ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 червня 2021 року
м. Київ
справа № 640/24136/19
адміністративне провадження № К/9901/21283/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
секретар судового засідання - Томах О.О,
за участю:
представника позивача - Джамгуров Р.Б.,
представника відповідача - Норець В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Центрально міжрегіонального управління Державної податкової служби на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.03.2020 (суддя - І.В. Смолій) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2020 (колегія суддів: І.О. Лічевецький, В.П. Мельничук, О.М. Оксененко) у справі №640/24136/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Побужський феронікелевий комбінат" до Центрального міжрегіонального управління Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
ТОВ "Побужський феронікелевий комбінат" звернулось до суду з декількома позовними заявами (ухвалою суду 1- ї інстанції об`єднанні в одне провадження) до Офісу великих платників податків Державної податкової служби (правонаступник- Центральне міжрегіональне управління Державної податкової служби) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.09.2019: № 0005961401, № 0005971401, № 0005981401.
В обґрунтування позовних вимог зазначено те, що висновки контролюючого органу про безтоварність господарських операцій з ТОВ "Аспектенерго", ПП "Промпотреб", ТОВ "Облоптвугілля", ТОВ "Сантрейд Компані" суперечать дійсним обставинам та спростовуються первинними документами.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.03.2020, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2020 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної податкової служби.
Рішення судів обґрунтовано тим, що позивачем було надано належні, достатні та допустимі докази, які підтверджують правові наслідки вчинених правочинів та те, що господарські операції мали реальний характер, що підтверджено первинними документами.
Не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в яких просить їх скасувати, у задоволені позову відмовити. Вказується, що суди попередніх інстанцій в порушення принципу офіційного з`ясування матеріалів справи не надали правового значення виявлених фактів під час проведення перевірки здійснення удаваних господарських операції із його контрагентом. Скаржник зазначає, що з інформації з ЄРПН встановлено, що по контрагентах-постачальниках відбувається "обрив" ланцюга постачання, тобто встановлено придбання товарів у контрагентів постачальників, які продукцію не придбавали та не видобували. Щодо відносин із ТОВ "Аспектенерго", то неможливо дослідити первісного виробника продукції, яка в подальшому була реалізована позивачу. Щодо відносин із ПП "Промпотреб", ТОВ "Облоптвугілля" встановлено отримання товару з невідомого джерела, який в подальшому використано позивачем в господарській діяльності. Щодо відносин із ТОВ "Сантрейд Компані" судами також не досліджено питання відсутності податкової звітності (декларації з рентної плати) по контрагентах, що свідчить, що вони не є видобувачами.
В письмовому відзиві на вказану касаційну скаргу відповідача, який надійшов до Верховного Суду позивач просив її залишити без задоволення, а оскаржувані нею рішення без змін.
Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до статей 20, 77, 82 Податкового Кодексу України відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період 01.04.2016 по 31.03.2019, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2016 по 31.03.2019 та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 31.03.2019.
Перевіркою встановлено порушення з боку позивача вимог п.п. 134.1.1. п.134.1. ст.134 Податкового кодексу України, п.5 П(С)БО 11 "Зобов`язання" затвердженого наказом Мінфіну України від 31.01.2000 №20 п.5 П(С)БО 15 "Дохід" затвердженого наказом Мінфіну України від 29.11.1999 №290 пункту 7, пункту 10 Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 18 "Дохід", порушення вимог п. 198.1. ст. 198. п. 200.1., п.200.2, ст.200 Податкового кодексу України.
За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 10.09.2019 №0005971401 про зменшення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 58143227 грн., №0005961401 на суму 31236655 грн., (за основним платежем збільшено податок на прибуток на суму 24989324 грн., штрафними (фінансовими) санкціями 6247331 грн.), № 0005981401 на суму 5660903 грн., (за основним платежем зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на суму 4528722 грн., штрафними (фінансовими) санкціями 1132181 грн.
Висновки відповідача ґрунтуються на встановлених ознаках нереальності господарських операцій з постачання вугільної продукції ТОВ "Аспектенерго", ПП "Промпотреб", ТОВ "Облоптвугілля", ТОВ "Сантрейд Компані" з контрагентами по ланцюгу постачання, які доводяться проведеним аналізом інформації, що міститься в АІС "Податковий блок", а саме: відсутності основних засобів, що необхідні для добутку, транспортування вугілля, рентних платежів за видобування вугілля згідно наданої звітності до контролюючих органів.
Відповідачем не заперечується факт отримання вугільної продукції позивачем та використання її у господарській діяльності, але зазначається про можливе її отримання з іншого джерела, а ніж від зазначених контрагентів.
Не отримавши позитивного результату від адміністративного оскарження рішень відповідача, позивач оскаржив їх до суду, який відновив його порушене право, з чим погоджується Верховний Суд з огляду на наступне.
Згідно із пунктом134.1. статті 134 ПК України прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу (пункт 135.1. статті 135 ПК України).
Відповідно до приписів підпункту "а" пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
В силу положень пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
За вимогами пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Проведення господарських операцій суб`єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.
Зважаючи на вимоги вищенаведених норм попередні судові інстанції, вирішуючи спір по суті, дійшли правильного висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів, робіт та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
Як встановлено судами, за результатами тендерних процедур, ТОВ "Побужський феронікелевий комбінат", як покупцем укладено договори купівлі-продажу (поставки) вугільної продукції, а саме: з ТОВ "Аспектенерго" від 30.03.2016 № 262/16; з ПП "Промпотреб" (попередня назва ПП "Камтопсервіс") (продавець) від 02.06.2015 № 401/15; з ТОВ "Облтопвугілля (продавець) від 30.06.2015 № 478/15; з ТОВ "Сантрейд Компані" (продавець) від 08.10.2018 № 748/18 та від 06.12.2018 № 850/18.
Наявність договорів та відповідних первинних документів не заперечуються відповідачем, які долучені до матеріалів справи, зміст яких досліджений в судовому порядку судами попередніх інстанцій.
Судами також установлено, що не заперечується відповідачем, наявністю всіх належно оформлених супроводжуючих первинних документів згідно вказаних договорів, а саме: специфікацій, податкових, прибуткових та видаткових накладних, актів прийому-передачі вугільної продукції, залізничних накладних, посвідчень про якість, карток рахунків 6311, 2081, актів на списання на підтвердження використання отриманого товару у власній господарській діяльності, рахунків, платіжних доручень. Договори укладалась з метою забезпечення основної господарської діяльності позивача.
Як вже зазначалось, відповідачем не заперечується поставка та отримання вугільної продукції та використання її у господарській діяльності позивача.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що матеріали справи містять докази реальності виконання відповідної угоди між позивачем та названим суб`єктом господарювання, тому визначені контролюючим органом порушення, які зазначені в акті перевірки ґрунтуються на припущеннях і на непідтверджених перевіркою фактах.
Судами попередніх інстанцій встановили, що податковий орган в обґрунтування прийняття спірних податкових повідомлень-рішень не навів обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача щодо господарських правовідносин позивача з названими Товариствами, в більшості, ґрунтуються на податковій інформації стосовно останніх по взаємовідносинах з контрагентами по ланцюгу постачання, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних операцій за умови наявності у позивача первинних документів, які спростовують такі доводи.
Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, правильно зазначили, що податковим органом не здійснено та не надано суду висновків будь-якої перевірки, або інших належних та допустимих доказів щодо взаємовідносин контрагентів позивача з іншими постачальниками з метою дослідження ланцюга постачання вугільної продукції, а відтак доводи відповідача є виключно припущеннями. При цьому, Верховний Суд вважає за необхідне відзначити, що суд першої інстанцій у послідовності виявлених відповідачем в акті порушень досліджував їх і надавав їм відповідну оцінку.
Враховуючи вищенаведене, Суд касаційної інстанції погоджується з позицією суду першої та апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для задоволення позову.
Суд касаційної інстанції визнає, що суди не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо заявлених клопотань позивача про закриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів вважає за необхідне зауважити наступне.
26.03.2021, 01.04.2021, 08.04.2021 р. до Верховного Суду надійшли три клопотання Товариства які є тотожними за змістом про закриття касаційного провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 339 КАС України, відповідно до якої суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для закриття провадження у справі, оскільки висновки Верховного Суду у справах, на які посилається заявник касаційної скарги, здійснені у правовідносинах щодо застосування пунктів 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 ПК України і стосуються реальності господарських операцій як основної (істотної) підстави, наявність якої надає право на формування витрат та податкового кредиту. Правовідносини у цій справі також стосуються правомірності формування позивачем податкового кредиту за результатами здійснення господарських операцій з його контрагентами, і реальність цих операцій відповідач ставить під сумнів впродовж всього розгляду справи, що вбачається з відзиву на позовну заяву, апеляційної скарги, касаційної скарги і безпосередньо з акту податкової перевірки. Судове рішення в даних правовідносинах прийнято судами попередніх інстанцій з урахуванням висновків Верховного Суду в подібних правовідносинах на підставі фактично-доказової бази, відмінної від тієї, яка наявна в інших справах, зазначених відповідачем.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,