Постанова
Іменем України
24 червня 2021 року
м. Київ
справа № 202/25349/13
провадження № 61-1791 св 20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк";
відповідачі: акціонерне товариство "Акцент-Банк", ОСОБА_1, ОСОБА_2 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 травня 2019 року у складі судді Мачуського О. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2013 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до акціонерного товариства "Акцент-Банк" (далі - АТ "Акцент-Банк"), ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 17 серпня 2006 року між товариством та ОСОБА_1 укладено кредитний договору № 25868 cred, згідно якого останній отримав кредит у розмірі 4 400 дол. США, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 18 серпня 2008 року.
Вимоги до відповідача, що випливають із вказаного кредитного договору, були забезпечені шляхом укладення 17 серпня 2006 року з ОСОБА_2 договору поруки на всю суму кредиту, а 20 жовтня 2010 року з ПАТ "Акцент-Банк" - договору поруки № 167 на суму 10 тис грн.
ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, у зв`язку з чим виникла заборгованість станом на 15 квітня 2013 року у розмірі 11 745,35 дол. США, яка складається з: 3 159,58 дол. США - заборгованість за кредитом, 8 585,77 дол. США - заборгованість по процентам за користування кредитом.
Ураховуючи викладене, АТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 17 серпня 2006 року № 25868 cred у розмірі 10 493,79 дол. США; стягнути солідарно з АТ "Акцент-Банк", ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суму 10 тис. грн; стягнути з ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 3 200 грн, а також стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 судовий збір у справі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 травня 2019 року у задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" до АТ "Акцент-Банк", ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено. Провадження у справі в частині позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" до АТ "Акцент-Банк" про стягнення заборгованості за кредитним договором закрито.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторони кредитного договору від 17 серпня 2006 року № 25868 cred погодили порядок і строки виконання зобов`язання, визначивши, що повернення кредиту та сплату відсотків за кредитним договором позичальник мав здійснювати щомісячними платежами до 28 числа кожного місяця згідно графіку погашення кредиту та процентів упродовж строку кредитування, тобто до 18 серпня 2008 року. Оскільки кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування. З позовом до суду банк звернувся лише 14 травня 2013 року, тобто після спливу позовної давності навіть щодо останнього щомісячного платежу.
Також суд виходив із того, що зі спливом строку кредитування 18 серпня 2008 року припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитом, тому у задоволенні вимог банку про стягнення процентів за період з 18 серпня 2008 року до 15 квітня 2013 року слід відмовити за необґрунтованістю.
Провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до ПАТ "Акцент-Банк" про стягнення заборгованості суд закрив, зазначивши, що розгляд даних вимог віднесено до юрисдикції господарського суду.
Крім того, суд першої інстанції визначив, що відшкодування витрат на правову допомогу є неможливим, оскільки позивачем не надано до суду відповідні докази.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року, з рахуванням ухвали Дніпровського апеляційного суду від 28 січня 2020 року про виправлення описки, апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 травня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" до АТ "Акцент-Банк", ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості скасовано та ухвалено у цій частині нове судове рішення.
Позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 17 серпня 2006 року № 25868 cred станом на 18 серпня 2008 року в загальному розмірі 934,63 дол. США, що складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 888,99 дол. США та відсотків за користування кредитом в сумі 45,64 дол. США.
У задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідно умов кредитного договору від 17 серпня 2006 року № 25868 cred терміном закінчення кредитування є 18 серпня 2008 року. Повернення кредиту та сплату процентів відповідач мав здійснювати щомісячними платежами, оплачуючи позивачу у визначені графіком погашення кредиту строки кожного місяця кошти у повному розмірі упродовж строку кредитування. Після 18 серпня 2008 року позичальник був зобов`язаний незалежно від пред`явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування. Таким чином, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що підстави для стягнення з відповідачів на користь позивача процентів, що передбачені умовами кредитного договору, за межами строку його дії за період з 19 серпня 2008 року по 15 квітня 2013 року відсутні.
Встановивши, що позивач не скористався правом, визначеним пунктом 2.3.1. кредитного договору та не звернувся до відповідачів з досудовою вимогою; врахувавши, що погашення заборгованості кредитним договором визначено щомісячними платежами; встановивши, що останній платіж на погашення заборгованості було здійснено 25 травня 2007 року, а кредитним договором було погоджено строки позовної давності 5 років, в тому числі щодо стягнення тіла кредиту та процентів; врахувавши, що строк дії кредитного договору, за погодженням сторін, визначено до 18 серпня 2008 року включно і суду не надано доказів переривання перебігу строку позовної давності; встановивши що з даним позовом до суду позивач звернувся 14 травня 2013 року, а відповідачем до ухвалення судом першої інстанції рішення подано заяву про застосування строків позовної давності, - апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованості за кредитним договором від 17 серпня 2006 року за щомісячними платежами в межах п`ятирічного строку позовної давності, тобто за період з 14 травня 2008 року по 18 серпня 2008 року (строк закінчення дії кредитного договору) в загальному розмірі 934,63 дол. США.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" до поручителя ОСОБА_2, апеляційний суд виходив із того, що пунктом 11 договору поруки від 17 серпня 2006 року № 25868-1 встановлено, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов`язань за кредитним договором. Врахувавши, що датою остаточного погашення кредиту за кредитним договоромвід 17 серпня 2006 року № 25868 cred встановлено 18 серпня 2008 року, доказів пред`явлення письмової вимоги поручителю ОСОБА_2 протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання позивачем не надано, з позовом до суду АТ КБ "ПриватБанк" звернулося лише 14 травня 2013 року, апеляційний суд дійшов висновку, що порука ОСОБА_2 припинена 19 лютого 2009 року, тому у задоволенні вимог банка до поручителя необхідно відмовити.
У задоволенні позовної вимоги АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення на його користь витрат на правничу правову допомогу в сумі 3 200 грн апеляційним судом відмовлено у зв`язку з ненаданням суду будь-яких доказів понесення банком вказаних витрат.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 травня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2020 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 202/25349/13 із Індустріального районного суду м. Дніпропетровська.
У вересні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 червня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно визначили початок перебігу строку позовної давності у спірних правовідносинах, не перевірили зміст кредитного договору та договору поруки, зокрема, пункт 12, яким сторони погодили, що строк, в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або законного інтересу за цим договором, встановлюється протягом 5 років. Суди не врахували, що оскільки за умовами кредитного договору від 17 серпня 2006 року № 25868 cred строк виконання зобов`язань спливає 18 серпня 2008 року, то п`ятирічний строк позовної давності в даному випадку спливає 18 серпня 2013 року. Отже, звернувшись до суду з позовом у травні 2013 року, банк не пропустив строк позовної давності.
Судові рішення в частині вирішення позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" до АТ "Акцент-Банк" про стягнення заборгованості не оскаржуються, а тому в силу частини першої статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що 17 серпня 2006 року між закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", яке змінило найменування на АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 25868 cred, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 4 400 дол. США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24 % на рік з кінцевим терміном повернення 18 серпня 2008 року (пункти 1.3., 1.4., 3.1. договору) (а. с. 27-28).
Додатком № 1 до кредитного договору від 17 серпня 2006 року № 25868 cred сторонами погоджено Графік погашення кредиту і процентів, відповідно до якого погашення заборгованості за кредитом та процентами визначено щомісячними платежами (а. с. 29).
Підпунктом "а" пункту 2.3.1. кредитного договору від 17 серпня 2006 року № 25868cred передбачено, зокрема, що при порушенні позичальником зобов`язань, передбачених умовами даного договору, банк, на свій розсуд, має право змінити умови договору - вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати процентів за його користування, виконання інших зобов`язань за договором в повному обсязі шляхом направлення повідомлення. При цьому за зобов`язаннями, строки яких не настали, строки вважаються такими, що настали у вказану в повідомленні дату. В цю дату позичальник зобов`язується повернути банку суму кредиту в повному обсязі, проценти за фактичний строк його користування, у повному обсязі виконати інші зобов`язання за договором.
Згідно пункту 5.6. кредитного договору від 17 серпня 2006 року № 25868 cred строки позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагород, неустойки - пені, штрафів по даному договору встановлюється сторонами тривалістю 5 років.
З метою забезпечення виконання усіх грошових зобов`язань за кредитним договором, між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 (поручитель) було укладено договір поруки відповідно до умов якого поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язків за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків (а. с. 30).
Згідно пунктом 11 договору поруки від 17 серпня 2006 року № 25868-1, цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов`язань за кредитним договором.
Відповідно до пункту 12 договору поруки від 17 серпня 2006 року № 25868-1, сторони прийшли до згоди, що строк, в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або законного інтересу за цим договором, встановлюється протягом 5 років.
Також встановлено, що 20 жовтня 2010 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" (кредитор) та ПАТ "Анцент-Банк" (перейменовано в АТ "Акцент-Банк") (поручитель) було укладено договір поруки № 167, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання боржниками вказаними у додатку № 1 до цього договору всіх своїх обов`язків за кредитними договорами вказаними в додатку № 1 до цього договору (а. с. 25).
Відповідно пункту 2 договору поруки від 20 жовтня 2010 року № 167, розмір відповідальності поручителя перед кредитором обмежується сумою, зазначеною у додатку 1 до цього договору.
Згідно додатку № 1 до договору поруки від 20 жовтня 2010 року № 167, ПАТ "Акцент-Банк" поручилось за виконання ОСОБА_1 обов`язків за кредитним договором від 17 серпня 2006 року № 25868 cred з розміром відповідальності поручителя в сумі 10 000 грн (а. с. 26).
У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором від 17 серпня 2006 року № 25868 cred станом на 15 квітня 2013 року банком нарахована заборгованість у загальному розмірі 11 745,35 дол. США., а саме: 3 159,58 дол. США - заборгованість за кредитом, 8 585,77 дол. США - заборгованість по процентам за користування кредитом (а. с. 4-23).
Останній платіж на погашення заборгованості позичальником було здійснено 25 травня 2007 року (а. с. 4).
До ухвалення судом першої інстанції рішення ОСОБА_2 подано заяву про застосування строків позовної давності (а. с. 108-109).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами
(з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.
Разом з тим, згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Визначення поняття зобов`язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як "строк договору", так і "строк (термін) виконання зобов`язання" (статті 530, 631 ЦК України).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до кредитного договору від 17 серпня 2006 року № 25868 cred, укладеного між банком та ОСОБА_1, терміном закінчення кредитування є 18 серпня 2008 року.
Повернення кредиту та сплату процентів відповідач мав здійснювати щомісячними платежами, оплачуючи позивачу у визначені Графіком погашення кредиту строки кожного місяця кошти у повному розмірі упродовж строку кредитування. Після 18 серпня 2008 року позичальник був зобов`язаний незалежно від пред`явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.
Отже, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідачів на користь позивача процентів, що передбачені умовами кредитного договору, за межами строку його дії за період з 19 серпня 2008 року по 15 квітня 2013 року (відповідно до змісту позовної заяви).
Викладене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом апеляційної інстанції встановлено доведеність факту неналежного виконання позичальником умов кредитного договору та наявність у зв`язку із цим заборгованості перед банком.
Разом з тим статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, спеціальна позовна давність в один рік встановлена пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України відносно неустойки.
Згідно із частинами першою, п`ятою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами), починається стосовно кожної окремої частини від дня, коли відбулося це порушення.
Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.
У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов`язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - стаття 1048 ЦК України), що підлягає сплаті.
Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів з моменту виникнення його прострочення.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Встановивши, що позивач не скористався правом, визначеним пунктом 2.3.1. кредитного договору та не звернувся до відповідачів з досудовою вимогою; врахувавши, що погашення заборгованості кредитним договором визначено щомісячними платежами; встановивши, що останній платіж на погашення заборгованості було здійснено 25 травня 2007 року, а кредитним договором було погоджено строки позовної давності 5 років, в тому числі щодо стягнення тіла кредиту та процентів; врахувавши, що строк дії кредитного договору, за погодженням сторін, визначено до 18 серпня 2008 року включно і суду не надано доказів переривання перебігу строку позовної давності; встановивши що з даним позовом до суду позивач звернувся 14 травня 2013 року, а відповідачем до ухвалення судом першої інстанції рішення подано заяву про застосування строків позовної давності, - апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованості за кредитним договором від 17 серпня 2006 року за щомісячними платежами в межах п`ятирічного строку позовної давності, тобто за період з 14 травня 2008 року по 18 серпня 2008 року (строк закінчення дії кредитного договору) в загальному розмірі 934,63 дол. США відповідно до погодженого Графіку погашення кредиту і процентів (а. с. 29), наданого позивачем розрахунку заборгованості та виписки з особового рахунку, які позичальником не спростовано.
Щодо позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" до поручителя ОСОБА_2 про стягнення заборгованості колегія суддів виходить з наступного.
За загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи (стаття 58 Конституції України).
Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
Згідно частинами пе6ршої, другою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час існування спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
У пункті 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", із змінами та доповненнями, роз`яснено, зокрема, що пред`явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред`явлення до нього позову. При цьому в разі пред`явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання. При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов`язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов`язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Врахувавши вказані правові норми, зміст пункту 11 договору поруки від 17 серпня 2006 року № 25868-1, відповідно до якого цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов`язань за кредитним договором, а також ті обставини, що датою остаточного погашення кредиту за кредитним договором від 17 серпня 2006 року № 25868 cred встановлено 18 серпня 2008 року, доказів пред`явлення письмової вимоги поручителю ОСОБА_2 протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання позивачем не надано, а з позовом до суду АТ КБ "ПриватБанк" звернулося лише 14 травня 2013 року, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що порука ОСОБА_2 припинена 19 лютого 2009 року, тому підстави для задоволення позову банка до поручителя ОСОБА_2 відсутні.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції по суті вирішення спору. Апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.