ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 червня 2021 року
м. Київ
справа № 903/206/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Офісу Генерального прокурора - Грищенка М.А.,
Нововолинської міської ради Волинської області - не з`явився,
ОСОБА_1 - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.02.2021 (у складі колегії суддів: Саврій В.А. (головуючий), Дужич С.П., Коломис В.В.)
та рішення Господарського суду Волинської області від 04.11.2020 (суддя Кравчук А.М.)
у справі № 903/206/19
за позовом Заступника керівника Володимир-Волинської місцевої прокуратури в інтересах держави
до Нововолинської міської ради Волинської області, ОСОБА_1
про скасування рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та зобов`язання повернути нежитлове приміщення у комунальну власність,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2019 року Заступник керівника Володимир-Волинської місцевої прокуратури (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави до Нововолинської міської ради Волинської області (далі - Нововолинська міськрада), ОСОБА_1, у якому просив:
- скасувати рішення Нововолинської міськради від 24.02.2017 № 14/11 "Про внесення змін до Програми забезпечення оформлення права власності та процесу приватизації об`єктів комунальної власності міста Нововолинська на 2014-2018 роки" у частині включення до переліку об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації у 2017 році, нежитлового приміщення площею 51,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, шляхом його викупу орендарем;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу частини вбудованого нежитлового приміщення багатоквартирного будинку від 04.07.2017, укладений між територіальною громадою м. Нововолинська в особі Нововолинської міськради та ОСОБА_1 ;
- зобов`язати ОСОБА_1 повернути частину вбудованого нежитлового приміщення багатоквартирного будинку літ. "А-9", площею 51,6 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, у комунальну власність територіальної громади м. Нововолинська в особі Нововолинської міськради.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішення Нововолинської міськради від 24.02.2017 № 14/11 та укладений на його підставі договір купівлі-продажу частини вбудованого нежитлового приміщення багатоквартирного будинку суперечать законодавству, оскільки приватизація об`єкта комунальної власності шляхом викупу орендарем відбулася з порушенням порядку, передбаченого Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного на час виникнення спірних правовідносин).
Нововолинською міськрадою заявлено про застосування позовної давності.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 07.11.2019, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.02.2020, в позові відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 24.06.2020 зазначені судові рішення скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Волинської області від 04.11.2020, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.02.2021, позов задоволено в повному обсязі.
Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у березні 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 04.11.2020 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.02.2021, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.04.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 903/206/19 за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 09.06.2021.
Заступник керівника Волинської обласної прокуратури у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просить залишити оскаржені судові рішення без змін.
Нововолинська міськрада, ОСОБА_1 в судове засідання своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки їхніх представників у судове засідання або з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 ГПК не зверталися.
Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "В`ячеслав Корчагін проти Росії", те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Офісу Генерального прокурора, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що 18.08.2014 між Житлово-комунальним об`єднанням Нововолинської міськради (орендодавець) і підприємцем ОСОБА_1 (орендар) укладено договір № 109 оренди майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Нововолинська, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування комунальне майно, а саме нежитлове приміщення площею 51,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, на першому поверсі будинку, що перебуває на балансі ЖКО, вартість якого на 01.08.2014 становить 68 022,24 грн; майно передається в оренду з метою здійснення підприємницької діяльності, під склад (пункт 1.2); передача майна в оренду не тягне за собою виникнення у орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається територіальна громада міста Нововолинська, а орендар користується ним протягом строку оренди (пункт 2.2); орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої рішенням міської ради, або за результатами конкурсу на право оренди комунального майна і становить без ПДВ 922,61 грн (пункт 1.3). За змістом пункту 6.4 договору орендар має переважне право на викуп об`єкта оренди у разі відсутності заборгованості з орендної плати. Строк дії договору становить 2 роки 11 місяців, що діє з 18.08.2014 до 17.07.2018 включно.
За актом приймання-передачі орендованого майна від 18.08.2014 зазначене майно передано в користування підприємця ОСОБА_1 на умовах оренди.
Судами встановлено, що матеріали справи не містять заяви про включення до переліку об`єктів приватизації, яка подається відповідно до Порядку продажу об`єктів малої приватизації шляхом викупу на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 02.04.2012 № 439 (чинного на час виникнення спірних правовідносин), проте нежитлове приміщення площею 51,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, включено до відповідного переліку на підставі заяви підприємця ОСОБА_1 від 14.06.2016, поданої на ім`я міського голови, про надання дозволу на викуп приміщення.
Рішенням Нововолинської міськради від 24.02.2017 № 14/11 внесено зміни до додатку 1 до Програми забезпечення оформлення права власності та процесу приватизації об`єктів комунальної власності міста Нововолинська на 2014-2018 роки, затвердженої рішенням Нововолинської міськради від 16.12.2013 № 29/6. У цьому додатку визначено перелік об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації у 2017 році, до якого під № 6 включено нежитлове приміщення площею 51,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, з визначенням способу приватизації як викуп орендарем.
02.06.2017 громадянка ОСОБА_1 звернулася до Нововолинської міськради із заявою (реєстраційний № 273) про приватизацію об`єкта малої приватизації, що перебуває на балансі ЖКО Нововолинської міськради.
04.07.2017 між територіальною громадою міста Нововолинська Волинської області в особі Нововолинської міськради (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу частини вбудованого нежитлового приміщення багатоквартирного будинку, за умовами якого покупець купує частину вбудованого нежитлового приміщення багатоквартирного будинку літ. "А-9", площею 51,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до рішень Нововолинської міськради від 24.02.2017 № 14/1 та від 24.05.2017 № 17/17-1 "Про затвердження експертної оцінки майна, яке підлягає приватизації", яке належить територіальній громаді міста Нововолинська в особі Нововолинської міськради, право власності за якою зареєстровано 25.01.2017 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером 18702764 реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1155210207107. У пункті 1.2 договору (у редакції договору про внесення змін від 18.07.2018) ринкова вартість предмета договору становить 210 000,00 грн (з урахуванням ПДВ 35000,00 грн).
Зазначене нерухоме майно за актом передачі проданого нерухомого майна від 05.07.2017 передано покупцю ОСОБА_1 .
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 155508563 договір купівлі-продажу частини вбудованого нежитлового приміщення багатоквартирного будинку, загальною площею 51,6 кв. м, зареєстровано 04.07.2017 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 35981476 від 04.07.2017.
Прокурор, звертаючись до суду з відповідним позовом, обґрунтував вимоги обставинами приватизації об`єкта комунальної власності шляхом викупу орендарем з порушенням порядку, передбаченого Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного на час виникнення спірних правовідносин). Водночас прокурором одним із співвідповідачів визначено Нововолинську міськраду, рішення якої оскаржується через недотримання процедури приватизації нежитлових приміщень, чим прокурором було і обґрунтовано відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах.
Суди розглядали справу неодноразово.
Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначив, зокрема, що судам необхідно встановити обставини, які мають значення для справи, надати оцінку доводам і доказам відповідачки та дослідити обставини наявності/відсутності факту проведення ОСОБА_1 невід`ємних поліпшень орендованого майна не менше ніж на 25 відсотків його ринкової вартості, що відповідно до вимог чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, надає орендарю право на викуп такого майна.
За результатами нового розгляду справи позов прокурора задоволено з огляду на обґрунтованість і доведеність позовних вимог. При цьому суди, виконавши вказівки Верховного Суду, встановили, що продаж спірного об`єкта нерухомого майна мав бути проведений виключно за результатами аукціону або конкурсу; ОСОБА_1 належними і допустимими доказами не доведено факту здійснення за згодою орендодавця невід`ємних поліпшень спірного майна в період його перебування в оренді, що виключає можливість реалізації права відповідачки на викуп зазначеного приміщення. Разом із тим судами при вирішенні справи було застосовано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, а також практику ЄСПЛ та встановлено, що позбавлення набувача його майна шляхом часткового скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним і зобов`язання повернути майно у комунальну власність є пропорційним втручанням з боку держави у право на мирне володіння майном, а отже є законним в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Також суд дійшов висновку, що оскільки прокурором про порушення інтересів держави стало відомо у лютому 2019 року, а з відповідним позовом він звернувся до суду у березні 2019 року, то строк позовної давності не пропущено.
