ПОСТАНОВА
Іменем України
24 червня 2021 року
Київ
справа №816/1333/17
адміністративне провадження №К/9901/42454/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючий - Стародуб О.П.,
судді - Кравчук В.М., Єзеров А.А.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27.09.2017р. (суддя - Шевякова І.С.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2017р. (судді - Зеленський В.В., П`янової Я.В., Чалого І.С.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -
встановив:
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною та скасувати відмову відповідача від 18.07.2017 року № 10331/6-17 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в розмірі земельної частки (паю) 4,8033 га, як члену ФГ "Бочко", із земель фермерського господарства "Бочко" для ведення фермерського господарства на території Бреусівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області, кадастровий номер земельної ділянки 5322080400:00:001:1796;
- зобов`язати відповідача повторно розглянути клопотання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в розмірі земельної частки (паю) 4,8033 га, як члену ФГ "Бочко", із земель фермерського господарства "Бочко" для ведення фермерського господарства на території Бреусівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області, кадастровий номер земельної ділянки 5322080400:00:001:1796.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.02.2016 р. позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 16.06.2016р. №4124-СГ надано позивачу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в розмірі земельної частки (паю) в розмірі 3,26 умовних кадастрових гектарів у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства на території Бреусівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області за межами населених пунктів.
Такий проект на замовлення позивача було виготовлено у 2016 році.
Позивач неодноразово звертався до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області з приводу затвердження проекту землеустрою.
У відповідь на звернення отримував відмови у затвердженні проекту землеустрою. Зокрема у відмовах, викладених у листах від 31.03.2017р. № 3449/6-17 та 31.05.2017р. № 6805/6-17, зазначалось, з-поміж іншого, про недотримання позивачем вимог пункту 5 статті 116 ЗК України, а саме: про неприпинення права користування земельною ділянкою попереднім користувачем.
04.07.2017р. позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області з повторною заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в розмірі земельної частки (паю) 4,8033 га, як члену ФГ "Бочко", із земель фермерського господарства "Бочко" у власність для ведення фермерського господарства на території Бреусівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області, кадастровий номер земельної ділянки 5322080400:00:001:1796.
До заяви позивачем додано проект землеустрою, витяг Державного земельного кадастру, викопіювання з кадастрової карти.
За результатами розгляду заяви позивача Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області надано відповідь, оформлену листом від 18.07.2017 р. №10331/6-17.
У вищевказаному листі зазначено, що земельна ділянка може бути передана у власність лише після припинення права користування нею попереднім користувачем, а також вказано, що проект землеустрою не відповідає вимогам статті 50 Закону №858-IV, а саме: наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 16.06.2016 р. № 4124-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" втратив чинність, а тому Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області клопотання позивача залишило без задоволення.
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що відповідачем безпідставно відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, оскільки норми чинного законодавства не передбачають обов`язку позивача щодо вилучення земельної ділянки у попереднього орендаря.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 27.09.2017р., яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2017р., у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що земельна ділянка, із клопотанням про затвердження проекту землеустрою якої звернувся позивач до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, не може бути передана у власність до припинення права оренди такої земельної ділянки відповідно до договору оренди № 574 від 12.09.2011 року.
З рішеннями судів першої та апеляційної інстанції не погодився позивач, звернувся з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що ним було виконано усі вимоги закону шляхом подання заяви про згоду на вилучення земельної ділянки. Вважає, що при поданні на затвердження проекту землеустрою від заявника вимагається лише надати письмову згоду землекористувача про добровільну відмову від подальшого права користування земельною ділянкою. Всі наступні дії щодо припинення договору оренди покладаються на орендодавця. Саме відповідач повинен був вчинити дії щодо припинення дії договору оренди.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач посилається на те, що до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області не надходила заява про припинення права оренди. Таким чином, передача у власність земельної ділянки за рахунок земель, наданих у користування позивачу можлива лише після припинення права користування, у порядку встановленому законом.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Так, відповідно до статті 22 Закону України "Про землеустрій" (в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин) землеустрій здійснюється на підставі: а) рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою; б) укладених договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою; в) судових рішень.
Рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку документації із землеустрою приймається виключно у строки та лише у випадках, передбачених цим Законом та Земельним кодексом України. Зазначене рішення надається безоплатно та має необмежений строк дії.
Таким чином, рішення органів виконавчої влади про надання дозволу на розробку документації із землеустрою не може бути обмежене строком дії і не може втратити чинність у зв?язку із закінченням такого строку.
За таких обставин суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку, що відповідач протиправно визнав наказ таким, що втратив чинність з підстав закінчення строку його дії.
В решті з висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Так, відповідно до частин 2 та 3 статті 116 ЗК України (в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин) набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 118 ЗК України Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
В ході розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач звернувся до відповідача із заявою про безоплатну передачу у власність земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні.
За правилами пункту "а" частини 3 статті 116 ЗК України приватизація земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян є самостійною підставою безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадян.
При цьому, обов`язковою умовою для безоплатної передачі земельної ділянки за пунктом "а" частини 3 статті 116 ЗК України є перебування такої ділянки у користуванні особи.
Припинення права користування (розірвання договору оренди) автоматично позбавить особу права на отримання у власність такої ділянки в порядку передбаченому пунктом "а" частини 3 статті 116 ЗК України.
Крім того, за правилами статті 31 ЗУ "Про оренду землі" однією з підстав припинення договору оренди землі є поєднання в одній особі власника земельної ділянки і орендаря.
Таким чином, передбачена частиною 5 статті 116 ЗК України така умова передачі у власність чи користування земельної ділянки, як попереднє припинення права власності чи користування ними не поширюється на випадки безоплатної передачі земельних ділянок на підставі пункту "а" частини 3 статті 116 ЗК України.
За таких обставин відмова у затвердженні проекту землеустрою оформлена листом відповідача від 18.07.2017 року № 10331/6-17 є протиправною, а тому висновки судів попередніх інстанцій в цій частині не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.
Верховний Суд вже розглядав справу щодо безоплатної передачі у власність цієї ж земельної ділянки і постановою від 04.05.2020 у справі №816/1331/17 відмовив у задоволені позовних вимог.
Однак, позивачем у цій справі була особа, яка не була користувачем земельної ділянки, яку бажала отримати у власність, висновки Верховного Суду у справі №816/1331/17 зроблено за інших фактичних обставин та щодо інших правовідносин, які не є подібними до фактичних обставин і правовідносин у справі, яка розглядається.
Водночас, пунктом 9 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015р. №15 (далі - Положення №15) передбачено, що Держгеокадастр в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України та наказів Мінагрополітики видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує та контролює їх виконання.
Згідно з п. 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої наказом Держгеокадастру від 15.10.2015р. №600 (яка була чинна на момент розгляду відповідачем клопотання щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки), накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.
Таким чином, висновки ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, наведені у листах від 15.11.2016р. №9758/6-16, від 01.02.2017р. №956/6-17, від 31.03.2017р. №3449/6-17,від 31.05.2017р. №6805/6-17 та від 18.07.2017р. №10331/6-17, мали бути оформлені відповідними наказами.
Відсутність належним чином оформленого наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області про затвердження або про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки після спливу встановленого законом двотижневого строку розгляду клопотання особи, не зважаючи на надсилання заявнику листів про розгляд клопотання, свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом, тобто має місце протиправна бездіяльність.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду 29.10.2019 у справі №0640/3541/18, від 04.05.2020 у справі №813/2061/17, від 28.05.2020 у справі №813/1949/16, від 14.08.2020 у справі №815/6699/17, від 21.04.2021 року у справі № 802/943/17-а.
Відповідно до статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України, суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій, як таких, що прийняті на підставі неправильного застосування норм матеріального права, та ухвалення нового рішення про задоволення позову.
Керуючись статтями 345, 349, 351, 356, 359 КАС України,