Постанова
Іменем України
24 червня 2021 року
м. Київ
справа № 757/4536/18
провадження № 61-3913св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", процесуальним правонаступником якого у розглядуваній справі є акціонерне товариство "Альфа-Банк",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду,
у складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Іванової І. В., Сушко Л. П.,
від 03 листопада 2020 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) "Укрсоцбанк", ОСОБА_2 про усунення перешкод у реалізації права власності, припинення застави, скасування обтяження.
Позов ОСОБА_1 обґрунтований тим, що йому на праві власності, на підставі договору купівлі-продажу від 11 лютого 2017 року, укладеного з ОСОБА_3, належить транспортний засіб - автомобіль марки VOLKSWAGEN, модель PASSAT, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
01 листопада 2017 року він, маючи намір реалізувати транспортний засіб, звернувся до Територіального сервісного центру, де йому повідомили про наявність в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна заборони на відчуження автомобіля, яке було зареєстровано 15 лютого 2017 року Хмельницькою філією державного підприємства "Національні інформаційні системи" на підставі договору застави від 08 серпня 2008 року, обтяжувачем за яким є ПАТ "Укрсоцбанк", а боржником - ОСОБА_2 .
Вважав, що оскільки на час придбання автомобіля будь-які обтяження щодо нього були відсутні, то обтяження, яке в подальшому внесено до Державного реєстру обтяжень рухомого майна не є чинним для нього.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд усунути йому перешкоди у здійсненні права власності на транспортний засіб шляхом припинення права застави ПАТ "Укрсоцбанк" на транспортний засіб згідно договору застави від 08 серпня 2008 року, укладеного між ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2, і скасування обтяження у вигляді застави та заборони на відчуження спірного транспортного засобу, зареєстрованого в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 15 лютого 2017 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва, у складі судді Колдіної О. О., від 11 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні права власності на автомобіль марки VOLKSWAGEN, модель PASSAT, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, шляхом припинення права застави ПАТ "Укрсоцбанк" на транспортний засіб згідно договору застави № 027/701396-ZО від 08 серпня 2008 року, укладеного між ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2, і скасування обтяження у вигляді застави та заборони на відчуження вказаного транспортного засобу, зареєстрованого в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 15 лютого 2017 року за № 16151005. Вирішено питання розподілу судового збору.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що на момент укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 спірне обтяження не існувало, а тому позивач набув право власності на транспортний засіб без обтяження.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 26 червня 2020 року,
у задоволенні заяви АТ "Альфа-Банк" про перегляд заочного рішення цього ж суду від 11 листопада 2019 року відмовлено.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року апеляційну скаргу АТ "Альфа-Банк", яке є процесуальним правонаступником у розглядуваній справі ПАТ "Укрсоцбанк", задоволено.
Заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 листопада 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Апеляційний суд, встановивши, відсутність доказів того, що на момент відчуження спірного автомобіля було припинено його обтяження, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки при реалізації майна, що є предметом застави, без припинення обтяження, застава зберігає чинність і для нового власника.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
09 березня 2021року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року, залишивши в силі заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 листопада 2019 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
У травні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду
від 12 грудня 2018 року у справі № 0503/6754/2012 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник вказує на порушення апеляційним судом норм процесуального права, що виявилось у встановленні обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України), а саме суд врахував витяг про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна від 31 липня 2013 року, однак не навів мотивів відхилення витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 06 листопада 2017 року.
Наголошує на тому, що він є добросовісним набувачем транспортного засобу, який не може бути витребуваний у нього, проте зазначені обставини не були встановлені під час розгляду справи.
Стверджує, що суд першої інстанції, встановивши відсутність у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження спірного автомобіля на час його придбання позивачем, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для збереження застави для нового власника. При цьому апеляційним судом не враховано, що запис про обтяження автомобіля було внесено до відповідного реєстру після його відчуження.
Відзив на касаційну скаргу, у встановлений судом строк, не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно витягу із Державного реєстру обтяжень рухомого майна 01 вересня 2008 року зареєстровано обтяження № 7832985 у вигляді заборони відчуження автомобіля VOLKSWAGEN, модель PASSAT, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, 2008 року випуску, термін дії - 01 вересня
2013 року.
Згідно витягу із Державного реєстру обтяжень рухомого майна 31 липня 2013 року внесено зміни до відомостей про обтяження № 7832985 та встановлено термін його дії - 31 липня 2018 року.
Згідно витягу від 06 листопада 2017 року із Державного реєстру обтяжень рухомого майна 15 лютого 2017 року зареєстровано приватне обтяження
№ 16151002 у вигляді заборони відчуження спірного автомобіля, термін дії - 12 лютого 2022 року, підстава - договір застави № 027/701396-ZО
від 08 серпня 2008 року, укладений між ПАТ "Укрсоцбанк" та
ОСОБА_2
07 грудня 2016 року спірний автомобіль було відчужено ОСОБА_3, а 11 лютого 2017 року за договором купівлі-продажу - ОСОБА_1
ОСОБА_4 є власником транспортного засобу - автомобіля марки VOLKSWAGEN, модель PASSAT, легковий седан - В, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, що підтверджено свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3, виданим 11 лютого 2017 року.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про заставу" та статтею 572 ЦК України застава є способом забезпечення зобов`язань; у силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Частиною четвертою статті 577 ЦК України передбачено, що моментом реєстрації застави є дата та час внесення відповідного запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
Відповідно до частини другої статті 586 ЦК України заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.
Згідно зі статтею 27 Закону України "Про заставу" застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи. Застава зберігає силу і у випадках, коли у встановленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої заставою вимоги іншій особі або переведення боржником боргу, який виник із забезпеченої заставою вимоги, на іншу особу.
Зазначені норми застосовуються з урахуванням положень Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов`язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.
Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків: 1) обтяжувач надав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження; 2) відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна.
Статтею 10 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" визначено, що у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 ЦК України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.
Згідно зі статтею 12 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" взаємні права та обов`язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.
За таких обставин реалізація майна, що є предметом застави, без припинення обтяжень, не припиняє заставу, тому застава зберігає чинність при переході права власності на предмет застави до іншої особи.
Викладене узгоджується із висновками Верховного Суду України у постановах від 03 квітня 2013 року у справі № 6-7цс13, від 19 листопада 2014 року у справі № 6-168цс14, та Верховного Суду у постановах
від 10 жовтня 2019 року у справі № 463/3582/17, від 07 квітня 2020 року у справі № 761/48585/18, від 09 червня 2021 року у справі № 643/1735/19.
Згідно зі статтею 42 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" держателем Державного реєстру є уповноважений центральний орган виконавчоївлади. Порядок ведення Державного реєстру визначає Кабінет Міністрів України.
Частиною четвертою статті 43 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" передбачено, що відомості про звернення стягнення на предмет обтяження згідно зі статтею 24 цього Закону реєструються держателем або реєстратором Державного реєстру на підставі заяви обтяжувача, в якій зазначаються реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України або індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних осіб платників податків та інших обов`язкових платежів та посилання на звернення стягнення на предмет обтяження.
Відповідно до частин першої, другої статті 44 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" записи до Державного реєстру вносяться держателем або реєстраторами Державного реєстру протягом робочого дня, в який подано заяву обтяжувача. Моментом реєстрації обтяження є день, година та хвилина внесення відповідного запису до Державного реєстру, а моментом припинення реєстрації обтяження є день, година та хвилина реєстрації в Державному реєстрі відомостей про припинення обтяження. Записи зберігаються в Державному реєстрі протягом п`яти років з моменту їх внесення. Обтяжувач має право в будь-який час подати заяву про припинення обтяження і подальше виключення запису або про продовження строку дії реєстрації на не більш як п`ятирічний строк.
Таким чином відповідно до вимог чинного законодавства України застава зберігає свою силу для нового власника майна за умови наявності у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відповідних відомостей про обтяження, які внесені до такого реєстру перед відчуженням предмета застави.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах
від 06 лютого 2018 року у справі № 333/6700/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 573/1105/17, від 25 листопада 2019 року у справі
№ 757/17150/17-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 619/4033/18,
від 07 квітня 2020 року у справі № 761/48585/18, від 09 червня 2021 року у справі № 643/1735/19.
У розглядуваній справі апеляційний суд, встановивши, що 01 вересня
2008 року було зареєстровано обтяження №7832985 спірного транспортного засобу, термін дії якого 31 липня 2013 року було продовжено до 31 липня 2018 року, за відсутності доказів припинення зазначеного обтяження у встановленому законом порядку на час відчуження автомобіля ОСОБА_3 07 грудня 2016 року та ОСОБА_1 11 лютого 2017 року, дійшов вмотивованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
При цьому Верховний Суд враховує, що засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.
Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13
ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина п`ята статті 81 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 12 ЦПК України).
За обставин встановлених у розглядуваній справі, висновки апеляційного суду не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним в постанові
від 12 грудня 2018 року у справі № 0503/6754/2012, оскільки у наведеній справі сторонами були надані докази того, що на час відчуження спірного автомобіля боржником у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна були відсутні відомості про обтяження транспортного засобу.
Доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права щодо встановлення обставин справи на підставі недопустимих доказів з посиланням на неврахування витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 06 листопада 2017 року, є помилковими, оскільки вказаний витяг було враховано судом, однак цей витяг, у розумінні приписів частини першої статті 44 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", сам по собі не свідчить про припинення, у встановленому законом порядку, обтяження
№ 7832985 станом на 07 грудня 2016 року та 11 лютого 2017 року.
Доводи ОСОБА_1 про те, що він є добросовісним набувачем спірного транспортного засобу на правильність висновків апеляційного суду не впливають, оскільки у розглядуваній справі вимоги про звернення стягнення на предмет застави не заявлялись та судами не вирішувались.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
З урахуванням викладеного Верховний Суд за результатами розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 встановив, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскарженого судового рішення не впливають.
Обставини, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України оскаржене судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Враховуючи наведене, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.
Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду