Постанова
Іменем України
24 червня 2021 року
м. Київ
справа № 219/13376/17
провадження № 61-22150св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2, законний представник якого є ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області у складі судді Хомченко Л. І.
від 24 липня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду у складі колегії суддів: Азевича В. Б., Новікової Г. В., Халаджи О. В., від 05 листопада 2019 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, законний представник якого є ОСОБА_3, про розподіл спільного майна між співвласниками.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько сторін у справі ОСОБА_4, після смерті якого відкрилася спадщина, до складу якої входить нежиле приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; квартири АДРЕСА_5 ; квартира АДРЕСА_6 ; жилий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7, 1/2 частина жилого будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_8 ; автомобіль марки BYD(модель
S6 2.0L 483QВ; номер кузову НОМЕР_3) 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, яку сторони прийняли у встановленому законом порядку.
Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 10 червня 2016 року, яке набрало законної сили 12 липня 2016 року, за позивачем та відповідачем визнано право власності на 1/2 частку за кожним квартири АДРЕСА_5 та на 1/2 частку за кожним автомобіля марки BYD (модель S6 2.0L 483QВ; номер кузову НОМЕР_3 ) 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Оскільки права на інше спадкове майно сторони як спадкоємці першої черги, оформили шляхом отримання у нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину за законом, однак не досягли згоди щодо варіанту поділу зазначеного спадкового майна, тому позивач вважає, що згідно з частиною другою статті 1278 ЦК України має право на виділ її частки в натурі, а спадкове майно, щодо поділу якого сторонами не досягнуто згоди, має бути поділене між сторонами в натурі в судовому порядку, шляхом присудження кожній стороні окремого конкретно визначеного майна.
ОСОБА_1, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила визнати за нею право особистої приватної власності на нежиле приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
-квартири № 16, 17, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_5 ;
-квартиру АДРЕСА_6 .
Визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на автомобіль марки BYD(модель S6 2.0L 483QВ; номер кузову НОМЕР_3) 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 ;
-квартиру АДРЕСА_5 ;
-1/2 частину жилого будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_8 ;
-жилий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 .
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 24 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовано тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність своїх вимог, оскільки виділ їй в натурі частини об`єктів нерухомого майна, які не є її частками, тобто не належать їй на праві власності, не відповідає вимогам частини другої статті 1278 ЦК України. Крім того, доказів, що підтверджують вартість заявленого майна до розподілу, позивачем не надано.
Крім того, відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що між співвласниками спадкового майна не досягнуто домовленості у спосіб, запропонований позивачем, тому посилання позивача про те, що майно підлягає поділу між сторонами на підставі статті 367 ЦК України є необґрунтованими.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги докази вартості майна, заявленого до поділу, оскільки у справі містяться свідоцтва про право на спадщину із зазначенням вартості кожного з об`єктів нерухомого майна та договір купівлі-продажу з ціною автомобіля. Судами не враховано, що частиною першою статті 367 ЦК України передбачена можливість поділу майна в натурі між співвласниками, що є у спільній частковій власності. Вважає, що відмова у задоволенні позову з підстав відсутності домовленості між співвласниками щодо поділу майна в натурі є ухиленням від вирішення судового спору.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 15 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 .
Спадкоємцями ОСОБА_4 за законом є його діти: позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2, які прийняли спадщину в установленому законом порядку.
Спадщина складається з права власності на нежиле приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (тут і далі до перейменування - Артемівського) району Донецької області; квартири АДРЕСА_5 ; квартира АДРЕСА_6 ; жилий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7, 1/2 частина жилого будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_8 ;автомобіль марки BYD (модель S6 2.0L 483QВ; номер кузову НОМЕР_3) 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
22 жовтня 2015 року видане ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частину жилого будинку по АДРЕСА_7, квартири АДРЕСА_6, квартири АДРЕСА_11, що знаходяться в м. Сіверськ Бахмутського району Донецької області. На іншу 1/2 частину - ще не видано.
18 квітня 2016 року видане ОСОБА_1 додаткове свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частину нежилого приміщення по АДРЕСА_1, 1/2 (однієї-другої частини) жилого будинку по АДРЕСА_8, квартири АДРЕСА_12, що знаходяться в м. Сіверськ Бахмутського району Донецької області. На іншу 1/2частину - видане ОСОБА_2 .
Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 10 червня 2016 року, яке набрало законної сили 12 липня 2016 року, за позивачем та відповідачем визнано право власності на 1/2 частину за кожним квартири АДРЕСА_5 та на 1/2 частину за кожним автомобіля марки BYD (модель S6 2.0L 483QВ; номер кузову НОМЕР_3 ) 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Установлено, що сторони не досягли згоди щодо варіанту поділу зазначеного в позовній заяві спадкового майна в натурі.
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла
до 08 лютого 2020 року.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 посилалась на відсутність домовленості між сторонами щодо поділу спірного спадкового майна в натурі, тому просила на підставі частини першої статті 367 ЦК України розподілити в натурі між співвласниками майно, що є у спільній частковій власності, для забезпечення окремого та самостійного користування частиною спільного майна, враховуючи стосунки, що склалися між сторонами.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що між співвласниками спадкового майна не досягнуто домовленості у спосіб, запропонований позивачем, тому посилання позивача про те, що майно підлягає поділу між сторонами на підставі статті 367 ЦК України є необґрунтованими.
Колегія суддів не погоджується з цими висновками судів, з огляду на таке.
Відповідно до положень частини першої статті 1267, частини першої статті 1278ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі (частина друга статті 1278 ЦК України).
Спадщина належить спадкоємцям, які її прийняли, на праві спільної часткової власності (частина четверта статті 355 ЦК України), а тому при її поділі застосовуються передбачені в Главі 26 ЦК України правила, що регулюють відносини спільної часткової власності. Якщо згоди про поділ спадщини досягти не вдалося, то поділ проводиться у судовому порядку відповідно до часток, які належать кожному із спадкоємців.
До схожих висновків дійшов Верховний Суд у справі № 243/6275/16-ц у постанові від 22 січня 2020 року.
Відповідно до частин першої, другої статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
Згідно з частинами першою, другою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.
З урахуванням наведеного, виділ (поділ) між спадкоємцями частки спадщини в натурі проводиться з огляду на сукупність об`єктів, що складають спадщину, їх вартість з урахуванням можливості виділу в натурі такої частки.
До схожих висновків дійшов Верховний Суд України в ухвалі від 15 жовтня 2008 року у справі № 6-8108св08 та в постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-692цс16.
Встановивши, що сторони по справі є частковими співвласниками кількох різних самостійних об`єктів (квартир, будинків, нежитлового приміщення, автомобіля) і не досягли згоди щодо їх поділу в натурі, суди належним чином не мотивували свого висновку про неможливість такого поділу в натурі.
У разі існування спору щодо поділу майна між співвласниками, вирішити питання про поділ та компенсацію одній із сторін вартості майна в натурі це обов`язок суду, тому посилання на те, що співвласники не досягли згоди щодо поділу майна в натурі як підстава для відмови в позові по суті є ухиленням від вирішення спору.
Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що заявлені позивачем вимоги щодо розподілу між сторонами майна, яке вони отримали як спадкоємці, не відповідають вимогам частини другої статті 1278 ЦК України. Так, позивач просила виділити їй у натурі частини об`єктів нерухомого майна, які не є її частками, тобто не належать їй на праві власності, тоді як вона як спадкоємець має право на виділ в натурі саме її частки у спадщині.
Такі висновки суду суперечать матеріалам справи і вимогам закону.
Як слідує із матеріалів справи та визнається сторонами, як ОСОБА_1 так і ОСОБА_2 прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4 шляхом подання відповідних заяв та отримали свідоцтва про право на спадщину за законом на Ѕ частину спадщини, яка складається з різних об`єктів (квартир, будинків, нежитлового приміщення, автомобіля). Також сторони є співвласниками Ѕ частини спадкового майна на підставі рішення суду.
На час розгляду справи спадкоємці, як співвласники спадкового майна, що є у спільній частковій власності, не виділили (поділили) у натурі свою частку ані в добровільному, ані в судовому порядку.
Таким чином, сторонам по справі, як частковим співвласникам належить не конкретна частина кожного із спірних об`єктів спадкового майна, а ідеальні частки прав власності на кожен об`єкт в цілому, тому безпідставним є посилання судів на те, що позивач просить виділити їй в натурі ту частину об`єктів, які не є її частками, оскільки саме виділ спадкоємцю його частки в натурі і є предметом цього спору.
Також однією з підстав для відмови у позові ОСОБА_1 суди вказали відсутність доказів, що підтверджують вартість заявленого до поділу майна.
Разом з тим, посилання суду на відсутність доказів вартості майна, заявленого до поділу, не грунтуються на матеріалах справи, оскільки у справі містяться свідоцтва про право на спадщину із зазначенням вартості кожного з об`єктів нерухомого майна (а. с. 6, 10, т. 1) та договір купівлі-продажу із зазначенням вартості спадкового автомобіля (а. с. 20, т. 1).
Крім того, у випадку незгоди відповідача із визначеною позивачем вартістю спадкового майна відповідач мав її спростувати належними та допустимими доказами.
При вирішенні цього спору суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач не зверталась до суду про припинення права на частку у спільному майні в порядку статті 365 ЦК України, а тому заявлені вимоги є безпідставними і необгрунтованими.
Статтею 365 ЦК України врегульовано порядок припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.
Статті 364, 365 та 367 ЦК України містять різні способи захисту прав співвласника майна. Разом з тим, закон не заперечує можливість поділу майна в натурі між співвласниками (стаття 367 ЦК України) та не обмежує співвласника можливістю поділу лише у спосіб отримання компенсації вартості частки майна чи надання такої компенсації іншому співвласникові (статті 364, 365 ЦК України).
Судовою практикою Верховного Суду України неодноразово визнавалась неможливість одночасного застосування статей 364 та 365 ЦК України, які є різними за своєю правовою природою і кожна з них є окремою підставою для пред`явлення позову, оскільки перша з них передбачає право співвласника на виділ в натурі частки із майна, що у спільній частковій власності, а друга - можливість за позовом інших співвласників припинити право особи на частку у спільному майні (ухвали Верховного Суду України від 17 лютого 2010 року у справі № 6-6248св09, від 19 травня 2010 року у справі № 6-23822св09).
Суд апеляційної інстанції, обмеживши право вибору позивачем способу захисту свого права шляхом припинення права на частку іншого співвласника, не зазначив жодних правових підстав для цього, а одночасно застосував норми статей 364, 365 ЦК України, що є неможливим, оскільки ці норми є взаємовиключними.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач порушує питання про поділ спільного майна в натурі, а не про примусове припинення права ОСОБА_2 на частку у спільному спадковому майні.
Обмежуючи право позивача на поділ спільного майна в натурі, що прямо передбачено законом, суди не врахували, що правовий режим спільної власності має враховувати інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.
Не дослідивши наведені обставини та докази, що їх підтверджують, суди попередніх інстанцій допустили порушення норми процесуального права - статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судового рішення, а також щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи, що унеможливило встановлення фактичних обставин та призвело до ухвалення помилкових рішень, внаслідок чого спір між співвласниками щодо поділу майна в натурі залишився не вирішеним.
Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК України), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.
Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи та норма матеріального права, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, судами попередніх інстанцій належним чином не встановлені, не досліджено наявність обставин, якими позивач обґрунтовував свої вимоги, оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій не відповідають вимогам щодо законності й обґрунтованості, що відповідно до статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 24 липня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 05 листопада
2019 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.