та відсутній орган державної влади у спірних правовідносинах, тому прокурор у даній справі набуває статусу позивача.
4.3. При цьому прокурор у письмових поясненнях вказував на те, що Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області не наділено повноваженнями щодо звернення до суду з позовом про визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування щодо розпорядження землею комунальної власності та про визнання недійсними договорів оренди землі, що виключає підстави для визначення його позивачем.
4.4. Також встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази дотримання прокурором вимог частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо попереднього повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення з даним позовом до суду.
4.5. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
4.6. Пунктом 2 частини першої статті 226 ГПК України встановлено, що суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.
4.7. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
4.8. Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 1311, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
4.9. Питання про представництво інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15 липня 2015 року.
Отже, цей Закон було прийнято до набрання чинності наведених вище положень статті 1311 Конституції України, яка має найвищу юридичну силу.
4.10. Разом з тим статтею 53 ГПК України у редакції, чинній із 15.12.2017, тобто такої, що введена у дію після набрання чинності вказаними положеннями Конституції України, встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч. 3). У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (ч. 5).
4.11. Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, 4) а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
4.12. Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
4.13. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
4.14. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
4.15. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
4.16. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
4.17. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
4.18. Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
4.19. Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України.
Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
4.20. Встановивши, що прокурор не довів того, що він здійснював повідомлення Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області про звернення до суду у розумінні приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру", а також те, що даний орган не може чи не бажає самостійно здійснювати захист інтересів держави шляхом подання відповідного позову, апеляційний суд дійшов висновку про те, що прокурор не дотримався визначеної законом процедури попереднього повідомлення вказаного органу про зазначене порушення.
4.21.Виходячи із наведених норм права та зазначених правових висновків Великої Палати Верховного Суду, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
4.22. З огляду на вищевикладене колегія суддів погоджується з наведеним висновком апеляційного суду, оскільки із встановлених ним обставин справи вбачається наявність підстав для залишення позову прокурора без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України, висновок суду апеляційної інстанції про скасування рішення суду та залишення позову без розгляду є законним та обґрунтованим.
4.23. Заявник апеляційної скарги висновків апеляційного суду не спростував.
4.24. Доводи скаржника з посиланням на постанови Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 910/7813/18, від 13.11.2018 у справі № 920/1/18, від 05.02.2020 у справі № 495/9134/16-ц, від 15.10.2019 у справі № 810/3894/17, а також на постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, є безпідставними, оскільки в силу правової позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/10947/17, слід враховувати останню позицію суду касаційної інстанції, у зв`язку з чим колегія суддів застосовує до спірних правовідносин, які виникли у справі, що переглядається, правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, яка є останньою.
4.25. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1). Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ч. 2).
4.26. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації" повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими, зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.
4.27. За вказаних обставин, оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови та задоволення касаційної скарги немає.
Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 ГПК України,