Постанова
іменем України
24 червня 2021 року
м. Київ
справа № 459/2001/18
провадження № 51-234км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
суду у складі:
головуючого Яковлєвої С. В.,
суддів Марчука О. П., Наставного В. В.,
за участю:
секретаря судового
засідання Замкового І. А.,
прокурора Вараниці В. М.,
засудженого ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
захисника Романіва С. І. (в режимі відеоконференції),,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 на вирок Галицького районного суду м. Львова від 21 травня 2020 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 5 листопада 2020 року і захисника Романіва С. І. на вказану ухвалу у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018140150000790, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Соснівка Львівської області, жителя АДРЕСА_1 ), такого, що судимості не має,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 і ч. 1 ст. 115 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком суду ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 15 і ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.
Згідно з вироком суду 10 травня 2018 року приблизно о 14:25 ОСОБА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, знаходячись у кв. АДРЕСА_2, маючи прямий умисел на протиправне заподіяння смерті своїй дружині ОСОБА_2, завдав кухонним ножем останній множинні колото-різані рани тіла, а саме рани передньої черевної стінки з проникненням у черевну порожнину, проникаючого поранення грудної клітки зліва, ускладненого підшкірною емфіземою та пневмогемотораксом, які є тяжкими тілесними ушкодженнями, небезпечними для життя потерпілої в момент заподіяння, а також інші множинні тілесні ушкодження у вигляді рубців, ран та саден. Проте, ОСОБА_1 свій злочинний умисел не довів до кінця, з причин, що не залежали від його волі, оскільки на місці вчинення кримінального правопорушення його дії було виявлено сторонніми особами.
Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційні скарги засудженого та його захисника, а вирок суду - без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі з доповненнями засуджений, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Стверджує, що суд не дав оцінки доказам, які свідчать про відсутність прямого умислу на вбивство, а показання потерпілої щодо обставин вчинення злочину є недостовірними. Зазначає, що удари ножем він завдав хаотично, не прицільно та згідно з висновком експертизи лише від двох з них у потерпілої утворились тяжкі тілесні ушкодження, а тому такі дії не можна кваліфікувати як замах на вбивство. Також, судом було порушено його право на захист, на останнє слово та виступ в судових дебатах. Вказані порушення залишились поза увагою суду апеляційної інстанції, відтак його рішення не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК та підлягає скасуванню.
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. На думку захисника, судом першої інстанції не встановлено, а стороною обвинувачення не доведено наявність у засудженого умислу на вбивство. Стверджує, що показання потерпілої та свідка ОСОБА_3 щодо обставин вчинення злочину є суперечливими, а судом було порушено право засудженого на останнє слово. Суд апеляційної інстанції залишивши апеляційні скарги сторони захисту без задоволення не зазначив підстав, з яких визнав їх необґрунтованими, тому його рішення підлягає скасуванню.
У запереченнях на касаційні скарги засудженого та захисника потерпіла просить залишити їх без задоволення.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений і його захисник підтримали касаційні скарги та просили їх задовольнити. Прокурор заперечував проти задоволення цих скарг.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження або неповноту судового розгляду, чинним законом не передбачено.
З касаційної скарги вбачається, що засуджений, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту судового розгляду, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
Разом з тим, під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що висновки суду про доведеність винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого злочину, суд належним чином умотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до вимог закону в їх сукупності і правильно визнано судом достатніми та взаємопов`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 .
Всупереч твердженням сторони захисту, вирок відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Зокрема, винуватість засудженого у вчиненні замаху на вбивство потерпілої ОСОБА_2, за обставин, викладених у вироку, доводиться показаннями останньої, котра у суді пояснила, що в день події разом із засудженим перебувала на кухні та між ними виник конфлікт через те, що вона не хотіла повертатись до ОСОБА_1 для спільного проживання. В ході сварки вона хотіла вийти з приміщення кухні та обминувши засудженого, котрий сидів на стільці, почала йти по коридору. В цей момент відчула удари ножем в спину та інші частини тіла, від яких впала на підлогу і втратила свідомість, а прийшла до тями вже в лікарні. Зазначила, що погрози вбивством засуджений до цієї події висловлював декілька разів, що вона також підтвердила під час проведення слідчого експерименту. Свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у суді підтвердили, що коли прибули на місце події побачили потерпілу, котра була у крові з множинними ножовими пораненнями, вона була без свідомості, а свідок ОСОБА_6 зазначив, що засуджений не надавав медичну допомогу потерпілій.
При цьому, сам ОСОБА_1 у суді не заперечував факт завдання ударів ножем потерпілій, проте стверджував, що умислу на вбивство останньої у нього не було.
Проте, на думку Суду, твердження сторони захисту про відсутність у ОСОБА_1 умислу на вбивство потерпілої не заслуговують на увагу, виходячи з нижченаведеного.
Так, згідно з ч. 1 ст. 15 КК замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
Разом з цим, замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення і наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату. Наслідки, які не настали, інкримінуються особі в тому разі, якщо вони були включені в ціль її діяння і досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, вона не могла й вчиняти замаху на їх досягнення.
При цьому, суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
Якщо винна особа відмовилася від убивства потерпілого вже після вчинення дій, які вважала за необхідне виконати для доведення злочину до кінця, але його не було закінчено з причин, що не залежали від її волі, діяння належить кваліфікувати відповідно до ч. 2 ст.15 КК як закінчений замах на умисне вбивство, яке може бути вчинено лише з прямим умислом.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, зокрема із показань потерпілої та свідка ОСОБА_3, ОСОБА_1 кухонним ножем завдавав множинні удари ОСОБА_2 . Дії засудженого не призвели до смертельного наслідку завдяки їх виявленню та втурчанню свідка ОСОБА_3, котра почувши крики потерпілої почала стукати у двері квартири та кричати щоб відчинили, а коли засуджений їх відчинив, свідок побачила потерпілу, котра лежала на підлозі, а її рука і спина були порізані. Свідок бачила велику кількість крові, ОСОБА_1 стояв з ножем у руках, котрий потім кинув та пішов змивати кров з рук. Вказані показання свідок підтвердила під час проведення слідчого експерименту та зазначила, що засуджений не надавав допомоги потерпілій. Раніше вона бачила потерпілу побитою та в синцях.
Згідно з висновком експертизи потерпілій ОСОБА_2 було нанесена множинна кількість колото-різаних ран тіла, а саме: рани передньої черевної стінки з проникненням у черевну порожнину, проникаючого поранення грудної клітки зліва, ускладненого підшкірною емфіземою та пневмогемотораксом, які є тяжкими тілесними ушкодженнями для життя потерпілої в момент заподіяння, а також інші множинні тілесні ушкодження у вигляді рубців на правій щоці, шиї зліва, в ділянці правої надключичної ямки з переходом на стернальний кінець ключиці, ран на лівому плечі та передпліччі, на грудях справа, лівій молочній залозі, двох на правому зап`ястку, п`яти на грудях зліва, шести в ділянці лівої лопатки, саден на підборідді.
Таким чином, характер і динамічність дій ОСОБА_1, його поведінка під час вчинення злочину, знаряддя злочину - ніж, завдання ним множинних ударів, в тому числі й у життєво-важливі органи потерпілої, а також поведінка після вчинення злочину (в присутності свідка викинув ніж та цілеспрямовано пішов у ванну кімнату мити руки від крові, допомоги потерпілій не надав), а швидку допомогу викликала свідок ОСОБА_3, у сукупності свідчать про те, що ОСОБА_1 у цьому випадку діяв із прямим умислом на позбавлення життя потерпілої та вчинив для цього всі необхідні дії, які були для нього завідомо такими, що призведуть до смерті останньої, однак смертельний наслідок не настав лише через обставини, які не залежали від його волі.
Суд оцінивши показання потерпілої, засудженого та свідків, у сукупності із іншими доказами, зокрема з протоколами затримання особи, огляду місця події, проведення слідчих експериментів, висновками експертиз тощо, які є взаємоузгодженими, належними та допустимими й в своїй сукупності доповнюють один одного, та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні закінченого замаху на вбивство потерпілої.
Повно та об`єктивно дослідивши матеріали кримінального провадження, суд правильно кваліфікував дії засудженого за ч. 2 ст. 15 і ч. 1 ст. 115 КК і не встановлено підстав стверджувати, що в діях ОСОБА_1 є інший склад злочину, передбачений законом України про кримінальну відповідальність, про що зазначається в касаційних скаргах.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 419 КПК дав належну оцінку викладеним в апеляційних скаргах сторони захисту доводам, в тому числі і тим, на які засуджений та захисник посилаються при касаційному розгляді та обґрунтовано відмовив у їх задоволенні.
Зокрема, предметом розгляду апеляційного суду були твердження сторони захисту про необхідність кваліфікації дії засудженого за ст. 123 КК, як умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання.
Спростовуючи вказані твердження суд у своєму рішенні зазначив, що сукупність об`єктивних обставин, встановлених під час розгляду кримінального провадження, характер дій засудженого не дають підстав вважати, що останній перебував у стані сильного душевного хвилювання, який настав раптово та зменшив його здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними, а твердження засудженого про те, що потерпіла ображала його, не є показником емоційного стану, що вказує на сильне душевне хвилювання.
Також, суд зазначив, що такі твердження спростовуються висновками судово-психологічних експертиз, з яких убачається, що ОСОБА_1 під час інкримінованих йому дій не перебував у стані фізіологічного афекту чи у стані сильно вираженого емоційного збудження або емоційного напруження та не перебував у будь-якому іншому емоційному стані, що міг би суттєво вплинути на його свідомість. З огляду на викладене, апеляційний суд не знайшов підстав для перекваліфікації дій ОСОБА_1, з чим погоджується й колегія суддів.
Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційних скаргах сторони захисту. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними, колегія суддів знаходить обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим доказам.
Ухвала апеляційного суду мотивована належним чином та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Доводи сторони захисту про порушення засудженого права на захист, оскільки він був позбавлений можливості давати показання на спростування висунутого обвинувачення, порушення права на останнє слово та неознайомлення засудженого з матеріалами кримінального провадження, є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.
З матеріалів кримінального провадження убачається, що засуджений, будучи допитаний в суді першої інстанції надав детальні показання щодо обставин вчинення ним злочину, йому було надано можливість ставити питання потерпілій та свідкам під час їх допиту, а також він тривалий час виступав в судових дебатах та йому було надано право на останнє слово, чим він і скористався, що підтверджується наявними в матеріалах кримінального провадження журналами та звукозаписами судових засідань. Крім того, в справі є розписка засудженого про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у кримінальному провадженні судом не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційних скарг сторони захисту та скасування судових рішень - відсутні.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд