Постанова
Іменем України
24 червня 2021 року
м. Київ
справа № 496/1384/17
провадження № 61-9702св 20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О.В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа- державний нотаріус Третьої одеської державної нотаріальної контори Сальнікова Зоя Василівна;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 11 травня 2018 року у складі судді Трушиної О. І. та постанову Одеського апеляційного суду від 03 березня 2020 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - державний нотаріус Третьої одеської державної нотаріальної контори Сальнікова З. В., про визнання довіреності та договору дарування недійсними.
Позовна заява мотивована тим, що 19 лютого 2016 року був укладений договір дарування, посвідчений державним нотаріусом Третьої одеської державної нотаріальної контори Сальниковою З. В., відповідно до якого ОСОБА_3, яка діяла від свого імені та від імені ОСОБА_4 на підставі довіреності, безоплатно передали у власність ОСОБА_2 70/100 часток житлового будинку по АДРЕСА_1 .
Вказував, що 70/100 часток житлового будинку належали дарувальникам на праві спільної часткової власності, з яких 24/100 частки житлового будинку належали ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 09 листопада 2001 року, а 46/100 частки - ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданого виконавчим комітетом Хлібодарської селищної ради Біляївського району Одеської області 04 червня 2001 року. У пункті 8 договору дарування вказано, що у будинку немає осіб, які у ньому проживають, а згідно пункту 9 договору дарувальники засвідчили, що інтереси членів їх сімей укладанням цього договору не порушуються.
Вказував, що він проживав разом з батьком ОСОБА_4 у спірному будинку як член його сім`ї, у цьому ж будинку проживає і на даний час, іншого житла на праві власності або на праві користування не має. За життя батько запевняв, що 46/100 часток спірного житлового будинку перейде йому у спадщину. Проте, не бажаючи отримання ним частки батька, ОСОБА_3 забрала його проживати до себе у м. Одесу, чим припинила їхнє спілкування. На той час батько був дуже хворим та фактично нічого не бачив. ІНФОРМАЦІЯ_1 батько помер.
На початку квітня 2017 року йому стало відомо про наявність договору дарування від 19 лютого 2016 року 70/100 часток спірного будинку ОСОБА_2 . При укладанні договору дарування ОСОБА_3 діяла від імені ОСОБА_4 на підставі довіреності від 11 березня 2015 року, яка була посвідчена державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори Сальніковою З. В.
Вважав, що вказана довіреність була видана з порушенням вимог цивільного законодавства, тому має бути визнаною недійсною. Так, із тексту довіреності убачається, що ОСОБА_4 хворів і не міг власноручно її підписати, на його особисте прохання довіреність від імені ОСОБА_4 підписала ОСОБА_5 . Проте, в довіреності відсутній запис про те, що текст довіреності прочитаний ОСОБА_4 в голос та йому зрозумілий. При з`ясуванні обставин дарування частки житлового будинку, вчиненого від імені ОСОБА_4, ОСОБА_3 заперечувала хворобу батька, а тому виникли сумніви в дійсності вказаного правочину.
Вказував, що в договорі дарування від 19 лютого 2016 року відсутній підпис ОСОБА_4, що свідчить про те, що його волевиявлення на укладання цього правочину не було, тому вказаний договір дарування має бути визнаним недійсним.
Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсною довіреність від 11 березня 2015 року, видану від імені ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_3, на вчинення договору дарування належних йому 46/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір дарування від 19 лютого 2016 року 70/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1, вчинений дарувальниками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори Сальніковою З. В. та зареєстрований в реєстрі за № 5-108; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 70/100 частин вказаного житлового будинку.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 11 травня 2018 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на 70/100 часток житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1 скасовано.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний договір дарування від 19 лютого 2016 року частки житлового будинку АДРЕСА_1 був укладений ОСОБА_3, яка діяла від свого імені та від імені ОСОБА_4 на підставі нотаріально посвідченої довіреності, із якої убачається волевиявлення ОСОБА_4 на дарування належних йому 46/100 часток житлового будинку ОСОБА_6 . Будь-яких порушень з боку державного нотаріуса Третьої одеської державної нотаріальної контори Сальнікової З. В. при посвідченні довіреності від 11 березня 2015 року та договору дарування від 19 лютого 2016 року судом не встановлено, тому підстави для задоволення позову відсутні.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 03 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 11 травня 2018 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив про відсутність підстав, передбачених у частинах першої-третьої, п`ятої і шостої статті 203 ЦК України для визнання недійсним договору дарування 70/100 часток житлового будинку по АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_6, посвідченого державним нотаріусом Третьої одеської державної нотаріальної контори Сальниковою З. В. При посвідченні оспорюваних правочинів нотаріус діяв у відповідності до вимог Закону України "Про нотаріат" та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, який був чинний на час їх посвідчення.
Апеляційним судом не прийнято доводи апеляційної скарги позивача про те, що договір дарування був вчинений поза межами нотаріального округу, в якому працює нотаріус Сальнікова З. В., оскільки ці обставини не були підставою позовних вимог, суд першої інстанції не надавав їм правової оцінки, а тому в силу положень частини шостої статті 367 ЦПК України вони не приймаються судом апеляційної інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначав неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 20 лютого 2013 року у справі № 6-2цс13 та від 18 травня 2016 року у справі № 401/3540/15-ц, що не відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також заявник вказував на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2020 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 496/1384/17 із Біляївського районного суду Одеської області.
У вересні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 червня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не врахували положення Закону України "Про нотаріат", Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 03 березня 2004 року за № 283/8882, та не звернули увагу на те, що спірні правочини укладено за межами нотаріального округу Третьої одеської державної нотаріальної контори, що є підставою для визнання їх недійсними.
Суди не надали належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а саме медичним документам, із яких убачається, що ОСОБА_4 за медичною допомогою за адресою своєї реєстрації та адресою тимчасового проживання за останні роки свого життя не звертався, не лікувався, що свідчить про відсутність необхідності у підписанні оспорюваної довіреності сторонньою особою.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 04 червня 2001 року ОСОБА_4 отримав свідоцтво про право власності на житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 (а. с. 11, 47, т. 1).
09 листопада 2001 року між ОСОБА_4 (дарувальник) та ОСОБА_3 (обдаровувана) укладено договір дарування 24/100 частин житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 та складається в цілому з однієї кам`яної житлової будівлі, загальною житловою площею 113,21 кв. м, та надвірних споруд: "Б" - гаражу, "В" - сараю, "Г"- сараю, 1-3 - огородження, розташованих на земельній ділянці, розміром 0,18 га, що закріплена за Хлібодарською селищною радою Біляївського району Одеської області (а. с. 45, т. 1).
Право власності ОСОБА_3 на 24/100 частин житлового будинку по АДРЕСА_1 на підставі вказаного договору зареєстровано 20 січня 2015 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а. с. 46, т. 1).
30/100 частин житлового будинку по АДРЕСА_1 належать ОСОБА_7 на підставі договору дарування від 09 листопада 2001 року, укладеного між нею та ОСОБА_4 . Отже у власності ОСОБА_4 залишилося 46/100 частин спірного житлового будинку, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а. с. 48, 68-69, т. 1).
Згідно довіреності від 11 березня 2015 року, посвідченої державним нотаріусом Третьої одеської державної нотаріальної контори Сальніковою З. В., ОСОБА_4 уповноважив ОСОБА_3, зокрема, подарувати ОСОБА_2 належну йому частку житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 . На зворотному аркуші довіреності зазначено, що у зв`язку з хворобою ОСОБА_4 за його дорученням в присутності державного нотаріуса довіреність підписана ОСОБА_5, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . Також у довіреності вказано, що у зв`язку з хворобою довірителя довіреність посвідчено вдома за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 58, т. 1).
Відповідно до Витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей, довіреність від 11 березня 2015 року від імені ОСОБА_4 зареєстрована у реєстрі нотаріальних дій за № 5-494 (а. с. 97, т. 1).
19 лютого 2016 року між ОСОБА_3, яка діяла від свого імені та від імені ОСОБА_4 на підставі довіреності, посвідченої державним нотаріусом Третьої одеської державної нотаріальної контори Сальніковою З. В. 11 березня 2015 року за реєстровим № 5-494 (дарувальники), та ОСОБА_2 (обдаровуваний) було укладено договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_3 та ОСОБА_4 безоплатно передали у власність, а ОСОБА_2 прийняв у дарунок 70/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1, що складається в цілому з одного черепашникового житлового будинку під літ. "А", загальною площею 172,34 кв. м, житловою площею 113, 21 кв. м, та надвірних будівель під літ. "Б" - гараж, "В" - сарай, "Г" - сарай, 1-3 - огорожа, що розташовані на земельній ділянці, яка знаходиться у фактичному користуванні. Договір посвідчено державним нотаріусом Третьої одеської державної нотаріальної контори Сальніковою З. В., зареєстрований в реєстрі за № 5-108 (а. с. 39-40, т. 1).
До укладення вказаного договору дарування 19 лютого 2016 року ОСОБА_3, яка діяла від свого імені та від імені ОСОБА_4, подала нотаріусу заяву про відсутність у житловому будинку АДРЕСА_1 самовільно зведених добудов, переобладнань, перепланувань та реконструкцій та заяву про те, що належні ОСОБА_4 46/100 часток вказаного житлового будинку не є спільною сумісною власністю (а. с. 42, 43, т. 1).
На останньому аркуші договору дарування від 19 лютого 2016 року у графі "дарувальники" міститься підпис ОСОБА_3 та підпис ОСОБА_6 у графі "обдаровуваний", а також надпис про те, що повноваження представника, належність ОСОБА_4 та ОСОБА_3 часток житлового будинку нотаріусом перевірено.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер (а. с.14, т. 1).
30 серпня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Біляївського районного нотаріального округу Одеської області Курганської Л. В. із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4 (а. с. 15, т. 1).
У вересні 2016 року державним нотаріусом Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області Шевченко Ю. А. повідомлено ОСОБА_1 про неможливість видати свідоцтво про право на спадщину у зв`язку із посвідченим 23 березня 2012 року Третьою одеською державною нотаріальною конторою заповітом від імені ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_3, зареєстрованим у реєстрі за № 5-578 (а. с. 16, т.1 ).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно зі статтями 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Статтею 717 ЦК України передбачено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно з частиною четвертою статті 720 ЦК України договір дарування від імені дарувальника може укласти його представник. Доручення на укладення договору дарування, в якому не встановлено імені обдаровуваного, є нікчемним.
Відповідно до частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Стаття 244 ЦК України передбачає, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Відповідно до частини першої статті 245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.
Згідно з частиною четвертою статті 207 ЦК України якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.
Відповідно до частини другої і третьої статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
У статті 204 Цивільного кодексу України закріплена презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) за позовом цієї особи, а в разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав, передбачених у частинах першої-третьої, п`ятої і шостої статті 203 ЦК України для визнання недійсним договору дарування 70/100 часток житлового будинку по АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_6, посвідченого державним нотаріусом Третьої одеської державної нотаріальної контори Сальниковою З. В.
Під час укладення договору дарування 70/100 часток житлового будинку по АДРЕСА_1 від імені ОСОБА_4, як дарувальника належних йому 46/100 часток житлового будинку, діяла ОСОБА_3 на підставі довіреності, посвідченої 11 березня 2015 року державним нотаріусом Третьої одеської державної нотаріальної контори Сальніковою З. В.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України "Про нотаріат" та іншими актами законодавства України (частина перша
статті 39 Закону України "Про нотаріат"). Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).
Пунктом 1 Глави 3 Розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій (тут і далі - у редакції, чинній на час посвідчення нотаріусом довіреності від 11 березня 2015 року) при вчиненні нотаріальної дії нотаріус установлює особу, що звернулась за вчиненням нотаріальної дії.
Відповідно до пункту 1 Глави 4 Розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій, дієздатність громадянина, що звернувся за вчиненням нотаріальної дії, перевіряється нотаріусом на підставі наданих документів, передбачених статтею 43 Закону України "Про нотаріат", що підтверджують його вік, а також на підставі переконаності нотаріуса в результаті проведеної розмови та роз`яснення наслідків вчинення нотаріальної дії у здатності цієї особи усвідомлювати значення цієї нотаріальної дії, її наслідків та змісту роз`яснень нотаріуса, а також відповідності волі і волевиявлення особи щодо вчинення нотаріальної дії.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що у відповідності до наведених положень Порядку вчинення нотаріальних дій державним нотаріусом Третьої одеської державної нотаріальної контори Сальніковою З. В. при посвідченні довіреності від 11 березня 2015 року було встановлено особу ОСОБА_4, роз`яснено зміст вказаного правочину та його наслідки, встановлено здатність ОСОБА_4 усвідомлювати значення цієї нотаріальної дії, дійсність його намірів на укладення правочину та його волевиявлення на вчинення цієї нотаріальної дії.
Пунктом 6 Глави 3 Розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій у разі, якщо за фізичну особу, яка внаслідок фізичної вади або хвороби не може власноруч підписати правочин і заяву або інший документ, підписує інша фізична особа, нотаріус встановлює особу громадянина, що бере участь у нотаріальній дії, і особу громадянина, який підписався за нього.
Згідно пункту 6 Глави 9 Розділу І Порядку, якщо фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, має вади зору або з інших причин не має змоги самостійно прочитати документ, нотаріус уголос прочитує їй текст документа, про що на документі робиться відповідна відмітка.
Згідно пунктом 2 Глави 1 Розділу І Порядку, нотаріальні дії вчиняються у приміщенні державної нотаріальної контори, у державному нотаріальному архіві, приміщенні, яке є робочим місцем (конторою) приватного нотаріуса. В окремих випадках, коли фізична особа не може з`явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості посвідчуваного правочину, такі нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними приміщеннями, але в межах нотаріального округу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що у зв`язку з похилим віком та хворобою ОСОБА_4 (тремтіння рук) за його дорученням, в присутності нотаріуса довіреність від 11 березня 2015 року від імені ОСОБА_4 була підписана ОСОБА_5 . Довіреність складена та посвідчена державним нотаріусом за адресою: АДРЕСА_3, яка на той час була місцем проживання ОСОБА_4 та знаходиться в межах нотаріального округу Третьої одеської державної нотаріальної контори.
Судами враховано пояснення державного нотаріуса Сальнікової З. В., надані у суді першої інстанції, яка зазначала, що довіритель ОСОБА_4 не мав вади зору, особисто прочитав текст довіреності, а тому необхідності читати текст довіреності вголос не було.
Відсутність звернень ОСОБА_4 до медичних установ за медичною допомогою за останні роки свого життя не є переконливим свідченням про можливість підписання ним довіреності власноруч.
Відповідно до Витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей, довіреність від 11 березня 2015 року від імені ОСОБА_4 зареєстрована у реєстрі нотаріальних дій за № 5-494 та момент укладення оспорюваного договору дарування від 19 лютого 2016 року ОСОБА_4 не скасована.
Встановивши відсутність будь-яких порушень з боку державного нотаріуса Третьої одеської державної нотаріальної контори Сальнікової З. В. при посвідченні довіреності від 11 березня 2015 року та договору дарування від 19 лютого 2016 року, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
У даній справі відсутні докази наявності обставин, з огляду на які ОСОБА_4 обмежувався у праві вільно розпоряджатися своєю власністю.
Також колегія суддів звертає увагу на те, що договір дарування від 19 лютого 2016 року сторонами цього правочину не оспорювався.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.
Посилання касаційної скарги на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у викладеного у постановах Верховного Суду України від 20 лютого 2013 року у справі № 6-2цс13 та від 18 травня 2016 року у справі № 401/3540/15-ц, є безпідставними, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах. Крім того, у справах встановлені різні фактичні обставини.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо порушення нотаріусом Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 03 березня 2004 року за № 283/8882, не приймаються до уваги, оскільки вказана Інструкція втратила чинність 07 березня 2012 року. При вирішенні спору суди правильно керувалися Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, який був чинним на час посвідчення оспорюваних правочинів, порушень положень якого судами попередніх інстанцій при вчиненні нотаріусом нотаріальних дій не встановлено.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами попередніх інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.