У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 послалася на те, що судами першої та апеляційної інстанції при вирішенні справи здійснено безпідставне посилання на постанови Верховного Суду та ЄСПЛ у справах, обставини у яких є відмінними від обставин цієї справи, та не враховано правових позицій Верховного Суду стосовно того, що при застосуванні його висновків необхідним є встановлення саме подібності правовідносин у контексті вирішення відповідної категорії спорів, що наведено у постановах від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц, від 14.12.2020 у справі № 922/1668/19, від 13.10.2020 у справі № 910/6891/19, від 23.12.2020 у справі № 484/2781/19-ц; судами попередніх інстанції не враховано правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 14.03.2007 у справі № 21-8во07, Верховного Суду від 29.10.2019 у справі № 905/2236/18, від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, від 21.01.2021 у справі № 914/371/19 стосовно того, що порушення умов і порядку приватизації не є безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними в разі не доведення винної, протиправної поведінки самого покупця; судами попередніх інстанції при новому розгляді справи не надано оцінки доводам і доказам відповідачки та не враховано правової позиції Верховного Суду щодо відповідності судового рішення вимогам статті 236 ГПК, викладеній у постанові від 24.06.2020 у справі № 903/206/19 (у якій подано касаційну скаргу); судами не надано оцінки обставинам проведення відповідачкою поліпшень орендованого майна, що надає їй право на його викуп, та не враховано відповідної позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 22.09.2020 у справі № 906/967/19; судами не надано оцінки доказам, наявних у матеріалах справи, а саме: листу ЖКО Нововолинської міськради від 17.05.2016 № 136-1/01-06 щодо надання згоди на проведення поліпшень орендованого майна, та акту прийняття в експлуатацію лічильника теплової енергії від 21.10.2014; судами не враховано, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки було придбано під час перебування в шлюбі з ОСОБА_2 .
Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.
Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами як джерело права.
Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).
У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, N 212-A, с.15, п.31).
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, обґрунтувала висновками Верховного Суду України та Верховного Суду у наведених вище справах.
Так, у справі № 21-8во07 Верховний Суд України постановою від 14.03.2007 скасував судові рішення попередніх інстанцій, а справу передав на новий розгляд для з`ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема дотримання процедури проведення конкурсу з продажу акцій ВАТ "Нікопольський завод феросплавів" у процесі приватизації.
У справі № 905/2236/18 Верховний Суд постановою від 29.10.2019 залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, з огляду на встановлені судами фактичні обставини, підтверджені наявними в матеріалах справи доказами, що на момент прийняття рішення про приватизацію орендованого майна орендарем (відповідачем у справі) здійснено та сплачено за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, а також дотримано умови та порядок приватизації зазначеного майна.
Верховний Суду у постанові від 22.01.2021 у справі № 922/623/20 погодився з висновками суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позову прокурора про визнання незаконним та скасування рішення ради, визнання договору купівлі-продажу нежитлових будівель недійсним та ін., та зазначив, що викуп орендарем орендованого ним приміщення, виходячи з положення статей 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" може бути лише за умови, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. В іншому разі приватизація такого приміщення повинна здійснюватися у загальному порядку за результатами проведення аукціону або конкурсу. Проте судом апеляційної інстанції у цій справі встановлено обставини порушення органами місцевого самоврядування умов та порядку приватизації, а також наявність протиправної поведінки самого покупця, який за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу у зв`язку з нездійсненням ним поліпшень майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, звернувся до органів місцевого самоврядування з такою заявою, що свідчить про недобросовісність дій орендаря. Отже, позбавлення такої особи майна не суперечитиме принципам, встановленим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки такі наслідки обумовлені протиправною поведінкою самого набувача майна.
