Постанова
Іменем України
24 червня 2021 року
м. Київ
справа № 317/181/19
провадження № 61-2651св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Інститут олійних культур Національної академії аграрних наук України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області, у складі судді Ачкасова О. М., від 19 жовтня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Кримської О. М., Дашковської А. В.,від 29 січня 2021 року.
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук
України про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що з 19 квітня 2016 року по 14 грудня 2018 року вона працювала в Інституті олійних культур Національної академії аграрних наук України на посаді старшого наукового співробітника сектору імунітету та захисту рослин відділу селекції. Наказом роботодавця № 03-05/102к від 14 грудня 2018 року її звільнено з роботи на підставі пункту 6 часини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці. Позивачка стверджувала, що розірвання трудового договору відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки фактично організація виробництва і праці не змінились, вона не відмовлялася від продовження роботи в інших умовах, про конкретні зміни істотних умов праці роботодавець її не повідомляв, відповідні розпорядчі документи до її відома не доводив.
Із урахуванням зазначеного, позивачка просила позов задовольнити, визнати протиправним та скасувати наказ від 14 грудня 2018 року № 03-05/102к в частині звільнення її з посади старшого наукового співробітника сектору імунітету та захисту рослин відділу селекції і поновити її на раніше займаній посаді, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 4 158, 72 грн, допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 19 жовтня 2020 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства. В установі мала місце оптимізація штатної структури із розформуванням сектору імунітету та захисту рослин, про що працівниця була повідомлена за два місяці. Від продовження роботи в інших умовах праці позивачка відмовилася, подала заяву про розірвання трудового на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України. При цьому позивачкою не було доведено упередженого ставлення до неї з боку роботодавця.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 29 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 19 жовтня 2020 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки звільнення позивачки відбулося з дотриманням норм трудового законодавства, оскільки вона відмовилася від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці, подала відповідну заяву про звільнення, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
18 лютого 2021 року до Верховного Суду ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 19 жовтня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 29 січня 2021 року і направити справу
на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявниця зазначила неправильне застосування судами норм матеріального
і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 582/1001/15-ц, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2018 року у справі № 641/397/17, від 28 березня 2019 року у справі № 755/3495/16-ц, від 07 серпня 2019 року у справі № 752/10142/17, від 18 вересня 2019 року у справі № 431/4028/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 752/346/18, від 15 січня 2020 року у справі № 641/397/17, від 18 травня 2020 року у справі № 761/11887/15-ц та постановах Верховного Суду України від 04 липня 2012 року у справі № 6-59цс12 та від 23 березня 2016 року у справі № 6-2748цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази, необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи і встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Заявниця стверджує, що її звільнення відбулося без законних на те підстав, оскільки про конкретні зміни власником (уповноваженим ним органом) істотних умов праці її повідомлено не було. Зміна істотних умов праці відбувається за тією самою посадою, у тій самій установі, де працівник працював до такої зміни. Пропозиція обійняти інші посади не є зміною істотних умов праці. При вирішенні спору судами не встановлено змін істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, які б були викликані змінами в організації виробництва і праці. Питання трудової функції, істотних умов праці судами взагалі не досліджувалося. Відповідачем не надано пояснень з приводу того, які істотні умови праці були визначені та змінені для посади, яку обіймала позивачка. Позивачка зазначає, що в Інституті олійних культур Національної академії аграрних наук України мало місце скорочення посади, на якій вона працювала, а тому звільнення її на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України було протиправним, оскільки скорочення посади саме по собі виключає звільнення за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України, враховуючи відсутність передбачених частиною третьою статті 32 КЗпП України обставин.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У поданому відзиві на касаційну скаргу Інститут олійних культур Національної академії аграрних наук України посилається на те, що суди дійшли правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, а доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків судів попередніх інстанцій. Позивачка у касаційній скарзі вдається до перекручування як обставин справи, так і висновків, викладених судових рішеннях, а також робить власні висновки, які не підтвердженні належними доказами, посилається на обставини, які жодними доказами не підтвердженні.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 з 11 березня 2004 року працювала в Інституті олійних культур Національної академії наук України на різних посадах, у тому числі з 19 квітня 2016 року - старшим науковим співробітником сектору імунітету та захисту рослин відділу селекції.
Інститут олійних культур Національної академії аграрних наук України є державною бюджетною неприбутковою науковою установою, перебуває у віданні Національної академії аграрних наук України як органу управління державним майном (пункти 1, 5 статуту Інституту).
У відповідності до пункту 32 статуту Інституту управління науковою установою здійснює директор, який вирішує питання діяльності Наукової установи відповідно до статутних завдань; затверджує положення про структурні підрозділи і визначає функціональні обов`язки працівників; самостійно визначає організаційну структуру управління і розробляє штатний розпис установи з урахуванням умов та фонду заробітної плати.
Вчена рада Наукової установи є колегіальним органом управління установою і науково-технічною діяльністю установи, який виконує консультативно-дорадчі функції.
До виключної компетенції вченої ради наукової установи належать питання щодо удосконалення та розвитку структури наукової установи (пункт 59 статуту Інституту).
Постановою Президії НААН України від 18 червня 2014 року "Про кваліфікаційні вимоги до посад керівних, наукових працівників та фахівців наукових підрозділів наукових установ НААН та кваліфікаційні характеристики посад керівних та наукових працівників наукових установ НААН" визначено, що однією із кваліфікаційних вимог до старшого наукового співробітника сектору, що входить до складу структурних підрозділів інституту, є наявність наукового ступеня доктора або кандидата наук, стаж наукової роботи не менше п`яти років.
У червні 2018 року Національною академією аграрних наук України здійснено комплексну перевірку наукової та фінансово-господарської діяльності Інституту олійних культур за період 2013-2017 роки. За результатами перевірки визнано за доцільне подальше удосконалення структурного штатного розкладу і приведення його у відповідність до нормативів Закону України "Про наукову та науково-технічну діяльність" і постанов президії НААН.
Службовою запискою від 31 серпня 2018 року завідуючий відділу селекції Лях В. О., до якого входить сектор імунітету та захисту рослин, старшим науковим співробітником якого працювала ОСОБА_1, запропонував оптимізувати структуру відділу селекції інституту, сектор імунітету та захисту рослин розформувати, а його співробітників за науковими тематиками перевести до лабораторії селекції міжлінійних гібридів соняшника. Серед підстав проведення таких дій завідуючий відділом селекції зазначив недостатність коштів для забезпечення витрат на цей підрозділ та відсутність належної кваліфікації у працівників.
Рішенням вченої ради Інституту олійних культур від 26 вересня 2018 року (протокол № 15) прийнято рішення про переведення співробітників сектору імунітету та захисту рослин до лабораторії селекції міжлінійних гібридів соняшника.
На підставі наведених вище документів директором Інституту олійних культур НААН України 04 жовтня 2018 року було видано наказ № 03-05/83к "Про оптимізацію штатної структури Інституту олійних культур Національної академії олійних культур України".
Пунктами 1, 3 вказаного наказу № 03-05/83к передбачено розформування сектору імунітету та захисту рослин з 17 грудня 2018 року та переведення старшого наукового співробітника сектору імунітету та захисту рослин ОСОБА_1, за її згодою, на посаду старшого наукового співробітника лабораторії селекції міжлінійних гібридів соняшника з 17 грудня 2018 року. З наказом ОСОБА_1 ознайомилась 04 жовтня 2018 року.
На виконання наказу № 03-05/83к Інститут вручив ОСОБА_1 письмове повідомлення від 04 жовтня 2018 року "Про переведення на іншу посаду", згідно якого останню було повідомлено про її переведення з посади старшого наукового співробітника сектору імунітету та захисту рослин на посаду старшого наукового співробітника лабораторії селекції міжлінійних гібридів соняшника на підставі статті 32 КЗпП України, яке відбудеться 17 грудня 2018 року.
14 грудня 2018 року ОСОБА_1 подала заяву директору Інституту олійних культур про її звільнення із займаної посади з 14 грудня 2018 року на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України, в якій просила провести всі розрахунки згідно положень статті 116 КЗпП України.
Наказом № 03-05/102к від 14 грудня 2018 року старшого наукового співробітника сектору імунітету та захисту рослин відділу селекції ОСОБА_1 звільнено з займаної посади з 14 грудня 2018 року у зв`язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України на підставі її заяви.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до частини третьої статті 32 Кодексу законів про працю України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
Зміна істотних умов праці (розміру оплати праці, тривалості робочого часу, режиму роботи, зміну розрядів і найменування посад) може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці.
Зміною істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, викликаною змінами в організації виробництва і праці, визнається раціоналізація робочих місць, введення нових форм організації праці, впровадження передових методів тощо.
Попередження - це пропозиція працівникові продовжувати роботу після того, як власник з додержанням встановленого строку змінить істотні умови праці. Працівник може цю пропозицію прийняти і продовжувати роботу при змінених істотних умовах праці, а може відмовитися від продовження роботи у зв`язку із змінами істотних умов праці.
У пункті 31 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" судам роз`яснено, що згідно з частиною третьою статті 32 КЗпП України в межах спеціальності, кваліфікації і посади, обумовленої трудовим договором, зміна істотних умов праці: систем і розмірів оплати, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміни розрядів і найменування посад та інших - допускається за умови, що це викликано змінами в організації виробництва і праці та що про ці зміни працівник був повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо при розгляді трудового спору буде встановлено, що зміна істотних умов трудового договору проведена не у зв`язку зі зміною в організації виробництва і праці на підприємстві, в установі, організації, то така зміна з урахуванням конкретних обставин може бути визнана судом неправомірною з покладенням на власника або уповноважений ним орган обов`язку поновити працівникові попередні умови праці.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.
Отже, якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України.
Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено право власника або уповноваженого ним органу на розірвання трудового договору у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Факт скорочення посади сам по собі виключає звільнення за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України, оскільки відсутні передбачені частиною третьою статті 32 КЗпП Україниобставини.
Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 11 травня 2021 року у справі № 317/182/19-ц (провадження № 61-231св21), правовідносини у якій є подібними правовідносинам у цій справі.
Судами встановлено, що директором Інституту олійних культур НААН України 04 жовтня 2018 року було видано наказ № 03-05/83к "Про оптимізацію штатної структури Інституту олійних культур Національної академії олійних культур України", яким передбачено розформування сектору імунітету та захисту рослин з 17 грудня 2018 року та переведення працівників, зокрема ОСОБА_1, на посаду старшого наукового співробітника лабораторії селекції міжлінійних гібридів соняшника з 17 грудня 2018 року.
Наказом № 03-05/102к від 14 грудня 2018 року Інституту олійних культур НААН УкраїниОСОБА_1 звільнено з займаної посади з 14 грудня 2018 року у зв`язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України на підставі її заяви.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 761/11887/15-ц (провадження № 61-15506сво18) зроблено висновок, що звільнення працівника на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із його відмовою від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці не можна відносити ні до звільнення працівника за його ініціативою, ні до звільнення працівника за ініціативою роботодавця. Зазначена підстава припинення трудового договору є окремою самостійною підставою для припинення трудового договору, яка обумовлена відсутністю взаємного волевиявлення його сторін, недосягненням ними згоди щодо продовження дії трудового договору. Підставою для звільнення працівника за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України є його відмова від продовження роботи в нових умовах праці після спливу двомісячного строку з часу ознайомлення з відповідним повідомленням.
Зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв`язку із зміною організації виробництва праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці.
Подібна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 23 березня 2016 року № 6-2748цс15.
Аналізуючи наведені вище норми права, слід дійти висновку, що зміна істотних умов праці відбувається за тією самою посадою, у тій самій установі, де працівник працював до такої зміни. Пропозиція обійняти інші посади не є зміною істотних умов праці.
Факт скорочення посади сам по собі виключає звільнення за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України, оскільки відсутні передбачені частиною третьою статті 32 КЗпП України обставини. Визначена частиною третьою статті 32 КЗпП України зміна істотних умов праці та, відповідно, припинення трудового договору за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України має місце тоді, коли посада працівника не скорочується, а лише змінюються істотні умови праці за цією посадою.
Такий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2020 року у справі № 215/2330/19 (провадження № 61-1145св20).
Відповідно до статей 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено, апеляційний суд не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги, належним чином не дослідив питання, чи дійсно у роботодавця відбулися зміни істотних умов праці за тією самою посадою, на якій працювала позивачка до такої зміни, а також підстави, на яких роботодавець пропонував обійняти іншу посаду.
При вирішенні спору апеляційним судом не надано належної оцінки доводам апеляційної скарги про те, що згідно штатного розпису Інституту олійних культур НААН України, затвердженого президентом НААН України 09 жовтня 2018 року, та листа президента НААН України від 17 грудня 2020 року сектор імунітету та захисту рослин відділу селекції з 17 грудня 2018 року виведений зі штатного розпису інституту.
При вирішенні спору апеляційним судом не досліджено новий штатний розпис, до якого увійшла запропонована роботодавцем позивачці посада, не встановлено чи відповідала посада старшого наукового співробітника лабораторії селекції міжлінійних гібридів соняшника займаній позивачкою посаді старшого наукового співробітника сектору імунітету та захисту рослин, не встановлено істотних умов праці для запропонованої посади, відповідності спеціальності і кваліфікації.
Отже висновки суду апеляційної інстанції про те, що позивачку правомірно звільнено на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України, оскільки вона відмовилася від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці, слід визнати передчасним.
Суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином доводів позивачки, висловлених у апеляційній скарзі, не встановив обставин, встановлення яких є необхідним для правильного вирішення спору.
З огляду на зазначені вище норми матеріального права, правові висновки Верховного Суду України та Верховного Суду, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов передчасного й необґрунтованого висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції.
У відповідності до частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази і при цьому застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
Суд касаційної інстанції в силу своїх процесуальних повноважень позбавлений можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції, а тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
При новому розгляді справи суду необхідно об`єктивно дослідити вказані у цій постанові докази в сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку як доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу.
З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду справи по суті.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду