Постанова
іменем України
23 червня 2021 року
м. Київ
справа № 234/8803/18
провадження № 51-2241км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Ковтуновича М. І.,
суддів Анісімова Г. М., Луганського Ю. М.,
за участю:
секретаря судового засідання Лагоди І. О.,
прокурора Шевченко О. О.,
у режимі відеоконференції:
виправданого ОСОБА_1,
захисника Мироненка О. О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Донецького апеляційного суду від 28 січня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017050000000756, за обвинуваченням
ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Амвросіївки Донецької області, жителя АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 272 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Краматорського міського суду Донецької області від 04 вересня 2020 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 272 КК та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення, в якому він обвинувачувався.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачено в тому, що він, перебуваючи на посаді головного інженера ПАТ "Донецькоблгаз" у період часу з 19 вересня до 24 жовтня 2017 року, діючи необережно зі злочинною самовпевненістю, передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді створення загрози загибелі людей із числа працівників цього товариства і його структурних підрозділів, але легковажно розраховуючи на відвернення таких наслідків, допустив порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою на зазначеному підприємстві, про які детально наведено у вироку.
Донецький апеляційний суд ухвалою від 28 січня 2021 року вирок міського суду щодо ОСОБА_1 залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, а також короткий зміст поданих заперечень
У касаційній скарзі прокурор, указуючи на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Як обґрунтовує свої вимоги сторона обвинувачення, суд апеляційної інстанції, який погодився з тим, що акти перевірок суб`єктів господарювання ПАТ "Донецькоблгаз" і його структурних підрозділів ГУ Держпраці в Донецькій області є недопустимими доказами і отримані в порядку, не передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК), не врахував положень цього Кодексу, в тому числі ч. 2 ст. 93, п. 4 ч. 2 ст. 99, та не обґрунтував, шляхом реалізації яких саме повноважень, не передбачених КПК, були отримані зазначені письмові докази та у чому полягає їх недопустимість у розумінні положень ст. 87 цього Кодексу.
Крім того, як зазначає прокурор, апеляційний суд належним чином не перевірив того, що позапланову перевірку ПАТ "Донецькоблгаз" та його структурних підрозділів проведено не лише на підставі ухвали слідчого судді від 28 вересня 2017 року, а й за наказом ГУ Держпраці в Донецькій області від 09 жовтня 2017 року № 1770 і не дав аргументованих відповідей з приводу цього.
За судженням скаржника, апеляційний суд вийшов за межі своїх повноважень, визнавши наказ про проведення позапланових перевірок від 09 жовтня 2017 року № 1770 нечинним з моменту його видання через скасування ухвали слідчого судді. Водночас, як наголошує прокурор, суд апеляційної інстанції, навівши практику Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, не врахував, що вона стосується вже скасованих судами наказів державних органів про проведення перевірок.
Сторона обвинувачення, крім цього, не погоджується із твердженням суду апеляційної інстанції про недопустимість як доказу висновку інженерно-технічної експертизи з охорони праці та безпеки життєдіяльності від 22 березня 2018 року № 2656/527-531.
Як вважає скаржник, апеляційний суд не дав ґрунтовної оцінки сукупності інших доказів винуватості ОСОБА_1, установлених під час досудового розслідування та досліджених судом першої інстанції, зокрема висновку судової інженерно-технічної експертизи з охорони праці та безпеки життєдіяльності від 22 березня 2018 року № 2656/527-531 і показанням допитаних у судовому засіданні свідків та судового експерта, обмежившись лише їх вибірковою оцінкою.
Стверджує про істотне порушення кримінального процесуального закону у зв`язку з неврахуванням судом апеляційної інстанції правових позицій, викладених
у постановах Верховного Суду від 08 листопада 2018 року (провадження
№ 51-4882км18), 17 жовтня 2019 року (провадження № 51-1885км19), 10 грудня 2019 року (провадження № 51-621км19) та 01 жовтня 2020 року (провадження № 51-6379км19).