У постанові від 22.09.2020 (справа № 906/967/19) Верховний Суд навів правовий висновок про те, що надання орендодавцем згоди орендарю уже після здійснення останнім невід`ємних поліпшень орендованого майна свідчить про подальше схвалення радою невід`ємних поліпшень, як і виконання робіт щодо невід`ємних поліпшень орендованого майна до прийняття рішення про приватизацію цього майна, не суперечать положенням Закону України "Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" і Порядку № 686.
У справі № 914/371/19 Верховний Суд (постанова від 21.01.2021) навів правові висновки при вирішенні спору у правовідносинах про захист ділової репутації.
Натомість у справі, яка розглядається, судами попередніх інстанцій на виконання вказівок, наведених у постанові Верховного Суду від 24.06.2020, при новому розгляді справи встановлено, що відповідачкою належними і допустимими доказами не доведено обставин, які б підтверджували факт звернення відповідачки із заявою до міської ради про надання дозволу на здійснення поліпшень орендованого майна, факту здійснення таких невід`ємних поліпшень спірного нерухомого майна в період перебування його в оренді (зокрема заміну окремих конструктивних елементів орендованих приміщенні, які зазнали руйнування внаслідок тривалої експлуатації, заміну системи опалення, водопостачання, каналізації, тощо), а також подання до органу приватизації документів щодо здійснення таких невід`ємних поліпшень, зокрема експертного висновку, проектно-кошторисної документації; будь-яких доказів проведення радою відповідної перевірки здійснення орендарем поліпшень орендованого майна, відповідно до умов договору оренди, матеріали справи також не містять; звіт про оцінку спірного майна, складений суб`єктом оціночної діяльності ТОВ "Волинь-експерт" станом на 30.04.2017 на замовлення Нововолинської міськради, також не містить відомостей про проведення ремонтних робіт щодо здійснення невід`ємних поліпшень нежитлового приміщення.
Водночас судами встановлено, що за умовами договору оренди від 18.08.2014, укладеного між відповідачами, своєчасне здійснення капітального, поточного та інших видів ремонтів орендованого майна є обов`язком орендаря і ця умова договору не розглядається як дозвіл на здійснення поліпшень орендованого майна.
Судами відхилено посилання відповідачки на те, що встановлення лічильника обліку теплової енергії свідчить про здійснення невід`ємних поліпшень об`єкта нерухомого майна, у тому числі й у зв`язку з не доведенням неможливості зняття (демонтажу) лічильника без завдання шкоди приміщенню; при цьому судами зауважено, що за відсутності відповідної згоди орендодавця на проведення робіт з невід`ємного поліпшення орендованого майна, встановлення такого лічильника було свідомою волею орендаря і не може впливати на права та обов`язки орендодавця.
Отже, оцінивши у сукупності докази, подані сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень, на підставі встановлених фактичних обставин справи, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про порушення відповідачами умов і порядку приватизації комунального майна шляхом викупу, що є підставою для часткового скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору купівлі-продажу майна та повернення нежитлового приміщення у комунальну власність територіальної громади м. Нововолинська.
Суд касаційної інстанції відхиляє як на підтвердження підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц, від 14.12.2020 у справі № 922/1668/19, від 13.10.2020 у справі № 910/6891/19, від 23.12.2020 у справі № 484/2781/19-ц, у яких, на думку скаржника, конкретизовано критерії подібності правовідносин, оскільки зазначене не є підтвердженням неправильного застосування судами у справі, яка розглядається, норм права при вирішенні спору у подібних правовідносинах, та не свідчить про неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Отже, аналіз висновків, зроблених у судових рішеннях у справі № 903/206/19, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 903/206/19 відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК за касаційною скаргою ОСОБА_1 у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК.
Крім того, Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення з огляду на решту доводів касаційної скарги ОСОБА_1, які також стали підставою для відкриття касаційного провадження, враховуючи встановлені ГПК межі такого перегляду, виходить із такого.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 послалася на те, що суди не дослідили зібрані у справі докази, а саме лист ЖКО Нововолинської міськради від 17.05.2016 № 136-1/01-06 та акт прийняття в експлуатацію лічильника теплової енергії від 21.10.2014, якими, на думку скаржника, підтверджено обставини надання згоди на проведення поліпшень орендованого майна та їх проведення.
