Постанова
Іменем України
16 червня 2021 року
м. Київ
справа № 199/6263/19
провадження № 61-11192св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство "Ідея Банк",
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства "Ідея Банк" на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2019 року у складі судді Спаї В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 травня 2020 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Каратаєвої Л. О.,
В С Т А Н О В И В:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 рокуакціонерне товариство "Ідея Банк" (далі - АТ "Ідея Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет застави.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 28 січня 2011 року між АТ "Ідея Банк" та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 910.75251, згідно якого останній отримав кредит у розмірі 229 716,20 грн, у тому числі, на купівлю (фінансування купівлі) транспортного засобу (далі - ТЗ). У забезпечення виконання кредитних зобов`язань між позичальником та позивачем укладено договір застави вказаного ТЗ. Однак без письмової згоди банку предмет застави відчужено, новим власником ТЗ є ОСОБА_1 . Позичальник не виконує зобов`язання за кредитним договором.
Таким чином, з урахуванням уточнених позовних вимог, АТ "Ідея Банк" просило:
- вилучити у ОСОБА_1, ТЗ, який є предметом застави, а саме: автомобіль Honda Ассогd, 2010 року випуску, колір сірий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1, актуальний державний номерний знак (далі - ДНЗ) НОМЕР_2 та передати АТ "Ідея Банк" на період до його реалізації;
- у рахунок погашення кредитних зобов`язань на користь АТ "Ідея Банк" за кредитним договором № 910.75251, укладеним між АТ "Ідея Банк" та ОСОБА_2 в сумі 377 833,77 грн, звернути стягнення на предмет застави, який належить відповідачу, а саме: автомобіль Honda Ассогd, 2010 року випуску, колір сірий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1, актуальний ДНЗ НОМЕР_2, шляхом реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження за ціною, визначеною за результатами таких торгів.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 травня 2020 року, у задоволенні позову АТ "Ідея Банк" відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що предметом даного спору є погашення заборгованості за рахунок предмету застави, яка виникла з кредитних відносин між АТ "Ідея Банк" та ОСОБА_2, тоді як у ОСОБА_1 перед банком відсутні будь-які зобов`язання за кредитним договором від 28 січня 2011 року № 910.75251. ОСОБА_1 не є у повній мірі належним відповідачем у даній справі, оскільки не може нести відповідальність за невиконання зобов`язань ОСОБА_2, до якого позивачем пред`явлено вимоги. Правовідносини у вказаній справи виникли безпосередньо з кредитного договору та договору застави, однак ОСОБА_2 не залучено в якості співвідповідача.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У касаційній скарзі, поданій у липні 2020 року до Верховного Суду АТ "Ідея Банк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій застосовано статті 9, 10 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" без урахування висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 555/661/16-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 344/9053/17, від 05 лютого 2020 року у справі № 569/11433/15-ц, від 12 березня 2020 року у справі № 359/1762/17, від 29 травня 2020 року у справі № 635/7649/16-ц, від 03 червня 2020 року у справі № 723/1963/15-ц. Зокрема, у вказаних справах, відповідачем був набувач автомобіля, а третьою особою боржник за кредитним договором, забезпеченим заставою такого автомобіля, який без згоди кредитора був відчужений, тому останній власник не є добросовісним набувачем, оскільки застава зберегла силу, і на такий автомобіль може бути звернуто стягнення.
Таким чином, судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального права, а саме статті 589, 590 ЦК України, статті 20, 27 Закону України "Про заставу", статті 9, 10, 25, 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", а також порушено норми процесуального права - статті 4, 5, 48, 51, 175, 263 ЦПК України, що призвело до прийняття незаконних рішень.
Заперечення (відзив) на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2021 року справу № 199/6263/19 призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Установлено, що 28 січня 2011 року між АТ "Ідея Банк" та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 910.75251, згідно якого останній отримав кредит у розмірі 229 716,20 грн, у тому числі, на купівлю (фінансування купівлі) ТЗ Honda Ассогd, 2010 року випуску, колір сірий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1, ДНЗ НОМЕР_3 .
Банк виконав умови кредитного договору, надавши ОСОБА_2 суму кредиту у вказаному в кредитному договорі розмірі, що підтверджується меморіальним ордером від 31 січня 2014 року.
Проте, ОСОБА_2 належним чином не виконував зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка згідно з наданим банком розрахунком станом на 14 червня 2019 року складає 377 833,77 грн, з яких 174 474,01 грн - прострочений борг, 202 179,01 грн - прострочені проценти; 1 180,69 грн - строкові проценти.
У забезпечення виконання кредитних зобов`язань між ОСОБА_2 та АТ "Ідея Банк" 06 квітня 2011 року укладено договір застави вказаного ТЗ Honda Ассогd, 2010 року випуску, колір сірий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1, ДНЗ НОМЕР_3, який належав позичальнику на праві приватної власності відповідно до свідоцтва про реєстрацію ТЗ.
Договором застави (пункт 1 параграфу 2, пункт 1 параграфу 5) передбачено, що у разі невиконання зобов`язань за кредитним договором, заставодержатель має право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмету застави.
Відповідно до пункту 2 параграфу 2 договору застави, відчуження, заміна, обтяження предмету застави будь-яким зобов`язанням здійснюється заставодавцем тільки за письмовою згодою заставодержателя.
Установлено, що заставодавець ОСОБА_2 без письмової згоди банку, за наявності зареєстрованого обтяження на предмет застави, здійснив відчуження ТЗ Honda Ассогd, 2010 року випуску, колір сірий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 та з 13 листопада 2013 року власником даного ТЗ є відповідач ОСОБА_1, якому видано новий ДНЗ НОМЕР_4, що підтверджується листом-повідомленням Головного сервісного центру МВС України за вих. № 31/19707 від 25 вересня 2019 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із статтею 15 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про заставу" та статті 572 ЦК України застава є способом забезпечення зобов`язань; у силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Частиною четвертою статті 577 ЦК України передбачено, що моментом реєстрації застави є дата та час внесення відповідного запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
Відповідно до частини першою статті 589 ЦК України в разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.
Згідно зі статтею 27 Закону України "Про заставу" застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи; застава зберігає силу і у випадках, коли у встановленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої заставою вимоги іншій особі або переведення боржником боргу, який виник із забезпеченої заставою вимоги, на іншу особу.
Зазначені норми застосовуються з урахуванням положень Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов`язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.
Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків: 1) обтяжувач надав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження; 2) відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна.
Статтею 10 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" визначено, що у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 ЦК України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.
Згідно зі статтею 12 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" взаємні права та обов`язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є нечинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. На підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим Законом.
Таким чином, відповідно до вимог чинного законодавства України, застава зберігає свою силу для нового власника майна за умови наявності у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відповідних відомостей про обтяження, які внесені до такого реєстру перед відчуженням предмета застави. У протилежному випадку набувач вважається добросовісним і набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.
Системний аналіз положень Закону України "Про заставу" і Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" дає підстави для висновку про те, що у разі відчуження боржником предмета обтяження без згоди заставодержателя, обтяження рухомого майна, що є предметом застави, зберігає свою силу для нового власника (покупця) у разі, якщо воно зареєстроване в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. Покупець може бути добросовісним набувачем за умови, якщо на час укладення договору купівлі-продажу ТЗ в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна був відсутній відповідний запис.
Реалізація майна, що є предметом застави, без припинення обтяжень не припиняє заставу, тому застава зберігає чинність при переході права власності на предмет застави до іншої особи і на таку заставу може бути звернено стягнення з підстав, передбачених статями 25, 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".
Указаний правовий висновок викладено Верховним Судом України в постановах від 03 квітня 2013 року у справі № 6-7цс13, від 19 листопада 2014 року у справі № 6-168цс14 та Верховним Судом у постановах від 10 жовтня 2019 року у справі № 463/3582/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 619/4033/18, від 02 березня 2020 року у справі № 461/11912/15-ц, від 12 березня 2020 року у справі № 359/1762/17, від 03 березня 2021 року у справі № 544/425/19, підстав відступати від якого колегія суддів не вбачає.
Отже, відсутність договірних відносин між відповідачем та банком у даному випадку не може бути підставою для відмови у зверненні стягнення на предмет застави.
Звернення стягнення на предмет застави на підставі чинного договору застави та зареєстрованого обтяження у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна є належним та ефективним способом реалізації прав позивача, передбаченим статтями 16, 589 ЦК України, статтею 20 Закону України "Про заставу" та пунктом 1 параграфу 5 договору застави від 06 квітня 2011 року № 910.75251, а тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасного висновку про те, що позивач повинен був пред`явити позов, у тому числі, і до ОСОБА_2, якого необхідно було залучити в якості співвідповідача.
Отже, суди попередніх інстанцій вищевказаного не врахували та дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з вищезазначених підстав.
Судове рішення має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини перша, друга та п`ята статті 263 ЦПК України).
Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система (пункти 34-35).
ЄСПЛ вказує на те, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" ("Pronina v. Ukraine") від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій не виконали вимоги процесуального права щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи, а тому відповідні судові рішення не відповідають вимогам законності та обґрунтованості відповідно до статті 263 ЦПК України.