Також прокурор подав клопотання, в якому просить передати кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, поставивши на вирішення виключну правову проблему тлумачення положень ч. 2 ст. 93, п. 4 ч. 2 ст. 99 КПК у частині права сторони обвинувачення отримувати в передбаченому законом порядку висновки ревізій та актів перевірок або ініціювати їх проведення та використовувати їх результати як докази для підтвердження або спростування обставин, що підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, а також питання стосовно допустимості цих доказів.
На підтвердження своїх вимог вказує, що викладені у вищезазначених постановах Верховного Суду позиції, відповідно до яких, на думку прокурора, законодавець надає право стороні обвинувачення отримувати в передбаченому законом порядку - висновки ревізій та актів перевірок або ініціювати їх проведення і використовувати їх результати як докази для підтвердження або спростування обставин, що підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, відмінні від позицій, зазначених у постановах цього суду від 27 квітня 2020 року (провадження № 51-6560км19), від 02 вересня 2020 року (провадження № 51-1862км20).
За таких обставин, як наголошує сторона обвинувачення, неоднаковість у правозастосуванні зумовлює правову невизначеність за наявності тих самих юридичних обставин - по-різному, в тому числі судами першої та апеляційної інстанцій.
У запереченнях на касаційну скаргу захисник Мироненко О. О. вказує на безпідставність доводів у цій скарзі та законність і обґрунтованість судового рішення.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор Шевченко О. О. не підтримала касаційну скаргу прокурора та висловила думку про відсутність підстав для передачі кримінального провадження на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду.
Захисник Мироненко О. О. та виправданий ОСОБА_1 висловили доводи про необґрунтованість касаційної скарги прокурора та відсутність підстав для її задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подана касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Стосовно доводів, викладених у клопотанні сторони обвинувачення, про передачу кримінального провадження щодо ОСОБА_1 на розгляд обʼєднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду колегія суддів зазначає таке.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 434-1 КПКсуд, який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає таке кримінальне провадження на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи іншої об`єднаної палати.
Зі змісту наведеної норми процесуального права випливає, що законодавцем сформульовано конкретні умови, наявність сукупності яких слугує підставою для передачі кримінального провадження на розгляд об`єднаної палати. Зокрема, такими обов`язковими умовами є: 1) необхідність відступити від висновку, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої судової палати або у складі іншої палати; 2) подібність правовідносин, за яких було неоднаково застосовано норми права.
Однак наведене стороною обвинувачення обґрунтування клопотання про передачу провадження на розгляд об`єднаної палати не вказує на наявність таких умов, визначених законом.
Клопотання мотивоване тим, що в Касаційному кримінальному суді склалася неоднакова практика тлумачення положень ч. 2 ст. 93, п. 4 ч. 2 ст. 99 КПК у частині права сторони обвинувачення отримувати в передбаченому законом порядку висновки ревізій та акти перевірок або ініціювати їх проведення і використовувати їх результати як докази для підтвердження або спростування обставин, що підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, а також в частині допустимості цих доказів.
Однак із такими твердженнями не можна погодитись, ураховуючи нижчезазначене.
Аналіз змісту наведених у клопотанні прокурора судових рішень свідчить, що вони не містять протилежних правових позицій, які би суперечили одна одній.
Крім того, за обставинами кримінальні провадження № 51-4882км18, № 51-1885км19, № 51-621км19, № 51-6379км19 не є подібними до провадження щодо ОСОБА_1 .
Згідно з матеріалами справи, суд першої інстанції, виправдовуючи ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 272 КК, поміж іншого, визнав акти перевірок суб`єкта господарювання ПАТ "Донецькоблгаз" та його структурних підрозділів ГУ Держпраці в Донецькій області, проведених на підставі ухвали слідчого судді Краматорського міського суду від 28 вересня 2017 року, недопустимими доказами, оскільки слідчий суддя, надавши дозвіл на проведення такої перевірки, прийняв рішення, не передбачене кримінальним процесуальним законодавством. До того ж зазначену ухвалу слідчого судді було скасовано за ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 09 жовтня 2018 року.
Також суд першої інстанції дійшов висновку про недопустимість як доказу висновку експерта № 2656/527-531, оскільки на вирішення експерту були поставлені питання щодо порушень, встановлених актами перевірок ГУ Держпраці у Донецькій області, які визнані судом недопустимими доказами як такі, що отримані в порядку, не передбаченому КПК.
У контексті викладеного необхідно зазначити, що, як вбачається з постанови Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 08 листопада 2018 року, колегія суддів, у кримінальному провадженні № 51-4882км18, установивши порушення судом апеляційної інстанції принципу безпосередності дослідження доказів та, поряд із цим, указавши лише про те, що цей суд, визнаючи недопустимими ряд письмових доказів щодо проведення позапланової ревізії навів лише загальні положення КПК, не зазначивши конкретні підстави для визнання таких доказів недопустимими, касаційну скаргу прокурора задовольнила, ухвалу суду апеляційної інстанції скасувала і призначила новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Однак це не свідчить про формулювання висновку стосовно того, як повинна застосовуватися норма права.
Таким чином, посилання прокурора на постанову від 08 листопада 2018 року (провадження № 51-4882км18) є нерелевантним.
Згідно з постановою Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року (провадження № 51-1885км19) колегія суддів цієї палати установила, що ухвалою слідчого судді надано дозвіл саме на здійснення комплексного обстеження земельної ділянки, а не проведення позапланової перевірки.
Крім того, Друга судова палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду в постанові від 10 грудня 2019 року (провадження № 51-621км19) дійсно визнала належними та допустимими доказами акт позапланової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 21 вересня 2017 року і висновок судово-економічної експертизи від 18 червня 2018 року № 3099/3100/18-24. Однак, як вбачається з ухвали Чернігівського апеляційного суду від 07 листопада 2018 року, яка була предметом перегляду суду касаційної інстанції, позапланова перевірка дотримання вимог природоохоронного законодавства держінспектором з охорони навколишнього природного середовища проведена за зверненням сільського голови, а не на підставі ухвали слідчого судді.
Нерелевантним є і посилання на постановуПершої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року (провадження № 51-6379км19), у якій суд касаційної інстанції, скасовуючи судові рішення і призначаючи новий розгляд у суді апеляційної інстанції, дійшов висновку, зокрема, про те, що суд апеляційної інстанції належним чином не навів в ухвалі та вироку обґрунтованих мотивів щодо неврахування доводів апеляційної скарги прокурора та обґрунтованих підстав, на яких апеляційну скаргу залишено без задоволення.
Однак суд касаційної інстанції жодним чином, як вказує прокурор в клопотанні та касаційній скарзі, не посилався як на доказ - наказ контролюючого органу про проведення перевірки, який є нескасованим та результати проведеної перевірки, при наявності скасованої ухвали слідчого судді, якою надано дозвіл на проведення позапланової перевірки.
Тобто вищевказані постанови Верховного Суду, всупереч доводам прокурора, не стосуються окресленої ним правової проблеми. Їх зміст не підтверджує її існування, а тому не може впливати на результати розгляду Верховним Судом касаційної скарги прокурора на ухвалу Донецького апеляційного суду від 28 січня 2021 року щодо ОСОБА_1 .
Отже, вищевказані судові рішення, на які покликається прокурор, прийняті у справах, обставини яких не є подібними до обставин цієї справи.
Твердження прокурора щодо необхідності розгляду об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду кримінального провадження щодо ОСОБА_1 для формування єдиної правозастосовчої практики, свого підтвердження не знайшли та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.
Разом з тим із висновками щодо застосування норм права, викладеними у постановах суду касаційної інстанції від 27 квітня 2020 року (провадження № 51-6560км19), від 02 вересня 2020 року (провадження № 51-1862км20), на які посилається прокурор у клопотанні, погоджується і колегія суддів.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як визначено положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 2 ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її винуватість не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду; ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Згідно з ч. 3 ст. 62 Конституції України, Рішенням Конституційного Суду від 20 жовтня 2011 року № 12-рп/2011, статтями 7, 86 та ч. 3 ст. 373 КПК обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; визнаватися допустимими і використовуватися як докази у кримінальній справі можуть лише фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства; перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини у кримінальному процесі та ухвалення справедливого рішення у справі.
Європейський суд з прав людини під час вирішення питання щодо справедливості судового розгляду в цілому враховує, серед іншого, й спосіб отримання доказів. За практикою цього Суду (рішення від 06 грудня 1988 року у справі "Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії", заява №10590/83) саме на сторону обвинувачення покладається тягар доведення вини особи, а всі сумніви повинні тлумачитися на користь останньої. Згадана сторона зобов`язана надати суду докази, достатні для визнання обвинуваченого винуватим.
Відповідно до положень ст. 92 КПК у кримінальному провадженні обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, у тому числі й допустимості доказів, покладається на сторону, що їх подає. Тобто, пред`являючи особі обвинувачення у вчиненні конкретного кримінального правопорушення з кваліфікацією її дій за статтею (частиною статті) КК, сторона обвинувачення фактично визначає, які обставини вона буде доводити перед судом.
За змістом ст. 23, ч. 1 ст. 89 КПК суд вирішує питання допустимості й достатності доказів на підставі їх безпосереднього дослідження, оцінюючи всі фактичні дані в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.
Дотримання цих вимог є необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду, забезпечує реалізацію таких засад кримінального провадження, як верховенство права, законність, презумпція невинуватості, забезпечення доведеності вини та право на захист.
Згідно з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі та визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, виходячи з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення і захисту, в тому числі й поданих у судовому засіданні.
Як визначено у ст. 370 КПК, судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом за ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд першої інстанції виконав зазначені вимоги закону, провівши розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_1 згідно з положеннями ч. 1 ст. 337 КПК у межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також принципу диспозитивності.
Цей суд на підставі ст. 94 КПК повно та всебічно дослідив усі докази, зокрема зібрані сторонами, дав їм оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв`язку, перевірив доводи сторін обвинувачення та захисту, забезпечивши сторонам кримінального провадження передбачені КПК умови для реалізації їхніх процесуальних прав і виконання процесуальних обов`язків та обґрунтовано визнав ОСОБА_1 невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 272 КК і виправдав у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення, в якому він обвинувачується.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, перевірки ПАТ "Донецькоблгаз" та його структурних підрозділів були проведені на підставі ухвали слідчого судді Краматорського міського суду Донецької області від 28 вересня 2017 року, за якою задоволено клопотання старшого слідчого з ОВС відділу СУ ГУНП в Донецькій області про надання дозволу на проведення позапланової виїзної перевірки з питань додержання вимог Закону України "Про охорону праці", інших законодавчих та нормативно-правових актів з охорони праці та промислової безпеки і додержання трудового законодавства України ПАТ "Донецькоблгаз" (м. Краматорськ Донецької області) та його структурних підрозділів.
Необхідно зазначити, що Донецький апеляційний суд ухвалою від 09 жовтня 2018 року ухвалу слідчого судді від 28 вересня 2017 року скасував і постановив нову, якою відмовив у задоволенні клопотання старшого слідчого з ОВС відділу СУ ГУНП в Донецькій області про надання дозволу на проведення позапланової виїзної перевірки з питань додержання вимог Закону України "Про охорону праці", інших законодавчих та нормативно-правових актів з охорони праці та промислової безпеки і додержання трудового законодавства України ПАТ "Донецькоблгаз" (м. Краматорськ Донецької області)та його структурних підрозділів.
За матеріалами провадження, працівниками ГУ Держпраці у Донецькій області при проведенні позапланових перевірок ПАТ "Донецькоблгаз" та його структурних підрозділів з питань дотримання вимог нормативно-правових актів з охорони праці та промислової безпеки згідно з актами перевірок від 17 жовтня 2019 року №05.5-09/23, від 19 жовтня 2017 року №05.5-08/26 та від 24 жовтня 2017 року: №05.4-10/18, №5.1-7/10, №05.5-08/27, №5.1-8/6, №5.1-8/5, № 05.5-19/27, №05.3-12/87, №05.1-5/13, №5.1-6/13, №05.4-8/33, №05.5-09/24, №05.4-5/22, №05.4-7/21, №05.4-7/20, №05.4-7/19, №05.5-05/27, №05.5-06/26, №05.1-9/1, №05.4-3/16, №05.4-6/30, №05.1-1/1, №05.1-1/2 встановлено порушення правил безпеки.
Суд першої інстанції, виправдовуючи ОСОБА_1, зазначив, що надані стороною обвинувачення докази на підтвердження вини, зокрема акти перевірок суб`єкта господарювання ПАТ "Донецькоблгаз" та його структурних підрозділів ГУ Держпраці в Донецькій області, які проведені на підставі ухвали слідчого судді Краматорського міського суду від 28 вересня 2017 року, є недопустимими, оскільки слідчий суддя, давши дозвіл на проведення такої перевірки, прийняв рішення, яке не передбачене кримінальним процесуальним законодавством, із чим погоджується і суд касаційної інстанції.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу та її норми є нормами прямої дії.
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 КПК передбачено, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
За змістом ч. 2 ст. 40 КПК слідчий уповноважений: 1) починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом; 2) проводити слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у випадках, встановлених цим Кодексом; 3) доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам; 5) звертатися за погодженням із прокурором до слідчого судді з клопотаннями про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій; 6) повідомляти за погодженням із прокурором особі про підозру; 7) за результатами розслідування складати обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру та подавати їх прокурору на затвердження; 8) приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, у тому числі щодо закриття кримінального провадження за наявності підстав, передбачених ст. 284 цього Кодексу; 9) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Кодексом.
Як визначено ч. 2 ст. 84 КПК, одним із процесуальних джерел доказів є документи, до яких п. 4 ч. 2 ст. 99 цього Кодексу віднесено і висновки ревізій та акти перевірок.
Згідно з ч. 2 ст. 93 КПК сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.
Необхідно зазначити й те, що на підставі ч. 1 ст. 131 КПК заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно до ч. 2 ст. 131 КПК заходами забезпечення кримінального провадження є: 1) виклик слідчим, дізнавачем, прокурором, судовий виклик і привід; 2) накладення грошового стягнення; 3) тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом; 4) відсторонення від посади; 4-1) тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя; 5) тимчасовий доступ до речей і документів; 6) тимчасове вилучення майна; 7) арешт майна; 8) затримання особи; 9) запобіжні заходи.
Призначення позапланової перевірки не є ні слідчою (розшуковою) дією, ні негласною слідчою (розшуковою) дією, ні заходом забезпечення кримінального провадження, з клопотаннями про проведення яких вправі звертатися слідчий за погодженням із прокурором до слідчого судді.
Використання виразу "витребування та отримання" у ч. 2 ст. 93 КПК передбачає повноваження використовувати як докази висновки ревізій і актів перевірок (як і будь-які інші документи), що існують незалежно від кримінального розслідування. Процесуальний закон чітко відрізняє документи, створені в межах кримінального провадження, від документів, походження яких не залежить від кримінального провадження, і підпорядковує ці два типи документів різному правовому режиму.
Отже, кримінальний процесуальний закон не встановлює отримання доказів шляхом надання дозволу на проведення позапланової перевірки ані слідчими суддями, ані прокурорами, слідчими - результати таких перевірок, призначених у межах розслідування кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді, є недопустимими доказами і відповідно до ч. 2 ст. 86 КПК не повинні бути використані під час ухвалення судових рішень у межах кримінального провадження.
Аналогічний висновок зроблено у постанові колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 27 квітня 2020 року у справі № 335/2108/17 (провадження № 51-6560км19).
Згідно із ст. 86 КПК отримання доказу всупереч порядку, встановленому цим Кодексом, тягне за собою недопустимість такого доказу, а також будь-яких інших доказів, здобутих завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (доктрина "плодів отруєного дерева").
