ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 червня 2021 року
м. Київ
справа № 820/2501/16
адміністративне провадження № К/9901/26896/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
за участю секретаря судового засідання Лопушенко О.В.,
представника відповідача Довгаль В.О.,
розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, на постанову Харківського окружного адміністративного суду у складі судді Спірідонова М.О. від 22 червня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Бершова Г.Є., суддів Ральченка І.М., Катунова В.В. від 14 вересня 2016 року у справі за позовом Приватного підприємства "Ліга А" до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, про скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
У травні 2016 року Приватне підприємство "Ліга А" (далі - позивач, Підприємство) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (правонаступник - Головне управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України; далі - відповідач, Управління, контролюючий орган), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 28 квітня 2016 року №0000471401 про збільшення суми грошового зобов`язання по податку на прибуток підприємств на 345257,00 грн., №0000481401 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 826083,00 грн., №0000491401 про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ на 1609870,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 402467,50 грн.
Суди встановили, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період 2015 року, за результатами якої складений акт від 15 квітня 2016 року №177/20-40-14-01-08/30588680.
Перевіркою, серед іншого, встановлено порушення позивачем вимог:
- підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України), яке полягало у безпідставному віднесенні Підприємством до складу витрат на збут вартості послуг, сплачених ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3 за договорами доручення, адже такі платежі не пов`язані безпосередньо з отриманням доходу позивачем; акти виконаних робіт (наданих послуг), підписані між сторонами, складені з порушенням вимог частини 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV); дохід виплачено фізичним особам-підприємцям, які одночасно є працівниками Підприємства й на час надання спірних послуг знаходилися на своїх робочих місцях, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2015 рік на загальну суму 345257,00 грн;
- статей 185, 198, пункту 15-2 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України, яке відповідач пов`язує з тим, що ФГ "Золота Нива-2004" не є сільськогосподарським виробником у розумінні статті 209 ПК України з постачання зернових культур товарних позицій 1001-1008 (крім товарної позиції 1006 та товарної підкатегорії 1008 10 00 00) та технічних культур товарних позицій 1205 і 1206, і при виписці податкових накладних на користь позивача вказаним постачальником безпідставно була застосована ставка ПДВ 20%, що призвело до завищення Підприємством відповідної суми податкового кредиту за травень 2015 року на 1609870,00 грн. та за червень 2015 року на 826083,00 грн. й, як наслідок, суму від`ємного значення, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку, за травень 2015 року у розмірі 1609870,00 грн. та від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту за грудень 2015 року у розмірі 826083,00 грн.; на обґрунтування такого висновку контролюючий орган посилається на податкову інформації, отриману за результатами податкового контролю, відповідно до якої не підтверджено здійснення ФГ "Золота нива-2004" господарської діяльності по вирощуванню сільгоспкультур, придбання насіння соняшнику у виробників в період взаємовідносин з позивачем та, відповідно, можливості реалізації його останньому.
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято оскаржувані у цій справі податкові повідомлення-рішення.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22 червня 2016 року позов задоволено повністю; скасовано оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції дійшов висновків про те, що:
- Підприємством за наявності законодавчих підстав зменшено оподатковуваний дохід на суму витрат за результатами відносин з ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3 щодо надання останніми послуг за договорами доручення, оскільки такі були реально здійснені та пов`язані з господарською діяльністю позивача; такі операції направлені на отримання доходу та мали позитивний економічний ефект, спричинили реальні зміни майнового стану позивача отриманим прибутком (доходом) від здійснення господарської діяльності;
- у позивача наявні всі необхідні первинні документи, що підтверджують здійснення операцій із ФГ "Золота Нива-2004", яке є сільськогосподарським виробником зернових та технічних культур, по придбанню в останнього насіння соняшнику й подальше їх використання у власній господарській діяльності, тому, включивши до складу податкового кредиту суми ПДВ за результатами таких відносин, Підприємство дотрималося передбачених законодавством умов для формування податкової вигоди, у тому числі пункту 15-2 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України; зазначив, що відповідачем не наведено, а судом не встановлено того, що насіння соняшнику, реалізоване позивачу, вирощене не власними силами ФГ "Золота Нива-2004", а придбане в інших суб`єктів господарювання, відтак доводи контролюючого органу про порушення правил оподаткування не знайшли свого підтвердження у ході розгляду справи.
Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 14 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування ними норм матеріального права, а також порушення процесуальних норм - вирішення спору без повного та всебічного дослідження всіх обставин, що мають істотне значення для правильного розгляду справи, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В своїй касаційній скарзі зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій, наводячи нормативно-правове обґрунтування й мотиви, аналогічні викладеним контролюючим органом у акті перевірки.
Позивач у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
Справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Справу призначено до касаційного розгляду в судовому засіданні, у яке представник позивача, належним чином повідомлений про дату, час і місце касаційного розгляду, не з`явився, а тому, беручи до уваги положення частини 4 статті 344 КАС України, касаційний суд ухвалив здійснювати розгляд справи за його відсутності.
В судовому засіданні представник відповідача підтримала касаційну скаргу, просила їі задовольнити.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вказує на таке.
У відповідності до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємств став прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III цього Кодексу.
Відповідно до пункту 44.2 статті 44 ПК України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
Враховуючи зазначене, формування витрат при визначенні фінансового результату до оподаткування за звітний податковий період, починаючи з 1 січня 2015 року, здійснюється виходячи з національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.
Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07 лютого 2013 року №73, витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318 і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за №27/4248 (далі - П(С)БО 16 "Витрати"), визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності.
Згідно із пунктом 6 П(С)БО 16 "Витрати" витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.
Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені (пункт 7 П(С)БО 16 "Витрати".
Як визначено пунктом 17 (С)БО 16 "Витрати", витрати, пов`язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.
Пунктом 19 даного Положення передбачено, що витрати на збут включають витрати, пов`язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг), зокрема, інші витрати, пов`язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999року №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі- Закон №996-XIV).
За визначенням статті 1 Закону №996-XIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.
Зміст наведених положень дає підстави для висновку про те, що понесені платником податку витрати, пов`язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг, якщо ці витрати пов`язані з провадженням господарської діяльності та документально підтверджені відповідними первинними документами, відносяться до складу витрат на збут такого суб`єкта господарювання.
У справі, яка розглядається, суди встановили, що між Підприємством (як довірителем) та ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 (як агентами) укладено договори доручення №1501-01 від 15 січня 2014 року, №0301-01 від 03 січня 2014 року та №0801-01 від 08 січня 2014 року відповідно, за умовами яких агенти за винагороду зобов`язувалися здійснювати пошук юридичних та фізичних осіб з метою укладення з ними договорів постачання продукції, пропонувати продукцію Підприємства, надавати консультації з питань укладання договорів постачання, послуги з оформлення договорів постачання продукції, інші послуги по залученню потенційних клієнтів, супроводжувати угоди по постачанню товарів, у тому числі контролювати надходження коштів по договорам, відвантаження товару, надання документів від постачальників та покупців та здійснювати інші заходи щодо повного супроводження угод.
За умовами угод агенти за надані послуги отримують винагороду у розмірі 2% від сум, одержаних позивачем за договорами постачання, при укладанні яких надавалися послуги.
Суди надали оцінку змісту укладених угод й дійшли висновку, що останні не містять ознак трудових договорів. Виконання договірних зобов`язань ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3, як зазначено судами, підтверджено складеними актами надання послуг та звітами агентів з виконання робіт, які в цілому відповідають вимогам Закону №996-XIV. Розрахунки між сторонами проведені у повному обсязі, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.
Як зазначили суди, досліджені у ході розгляду справи документи спростовують висновок контролюючого органу про завищення позивачем витрат за господарськими операціями із зазначеними вище підприємцями, оскільки такі реально проведені, а витрати з придбання агентських послуг відповідають господарській меті позивача, Підприємство отримало економічну вигоду від проведення таких операцій у вигляді доходу у розмірі 9534355,85 грн. внаслідок залучення нових покупців продукції, укладення нових договорів з покупцями, які вже мали господарські взаємовідносини з позивачем, вчинення дій по утриманню існуючих клієнтів та надання послуг по супроводженню угод по постачанню товарів, як нових, так і тих, які вже були укладені.
При цьому судами зауважено про те, що незазначення у актах виконаних робіт місця їх складання не може вважатися у даному випадку достатньою підставою для визнання нереальності господарських операцій, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.
Наведені вище обставини, а також відсутність доказів, що виконання ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як фізичними особами - підприємцями своїх обов`язків за укладеними договорами про надання послуг було можливе у межах здійснення ними своїх трудових функцій на підприємстві, свідчать про цілком об`єктивний висновок судів попередніх інстанцій щодо недоведеності відповідачем порушення Підприємством вимог підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України й, як наслідок, підстав для прийняття податкового повідомлення - рішення від 28 квітня 2016 року №0000471401.
Що стосується обставин формування позивачем податкового кредиту за наслідками здійснення господарських відносин із ФГ "Золота Нива-2004" по придбанню в останнього насіння соняшнику, слід зазначити наступне.
Так, правовідносини з приводу формування платником податку податкового кредиту врегульовані розділом V ПК України, у відповідності до пункту 198.1 статті 198 якого (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).
Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
За правилами пункту 15-2 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) тимчасово до 31 грудня 2017 року включно від оподаткування ПДВ звільняються операції з постачання на митній території України зернових культур товарних позицій 1001 - 1008 згідно з УКТ ЗЕД та технічних культур товарних позицій 1205 і 1206 00 згідно з УКТ ЗЕД, крім першого постачання таких зернових та технічних культур сільськогосподарськими підприємствами - виробниками та підприємствами, які безпосередньо придбали такі зернові та технічні культури у сільськогосподарських підприємств - виробників.
Отже право на податковий кредит з ПДВ виникає в разі отримання товарів за наслідками першого постачання зернових/технічних культур сільськогосподарськими підприємствами-виробниками або від підприємств, які безпосередньо придбали такі зернові/технічні культури у сільськогосподарських підприємств-виробників.
Підставою для виникнення у платника податку права на податковий кредит є фактичне здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей (у тому числі зернових/технічних культур) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту.
У справі, яка розглядається, судами встановлено, що Підприємство зареєстровано як юридична особа та платник ПДВ.
У період діяльності, який перевірявся, позивачем із ФГ "Золота Нива-2004" укладено договори поставки №0306П від 06 червня 2015 року, №1805П від 15 травня 2015 року, №1205П від 12 травня 2015 року, №0705П від 07 травня 2015 року, за умовами яких останнє (постачальник) зобов`язувався продати (поставити), а Підприємство (покупець) прийняти та оплатити товар (соняшник) українського походження, врожаю 2014 року. У положеннях пункту 4.5 договорів ФГ "Золота Нива-2004" підтверджувало, що воно є виробником товару або безпосередньо придбало товар у сільськогосподарських підприємств-виробників та здійснює його першу поставку.
За висновком судів операції по придбанню позивачем у ФГ "Золота Нива-2004" у травні та червні 2015 року соняшнику у кількості 1543,76 тон на загальну суму 14615720,00 грн., у тому числі ПДВ - 2435953,33 грн., за якими сформовані відповідні суми податкового кредиту, підтверджуються всіма необхідними документами (видатковими та товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями й квитанціями до прибуткових касових ордерів). Контрагент виписав на адресу позивача податкові накладні, на підставі яких Підприємством включено до складу податкового кредиту у відповідних періодах суми сплаченого податку.
Жодних дефектів у оформленні первинних документів, складених за результатами господарських операцій, суди не встановили й контролюючий орган на такі обставини не посилався ні у акті перевірки, ні під час розгляду справи.
Як зазначили суди, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що на момент вчинення розглядуваних операцій ФГ "Золота Нива-2004" мало статус сільськогосподарського підприємства, який обрав спеціальний режим оподаткування, та було платником фіксованого сільськогосподарського податку; основним видом діяльності контрагента є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур. На підставі договору суборенди земельних ділянок у ФГ "Золота Нива-2004" була в користуванні земельна ділянка загальною площею 8344,72 гектарів, у тому числі ріллі 8344,72 гектарів. Відповідно до статистичної інформації у 2014 році контрагентом засіяно соняшником земельні ділянки загальною площею 8026,0 гектарів та зібрано врожаю насіння соняшника у розмірі 40130,00 центнерів.
У ході розгляду справи з`ясовано, що операція по придбанню насіння соняшника у ФГ "Золота Нива - 2004" була першим постачанням товару сільськогосподарським підприємством - виробником, а тому з огляду на приписи пункту 15-2 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України остання оподатковувалася ПДВ у загальному порядку й, як наслідок, Підприємство мало право на віднесення сум ПДВ, сплачених під час такого придбання, до складу податкового кредиту.
З`ясовано, що придбаний товар використаний позивачем у власній господарській діяльності для виробництва соняшникової олії та макухи, що підтверджується договором на переробку насіння соняшнику №0309-01 від 09 вересня 2012 року, укладеним Підприємством із ТОВ "Агроком Нова Водолага", актами про прийняття-передачу сировини, книгою вагаря, журналом реєстрації лабораторних аналізів середньодобових проб при прийманні зерна, карткою аналізу зерна за формою №47, реєстрами товарно-транспортних накладних, які супроводжували завезений на підприємство соняшник (форма N ЗХС-3), реєстрами накладних по формі №ЗХС-5, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), актами приймання - передачі виконаних робіт. В подальшому отримана після переробки соняшнику продукція була реалізована позивачем третім особам, а саме ПАТ "Харківський жировий комбінат", ТОВ "Керуюча компанія "Гранд дистриб`юшн", ТОВ "Агропромислова компанія "Агросвіт", ТОВ ТБ "Тайфун-2000", ТОВ "Оптімус плюс".
З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що господарські операції між позивачем та ФГ "Золота Нива - 2004" документально підтверджені та фактично проведені з метою використання в оподатковуваних операціях; відповідачем не надано доказів, які б спростовували здійснення таких операцій, свідчили б про відсутність у позивача відповідних розрахункових та інших первинних документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами бухгалтерського обліку, або ж невідповідності їх вимогам Закону №996-XIV.
Слід погодитися з висновком й про те, що сама лише інформація, отримана за результатами податкового контролю контрагента, у даному випадку, не є такою, що свідчить про безтоварність господарських операцій, адже з інших даних вбачається, що фактичний рух активів та зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю дійсно мали місце. Матеріали справи не містять належних доказів, які б підтверджували відсутність у контрагента необхідних ресурсів і умов для ведення господарської діяльності, у тому числі для здійснення спірних операцій, враховуючи їх характер та обумовлені обсяги поставки.
Більше того, згідно довідки Харківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПП "Ліга А" з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за травень 2015 року" від 29 липня 2015 року №32/2023-15-01-09/30588680, складеній за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки позивача, підтверджено правомірність формування останнім податкового кредиту по господарським операціям з ФГ "Золота Нива-2004", зокрема за договорами №1805П від 18 травня 2015 року та №1205П від 12 травня 2015 року.
Відтак, оцінивши повноту, характер, об`єктивність та юридичне значення установлених конкретних фактичних обставин справи, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про недоведення відповідачем факту порушення Підприємством відповідних вимог ПК України при формуванні податкового кредиту за результатами взаємовідносин із ФГ "Золота Нива-2004" й, як наслідок, підстав для прийняття податкових повідомлень - рішень від 28 квітня 2016 року №0000481401 та №0000491401.
Доводи ж касаційної скарги не спростовують мотивів, покладених судами в основу оскаржуваних рішень. Відповідач на обґрунтування своїх вимог не зазначив, у чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права (неправильно розтлумачено закон або застосовано закон, який не підлягав застосуванню, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню) чи порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій, що призвело до постановлення незаконних судових рішень.
У касаційній скарзі не наведено інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в акті перевірки та апеляційній скарзі, з урахуванням яких суди вже надавали оцінку встановленим обставинам справи. Фактично доводи касаційної скарги зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що згідно положень статті 341 КАС України виходить за межі повноважень касаційного суду.
За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Ураховуючи те, що обставини неправильного застосування судами норм матеріального права або ж порушення процесуальних норм не підтвердилися, підстави для задоволення касаційної скарги відповідача відсутні.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355 КАС України, Суд