Постанова
Іменем України
16 червня 2021 року
м. Київ
справа № 473/4773/19
провадження № 61-11329св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2
третя особа - Вознесенський міськрайонний відділ державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Миколаївській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 лютого 2020 року в складі колегії суддів: Лисенка П. П., Серебрякової Т. В., Ямкової О. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про зняття арешту на майно.
Позовна заява мотивована тим, що він є власником чотирьох земельних ділянок з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані на території Бузької сільської ради Вознесенського району, а саме: земельна ділянка площею 1,8348 га (кадастровий номер 4822080800:15:000:0090), земельна ділянка площею 1,87 га (кадастровий номер 4822080800:15:000:0094), земельна ділянка площею 2,2252 га (кадастровий номер 4822080800:15:000:0093), земельна ділянка площею 2,2655 га (кадастровий номер 4822080800:15:000:0089).
24 жовтня 2017 року та 30 листопада 2017 року він уклав договори оренди вказаних земельних ділянок з приватним підприємством "Агроном 2005", проте, провести їх державну реєстрацію не зміг та отримав відмову державного реєстратора з обґрунтуванням наявності зареєстрованого в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 03 лютого 2016 року № 13102878 арешту всього нерухомого майна.
Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно арешт був накладений на підставі постанови державного виконавця відділу державної виконавчої служби Вознесенського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області, яке змінило найменування на Вознесенський міськрайонний відділ державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі - Вознесенський МВДВС ГТУЮ у Миколаївській області) від 03 лютого 2016 року про арешт на майно боржника, який не був знятий. Позивач зазначає, що ніяких боргових зобов`язань за виконавчими провадженням він не має, виконавче провадження про стягнення з нього аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дитини закінчено 29 березня 2016 року у зв`язку з досягненням дитиною 18 років та з наявною на момент закінчення виконавчого провадження заборгованістю по аліментам у сумі 33 216,17 грн. Арешт порушує та обмежує його право як власника на вільне володіння, користування та розпорядження своїм майном. У зв`язку із цим позивач просив зняти арешт з усього нерухомого майна, накладений постановою державного виконавця від 03 лютого 2016 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Знято арешт з усього нерухомого майна, яке належить ОСОБА_1, що накладений постановою про арешт майна боржника від 03 лютого 2016 року; дата державної реєстрації обтяження - 03 лютого 2016 року; реєстратор - Державний реєстратор Вознесенського міськрайонного управління юстиції; номер запису про обтяження - 13102878.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на виконанні Вознесенського МВДВС ГТУЮ у Миколаївській області перебував виконавчий документ № АЕ-62, виданий 16 липня 1999 року, відповідно до якого з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягувалися аліменти на утримання неповнолітнього сина у розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу). Постановою головного державного виконавця Вознесенського МВДВС ГТУЮ у Миколаївській області Бутковського І. В. від 29 березня 2016 року це виконавче провадження було закінчено у зв`язку з досягненням дитиною 18 років. У постанові про закінчення виконавчого провадження зазначено про наявність заборгованості зі сплати аліментів у сумі 33 216,17 грн, однак нею не вирішено питання про зняття арешту із майна боржника, накладеного згідно постанови від 03 лютого 2016 року.
Арешт з майна може бути знятий за рішенням суду (частина п`ята статті 59 Закону України "Про виконавче провадження". Позивач набув право власності на спірне майно (земельні ділянки) після закінчення виконавчого провадження; виконавчий документ, за яким відбувалося стягнення з позивача аліментів на примусовому виконанні не перебуває, а тому він не є стороною виконавчого провадження, що унеможливлює оскарження відповідної бездіяльності державного виконавця. Також суд зазначив, що наявність боргу зі сплати аліментів у ОСОБА_1 не позбавляє стягувача ОСОБА_2 подати окремий позов про стягнення цих коштів та заяви про накладення арешту на належне відповідачу майно в рамках цієї справи. У зв`язку із зазначеним, суд вважав за необхідне позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 10 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 грудня 2019 року скасовано та прийнято постанову про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що зняття арешту з майна боржника, накладеного в рамках виконавчого провадження, може проводитися в порядку контролю за судовими рішеннями по цивільним справам у цивільному судочинстві шляхом оскарження відповідних дій виконавця чи шляхом подання адміністративного позову. Оскільки державний виконавець не вчинив належну виконавчу дію щодо арештованого майна, то ОСОБА_1 повинен був вирішувати це питання в порядку оскарження дій виконавця за правилами цивільного судочинства чи пред`явити позову в рамках адміністративного судочинства, але не шляхом подання відповідного цивільного позову, оскільки це неналежний спосіб захисту права. Також суд зазначив, що наявність невиконаного зобов`язання позивача ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 у вигляді боргу по сплаті аліментів на момент закінчення виконавчого провадження свідчить на відсутність підстав для зняття арешту з його майна.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
31 липня 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргуна постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 лютого 2020 року.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить суд касаційної інстанції скасуватипостанову Миколаївського апеляційного суду від 10 лютого 2020 року та залишити в силі рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 грудня 2019 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у знятті арешту, посилаючись на необхідність вчинення позивачем захисту своїх прав іншим чином. Позивач оскаржував відповідну бездіяльність державного виконавця і ухвалою суду від 24 жовтня 2018 року в справі № 473/3790/18 її визнано незаконною і зобов`язано державного виконавця зняти арешт, однак це рішення суду не виконано у зв`язку із звільненням державного виконавця. На примусовому виконанні відсутні виконавчі провадження щодо стягнення з позивача грошових коштів, у тому числі аліментів. Власником майна, на яке накладено арешт, позивач став після закінчення виконавчого провадження, а тому даний позов на думку позивача є негаторним, та має розглядатися в порядку цивільного судочинства.
Підставою касаційного оскарження зазначено відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).
Позиції інших учасників
Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не надходив.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою суду від 08 червня 2021 року справу 473/4773/19 призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є власником чотирьох земельних ділянок з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані на території Бузької сільської ради Вознесенського району, а саме: земельна ділянка площею 1,8348 га (кадастровий номер 4822080800:15:000:0090), земельна ділянка площею 1,87 га (кадастровий номер 4822080800:15:000:0094), земельна ділянка площею 2,2252 га (кадастровий номер 4822080800:15:000:0093), земельна ділянка площею 2,2655 га (кадастровий номер 4822080800:15:000:0089).
Право власності на земельні ділянки виникло в порядку спадкування на підставі рішення Вознесенського міськрайонного суду, яке набрало законної сили 22 листопада 2016 року і було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 22 грудня 2016 року.
24 жовтня 2017 року та 30 листопада 2017 року ОСОБА_1 уклав договори оренди вказаних земельних ділянок з приватним підприємством "Агроном 2005". Державним реєстратором відмовлено у здійснені реєстрації права оренди цих земельних ділянок у зв`язку із наявністю обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 03 лютого 2016 року № 13102878 у вигляді арешту всього нерухомого майна ОСОБА_1 .
Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно арешт був накладений згідно постанови державного виконавця Вознесенського МВДВС ГТУЮ у Миколаївській області від 03 лютого 2016 року про арешт на майно боржника ОСОБА_1, який не знятий.
Арешт накладено в рамках виконавчого провадження № 7460852, щодо примусового виконання виконавчого документа № АЕ-62, виданого 16 липня 1999 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітнього сина у розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу).
Постановою головного державного виконавця Вознесенського МВДВС ГТУЮ у Миколаївській області Бутковського І. В. від 29 березня 2016 року це виконавче провадження закінчено у зв`язку з досягненням дитиною 18 років. У постанові про закінчення виконавчого провадження зазначено про наявність заборгованості зі сплати аліментів у сумі 33 216,17 грн, однак у цій постанові не вирішено питання про зняття арешту із майна боржника, накладеного згідно постанови від 03 лютого 2016 року.
Згідно відповіді державного виконавця Вознесенського МВДВС ГТУЮ у Миколаївській області від 30 січня 2020 року № 141/91-36/1, у ОСОБА_1 існує заборгованість за аліментами перед ОСОБА_2, яку він не сплатив.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
У частині третій статті 3 ЦПК України зазначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.