Постанова
Іменем України
25 червня 2021 року
м. Київ
справа № 753/20532/14-ц
провадження № 61-15683св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - приватне акціонерне товариство "Лізинг інформаційних технологій",
відповідачі - ОСОБА_1,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 серпня 2015 року в складі судді Цимбал І. К. та постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року в складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Мостової Г. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2014 року приватне акціонерне товариство "Лізинг інформаційних технологій" (далі - ПрАТ "Лізинг інформаційних технологій", товариство) звернулось до ОСОБА_1 з позовом про стягнення заборгованості.
Позов мотивовано тим, що у період з січня 2011 року по березень 2014 року сторони уклали договори безпроцентної позики, відповідно до яких позивач надав відповідачу поворотну фінансову допомогу на загальну суму 1 837 700 грн, а відповідач зобов`язався повернути отримані на підставі вищезазначених договорів грошові кошти у обумовлений договорами строк, проте зазначену суму боргу не повернув.
Враховуючи зазначене та з урахуванням уточнених позовних вимог ПрАТ "Лізинг інформаційних технологій" просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за позикою у розмірі 1 837 700 грн; 1 183 058,42 грн інфляційних втрат; 285,66 грн - 3 % річних та судові витрати.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Справа судами розглядалась неодноразово.
Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 10 серпня 2015 року позов ПАТ "Лізинг інформаційних технологій" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Лізинг інформаційних технологій" заборгованість у розмірі 1 837 700 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду мотивовано тим, що у період з січня 2011 року по березень 2014 року сторони уклали договори безпроцентної позики, відповідно до яких позивач надав відповідачу поворотну фінансову допомогу на загальну суму 1 837 700,00 грн шляхом перерахунку їх у безготівковій формі на розрахунковий рахунок відповідача, що підтверджується довідкою від 07 листопада 2014 року, виписками по особовим рахункам позивача та платіжними дорученнями, проте позичальник вказані кошти в обумовлений договорами строк не повернув кредитору, а тому з нього підлягає стягненню вказана сума заборгованості.
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 серпня 2015 року, у задоволенні якої було відмовлено ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 17 жовтня 2017 року.
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 27 серпня 2018 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1, скасовано заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 серпня 2015 року та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПрАТ "Лізинг інформаційних технологій" відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Верховного Суду від 11 червня 2020 року частково задоволено касаційну скаргу ПрАТ "Лізинг інформаційних технологій", скасовано постанову Апеляційного суду міста Києва від 27 серпня 2018 року, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Скасовуючи постанову апеляційного суду, Верховний Суд виходив із того, що суд апеляційної інстанції не зазначив мотиви відхилення наданих позивачем на підтвердження існування заборгованості доказів та не звернув увагу, що якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. За таких обставин, апеляційний суд зробив передчасний висновок про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Постановою Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року залишено без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1, а заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 серпня 2015 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що отримані грошові кошти відповідачем у визначені договорами строки повернені не були, а тому він має обовʼязок із повернення цих коштів позивачу. Перерахування грошових коштів на рахунок відповідача підтверджено не тільки копіями платіжних доручень, а і банківськими виписками із рахунку позивача. Касова книга товариства, у якій були зроблені відмітки про внесення ОСОБА_1 грошових коштів, не є доказом повернення грошових коштів на рахунок позивача, оскільки після свого звільнення з посади директора товариства, ОСОБА_1 не передав керівництву товариства документи товариства, у тому числі і касову книгу. Додаток до акта перевірки податкової служби від 09 листопада 2012 року № 928-22-3-33149830 "Про результати планової виїзної перевірки ПрАТ "Лізинг інформаційних технологій", згідно якого ОСОБА_1 повернуто 1 157 600 грн за період з 31 грудня 2011 року по 06 липня 2012 року, не є належним та достатнім доказом виконання відповідачем обов`язку по поверненню отриманої від позивача позики, оскільки з акту перевірки вбачається, що вона проводилася з питань дотримання вимог податкового законодавства та іншого законодавства товариством, і повернення ОСОБА_1 позики не було предметом перевірки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
До Верховного Суду 23 жовтня 2020 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 серпня 2015 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року у вказаній вище справі.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає порушення судами норм процесуального права, оскільки суд необґрунтовано відхилив клопотання про дослідження доказів, відкладення судового засідання, встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскільки на час укладення спірних договорів та їх виконання, ОСОБА_1 перебував на посаді директора ПрАТ "Лізинг інформаційних технологій", мав безперешкодний доступ до документів товариства, а тому не мав необхідності у зберіганні прибуткових касових ордерів, які свідчили про повернення ним коштів товариству на виконання вказаних договорів. Суди безпідставно відхилили клопотання відповідача про витребування у позивача документів, зокрема копій прибуткових касових ордерів та касової книги товариства. Суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, позбавивши відповідача права на судовий захист.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 26 жовтня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
У період з січня 2011 року по березень 2014 року ПрАТ "Лізинг інформаційних технологій" та ОСОБА_1 уклали договори безпроцентної позики, відповідно до яких позивач надав відповідачу поворотну фінансову допомогу на загальну суму 1 837 700 грн, а відповідач зобов`язався повернути отримані, на підставі вищезазначених договорів, грошові кошти у строк, який зазначений в пункті 4.1 договорів.
У пункті 3 вказаних договорів сторони визначили порядок надання позики (у безготівковому порядку на поточний рахунок або шляхом видачі готівки позичальнику), а у пункті 8 договорів "Реквізити і підписи сторін" зазначений номер розрахункового рахунку ОСОБА_1 і саме на цей рахунок позивачем перераховували грошові кошти у безготівковій формі, що підтверджено копіями платіжних доручень та банківськими виписками із рахунку позивача.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Стаття 1047 ЦК України визначає що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Зазначена правова позиція узгоджується з усталеною судовою практикою (справи №№ 127/3120/16-ц, 752/19567/14-ц).
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.
Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторін. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Проаналізувавши надані сторонами письмові докази, зокрема спірні договори позики, та надавши їм належну правову оцінку, з урахуванням зазначених вище положень чинного законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про укладення між сторонами договорів позики, та виникнення у відповідача заборгованості за вказаними договорами, у зв`язку з їх невиконанням.
Суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили із того, що перерахування позивачем грошових коштів на рахунок ОСОБА_1 підтверджено не тільки копіями платіжних доручень, а і банківськими виписками із рахунку позивача. Разом із тим, ОСОБА_1 у поданій ним заяві про перегляд заочного рішення не заперечував факт отримання ним грошових коштів у повному обсязі (а.с. 168, т.2).
При цьому суди підставно вказали, що відповідач на підтвердження своїх доводів та обставин повернення боргу в порядку статті 81 ЦПК України не надав належних та допустимих доказів, які б свідчили про погашення ним вказаної заборгованості. Така процесуальна можливість була надана ОСОБА_1 в процесі застосування особливої форми оскарження заочного рішення та під час двох апеляційних переглядів. Крім того, суд апеляційної інстанції сприяв у наданні доказів і ухвалою від 18 червня 2018 року витребував у ПрАТ "Лізинг інформаційних технологій" та Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києва належним чином засвідчену копію акту від 09 листопада 2012 року № 928-22-3-33149830 "Про результати планової виїзної перевірки ПрАТ "Лізинг інформаційних технологій з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2011 року по 30 червня 2012 року" та належним чином засвідчену копію додатку до вищевказаного акта.
Так, надаючи оцінки поданим відповідачем доказам, суд апеляційної інстанції підставно вказав, що касова книга товариства, у якій були зроблені відмітки про внесення ОСОБА_1 грошових коштів, не є доказом повернення грошових коштів на рахунок позивача, оскільки після свого звільнення з посади директора товариства, ОСОБА_1 не передав керівництву товариства документи товариства, у тому числі і касову книгу.
Крім того, додаток до акта перевірки податкової служби від 09 листопада 2012 року № 928-22-3-33149830 "Про результати планової виїзної перевірки ПрАТ "Лізинг інформаційних технологій", згідно якого ОСОБА_1 повернуто 1 157 600 грн за період з 31 грудня 2011 року по 06 липня 2012 року, не є належним та достатнім доказом виконання відповідачем обов`язку по поверненню отриманої від позивача позики, оскільки з акту перевірки вбачається, що вона проводилася з питань дотримання вимог податкового законодавства та іншого законодавства товариством, і повернення ОСОБА_1 позики не було предметом перевірки.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду щодо оцінки наданих відповідачем доказів, що на його переконання свідчать про повернення боргу позивачу, а також їх переоцінки.
Разом із тим, суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Не ґрунтуються також на положеннях закону і обставинах справи аргументи касаційної скарги про безпідставну, не переконання заявника, відмову апеляційного суду в задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи.
Судом апеляційної інстанції установлено, що відповідач та його представник, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду апеляційної скарги (а.с. 217, 230, 231 т. 4), двічі у судове засідання не з`явилися, а 14 вересня 2020 року відповідач подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи до завершення строку дії карантину та продовження строку розгляду апеляційної скарги.
При цьому суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, правильно обґрунтував свою відмову тим, що відповідачем у клопотанні не зазначено, як саме дія карантину, встановленого на час розгляду справи 15 вересня 2020 року, перешкоджає йому у можливості з`явитися у судове засідання або направити для участі у апеляційному розгляді його представника. Разом із тим, клопотання було подано особисто відповідачем 14 вересня 2020 року до канцелярії суду, а представник відповідача - адвокат Кабанов В. І. 09 вересня 2020 року знайомився з матеріалами справи у приміщенні апеляційного суду, що свідчить про відсутність перешкод у відповідача та його представника, пов`язаних із дією карантину, з`явитися у судове засідання.
Вирішуючи вказане клопотання, суд узяв до уваги причини неявки сторони відповідачів, які були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, та оцінивши поважність цих причин з огляду на положення частини третьої статті 223 ЦПК України, розглянув справу за їх відсутності, врахувавши також передбачений статтею 371 ЦПК України строк розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
При цьому законних підстав, передбачених частиною другою статті 223 ЦПК України, для відкладення розгляду справи суд не мав. Разом із тим, свої доводи і міркування Богодухов Д. О. мав процесуальну можливість викласти у заяві про перегляд заочного рішення, апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції, а також під час розгляду справи в судах першої та касаційної інстанцій, які надали їм належну правову оцінку.
Враховуючи зазначене, безпідставними є доводи ОСОБА_1 про позбавлення його права на судовий захист.
Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.
Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.
Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 серпня 2015 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.