ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Британчука В. В., Єленіної Ж. М., Ситнік О. М.
на постанову Великої Палати Верховного Суду від 9 червня 2021 року у справі № 9901/55/19 (провадження № 11-257заі20)
в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) про скасування рішення, зобов`язання вчинити дії
Короткий виклад історії справи
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ВККС, у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 5 листопада
2018 року, ухвалене в пленарному складі, яким було відмовлено судді Франківського районного суду міста Львова ОСОБА_1 в перегляді рішення ВККС від 7 червня 2018 року № 130/зп-18 щодо результатів виконаного нею практичного завдання;
- зобов`язати відповідача розглянути по суті заяву судді Франківського районного суду міста Львова ОСОБА_1 від 23 серпня 2018 року про перегляд у пленарному складі рішення ВККС від 7 червня 2018 року № 130/зп-18 щодо виконаного нею практичного завдання в процедурі кваліфікаційного оцінювання судді.
У позові ОСОБА_1 зазначає, що кваліфікаційне оцінювання суддів урегульовано Законом України «Про судоустрій і статус суддів», Положенням про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженим рішенням ВККС від 3 листопада 2016 року № 143/зп-16 (далі - Положення), та Порядком проведення іспиту та методики встановлення його результатів у процедурі кваліфікаційного оцінювання, затвердженим рішенням ВККС від 4 листопада 2016 року № 144/зп-16 (далі - Порядок).
Разом з тим, на думку позивачки, вказані нормативні акти не містять положень щодо порядку і підстав перегляду Комісією рішення колегії відносно оцінених практичних завдань.
Вказує, що відсутність такого нормативно визначеного порядку і підстав перегляду створює умови, за яких Комісія, переглядаючи рішення, діє не у спосіб, визначений законом, а отже, й оскаржуване рішення є необґрунтованим та протиправним.
Короткий зміст установлених обставин та рішення суду попередньої інстанції
Указом Президента України від 25 липня 2008 року № 674/2008 ОСОБА_1 призначена на посаду судді Франківського районного суду міста Львова строком на п`ять років.
Постановою Верховної Ради України від 6 червня 2013 року № 326-VII обрана суддею вказаного суду безстроково.
ВККС рішенням від 2 березня 2018 року № 33/зп-18 призначила проведення 3 квітня 2018 року іспиту для 63 суддів місцевих судів (цивільна спеціалізація) під час процедури кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, зокрема і судді ОСОБА_1 .
Позивачка 3 квітня 2018 року склала анонімне письмове тестування та виконала практичне завдання.
Рішенням ВККС від 7 червня 2018 року № 130/зп-18 затверджено результати першого етапу кваліфікаційного оцінювання, відповідно до якого суддя ОСОБА_1 за анонімне письмове тестування набрала 82,125 бала; за виконане практичне завдання - 49,5 бала (тобто менше 50 відсотків від максимально можливого бала, визначеного пунктом 9 розділу V Положення).
Позивачка звернулася до ВККС із заявою про перегляд рішення, ухваленого щодо результатів виконаного нею практичного завдання.
Відповідач рішенням від 5 листопада 2018 року № 1923/ко-18 відмовив ОСОБА_1 у перегляді рішення ВККС від 7 червня 2018 року № 130/зп-18. У цьому рішенні Комісія зазначила, що остаточний результат виконаного позивачкою практичного завдання визначений спеціальним програмним комплексом на підставі оцінок членів Комісії шляхом проставлення середнього арифметичного бала з округленням до найближчого цілого числа або числа з коефіцієнтом 0,5, а тому підстав для перегляду рішення ВККС від 7 червня 2018 року № 130/зп-18 про затвердження таких результатів немає.
Уважаючи рішення відповідача від 5 листопада 2018 року № 1923/ко-18 про відмову в перегляді рішення ВККС від 7 червня 2018 року № 130/зп-18 щодо результатів виконаного позивачкою практичного завдання протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 28 липня 2020 року відмовив у задоволенні позову.
Постановляючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Комісія при ухваленні рішення від 7 червня 2018 року № 130/зп-18 дотрималася вставленої Порядком процедури перевірки виконаного позивачкою практичного завдання шляхом використання спеціального програмного забезпечення, у якому на момент оцінювання та перевірки неможливо ідентифікувати автора роботи, та визначила з використанням спеціального програмного комплексу остаточний результат виконаного практичного завдання на підставі оцінок членів Комісії шляхом проставлення середнього арифметичного бала з округленням до найближчого цілого числа або числа з коефіцієнтом 0,5.
Суд не виявив порушень порядку та процедури встановлення Комісією результатів виконаного ОСОБА_1 практичного завдання, які могли б стати приводом для перегляду цього рішення ВККС на підставі частини другої статті 85 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», або обставин, які є безумовними підставами для скасування рішення Комісії.
В апеляційній скарзі позивачка, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 липня 2020 року та постановити нове, яким позов задовольнити повністю.
Зазначала, що висновок суду першої інстанції ґрунтується виключно на суб`єктивних поглядах колегії суддів, а не на положеннях чинного законодавства, спотворює явні, очевидні та зрозумілі правові очікування позивачки стосовно розгляду по суті її заяви про перегляд рішення ВККС щодо виконаного нею практичного завдання, як це визначено положеннями статті 85 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Зауважувала, що судом не витребувано та не досліджено жодних документів, які стосуються питання процедури складання іспиту ОСОБА_1 .
Наголошувала на відсутності у відповідача повноважень на прийняття рішення про відмову в перегляді рішення колегії.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 9 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнила частково. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 липня 2020 року скасувала та закрила провадження у справі.
Основні мотиви, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що вирішення питання про звільнення судді належить до виключної компетенції Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) після розгляду на її засіданні подання ВККС про звільнення судді. За результатами такого розгляду ВРП приймає рішення про звільнення судді або про відмову в задоволенні подання ВККС про звільнення судді.
Відповідно таке рішення має правові наслідки і може бути оскаржене особою, щодо якої його винесено, у судовому порядку відповідно до статті 35 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
Виходячи з процедурної послідовності етапів кваліфікаційного оцінювання - призначення кваліфікаційного оцінювання, його проведення, прийняття ВККС рішення щодо результатів його проходження суддею, направлення відповідного подання до ВРП, прийняття ВРП рішення за результатами розгляду цього подання - можна зробити висновок, що правові наслідки для особи, які реально впливають на її статус як судді, виникають після прийняття відповідного рішення ВРП.
Рішення ВККС при цьому не має самостійних наслідків для судді, адже є проміжним етапом процедури підтвердження здатності здійснювати правосуддя.
Саме ВРП перевіряє вмотивованість та обґрунтованість рішення ВККС. У разі виявлення недоліків, що мають суттєве значення, зокрема вплинули на об`єктивність оцінювання, ВРП має не лише право, але й обов`язок запобігти порушенню прав судді.
У такий спосіб ВРП забезпечує конституційні гарантії незалежності судді, складовою якої є неможливість дострокового звільнення судді з підстав, прямо не передбачених Конституцією України.
Ураховуючи відповідне правове регулювання, а також статус і повноваження ВРП та ВККС у процедурі кваліфікаційного оцінювання судді, більшість суддів Великої Палати Верховного Суду вважає, що передбачене статтею 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» право на оскарження рішення ВККС за наслідками кваліфікаційного оцінювання судді може бути реалізоване після того, як таке рішення було предметом розгляду ВРП.
У протилежному випадку виникає ситуація, за якої оцінка наявності або відсутності підстав для звільнення судді (наведених у рішенні ВККС за результатами кваліфікаційного оцінювання) буде надана до вирішення цього питання ВРП. У такому разі її рішення оскаржуватиметься окремо від підстав його прийняття, а реалізація ВРП її конституційних повноважень матиме суто формальний характер, що є неприпустимим з огляду на те, що розгляд питання про звільнення судді з посади віднесений до її виключної компетенції.
Оскаржуване ОСОБА_1 рішення ВККС від 5 листопада 2018 року № 1923/ко-18 прийнято Комісією в межах процедури кваліфікаційного оцінювання згідно із частиною другою статті 85 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і саме собою не породжує для позивачки жодних юридичних наслідків.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
Як убачається з позовної заяви, ОСОБА_1 оскаржує рішення ВККС від 5 листопада 2018 року № 1923/ко-18 про відмову в перегляді рішення ВККС від 7 червня 2018 року № 130/зп-18 щодо виконання нею практичного завдання в межах процедури кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 стосовно тлумачення частини другої статті 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до частини третьої статті 24 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно із частиною першою Перейти до повного тексту