Постанова
Іменем України
22 червня 2021 року
м. Київ
справа № 372/274/20
провадження № 61-19469св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги, - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 02 березня 2020 року у складі судді Потабенко Л. В. та постанову Київського апеляційного суду
від 24 листопада 2020 року в складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Сушко Л. П., Іванової І. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Обухівського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2, в якому просила стягнути
з останнього 413 580,00 дол. США як відшкодування різниці між вартістю предмета іпотеки й сумою забезпечених нею вимог.
Позов обґрунтовувала тим, що відповідач задовольнив свою вимогу про стягнення з неї боргу за укладеним між ними договором позики на суму 3 096 336,00 грн шляхом набуття права власності на предмет іпотеки - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 12 268 444,00 грн.
Оскільки вартість предмета іпотеки значно перевищує суму боргу,
то відшкодування на її користь підлягає різниця між сумою боргу та вартістю іпотечного майна, яким було забезпечене зобов`язання за договором позики.
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про забезпечення позову, оскільки відповідач, з метою ухилення від виконання зобов`язання у разі задоволення її позову, має намір продати належне йому нерухоме майно -житловий будинок, яким було забезпечено договір позики.
Просила накласти арешт на належне відповідачеві нерухоме майно: житловий будинок, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1416159432204,
за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, кадастровий номер 3220485102:04:007:0057, реєстраційний номер 1131391232204; а також на належні ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 5 296 939,00 грн, в тому числі в іноземних валютах (зазначено
їх еквівалент у гривнях, розрахований згідно офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) на день подання заяви).
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 02 березня 2020 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Накладено арешт на житловий будинок за адресою:
АДРЕСА_1 .
У задоволенні решти вимог відмовлено.
Задовольняючи частково заяву, суд першої інстанції дійшов висновку, що у разі задоволення позову повністю або частково невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду, а тому наявні правові підстави для задоволення заяви в частині накладення арешту
на частину майна, вартістю в межах суми позову яка становить 9 964 093,00 грн, а саме на житловий будинок.
Вимоги заяви щодо накладення арешту на грошові кошти, що належать ОСОБА_2 в сумі 5 296 939,00 грн, суд вважав такими, що задоволенню не підлягають, оскільки заявником не конкретизовано, на яких саме рахунках знаходяться грошові кошти. Крім того, не підлягає задоволенню заява і в частині накладення арешту на земельну ділянку, кадастровий номер 3220485102:04:007:0057, реєстраційний номер 1131391232204, оскільки матеріали заявником не надано доказів на підтвердження того, що ця земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_2 .
Постановою Київського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 02 березня 2020 року - без змін.
Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права, є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування чи зміни немає.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У грудні 2020 року ОСОБА_3 надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 02 березня 2020 року
та постанову Київського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року скасувати, у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.
В касаційній скарзі ОСОБА_3 вказує, що судами застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 17 жовтня
2018 року в справі № 183/5864/17-ц.
Зазначає, що частково задовольняючи заяву про забезпечення позову, суди не врахували, що майно, на яке накладено арешт, є спільним сумісним майном подружжя, заява про забезпечення позову не обґрунтована належними доводами і не підтверджена доказами про те, що відповідач вчиняє дії, спрямовані на відчуження майна.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить касаційну скаргу відхилити, оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Зазначає, що доводи касаційної скарги ОСОБА_3 безпідставні, адже після відкриття провадження у справі відповідач ОСОБА_2 з метою ухилення від виконання зобов`язання відчужує належне йому майно та вчиняє активні дії щодо відчуження й будинку на АДРЕСА_1, тому зняття з цього будинку арешту призведе до неможливості виконання судового рішення за її позовом про відшкодування різниці вартості предмета іпотеки у разі задоволення цього позову. Накладення арешту на будинок не порушує прав ОСОБА_3, оскільки єдиним власником цього майна вказано саме відповідача ОСОБА_2,
а перебування у шлюбі не означає, що все майно є спільним сумісним майном подружжя.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 372/274/20, витребувано справу з Обухівського районного суду Київської області.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі -
ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 150 цього Кодексу заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Відповідно до положень статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.
Звертаючись із заявою про забезпечення позову, заявник повинен вказати вид (захід) забезпечення позову, визначений статтею 150 ЦПК України, обґрунтувати необхідність вжиття саме такого заходу забезпечення позову та надати докази, які достатньо обґрунтовують доводи заяви і з якими пов`язується застосування обраного виду забезпечення позову.
Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі
№ 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення
до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має
з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав
та що невжиття заходів забезпечення позову призведене до утруднення
чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер.
Обов`язок доведення обставин, які б указували на необхідність вжиття судом,
у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача для забезпечення реального та ефективного виконання судового рішення, покладено на позивача відповідно до положень статті 81 ЦПК України, а оцінка доказів, наданих позивачем, є компетенцією суду.
Установивши, що у разі задоволення позову невжиття заходів забезпечення позову реально утруднить виконання судового рішення, суди попередніх інстанцій, врахувавши можливий негативний вплив і наслідки щодо відновлення порушеного права позивача в разі відчуженнявідповідачем майна, дійшли обґрунтованого висновку про необхідність часткового задоволення заяви
та забезпечення позову шляхом накладення арешту на будинок,
що розташований на АДРЕСА_1 .
Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те,
що заходи забезпечення позову є співмірними із розміром грошових вимог,
на виконання яких подано заяву про забезпечення позову, ці заходи мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.
Доводи про те, що майно, на яке накладено арешт, належить до спільного сумісного майна подружжя, не підтверджуються доказами у даній справі, адже за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, єдиним власником майна вказано відповідача ОСОБА_2, проте ці обставини можуть бути враховані при вирішенні питання щодо проведення процедури виконання судового рішення.
Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження і не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права
та порушення судами норм процесуального права, а фактично зводяться
до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Щодо доводів касаційної скарги про те, що судові рішення у справі постановлені без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 17 жовтня
2018 року у справі № 183/5864/17-ц, на увагу не заслуговують, оскільки ухвалені у цій справі рішення не суперечать цим висновкам.