Відповідно до сформованої практикою Європейського суду з прав людини доктрини "плодів отруєного дерева", якщо джерело доказів є недопустимим, усі інші дані, одержані з його допомогою, будуть такими ж (рішення у справах "Гефген проти Німеччини", пункти 50-52 рішення у справі "Шабельник проти України (№ 2)", пункт 66 рішення у справі "Яременко проти України (№ 2)"). Зазначена доктрина передбачає оцінку не лише кожного засобу доказування автономно, а і всього ланцюга безпосередньо пов`язаних між собою доказів, з яких одні випливають з інших та є похідними від них. Критерієм віднесення доказів до "плодів отруєного дерева" є наявність достатніх підстав вважати, що відповідні відомості не були б отримані за відсутності інформації, одержаної незаконним шляхом.
Тому є правильною і позиція суду першої інстанції про недопустимість висновку за результатами проведення судової інженерно-технічної експертизи від 22 березня 2018 року № 2656/527-531, оскільки він є похідним від первинних доказів, а самеактів перевірок суб`єкта господарювання ПАТ "Донецькоблгаз" та його структурних підрозділів ГУ Держпраці в Донецькій області, які визнано недопустимими доказами. Як встановив суд першої інстанції, на вирішення експерту були поставлені питання щодо порушень, установлених за актами перевірки ГУ Держпраці у Донецькій області, визнаними судом недопустимими доказами як такі, що отримані в порядку, не передбаченому КПК.
Необхідно зазначити й про те, що, як убачається з наказу від 09 жовтня 2017 року № 1770 про проведення позапланової перевірки ПАТ "Донецькоблгаз" та його структурних виробничих підрозділів (на якому наголошує прокурор), єдиною підставою його видачі начальником ГУ Держпраці у Донецькій області була виключно ухвала слідчого судді Краматорського міського суду Донецької області від 28 вересня 2017 року, яку, як процесуальну підставу такої перевірки, як уже було зазначено, скасовано. Тому неспроможними є доводи прокурора про те, що у цьому кримінальному провадженні позапланова перевірка була проведена на підставі згаданого наказу, а не лише відповідно до ухвали слідчого судді.
Усупереч твердженням прокурора у касаційній скарзі суд дав оцінку показанням свідків у кримінальному провадженні та аргументовано дійшов висновку, що вони правового значення для кримінального провадження не мають, оскільки у судовому засіданні свідки надали показання стосовно проведення перевірки ПАТ "Донецькоблгаз" та його структурних підрозділів і фактично підтвердили обставини, викладені ними в актах перевірки. Свідки вказали, що було проведено перевірки лише тих документів, які їм було надано. Показання експерта також ґрунтуються виключно на актах перевірки.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про недоведеність вчинення кримінального правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_1, є обґрунтованим.
Що стосується апеляційного перегляду, то його також проведено відповідно до вимог кримінального процесуального закону.
Статтями 22, 26 КПК закріплено засади змагальності сторін і диспозитивності. За змістом указаних засад сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 22 КПК). Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків (ч. 6 ст. 22 КПК). При цьому суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом (ч. 2 ст. 26 КПК).
Положеннями ст. 404 КПК встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Якщо розгляд апеляційної скарги дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, в інтересах яких апеляційні скарги не надійшли, суд апеляційної інстанції зобов`язаний прийняти таке рішення.
Таким чином, визначення меж перегляду судом апеляційної інстанції засноване на вимогах засад змагальності сторін і диспозитивності. А можливість виходу суду за межі апеляційних вимог допускається лише за умови, що цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.
Водночас, як убачається з матеріалів кримінального провадження, прокурор, не погоджуючись із рішенням міського суду, подав апеляційну скаргу, де порушував питання про скасуваннявироку цього суду та ухвалення нового, яким просив визнати ОСОБА_1 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 272 КК, і призначити йому покарання, вирішити питання про судові витрати і долю речових доказів.
Так, сторона обвинувачення в апеляційній скарзі зазначала, що визнання недопустимим доказу, наданого стороною для доведення певної обставини, не виключає її підтвердження іншими доказами, отриманими з джерел, відмінних від недопустимого доказу. Вказувала, що разом з актами перевірок ПАТ "Донецькоблгаз" і висновком судової інженерно-технічної експертизи, які визнані судом недопустимими доказами, сторона обвинувачення надала для доведення вини ОСОБА_1 й інші докази - показання свідків та обвинуваченого, що є самостійним джерелом доказів і допустимість яких у жодний спосіб не залежить від визнання недопустимими актів перевірок ГУ Держпраці в Донецькій області та висновку судової інженерно-технічної експертизи з охорони праці та безпеки життєдіяльності від 22 березня 2018 року.
Крім того, сторона обвинувачення наголошувала, що ці свідчення мали бути оцінені судом сукупно з іншими доказами у справі, чого суд усупереч ст. 94 КПК, не здійснив. На її думку, таким чином суд допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки суд жодним чином не проаналізував показань свідків та обвинуваченого, що у свою чергу призвело до викривлення фактичних обставин кримінального провадження і винесення незаконного судового рішення.
Перевіривши вирок згідно з положеннями ст. 404 КПК у межах апеляційної скарги прокурора, надавши вказаним доводам відповідну оцінку, апеляційний суд погодився з вироком суду першої інстанції і зазначив, що, здійснюючи судовий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_1 відповідно до вимог ч. 6 ст. 22, ч. 3 ст. 26, ч. 1 ст. 337 КПК, оцінюючи досліджені у справі докази з точки зору належності, допустимості та достовірності і взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд дійшов правильного висновку, що стороною обвинувачення поза розумним сумнівом не доведено винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, і правомірно виправдав останнього на підставі п. 1 ч.1 ст. 373 КПК.
До того ж суд апеляційної інстанції обґрунтовано зробив висновок, що показання свідків у цьому випадку без підтвердження їх допустимими письмовими доказами, в яких були би чітко зафіксовані виявлені порушення, не є достатніми для підтвердження вини ОСОБА_1, оскільки свідки під час допиту не мали достатньої кваліфікації стверджувати про те, що виявлені ними порушення законодавства з питань охорони праці в ПАТ "Донецькоблгаз" та його структурних підрозділах створили реальну загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків.
Суд надав оцінку й тому, що ОСОБА_2 був допитаний судом першої інстанції в процесуальному статусі експерта і давав роз`яснення виключно з приводу свого висновку, та слушно відзначив, що показання цього експерта не мають доказового значення для кримінального провадження, оскільки, по-перше, його висновок № 2656/527-531 визнаний судом недопустимим доказом, по-друге, експерт під час проведення дослідження не виїжджав на місце та не проводив безпосереднього огляду документації, виробничих майданчиків, обладнання, устаткування, машин підвищеної небезпеки, ним особисто не встановлено, що саме внаслідок зафіксованих порушень на структурних підрозділах ПАТ "Донецькоблгаз" створено загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків.
На думку суду касаційної інстанції, за тих обставин, що джерелом всіх наявних у справі доказів є саме незаконно проведена позапланова перевірка, а жодних інших доказів, якими прокурор обґрунтував би винуватість ОСОБА_1 подано не було, тому доводи касаційної скарги прокурора у цілому не спростовують правильності висновків судів щодо визнання ОСОБА_1 невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 272 КК та його виправдання.
Незгода прокурора з оцінкою наданих суду доказів не може свідчити про те, що їх було досліджено з порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Апеляційний розгляд кримінального провадження здійснювався з дотриманням положень кримінального процесуального закону, з наданням сторонам кримінального провадження необхідних умов для реалізації їхніх процесуальних прав і виконання процесуальних обов`язків.
Ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_1 відповідає вимогам статей 370 і 419 КПК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які могли бути підставами для скасування чи зміни судового рішення апеляційної інстанції, у цьому кримінальному провадженні суд касаційної інстанції не встановив. А тому касаційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 434-1, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд