ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 червня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/21466/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Баранець О. М. - головуючий, Бакуліна С.В., Мамалуй О.О.,
за участю секретаря Низенко В. Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Чернігівгаз"
на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Руденко М.А., Пономаренка Є.Ю., Кропивної Л.В.
від 16.02.2021
за позовом Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Чернігівгаз"
до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем"
про визнання договору укладеним
за участю представників:
від позивача: Павліченко Л.М.
від відповідача: Карачун Н.М.
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Чернігівгаз", найменування якого 29.03.2019 змінено на Акціонерне товариство "Оператор газорозподільчої системи "Чернігівгаз" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" про визнання укладеним договору на експлуатацію складових газорозподільної системи з додатками № 1, № 2 до договору на умовах (в редакції), визначених Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Чернігівгаз".
Позовні вимоги мотивовані тим, що сторони зобов`язані відповідно до пункту 2 глави 1 розділу ІІІ Кодексу газорозподільних систем врегулювати договірні відносини щодо використання газорозподільних мереж, що належать відповідачу. Єдиним можливим способом подальшого використання газопроводу, що належить відповідачу, є укладання договору на експлуатацію складових газорозподільної системи України за формою, передбаченою додатком 3 Кодексу газорозподільних систем. Однак, між сторонами не досягнуто згоди про укладення такого договору, а тому на підставі частини 1 статті 187 Господарського кодексу України спір передано на вирішення суду.
06.07.2020 суд у підготовчому засіданні прийняв до розгляду заяву позивача про уточнення позовних вимог в частині внесення змін до редакції запропонованого договору щодо строку дії договору до 31.12.2020.
Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Чернігівгаз" є газорозподільним підприємством на підставі ліцензії, виданої відповідно до Постанови НКРЕКП №807 від 19.06.2017, здійснює господарську діяльність з розподілу природного газу та функції оперативно-технологічного управління в межах території міста Чернігова та Чернігівської області.
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" є власником підземного газопроводу с. Іванівка - с. Шаповалівка - с. Високе - с. В.Доч - с. Носелівка, підземного газопроводу с. Черешеньки вул. Шкільна, підземного газопроводу вводу с. Черешеньки вул. Шкільна, підземного газопроводу вводу с. Черешеньки вул. Набережна, підземного газопроводу с. Черешеньки вул. Набережна, ШГРП с. Шаповалівка, ШГРП с. Високе.
Позивач листом № СЛ-6439-0817від 01.09.2017 надіслав відповідачу проект договору на експлуатацію газорозподільних систем та їх об`єктів з метою його укладення, відповідно до пункту 2 глави 1 розділу ІІІ Кодексу газорозподільних систем, за формою, яка визначена додатком № 3 цього Кодексу.
Відповідач запропоновану позивачем редакцію договору не підписав. Відповідачем складено протокол розбіжностей до запропонованого позивачем договору, який направлений позивачу листом № 50/12-1218 від 25.09.2017.
У цьому листі відповідач повідомив, що проект договору позивача не враховує інтереси Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", як власника об`єктів газорозподільної системи, на отримання плати за використання його майна, а містить лише обов`язок компанії здійснювати оплату послуг з утримання майна, в той час як витрати на утримання та ремонт майна газорозподільних мереж включаються до відповідного тарифу оператора газорозподільних систем.
У протоколі розбіжностей відповідач, зокрема, висловив незгоду щодо пунктів договору, які стосуються назви договору, дати укладення, преамбули договору, предмету договору, вартості послуг та порядку розрахунків, прав та обов`язків сторін договору, відповідальності сторін, строку дії договору.
В подальшому, сторони згоди на укладення договору так і не дійшли, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом про визнання укладеним договору між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Чернігівгаз", оскільки останні зобов`язані укласти договір на експлуатацію складових газорозподільної системи у формі, затвердженій у додатку 3 Кодексу газорозподільної системи.
Відповідач заперечив проти позову та зазначив, що наведений у додатку 3 до Кодексу газорозподільної системи договорів, не визначений як типовий або примірний.
Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій
Справа розглядалась неодноразово.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.09.2020 у справі №910/21466/17 позов Акціонерного товариства "Оператор газорозподільчої системи "Чернігівгаз" задоволено. Визнано укладеним з 01.09.2017 договір на експлуатацію складових газорозподільчої системи з додатками №1, №2 на умовах, запропонованих позивачем.
Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що пунктом 2 глави 1 розподілу ІІІ Кодексу газорозподільних систем передбачено обов`язок укладання договору експлуатації газопроводу, як складової частини ліцензійної діяльності оператора газорозподільної системи щодо експлуатації належних Акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" газопроводів, а тому його укладання може бути визнано в судовому порядку за наявності спору між власниками газопроводу та оператором газорозподільної системи відповідно до статей 179, 181 Господарського кодексу України та згідно з формою, затвердженою Додатком № 3 до Кодексу газорозподільних систем.
Запропонована відповідачем редакція договору, наведена у протоколі розбіжностей, не відповідає положенням договору на експлуатацію складових газорозподільною системи передбаченим додатком 3 до Кодексу газорозподільних систем (пункт 2 глави 1 розділу ІІІ цього Кодексу), відтак положення цієї редакції договору не можуть бути включені до договору на експлуатацію складових газорозподільної системи.
Північний апеляційний господарський суд постановою від 16.02.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2020 у справі № 910/21466/17 скасував. Ухвалив нове рішення, про відмову в задоволенні позову. Стягнув з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Чернігівгаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2 400,00 грн.
Суд апеляційної інстанції зазначив що висновки місцевого господарського суду про те, що спірний договір між сторонами повинен бути укладений на умовах безоплатної експлуатації газопроводів (позивач не сплачує відповідачу кошти за експлуатацію, однак позивач несе за власний кошт витрати на забезпечення безаварійного утримання, ремонт, поліпшення, реконструкції, модернізації газопроводів), суперечить приписам статті 759 Цивільного кодексу України, частині 2 статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та пунктів 180-182 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна.
Спірний договір, визнання укладеним якого є предметом спору у цій справі, не базується на державному замовленні, а тому не є обов`язковим для укладання за певною формою в силу прямої норми закону про це, жодних попередніх домовленостей щодо укладення спірного договору сторони не заключали, істотні умови договору залишилися непогодженими сторонами, що свідчить про відсутність законних підстав зобов`язувати відповідача укладати спірний договір на експлуатацію газорозподільної системи та її об`єктів в редакції позивача.
Апеляційний господарський суд зазначив, що згідно з абз. 2 пункту 2 частини 1 розділу ІІІ Кодексу газорозподільних систем договори експлуатації, господарського відання та користування укладаються за формами, визначеними у додатках 3 - 5 цього Кодексу (крім газових мереж, що є державним майном).
Вказані договори не визначені як типові або примірні договори, а також Кодексом не встановлено обов`язковості дотримання їх форми (позиція Міністерства юстиції України, викладена в юридичній експертизі проектів нормативно-правових актів НКРЕКП згідно з дорученням Кабінету Міністрів України від 11.01.2016 №553/01/1-16 (а.с. 110 т.1)).
Крім того, підпунктом 5 пункту 4 Положення про НКРЕКП, затвердженого Указом Президента України від 10.09.2014 №715/2104, визначено перелік нормативно-правових актів, які розробляються та затверджуються НКРЕКП, у тому числі типові форми господарських договорів, і до зазначеного переліку не включено договір на експлуатацію складових газорозподільної системи, договір на господарське відання складовими газорозподільної системи, договір на користування складовими газорозподільної системи.
Отже, сторонам не забороняється змінювати зміст таких договорів, а тому сторони при укладенні такого договору можуть відступити від дотримання його форми та визначити умови такого договору за взаємною згодою і узгодження всіх істотних умов.
Відповідач наголошував на непогодженні сторонами істотної умови господарського договору - ціни, а також того, що саме Оператор ГРМ (в даному випадку позивач) зобов`язаний сплачувати власнику (відповідачу) кошти за експлуатацію його майна.
А також зазначив про неможливість врахування правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 31.05.2019 у справі № 925/916/17.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Чернгівгаз" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2021 у справі № 910/21466/17, у якій просило її скасувати, та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2020.
Підставою касаційного оскарження зазначає наявність випадку, передбаченого пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначив, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, зокрема, суд апеляційної інстанції не врахував висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду у складі об?єднаної палати Касаційного господарського суду від 31.05.2019 у справі № 925/916/17, а також зазначив про відсутність висновку Верховного Суду про застосування норми права пункту 2 глави 1 розділу ІІІ Кодексу газорозподільних систем за подібних правовідносин - щодо укладення договору на експлуатацію газорозподільних систем, або договору господарського відання чи користування з передачею газорозподільних систем на баланс Оператору ГРМ (у тому числі шляхом купівлі-продажу), які укладаються за формами, визначеними у додатках 3-5 Кодексу газорозподільних систем (крім газових мереж, що є державним майном).
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу у якому просив закрити касаційне провадження з тих підстав, що наведені позивачем у касаційній скарзі підстави для касаційного оскарження є взаємовиключними.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
Спір виник з приводу укладення договору на експлуатацію складових газорозподільної системи.
Згідно з положеннями частин другої-четвертої статті 179 Господарського кодексу України укладання господарського договору є обов`язковим для сторін, зокрема, якщо існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання, органів державної влади чи органів місцевого самоврядування. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.
Частинами четвертою, п`ятою статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт" встановлено імперативну вимогу про те, що взаємовідносини суб`єктів, яким передано в управління об`єкти трубопровідного транспорту, що проходять в одному технічному коридорі або перетинаються, здійснюються на основі договорів; підприємства, установи та організації, що експлуатують трубопроводи, які підпорядковані різним відомствам, але розташовані в одному технічному коридорі, повинні узгодити умови їх експлуатації.
Таким чином, законом передбачено вимогу щодо обов`язковості укладення договору при будь-яких різновидах експлуатації об`єктів трубопровідного транспорту. А згідно із статтею 2 цього Закону, систему трубопровідного транспорту становлять як магістральні трубопроводи, так промисловий трубопровідний транспорт, до якого належать наземні, надземні і підземні лінійні частини газопроводів.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Чернгівгаз" здійснює свою ліцензійну діяльність з розподілу природного газу на території, де розміщені об?ʼєкти Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у зв?язку з чим виникла необхідність врегулювати в договірному порядку передачу власником складових газорозподільної системи Оператору ГРМ.
Отже, у цій справі заявлена позовна вимога про спонукання до укладення договору, який є обов`язковим до укладення в силу спеціального закону (статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт").
Згідно зі статтею 5 Закону України "Про природні монополії" до сфери регулювання державою природних монополій належить, зокрема, транспортування природного і нафтового газу трубопроводами; розподіл природного і нафтового газу трубопроводами. Статтею 8 вказаного Закону визначено, що предметом державного регулювання діяльності суб`єктів природних монополій згідно з цим Законом є: ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб`єктами природних монополій; доступ споживачів до товарів, що виробляються (реалізуються) суб`єктами природних монополій; інші умови здійснення підприємницької діяльності у випадках, передбачених законодавством. Статтею 10 Закону передбачено низку обов`язків суб`єкта природних монополій, серед яких: дотримуватися встановленого порядку ціноутворення, стандартів і показників безпеки та якості товару, а також інших умов та правил здійснення підприємницької діяльності, визначених у ліцензіях на здійснення підприємницької діяльності у сферах природних монополій та на суміжних ринках.
Відтак, свобода дій позивача та відповідача, як суб`єктів природних монополій з транспортування та розподілу природного газу трубопроводами, є обмеженою державою для досягнення суспільних інтересів.
Судова колегія відзначає, що одним з законів, прийнятих на формування ринкових відносин у галузі добування, транспортування, постачання та розподілу природного газу є Закон України "Про ринок природного газу", який визначає правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатності цього ринку до інтеграції з ринками природного газу держав-сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу.
Адаптація законодавства України про ринок природного газу до законодавства ЄС (третього Енергопакету ЄС) передбачає, насамперед, законодавче закріплення газового розмежування (анбандлінгу), тобто відокремлення діяльності з розподілу газу від діяльності з його видобування, постачання, зберігання і транспортування. Ця мета визначає побудову системних договірних відносин на ринку між його різними учасниками (як власниками газорозподільних мереж, так операторами газорозподільних мереж).
Так, Законом України "Про ринок природного газу" визначено спеціальні вимоги до оператора газорозподільної системи, який є суб`єктом господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність із розподілу природного газу газорозподільною системою на користь третіх осіб (замовників) - пункт 17 статті 1 цього Закону.
При цьому, відповідно до статті 37 Закону України "Про ринок природного газу" оператор газорозподільної системи відповідає за надійну та безпечну експлуатацію, підтримання у належному стані та розвиток (включаючи нове будівництво та реконструкцію) газорозподільної системи, якою він користується на законних підставах.
У відповідності зі статтею 41 Закону України "Про ринок природного газу" регулятор затверджує кодекс газорозподільних систем за результатами консультацій із суб`єктами ринку природного газу. Кодекс газорозподільних систем повинен містити такі положення: основні правила технічної експлуатації газорозподільних систем, планування, оперативно-технологічного управління та розвитку газорозподільних систем та механізми нагляду за їх додержанням; умови, у тому числі комерційні та технічні, доступу до газорозподільних систем, включаючи комерційні та технічні умови приєднання нових об`єктів замовника до газорозподільної системи; правила обліку природного газу (у тому числі приладового); правила поведінки на випадок збоїв у роботі газорозподільних систем; порядок обміну інформацією з іншими суб`єктами ринку природного газу; інші питання щодо експлуатації газорозподільних систем.
Статтею 1, частиною другою статті 3, статтею 17 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" передбачено, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регулятор), є постійно діючим незалежним державним колегіальним органом, метою діяльності якого є державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Регулятор здійснює державне регулювання шляхом: 1) нормативно-правового регулювання у випадках, коли відповідні повноваження надані Регулятору законом; 2) ліцензування діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг. Регулятор розробляє та затверджує нормативно-правові акти, зокрема: ліцензійні умови провадження господарської діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг; кодекси систем передачі та розподілу електричної енергії, газотранспортної та газорозподільних систем, кодекси газосховищ та установки LNG, підготовлені операторами, та ініціює внесення змін до них.
Тобто, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, є уповноваженим державою органом, який здійснює визначення ліцензійних умов провадження господарської діяльності в сфері надання послуг з розподілу природного газу та наділена компетенцією прийняття нормативно-правових актів, які є обов`язковими для виконання учасниками ринку природного газу, діяльність яких ліцензується зазначеним державним органом.
На виконання вимог статті 41 Закону України "Про ринок природного газу" Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, постановою від 30.09.2015 № 2494 затвердила Кодекс газорозподільних систем (далі - Кодекс ГРС), який зареєстровано Міністерством юстиції України 06.11.2015 № 1379/27824. Вимоги Кодексу ГРС є обов`язковими для виконання всіма операторами газорозподільних систем, як складова частина умов їх ліцензійної діяльності, що також визначено Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 16.02.2017 № 201 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності на ринку природного газу", якою визначено обов`язкові ліцензійні умови для провадження господарської діяльності як із транспортування природного газу, так і з розподілу природного газу.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІІ "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу ГРС власники газової мережі, яка згідно з розділом ІІ цього Кодексу кваліфікується як газорозподільна система (крім газорозподільної системи, що відноситься до державного майна), що не є операторами ГРМ, та Оператор ГРМ, до мереж якого підключені належні власникам газорозподільні системи (або на території ліцензованої діяльності якого знаходяться споживачі, підключені до цих газорозподільних систем), зобов`язані укласти договір про експлуатацію таких газорозподільних систем, або договір господарського відання чи користування з передачею газорозподільних систем на баланс Оператору ГРМ, або оформити передачу належних власникам газорозподільних систем у власність зазначеному оператору ГРМ (у тому числі шляхом купівлі-продажу). Договори експлуатації, господарського відання та користування укладаються за формами, визначеними у Додатках 3-5 цього Кодексу (крім газових мереж, що є державним майном).
Наведене вище положення нормативного акту свідчить, що передбачено виключний перелік трьох видів договорів, які є обов`язкові для укладення між власником газорозподільної системи та оператором газорозподільної системи, або договір відчуження газопроводу. Також, є обов`язковим дотримання форми таких договорів, яка визначена у Додатках 3-5 цього Кодексу (крім газових мереж, що є державним майном).
Тобто, сторони спору у даній справі зобов`язані укласти один із договорів, що передбачений пунктом 2 розділу ІІІ "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу ГРС, як такий, що вимагається законом.
Але, зважаючи на положення частин 6-8 статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт", законодавцем обмежено свободу укладення договорів щодо належного Публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" майна та заборонено відчуження основних фондів Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та передачу їх з балансу на баланс, крім випадків такої передачі бюджетній установі, державному підприємству або акціонерному товариству, 100% акцій якого перебуває у державній власності України чи створення державних підприємств або акціонерних товариств, 100% акцій та часток яких перебуває у державній власності України, а також заборонено продаж основних фондів Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", її дочірніх та заснованих нею підприємств, що не використовуються в процесі провадження діяльності з транспортування магістральними трубопроводами і зберігання у підземних газосховищах, без погодження з Кабінетом Міністрів України.
Тому, з урахуванням наведеного вище, варіантом обов`язкового укладення договору між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", як власником газопроводу, що є предметом переддоговірного спору в даній справі, та Акціонерним товариством "Оператор газорозподільної системи "Чернгівгаз", як оператором газорозподільних систем, відповідно до переліку, визначеного пунктом 2 розділу ІІІ "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу ГРС є договір експлуатації газорозподільної системи, що також відповідає вимогам частин четвертої-п`ятої статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт", які визначають імперативну вимогу про укладення договорів експлуатації між суб`єктами, що використовують трубопровідний транспорт в одному технічному коридорі або перетинаються.
Така правова позиція викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2019 у справі № 925/916/17.
Наведене було враховано місцевим господарським судом, який дійшов висновку, що пунктом 2 розділу ІІІ Кодексу ГРС передбачено обов`язок укладення договору експлуатації газопроводу, як складової частини ліцензійної діяльності оператора газорозподільної системи щодо експлуатації належних Акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" газопроводів, а тому його укладення може бути визнано в судовому порядку за наявності спору між власником газопроводу та оператором газорозподільної системи відповідно до статей 179, 181 Господарського кодексу України та згідно з формою, затвердженою Додатком № 3 до Кодексу ГРС.
Проаналізувавши редакцію договору на експлуатацію складових газорозподільної системи, надану позивачем з урахуванням змін щодо дії строку цього договору, місцевий господарський суд дійшов висновку, що запропонована редакція відповідає положенням договору, наведеному у додатку 3 до Кодексу газорозподільних систем, відповідно позовні вимоги про укладення спірного договору в редакції позивача підлягають задоволенню.
Також зазначив, що запропонована відповідачем редакція договору, наведена у протоколі розбіжностей, не відповідає положенням договору на експлуатацію складових газорозподільної системи передбаченим додатком 3 до Кодексу газорозподільних систем (пункт 2 глави 1 розділу ІІІ), відтак положення цієї редакції договору не можуть бути включені до договору на експлуатацію складових газорозподільної системи.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого господарського суду, обґрунтовував свої висновки неможливістю врахування правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 31.05.2019 у справі № 925/916/17, так як цією постановою не було вирішено по суті, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. За результатами нового розгляду провадження у справі №925/916/17 було закрито.
З такими аргументами суду апеляційної інстанції колегія суддів не погоджується, так як у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 31.05.2019 у справі №925/916/17, у якій розглядався спір за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до оператора газорозподільчих мереж про визнання договору укладеним, сформований правовий висновок щодо застосування положень пункту 2 глави 1 розділу ІІІ Кодексу газорозподільних систем, а також зазначено, що договори експлуатації, господарського відання та користування укладаються за формами, визначеними у додатках 3-5 цього Кодексу (крім газових мереж, що є державним майном).
Тому доводи суду апеляційної інстанції, що постанова Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 31.05.2019 у справі № 925/916/17, не підлягає застосуванню при вирішенні цієї справи, є помилковими.
Не можна погодитись і з доводами суду апеляційної інстанції, що під час нового розгляду даної справи відбулися зміни у законодавстві України, норми якого підлягають застосуванню у даних спірних правовідносинах.
Частиною першою статті 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
У пункті 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Статтею 5 Цивільного кодексу України "Дія актів цивільного законодавства у часі" визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Отже, за загальним правилом до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце (висновок Верховного Суду України у постанові від 02.12.2015 у справі №3-1085гс15).
За висновками суду апеляційної інстанції Законом України "Про оренду державного та комунального майна" який введений в дію 01.02.2020, встановлено, що відносини оренди об`єктів газорозподільних систем або їх складових, що перебувають у державній власності, а також об`єктів газорозподільних систем або їх складових, що перебувають на балансі Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та її дочірніх підприємств, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про трубопровідний транспорт" та Законом України "Про ринок природного газу" (частина 6 статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").
На виконання вимог частини другої статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483 "Деякі питання оренди державного та комунального майна", яка введена в дію 17.06.2020, затверджено Порядок передачі в оренду державного та комунального майна.
Так як газорозподільні мережі Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" Законом України "Про оренду державного та комунального майна" прирівняні до державного майна, використання газорозподільних систем повинно здійснюватися за єдиними правилами, незалежно від форми власності та належності таких систем, не порушуючи при цьому принципи економічної справедливості, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у випадку, якщо оператор ГРМ використовує майно інших власників для здійснення своєї господарської діяльності з метою отримання прибутку, то саме оператор ГРМ зобов`язаний сплачувати власнику такого майна грошові кошти у вигляді плати за його експлуатацію.
Встановлення відповідачем у протоколі розбіжностей до спірного договору умови щодо плати за експлуатацію майна газопроводів фактично за своїм правовим змістом є нічим іншим, як орендною платою, оскільки за змістом статті 759 Цивільного кодексу України оренда характеризується передачею майна у користування, при якому безперечно одночасно та невіддільно від користування відбувається експлуатація майна.
Однак, судом апеляційної інстанції не враховано, що у даній справі позов про спонукання до укладення договору, який є обов?язковим до укладення в силу спеціального закону (статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт") заявлено позивачем у листопаді 2017 року зі строком дії до 31.12.2017, тобто до набрання чинності Законом України "Про оренду державного та комунального майна" та постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 "Деякі питання оренди державного та комунального майна".
Та обставина, що 24.06.2020 позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог, зокрема щодо строку дії договору на експлуатацію складових газорозподільної системи до 31.12.2020, не свідчить, що спір щодо права позивача на експлуатацію об?єкта газорозподільної системи виник під час дії Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а тому застосування судом апеляційної інстанції положень цього Закону до спірних правовідносин є помилковим.
У цій справі заявлена позовна вимога про визнання укладеним договору, який є обов`язковим до укладення в силу спеціальних нормативних вимог (статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт" та пункту 2 розділу ІІІ "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу ГРС), що надає можливість укладення такого договору в судовому порядку відповідно до частин сьомої-восьмої статті 181 та статті 179 Господарського кодексу України за наявності спору щодо окремих умов договору.
Частиною 3 статті 180 Господарського кодексу України встановлено, що при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Суд апеляційної інстанції, не застосувавши до спірних правовідносин висновки Верховного Суду викладені у постанові від 31.05.2019 у справі № 925/916/17 та помилково застосувавши положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна", які не підлягали застосуванню, скасував рішення місцевого господарського суду, при цьому оцінку висновкам суду першої інстанції, щодо відповідності запропонованої позивачем редакції договору вимогам пункту 2 розділу ІІІ "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу газорозподільних систем та частин 4-5 статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт", погодження назви договору, дати укладення, преамбули договору, предмету договору, вартості послуг та порядку розрахунків, прав та обов`язків сторін договору, відповідальності сторін, строку дії договору судом апеляційної інстанції не надано.
Зокрема, суд апеляційної інстанції, погодився з доводами відповідача про непогодження сторонами істотної умови господарського договору - ціни, а також того, що саме Оператор ГРМ (в даному випадку Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Чернігівгаз") зобов`язаний сплачувати власнику (Акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України") кошти за експлуатацію його майна, не перевірив чи відповідали запропоновані відповідачем у протоколі розбіжностей умови формі договору на експлуатацію складових газорозподільної системи визначеній в додатку 3 Кодексу газорозподільних систем та чи не є запропоновані відповідачем умови спробою укласти інших договір, наприклад, на користування складовими газорозподільної системи (додаток 5 до Кодексу газорозподільних систем).
Ненадання оцінки конкретним умовам договору експлуатації та протоколу розбіжностей між сторонами стало підставою для ухвалення Верховним Судом постанови від 21.11.2019 у справі № 910/21466/17 про скасування постановлених у цій справі судових рішень та направлення її на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до положень частини першої статті 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов?язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду, що судом апеляційної інстанції враховано не було.
Невиконання судом апеляційної інстанції вимог статті 316 Господарського процесуального кодексу України, за підтвердження наявності наведених у касаційній скарзі підстав для касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції та направлення справи до цього суду на новий розгляд.
Щодо наведених позивачем підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, то їх наявність не знайшла свого підтвердження.
Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 31.05.2019 у справі № 925/916/17 вже виклав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Визначив, що пунктом 2 розділу ІІІ Кодексу газорозподільних систем передбачено обов`язок укладення договору експлуатації газопроводу, як складової частини ліцензійної діяльності оператора газорозподільної системи щодо експлуатації належних Публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" газопроводів, а тому його укладення може відбуватися в судовому порядку за наявності спору між власником газопроводу та оператором газорозподільної системи відповідно до статей 179, 181 Господарського кодексу України та згідно з формою, затвердженою Додатком № 3 до Кодексу газорозподільних систем.
Більш того, у справі № 925/916/17 на відміну від справи № 910/21466/17, позивачем з вимогами про визнання укладеним договору на експлуатацію газорозподільної системи та її об?єктів виступав власник мереж - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", а відповідачем - оператор газорозподільчих мереж, що не впливає докорінно на правову кваліфікацію відносин.
У зв?язку з цим, оскільки підстава для касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою в цій частині на підставі пункту 4 частини 1 статті 296 цього Кодексу.