ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 червня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/10440/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.
за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2021 (головуючий суддя Пашкіна С. А., судді Буравльов С. І., Демидова А. М.)
у справі № 910/10440/19
за позовом Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Офіс Сервіс Люкс",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Алтея Компані",
про скасування запису та відновлення реєстрації права власності,
(у судовому засіданні взяли участь: представник позивача - Столярчук І. В., представник відповідача - Щербак Є. М.)
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. Вищий навчальний заклад "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" (далі - позивач, Університет "Україна") звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Офіс Сервіс Люкс" (далі - відповідач, ТОВ "Офіс Сервіс Люкс"), в якому просив суд (у редакції заяви про зміну предмету позову):
- скасувати запис № 23311264 від 10.11.2017 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, а саме: будівлю літ. "Н", блок "А", загальною площею 3495 кв. м, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Львівська, буд. 23, корп. 1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 362161380000 за ТОВ "Офіс Сервіс Люкс", внесений Державним реєстратором Київської філії комунального підприємства "Реєстрація нерухомості та бізнесу" Дідичуком Ігорем Анатолійовичем.
- відновити реєстрацію (зареєструвати) права власності на нерухоме майно, а саме: будівлю літ. "Н", блок "А", загальною площею 3495 кв. м, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Львівська, буд. 23, корп. 1 за Університетом "Україна" на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серія та номер 21752426, виданого 16.05.2014, видавник: Реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві.
2. Підставою для звернення з цим позовом позивач зазначив те, що на його думку оскаржувана реєстраційна дія порушує його право власності на нерухоме майно - будівлю літ. "Н", блок "А", загальною площею 3495 кв.м, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Львівська, буд. 23, корп. 1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 362161380000, оскільки ТОВ "Офіс Сервіс Люкс" порушено встановлений частиною першою статті 35 та статтею 37 Закону України "Про іпотеку" порядок набуття права власності на вказане нерухоме майно, що є предметом іпотеки, а рішення державного реєстратора від 10.11.2017 прийняте з порушенням норм чинного законодавства у сфері державної реєстрації, а саме: статей 10, 16, 18, 22, 24, 27 Закону України від "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон України № 1952), пунктів 7, 10, 12, 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого(далі - Порядок), ст.35, 37 Закону України "Про іпотеку".
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.06.2020 позов задоволено частково.
Скасовано запис від 10.11.2017 №23311264 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, а саме: будівлю літ. "Н", блок "А", загальною площею 3495 кв.м, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Львівська, буд. 23, корп. 1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 362161380000 за ТОВ "Офіс сервіс люкс", внесений Державним реєстратором Київської філії комунального підприємства "Реєстрація нерухомості та бізнесу" Дідичуком Ігорем Анатолійовичем. В іншій частині позову відмовлено.
4. Рішення суду першої інстанції аргументовано тим, що реєстрація права власності за ТОВ "Офіс Сервіс Люкс" (запис у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №23311264) на об`єкт нерухомості - будівлю літ. "Н", блок "А", загальною площею 3495 кв.м, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Львівська, 23, корпус 1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 362161380000 суперечить приписам статей 10, 16, 18, 22, 24, 27 Закону № 1952, пунктам 9, 10, 12, 61 Порядку, відбулася із порушенням чинного реєстраційного законодавства, оскільки надані відповідачем для реєстрації документи не підтверджують набуття останнім права власності на зареєстрований об`єкт, а також враховуючи висновки про порушення ТОВ "Офіс Сервіс Люкс" вимог ст. 37 Закону України "Про іпотеку" під час звернення стягнення на іпотечне майно шляхом набуття права власності, що мало наслідком порушення прав позивача, суд дійшов висновку про необхідність задоволення заявлених у межах даної справи вимог Університету "Україна" до ТОВ "Офіс Сервіс Люкс" шляхом скасування запису про державну реєстрацію права власності за відповідачем на предмет іпотеки.
5. Суд відмовив у задоволенні позовної вимоги про відновлення реєстрації (реєстрації) права власності на спірне нерухоме майно за Університетом "Україна" з огляду на те, що 18.02.2020 право власності на нерухоме майно, а саме: будівлю літ. "Н", блок "А", загальною площею 3495 кв.м, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Львівська, буд. 23, корп. 1 зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Алтея Компані" (третя особа у справі), а питання щодо реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за третьою особою та вирішення питання про повернення майна від останнього набувача не є предметом дослідження у цій справі.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2020 в частині скасування запису №23311264 від 10.11.2017 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, а саме: будівлю літ. "Н", блок "А" загальною площею 3495кв.м., що розташована за адресою: м. Київ, вул. Львівська, буд.23, корп.1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 362161380000 за ТОВ "Офіс Сервіс Люкс", внесений Державним реєстратором Київської філії комунального підприємства "Реєстрація нерухомості та бізнесу" Дідичуком Ігорем Анатолійовичем скасовано.
У задоволенні позовних вимог про скасування запису №23311264 від 10.11.2017 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, а саме: будівлю літ. "Н", блок "А" загальною площею 3495 кв.м, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Львівська, буд.23, корп.1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 362161380000 за ТОВ "Офіс Сервіс Люкс", внесений Державним реєстратором Київської філії комунального підприємства "Реєстрація нерухомості та бізнесу" Дідичуком Ігорем Анатолійовичем відмовлено.
В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2020 залишено без змін.
7. Постанова суду апеляційної інстанції аргументована тим, що згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України № 1952 викладено у новій редакції і на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
8. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з 16.01.2020 і на час ухвалення рішення матеріально-правове регулювання спірних реєстраційних відносин істотно змінилося, на що не звернув уваги суд першої інстанції, а тому наявні підстави вважати, що за таких обставин позивач буде позбавлений можливості ефективного захисту своїх порушених прав у спосіб, запропонований у рішенні суду першої інстанції, а саме шляхом ухвалення судового рішення про скасування запису №23311264 від 10.11.2017 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
9. При цьому суд апеляційної інстанції послався на висновки, наведені у постановах Верховного Суду від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
10. Позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати повністю постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)
11. У касаційній скарзі, скаржник (з урахуванням заяви про усунення недоліків) посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування приписів статті 26 Закону України № 1952 у подібних правовідносинах (з урахуванням суб`єктного складу спірних правовідносин, предмету і підстав позовних вимог).
12. Скаржник зазначає, що наведені судом апеляційної інстанції постанови Верховного Суду, ухвалені не у подібних правовідносинах, оскільки предметом оскарження у цих справах було рішення про державну реєстрацію речових прав, а не записи, як у справі № 910/10440/19. Також зазначає, що суд апеляційної інстанції, вказавши на неправильно обраний позивачем спосіб захисту, не встановив жодних порушень норм процесуального права судом першої інстанції, не вказав на правильність чи помилковість висновків суду першої інстанції по суті спору.
13. Посилається на застосування приписів статті 26 Закону України № 1952 без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 16.01.2019 у справі № 755/9555/18.
14. Просить врахувати висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 915/161/20, від 03.03.2021 у справі № 362/115/19, від 10.03.2021 у справі № 201/8181/17, від 10.03.2021 у справі № 204/6300/17, від 17.03.2021 у справі № 206/4723/17.
Позиція інших учасників справи
15. ТОВ "Офіс Сервіс Люкс" подало відзив, у якому просить відмовити у задоволенні вимог касаційної скарги і залишити в силі постанову суду апеляційної інстанції. У відзиві відповідач зазначає, що позивач не був позбавлений можливості до закінчення підготовчого засідання змінити предмет позову; посилається на помилковість доводів скаржника щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 16.01.2019 у справі № 755/9555/18, оскільки такі висновки сформовані до внесення змін до статті 26 Закону України № 1952, посилаючись при цьому на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 18.02.2021 у справі № 756/13679/16-ц, від 07.04.2021 у справі № 450/3198/17, а також посилається на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 925/1550/19, від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 15.04.2021 у справі № 927/75/20, від 13.04.2021 у справі № 903/54/20; вказує на наявність висновку Верховного Суду щодо питання застосування приписів статті 26 Закону № 1952 у подібних правовідносинах де предметом розгляду є вимоги про скасування записів про державну реєстрацію, зокрема, викладених у постановах Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 925/1550/19, від 06.04.2021 у справі № 915/1890/19. Додатково у поясненнях відповідач також посилається на постанову Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 909/319/20. Щодо питання ефективного способу захисту порушеного права, відповідач посилається на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19.
16. ТОВ "Алтея Компані" подало відзив, у якому просить відмовити у задоволенні вимог касаційної скарги і залишити в силі постанову суду апеляційної інстанції. У відзиві третя особа погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо неефективності обраного позивачем способу захисту своїх прав; посилається на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28.10.2020 у справі № 910/10963/19, від 11.02.2021 у справі № 911/1530/19, від 03.03.2021 у справі № 913/175/20, від 07.04.2021 у справі № 450/3198/17; вказує на наявність висновку Верховного Суду щодо питання застосування приписів статті 26 Закону України № 1952 у подібних правовідносинах де предметом розгляду є вимоги про скасування записів про державну реєстрацію, зокрема, викладених у постановах Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 925/1550/19, від 06.04.2021 у справі № 915/1890/19; погоджується з позицією суду апеляційної інстанції про неможливість задоволення позовних вимог у спосіб, який не передбачений чинним законодавством та посилається на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 925/642/19, від 13.03.2019 у справі № 331/6927/16-ц, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 25.11.2020 у справі № 359/6391/17, від 26.01.2021 у справі № 923/722/19, від 08.04.2021 у справі № 5023/5383/12, від 23.02.2021 у справі № 910/1080/20, від 22.04.2021 у справі № 923/509/20, від 06.04.2021 у справі № 915/1890/19.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
17. Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
Щодо суті касаційної скарги
18. Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
19. За змістом статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
20. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
21. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц).
22. Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
23. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18, від 21.01.2020 у справі №910/7815/18, від 11.02.2020 у справі №922/1159/19.
24. Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
25. У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
26. Предметом розгляду у цій справі є вимоги позивача про скасування запису про проведену за ТОВ "Офіс Сервіс Люкс" державну реєстрацію права власності на спірне іпотечне майно.
27. Скаржник не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, який став єдиною підставою для скасування рішення суду першої інстанції і відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, про те, що позивач обрав неефективний спосіб захисту порушеного права, шляхом скасування запису про державну реєстрацію права власності, який у практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачеві відновлення порушеного права.
28. Суд зазначає, що дійсно, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній із 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
29. Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
30. Відповідно до пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до набрання чинності цим Законом.
31. У постанові Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 915/161/20 (на яку посилається скаржник у касаційній скарзі), ухваленій у подібних правовідносинах, зокрема в частині позовних вимог про скасування запису про проведену державну реєстрацію прав, Суд враховуючи аксіому цивільного судочинства jura novit curia - "суд знає закон", зазначив, що встановивши в ході розгляду справи, що наявність слова "запис" у прохальній частині поданого позову не змінює суті заявлених позовних вимог, які направлені на поновлення прав позивача як розпорядника земель комунальної власності, суди попередніх інстанцій дійшли раціонального та логічного висновку про можливість скасування державної реєстрації права власності на самочинно збудоване майно. Відтак Суд, з урахуванням встановлених обставин, не знайшов підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у цій частині та вказав, що не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму; судове рішення може бути скасоване лише з метою виправлення істотної судової помилки, якою вказану вище, Верховний Суд не визнав.
32. Колегія суддів не вважає за необхідне відступати від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 915/161/20.
33. Суд вважає за необхідне також звернутися до власних висновків, викладених у постановах від 16.07.2020 у справі № 924/369/19, від 21.01.2021 у справі № 925/1222/19 стосовно того, що за певних умов належним способом захисту може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права за позовами, поданими до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", на що також звернув увагу суд касаційної інстанції у постанові від 13.04.2021 у справі № 903/54/20 (ухвалена після подання касаційної скарги і заяви про усунення її недоліків).
34. Висновки суду апеляційної інстанції стосовно підстав для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовної вимоги про скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності на спірне іпотечне майно стосуються лише ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права. Разом з тим, апеляційний господарський суд під час апеляційного перегляду справи не перевіряв доводи позивача, на яких ґрунтуються позовні вимоги, зокрема щодо наявності / відсутності порушеного права останнього у зв`язку з реєстрацією за відповідачем права власності на спірне іпотечне майно, дотримання вимог чинного законодавства під час проведення такої реєстрації, а також не надав жодної оцінки доводам апелянта по суті спору. З урахуванням наведених вище приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції позбавлений можливості самостійно усунути вказані порушення процесуального закону, в зв`язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова суду апеляційної інстанції скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
35. Суд зазначає, що в наведених апеляційним судом постановах (пункт 9 цієї постанови) сформовані Верховним Судом висновки (зокрема, справи № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, № 922/3130/19, № 916/2464/19) щодо питання застосування судом / судами приписів частини другої статті 26 Закону України № 1952 мали наслідком передачу таких справ на новий розгляд у зв`язку з порушенням норм процесуального права щодо повного та всебічного встановлення обставин справи. У зазначених (та інших, на які в цьому ж контексті також посилалися відповідач і третя особа) справах предметом позову були вимоги про скасування рішень про державну реєстрацію прав (що свідчить про неподібність цих справ зі справою, яка переглядається, про що Суд уже зазначав в ухвалі про відкриття касаційного провадження у цій справі), а суди попередніх інстанцій вже після 16.01.2020 формально відмовляли у відповідних позовах з посиланнями на те, що позивачі обрали неналежний / неефективний спосіб захисту. Судові рішення Верховного Суду у цих справах направлені на необхідність здійснення їх судового розгляду, що відповідає завданню та меті господарського судочинства. Висновки, сформовані Верховним Судом у постанові від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19 щодо питання застосування приписів частини другої статті 26 Закону України № 1952, також не мали наслідком відмову в задоволенні позовних вимог про скасування запису про проведену державну реєстрацію прав у зв`язку з неефективністю обраного позивачем способу захисту.
36. Разом з тим, як вірно зазначають відповідач і третя особа у відзивах на касаційну скаргу відсутні підстави для врахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 755/9555/18, з огляду на неоднакове правове регулювання відносин (різні редакції статті 26 Закону України № 1952), що виключає подібність правовідносин у наведеній справі з правовідносинами у цій справі, яка переглядається. Вказаним також спростовуються доводи скаржника, викладені у пункті 13 цієї постанови.
37. У свою чергу, доводи відповідача стосовно того, що позивач до закінчення підготовчого засідання мав можливість змінити предмет позову, проте не скористався нею, містять ознаки зайвого формалізму, що також не відповідає завданню господарського судочинства, а тому відхиляються Судом.
38. Суд також відхиляє посилання скаржника на висновки, викладені у постановах Касаційного цивільного суду (справи № 362/115/19, № 201/8181/17, № 204/6300/17, № 206/4723/17), вони стосуються обставин неможливості звернення до державного реєстратора вимог про захист цивільного права шляхом скасування рішення такого суб`єкта державної реєстрації прав, що свідчить про неподібність правовідносин у цих справах та у справі, яка переглядається.
39. Стосовно доводів скаржника, викладених у пункті 11 цієї постанови, Суд зазначає, що у зв`язку із допущеними судом апеляційної інстанції порушеннями норм процесуального права, про які йдеться у пункті 33 цієї постанови (недослідження судом апеляційної інстанції обставин справи по суті вирішення спору, ненадання оцінки обґрунтованості висновків суду першої інстанції по суті заявлених позовних вимог), формування Верховним Судом відповідного висновку в таких правовідносинах є передчасним. Проте, на думку колегії суддів, формальна відмова у позові про скасування запису про державну реєстрацію прав в державному реєстрі у справах, які були ініційовані до набрання чинності Законом України № 1952, виключно з підстав обрання позивачем неналежного / неефективного способу захисту не відповідає завданню і меті господарського судочинства. Зазначене концептуально узгоджується як із законодавчо передбаченою можливістю виконання судових рішень, ухвалених до набрання чинності зазначеним законом (пункт 30 цієї постанови), так і правовими висновками Верховного Суду (пункт 33 цієї постанови).
40. Суд відхиляє доводи відповідача і третьої особи стосовно формування Верховним Судом відповідного висновку у постановах від 31.03.2021 у справі № 925/1550/19, від 06.04.2021 у справі № 915/1890/19 з огляду на таке.
41. У справі № 925/1550/19 предметом розгляду були вимоги прокурора в особі міської ради про визнання незаконним і скасування запису державного реєстратора про державну реєстрацію за товариством права власності на об`єкт нерухомого майна, припинення за товариством набутого права приватної власності на цей об`єкт нерухомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та зобов`язання товариства демонтувати цю нежитлову будівлю. Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначив, що державним реєстратором у порушення вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", за відсутності відповідних правових підстав зареєстровано за товариством право приватної власності на спірну будівлю, яка використовується відповідачем як автономний газозаправний пункт, розміщений на земельній ділянці комунальної власності, речове право на яку за товариством не зареєстровано. Висновки Верховного Суду щодо питання застосування приписів статті 26 Закону України № 1952 мали наслідком передачу справи на новий розгляд до місцевого господарського суду в зв`язку з неправильним застосуванням до спірних правовідносин норм матеріального права, що підлягають застосуванню, а також належним чином недослідженням аргументів учасників справи і всіх зібраних у справі доказів у їх сукупності.
42. У справі № 915/1890/19 предметом розгляду були вимоги про визнання незаконними та скасування рішень про реєстрацію прав власності на нерухоме майно. В результаті розгляду справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, зазначивши що вимоги позивача не здатні забезпечити реального поновлення прав, на захист яких подано цей позов, з урахуванням тієї обставини, що чинними залишаться записи і рішення, згідно з якими власником об`єктів є не відповідач, а третя особа на його стороні (у справі, що переглядається, зазначені обставини судом апеляційної інстанції (належним чином) не досліджувалися (суд касаційної інстанції в силу приписів статті 300 ГПК України самостійно це зробити не може) і не були підставою для відмови у позові). Верховний Суд погодився з цією позицією суду апеляційної інстанції та зазначив, що висновок суду апеляційної інстанції щодо застосування положень статті 26 Закону України № 1952 у редакції, чинній з 16.01.2020, не став підставою для відмови в позові, а зазначений судом лише в якості додаткового обґрунтування правової позиції щодо неможливості ефективного захисту зазначених в позові прав у обраний позивачем спосіб та, відповідно, зазначив, що доводи скаржника про помилковість такої позиції жодним чином не спростовують правильність висновку про те, що задоволення позову у даній справі не призведе до поновлення права власності позивача, який є самостійною і достатньою підставою для відмови в позові.
43. Ураховуючи викладене у пункті 33 цієї постанови, Суд відхиляє посилання відповідача на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 909/319/20, оскільки провадження у зазначеній справі відкрите вже після 16.01.2020 (дати набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству").
44. Наведене у пунктах 41 - 43 цієї постанови свідчить про помилковість доводів відповідача і третьої особи щодо формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування приписів статті 26 Закону України № 1952 у подібних правовідносинах (з урахуванням суб`єктного складу спірних правовідносин, предмету і підстав заявлених позовних вимог) про відсутність якого, у свою чергу, зазначає позивач у касаційній скарзі.
45. Процитовані відповідачем і третьою особою у відзивах висновки Верховного Суду, викладені у наведених вище постановах (пункти 15, 16 цієї постанови) щодо ефективності та належності способу захисту порушених прав наведених вище висновків Суду не спростовують. Колегія суддів відзначає відсутність у цих посиланнях остаточних судових рішень Верховного Суду, якими було б відмовлено у позові або залишено без змін судові рішення про відмову у позові про скасування запису про державну реєстрацію прав у подібних справах, які були ініційовані до набрання чинності Законом України № 1952, виключно з підстав обрання позивачем неналежного / неефективного способу захисту.