За змістом статей 73, 74, 77, 86 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Судами встановлено, що у пункті 5.6 договору оренди від 18.08.2014 № 109, укладеного між відповідачами, визначено обов`язки орендаря, до яких входить своєчасне здійснення за власний рахунок капітального, поточного та інших видів ремонтів орендованого майна. Ця умова договору не розглядається як дозвіл на здійснення поліпшень орендованого майна і не тягне за собою зобов`язання орендодавця щодо компенсації вартості поліпшень. У разі, якщо орендар подає заяву на погодження орендодавцем здійснення невід`ємних поліпшень орендованого майна, він зобов`язаній надати експертний висновок та проектну-кошторисну документацію на здійснення невід`ємних поліпшень.
Будь-яких обставин того, що відповідачкою виконано умови договору щодо дотримання порядку здійснення поліпшень орендованого майна, як і здійснення самих невід`ємних поліпшень, що відповідно до положень законодавства, між іншим, надають орендарю можливість одержати право на викуп такого майна, а також дотримання відповідачами порядку та умов відчуження об`єктів права комунальної власності, судами попередніх інстанцій установлено не було, і таких обставин під час розгляду справи не було доведено відповідачами належними і допустимими доказами.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що судами не враховано наведені вище лист від 17.05.2016 № 136-1/01-06 і акт від 21.10.2014, що, на думку скаржника, є підставою для скасування постановлених у справі судових рішень, відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.
Судами попередніх інстанцій при вирішенні справи, яка розглядається, зазначені документи оцінено та враховано у сукупності з іншими доказами, поданими сторонами, та за висновками судів надані ОСОБА_1 докази не підтверджують факт здійснення відповідачкою невід`ємних поліпшень об`єкта нерухомого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, а також не спростовують доводів прокурора та встановлені обставини щодо допущених порушень при відчуженні комунального майна.
Крім того, послання відповідачки на неврахуванням судами обставин припуску прокурором позовної давності для звернення до суду з цим позовом, про застосування якої заявлено відповідачем, є безпідставними, оскільки як правильно зауважено судами попередніх інстанцій, норми Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", який підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки був чинним на час їх виникнення, не містить положень про строк позовної давності, отже за вимогами прокурора у цій справі застосовується загальний строк позовної давності в три роки, який, за встановлених судами обставин, прокурором не пропущено.
Отже, наведені у касаційній скарзі аргументи відповідачки є необґрунтованими, спростовуються встановленими судами обставинами та матеріалами справи.
При цьому необхідно зауважити, що враховуючи межі розгляду справи відповідно до статті 300 ГПК, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Доводи ОСОБА_1, наведені у касаційній скарзі, стосовно того, що судові рішення у цій справі стосуються прав і законних інтересів ОСОБА_2, з яким відповідачка перебувала у шлюбі на час придбання спірного майна і якого не було залучено до участі у справі, відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки оскарження судового рішення в інтересах іншої особи поза межами представництва господарським процесуальним законодавство не передбачено, а відповідачкою підстав для представництва інтересів ОСОБА_2 не підтверджено, такі її доводи не були предметом розгляду судів попередніх інстанцій, при цьому ОСОБА_1 не обґрунтовано, яким чином ці обставини порушують права самої відповідачки.
Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій, установивши обставини відчуження майна комунальної власності в процесі приватизації з попущенням вимог законодавства, яке регулює спірні правовідносини, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову прокурора.
При вирішенні цієї справи суди попередніх інстанцій, виконавши вказівки Верховного Суду, наведені у постанові від 24.06.2020, щодо встановлення відповідних обставин, правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, висновки цих судів є обґрунтованими і такими, що відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.
Будь-яких обставин, які є обов`язковою підставою для скасування постановлених у справі судових рішень відповідно до частини 1 статті 310 ГПК, касаційна скарга ОСОБА_1 не містить.
Аргументи, наведені у касаційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.
Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржених судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційну скаргу ОСОБА_1 у частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК, необхідно залишити без задоволення.
Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд