Постанова
Іменем України
24 червня 2021 року
м. Київ
справа № 369/6441/20
провадження № 61-2593св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області, у складі судді Дубас Т. В., від 14 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Чобіток А. О., Немировської О. В., Ящук Т. І., від 29 грудня 2020 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2020 року акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", Банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що 05 вересня 2008 року відповідно до Тарифів, Умов та Правил надання банківських послуг ОСОБА_1, підписавши анкету-заяву, отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту, зі сплатою процентів за користування кредитом на суму залишку заборгованості.
При цьому, відповідач своїм підписом підтвердила згоду на те, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між сторонами договір про надання банківських послуг.
У зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору станом на 04 травня 2020 року утворилась заборгованість у розмірі 24 241, 62 грн, з якої: 16 143, 14 грн заборгованість за кредитом, 6 656, 02 грн заборгованість за процентами, 50 грн пеня, 250 грн штраф (фіксована частина) та 1 142, 46 грн штраф (процентна складова).
Вказану суму заборгованості АТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь.
Короткий зміст заочного рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 вересня 2020 року позов Банку задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 16 143, 14 грн. В іншій частині в задоволені позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не виконувала передбачених кредитним договором обов`язків з повернення кредиту шляхом внесення щомісячних платежів, і відповідно має прострочену заборгованість, яка підлягає стягненню в судовому порядку.
Відмовляючи в задоволенні вимог Банку в частині стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом, а також пені та штрафів судом враховано відсутність в матеріалах справи доказів, що саме долучені позивачем до позовної заяви Умови та Правила надання банківських послуг розуміла відповідач та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи анкету-заяву позичальника, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, щодо сплати процентів, неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 29 грудня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області
від 14 вересня 2020 року скасовано в частині стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 05 вересня 2008 року в розмірі
16 143, 14 грн та судового збору в розмірі 2 102грн та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Приймаючи постанову від 29 грудня 2020 року, колегія суддів виходила з недоведеності факту укладення кредитного договору та його умов, в тому числі щодо розміру процентів за користування кредитними коштами та штрафних санкцій. З урахуванням висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі
№ 342/180/17 (провадження № 14-131св19), апеляційний суд вказав на обов`язок ОСОБА_1 повернути фактично отриману суму кредитних коштів. Однак встановивши, що в рахунок виконання вказаного зобов`язання перед Банком відповідачем було сплаченого грошові кошти в загальному розмірі 34 686, 96 грн, що перевищує розмір фактично отриманих ОСОБА_1 коштів (16 143, 14 грн) та загальний розмір пред`явленої до стягнення за цим позовом заборгованості (24 241, 62 грн), суд дійшов висновків про безпідставність вимог позову
АТ КБ "ПриватБанк".
Короткий зміст вимог касаційної скарги
16 лютого 2021року засобами поштового зв`язку представник
АТ КБ "ПриватБанк" Крилова О. Л. подала касаційну скаргу на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області
від 14 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду
від 29 грудня 2020 року у справі № 369/6441/20, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
У квітні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій. Заявник вважає, що судами не враховані висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 375/250/18, від 11 листопада 2020 року у справі № 205/4176/18, від 21 жовтня 2020 року у справі № 190/1419/19-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц, від 04 листопада
2020 року у справі № 534/1072/18-ц, від 04 грудня 2019 року у справі
№ 750/6058/17-ц, від 23 грудня 2019 року у справі № 572/1169/17,
від 12 лютого 2020 року у справі № 382/327/18-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 355/1091/17.
Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що виявилось зокрема у не дослідженні зібраних у справі доказів та розгляді апеляційним судом справи поза межами доводів апеляційної скарги зокрема в частині вимог задоволених судом першої інстанції, які банком в апеляційному порядку не оскаржувались.
Наголошує на тому, що наявна в матеріалах справи виписка по картковому рахунку може бути належним доказом розміру заборгованості відповідача по кредиту, який не спростовано ОСОБА_1 .
Посилаючись на те, що в підписаних ОСОБА_1 заяві позичальника від 05 вересня 2008 року та довідці про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 30 днів пільгового періоду", встановлено базову процентну ставку за користування кредитом (3 % на місяць), розмір щомісячних платежів 7 % від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним, порядок нарахування пені та розмір штрафів при порушенні термінів платежів по будь-якому з грошових зобов`язань, передбачених договором, більше ніж 120 днів, заявник стверджує, що сторонами при укладенні кредитного договору було досягнуто усіх його істотних умов, що є підставою для задоволення позовних вимог в повному обсязі.
У встановлений судом строк відзив на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
05 вересня 2008 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг, за умовами якого відповідач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.
За розрахунком банку станом на 04 травня 2020 року відповідач має заборгованість в сумі 24 241, 62 грн, з яких 16 143, 14 грн заборгованість за кредитом, 6 656, 02 грн заборгованість за процентами, 50 грн пеня, 250 грн штраф (фіксована частина) та 1 142, 46 грн штраф (процентна складова).
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
За змістом пунктів 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають не в повній мірі.
Щодо вимог про стягнення заборгованості за кредитом
АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з позовною заявою, в якій просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором у розмірі 24 241, 62 грн, з яких 16 143, 14 грн заборгованість за кредитом, 6 656, 02 грн заборгованість за процентами, 50 грн пеня, 250 грн штраф (фіксована частина) та 1 142, 46 грн штраф (процентна складова).
Заочним рішенням Києво- Святошинського районного суду Київської області від 14 вересня 2020 року позов Банку задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 16 143, 14 грн. В іншій частині у задоволені позовних вимог відмовлено.
Аналіз доводів апеляційної скарги АТ КБ "ПриватБанк", свідчить про те, що, оскаржуючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, заявник був не згоден з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів, пені та штрафів.
При цьому в апеляційній скарзі банк просив скасувати заочне рішення Києво- Святошинського районного суду Київської області від 14 вересня 2020 року в частині позовних вимог у задоволенні яких відмовлено та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, а в іншій частині рішення районного суду залишити без змін.
Посилань на незаконність рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог (про стягнення заборгованості за кредитом в сумі 16 143, 14 грн) апеляційна скарга не містила.
Відповідач ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувала.
За правилами частини першої-четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Підстави для скасування апеляційним судом рішення суду першої інстанції визначено в статтях 376, 377 ЦПК України.
Зокрема підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункт 4 частини першої статті 376 ЦПК України).
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: 1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою;
3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні;
6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (частин третя статті 376 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ в справі Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands, заява № 14448/88, § 33, від 27 жовтня 1993 року).
Принципи змагальності та рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять його в явно гірше становище порівняно з його опонентом (рішення ЄСПЛ в справі "Гусєв проти України" заява № 25531/12 від 14 січня 2021 року, пункт 26).
За таких обставин, звертаючись із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, яким позов було частково задоволено, позивач міг справедливо розраховувати, що апеляційний перегляд буде здійснюватися в межах доводів та вимог апеляційної скарги саме щодо вирішення тієї частини позовних вимог у задоволенні яких відмовлено, а у разі, якщо суд апеляційної інстанції вирішить вийти за межі цих доводів та вимог, такі дії суду будуть узгоджуватись із положеннями частини четвертої статті 367 ЦПК України та отримають належне вмотивування в судовому рішенні.
Однак всупереч вказаним законним очікуванням апелянта, принципам змагальності та рівності сторін, апеляційний суд, переглядаючи справу за апеляційною скаргою Банку, скасувавши рішення суду першої інстанції, в частині позовних вимог, які були задоволені та з вирішенням яких позивач погоджувався (про стягнення заборгованості за кредитом в сумі
16 143, 14 грн), і відмовивши у задоволенні цих вимог, вийшов за межі доводів та вимог апеляційної скарги, не навівши відповідного обґрунтування таких дій у взаємозв`язку із підставами, передбаченими частиною четвертою статті 367 ЦПК України.
Отже доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в частині вирішення вимог про стягнення заборгованості за кредитом в сумі 16 143, 14 грн прийнята з порушенням норм процесуального права, що є підставою для її скасування із залишенням в цій частині в силі заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 вересня 2020 року.
Щодо вимог про стягнення пені, штрафів та процентів
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та
вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку
АТ КБ "ПриватБанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Банк, пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Тарифів банку та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в
ПАТ КБ "ПриватБанк", а також те, що вказаний документ на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що у даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ "ПриватБанк" у період - з часу виникнення спірних правовідносин (05 вересня 2009 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (травень 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із
ОСОБА_1 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надані АТ КБ "ПриватБанк" Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Такі висновки, узгоджуються із висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
Разом із тим, суди не звернули уваги, що пред`являючи позов, Банк на підтвердження своїх вимог, крім витягу з Умов та Правил надання банківських послуг, також послався на заяву ОСОБА_1
від 05 вересня 2008 року та довідку про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 30 днів пільгового періоду"
від 05 вересня 2008 року, підписану ОСОБА_1, надав виписку про рух коштів по рахунку ОСОБА_1, довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки та відомості про кредитні картки, видані ОСОБА_1 .
Заперечень від ОСОБА_1 щодо не підписання вказаних заяви та довідки від 05 вересня 2008 року не надходило.
При цьому, безпосередньо в заяві ОСОБА_1 від 05 вересня
2008 року про надання кредиту визначена процентна ставка за кредитним лімітом - 3% на місяць на залишок заборгованості.
За таких обставин суд першої інстанції, з висновком якого в цій частині погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення процентів та неустойки за порушення строків виконання зобов`язання.
Висновки судів попередніх інстанцій в цій частині суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 205/4176/18, від 21 жовтня 2020 року у справі № 190/1419/19-ц,
від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц, від 04 листопада 2020 року у справі № 534/1072/18-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 750/6058/17-ц, від 23 грудня 2019 року у справі № 572/1169/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 382/327/18-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 355/1091/17, на які заявник посилався у касаційній скарзі, як на підставу оскарження рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду.
Згідно наданого Банком розрахунку заборгованості по кредитному договору та виписки по рахунку станом на 01 вересня 2019 року заборгованості ОСОБА_1 по кредиту становила 16 143, 14 грн, а по процентам 0 грн.
Заочним рішенням Києво- Святошинського районного суду Київської області від 14 вересня 2020 року у розглядуваній справі підтверджена наявність заборгованості ОСОБА_1 за кредитом в сумі 16 143, 14 грн.
ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувала.
Фактично АТ КБ "ПриватБанк" заявлено до стягнення з відповідача заборгованість по процентам, нарахованим за період з 01 вересня 2019 року по 29 лютого 2020 року в загальному розмірі 6 656, 02 грн (із розрахунку 1 118,10 грн + 1 151, 65 грн - 102, 88 грн + 1 114, 50 грн + 1 151, 65 грн + 1 148, 55 грн + 1 074, 45 грн, де 1 118,10 грн, 1 151, 65 грн, 1 114, 50 грн, 1 151, 65 грн, 1 148, 55 грн, 1 074, 45 грн - розмір нарахованих Банком процентів за вересень, жовтень, листопад, грудень 2019 року, січень та лютий 2020 року відповідно, а 102, 88 грн - розмір грошових коштів, зарахованих Банком в рахунок погашення заборгованості по процентам).
При цьому, для розрахунку розміру процентів, що підлягали сплаті у вказаному періоді АТ КБ "ПриватБанк" використано процентну ставку 3, 5 % на місяць, що суперечить умовам укладеного між сторонами договору, зокрема процентній ставці зазначеній в заяві ОСОБА_2
від 05 серпня 2008 року та довідці про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" (3% на місяць на залишок заборгованості виходячи із розрахунку 360 днів в році).
Таким чином розмір процентів за користування кредитними коштами за період із 01 вересня 2019 року по 29 лютого 2020 року, який підлягає стягненню з відповідача на користь АТ КБ "ПриватБанк" становить
2 835, 17 грн, з розрахунку 16 143, 14 грн х 3 %/30 днів х 182 дні - 102, 88 грн, де 16 143, 14 грн - заборгованість ОСОБА_2 по кредиту в періоді за користування яким піддягають стягненню проценти, 3 % - базова процентна ставка за кредитним лімітом на місяць, 182 дні - кількість днів у періоді з 01 вересня 2019 року по 29 лютого 2020 року, 102, 88 грн - розмір грошових коштів, зарахованих Банком в рахунок погашення заборгованості по процентам.
АТ КБ "ПриватБанк" заявлено до стягнення з відповідача пеню за несвоєчасне погашення заборгованості в розмірі 50 грн та штрафів за порушення строків платежів по будь-якому із грошових зобов`язань в загальному розмірі 1 392, 46 грн.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.
Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Відповідно до положень статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Така правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові
від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15.
Отже, законодавством не передбачено подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
За таких обставин касаційний суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог про стягнення штрафів (фіксована та процента складові), одночасно із стягненням пені.
За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але в частині визначення розміру заборгованості за процентами та неустойкою, яка підлягає стягненню, неправильно застосовано норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в частині вимог про стягненння заборгованості по процентам та неустойки, яка підлягає стягненню.