Постанова
Іменем України
17 червня 2021 року
м. Київ
справа № 1226/2976/18
провадження № 51-590 км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Білик Н.В.,
суддів Кравченка С.І., Ємця О.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Ковтюка В.В.,
прокурора Гошовської Ю.М.,
засудженого ОСОБА_1 ( в режимі відеоконференції),
захисника Педченка В. Г. ( в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та захисника Педченка В.Г. на вирок Димитровського міського суду Донецької області від 11 листопада 2019 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 04 листопада 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018050490000737, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Селидове Донецької області, жителя АДРЕСА_1 ), раніше неодноразово судимого: вироком Кіровського районного суду міста Донецька від 28 січня 2005 року за ч.3 ст.101 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, покарання відбув; вироком Новогродівського міського суду Донецької області від 30 квітня 2009 року за ч.1 ст. 186 КК України до покарання у виді громадських робіт на строк 200 годин; вироком Новогродівського міського суду Донецької області від 08 жовтня 2009 року за ч.2 ст. 389, ч.1 ст.71 КК України до покарання у виді арешту на строк 2 місяці 2 днів, покарання відбув; вироком Новогродівського міського суду Донецької області від 26 січня 2011 року за ч.1 ст. 122 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік; вироком Селидівського міського Донецької області від 02 листопада 2012 року за ч.3 ст. 187, ч.4 ст.70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років із конфіскацією майна, 20 грудня 2016 року звільненого по відбуттю строку покарання;
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Димитровського міського суду Донецької області від 11 листопада 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.
Строк відбування покарання постановлено рахувати з моменту затримання, а саме з 19 вересня 2018 року.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.
Ухвалою Донецького апеляційного суду від 04 листопада 2020 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вироком суду встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 у нічний час доби, разом з ОСОБА_2 та ОСОБА_3, перебував у свого знайомого ОСОБА_4, 1952 р.н., за адресою: АДРЕСА_2, де вони всі разом вживали алкогольні напої. Під час розпивання спиртного, між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на ґрунті неприязних відносин виникла сварка, в ході якої у ОСОБА_1 з`явився умисел на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_4 . З цією метою, ОСОБА_1 взяв рушник, зав`язав на ньому вузол, та, діючи умисно, став завдавати вузлом удари по обличчю ОСОБА_4 . В цей час, в конфлікт втрутилася ОСОБА_3 , яка забрала у нього рушник, але він, не припиняючи своїх дій, продовжив наносити удари руками та ногами по тілу ОСОБА_4 . Завдавши останньому численних ударів, ОСОБА_1 припинив свої дії і на прохання потерпілого відвів його до спальні. Однак, через деякий час, ОСОБА_1, продовжуючи свій умисел, спрямований на заподіяння тілесних ушкоджень, взяв телескопічну трубу від пилососа та почав нею наносити удари по голові та обличчю ОСОБА_4 . В результаті побиття, потерпілому були спричинені тяжкі тілесні ушкодження від яких він помер.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 порушує питання про скасування постановлених щодо нього судових рішень та просить призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Рішення судів вважає незаконними та необґрунтованими, оскільки його вина не доведена поза розумним сумнівом.
Зазначає, що висновки про його винуватість ґрунтуються на недопустимих доказах, зокрема, протоколі слідчого експерименту, оскільки він отриманий внаслідок застосування до нього працівниками поліції недозволених методів слідства.
В свою чергу, суд апеляційної інстанції, всупереч вимог ст.404 КПК України, повторно докази не дослідив.
Крім того, проігнорував його клопотання про відкладення апеляційного розгляду для оскарження постанови слідчого про закриття кримінального провадження від 29.07.2020 р. щодо працівників поліції.
В ухвалі апеляційного суду відсутні відповіді на усі доводи апеляційних скарг сторони захисту та не наведено мотивів, з яких скарги залишено без задоволення.
Також, в короткому тексті ухвали було невірно зазначено статтю кримінального закону, за якою його засуджено місцевим судом, що на думку ОСОБА_1 свідчить про формальний підхід до розгляду апеляційних скарг .
В решті висловлює доводи, що стосуються неповноти судового розгляду, оскарження фактичних обставин справи, а також надає власну оцінку доказам, відмінну від тієї, що надана судами.
Захисник Педченко В.Г. зазначає, що місцевий та апеляційний суди не забезпечили можливість оскарження обвинуваченим постанови про закриття кримінального провадження. Як наслідок, станом на час подання касаційної скарги, постанова слідчого від 29.07.2020 р. про закриття кримінального провадження за ч.2 ст.365 КК була скасована ухвалою слідчого судді.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисник та засуджений в суді касаційної інстанції вимоги касаційних скарг підтримали та просили задовольнити.
Прокурор Гошовська Ю.М. в судовому засіданні, посилаючись на безпідставність доводів, викладених у касаційних скаргах, заперечила проти їх задоволення.
Мотиви суду
Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 438 КПК України, предметом перевірки суду касаційної інстанції можуть бути доводи, які узгоджуються з його процесуальними повноваженнями, тобто стосуються: істотного порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність; невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі винного.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок, а виходить із обставин, установлених цими судами.
Таким чином, доводи засудженого щодо неповноти судового розгляду у суді першої інстанції, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, з огляду на положення як ст.433,так і ст. 438 КПК України, не є предметом розгляду суду касаційної інстанції. Натомість, вказані обставини були предметом перевірки апеляційного суду.
Доводи засудженого ОСОБА_1 про те, що рішення судів є незаконними та необґрунтованими, оскільки його вина не доведена поза розумним сумнівом, не заслуговують на увагу.
Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Оскаржувані судові рішення в повній мірі відповідають наведеним вимогам закону, оскільки при їх перевірці не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину.
Так, вина ОСОБА_1 у вчиненні ним інкримінованого злочину повністю доведена: данимипротоколу огляду місця події від 17 вересня 2018 року, де виявлено тіло потерпілого та зафіксовано обстановку вчинення злочину; даними протоколів слідчих експериментів від 26 жовтня 2018 року за участю свідків-очевидців ОСОБА_3 та ОСОБА_2, які детально повідомили обставини спричинення ОСОБА_1 тілесних ушкоджень потерпілому, при цьому свідки чітко виклали механізм нанесення ударів, їх кількість, послідовність та локалізацію; аналогічний механізм та детальну послідовність їх заподіяння повідомляв і сам обвинуваченийв ході проведення слідчого експерименту за його участю; висновки судово-медичних експертиз свідчать, що утворення тілесних ушкоджень у ОСОБА_4 можливе за обставин, зазначених на слідчих експериментах свідками ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ; на підставі показань експерта ОСОБА_6 встановлено, що всі тілесні ушкодженні спричинені ОСОБА_4 в один і той же час, що підтверджував обвинувачений на слідчому експерименті; висновок судово-медичної експертизи підтверджує ступінь тяжкості отриманих тілесних ушкоджень та причини смерті потерпілого; даними висновків судово-медичних імунологічних експертиз щодо зразків крові потерпілого та обвинуваченого виявлених на місці події; показаннями свідків ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 щодо обставин вчиненого, які повністю узгоджуються з іншими доказами у справі; даними протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, згідно яких, свідки вказали на ОСОБА_1, як на особу, що наносила удари потерпілому ОСОБА_4 .
Таким чином, місцевий суд, дотримуючись положень ст. 94 КПК України, оцінив усі докази в їх сукупності, детально виклав їх у вироку, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного і дійшов обґрунтованого переконання про те, що вина ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, доведена поза розумним сумнівом.
Крім того, суд першої інстанції всебічно перевірив версію засудженого про непричетність до вчиненого, та визнав її такою, що суперечить встановленим фактичним обставинам. Апеляційний суд, у свою чергу, погодився із таким висновком, зазначив, що ця версія не підтверджена доказами.
Твердження засудженогопро застосування до нього під час досудового слідства працівниками правоохоронних органів недозволених методів, внаслідок чого він змушений був обмовити себе, були предметом належної перевірки судів першої і апеляційної інстанцій та обґрунтовано визнані такими, що не знайшли свого підтвердження.
Виходячи зі змісту ст. 3 Конвенції з прав людини та основоположних свобод, за обставин, коли особа висуває небезпідставну скаргу на жорстоке поводження з нею, а саме застосування недозволених методів під час проведення слідства, у поєднанні із загальним обов`язком держави за ст. 1 Конвенції, слід провести ефективне офіційне розслідування. Це означає, що таке розслідування повинне бути ретельним, а органи влади завжди мають добросовісно намагатися з`ясувати те, що сталося, та не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки, а тим більше обґрунтовувати ними свої рішення.
Забезпечення перевірки заяви про застосування недозволених методів шляхом проведення уповноваженим органом офіційного розслідування щодо можливих порушень прав людини, гарантованих статтями 27, 28 Конституції України, є обов`язковим.
Так, місцевий суд належним чином відреагував на заяву ОСОБА_1 про застосування до нього під час досудового розслідування фізичного та морального тиску з боку працівників правоохоронних органів та вжив заходи для забезпечення перевірки фактів, повідомлених обвинуваченим. На підставі ухвали місцевого суду Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань розташованого у місті Краматорську (далі -ДБР) до ЄРДР було внесено відомості за ч.2 ст.365 КК України та проведено розслідування, за результатами якого, 30 жовтня 2019 року, слідчим ДБР винесено постанову про закриття кримінального провадження, у зв`язку з відсутністю в діях співробітників правоохоронних органів складу злочину. Ця постанова, станом на 11 листопада 2019 року (на день ухвалення вироку), була чинною. Разом із цим, після надходження справи до суду апеляційної інстанції, ухвалою слідчого судді від 20 листопада 2019 року постанову слідчого ДБР скасовано, тому апеляційний суд, з метою забезпечення проведення належної перевірки заяви обвинуваченого, відклав апеляційний розгляд до моменту завершення розслідування. Лише, після отримання постанови слідчого ДБР про закриття кримінального провадження від 29 липня 2020 року, а також відповіді із місцевого суду про не оскарження цієї постанови, апеляційний суд дійшов висновку про безпідставність доводів ОСОБА_1 щодо застосування до нього недозволених методів слідства.
Доводи захисту про скасування, на час подачі касаційної скарги, постанови слідчого ДБР від 29 липня 2020 року про закриття провадження, спростовуються іншою постановою слідчого ДБР про закриття кримінального провадження від 21 березня 2021 року у зв`язку з відсутністю в діях співробітників поліції складу злочину.
Неодноразові звернення до слідчого судді із скаргами та розгляд цих скарг судом, спростовують доводи сторони захисту про не забезпечення можливості оскарження обвинуваченим постанови про закриття кримінального провадження.
Заслуговує на увагу і те, що під час проведення 20 вересня 2018 року слідчого експерименту із ОСОБА_1, останній у присутності захисника та понятих, які підтвердили відсутність примусу, за власною згодою, розповів та показав про обставини нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_4 . При цьому, на момент проведення цієї слідчої дії слідству не було відомо про кількість тілесних ушкоджень та механізм їх заподіяння, оскільки відповідна судово-медична експертиза була проведена лише 26 жовтня 2018 року, тобто більш ніж через місяць. Крім того, ОСОБА_1 був ознайомлений зі своїми правами, в тому числі й з правом відмовитися від будь-яких показів стосовно себе, чи участі у процесуальних діях.
Посилання засудженого на те, що апеляційний суд, всупереч вимог ст.404 КПК України, повторно докази не дослідив, не ґрунтуються на законі.
Положеннями ст. 404 КПК України чітко регламентовано, що за клопотанням учасників судового провадження апеляційний суд зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо суд першої інстанції дослідив їх неповністю або з порушеннями; апеляційний суд може дослідити докази, які не досліджувалися місцевим судом, виключно в разі, якщо учасники судового провадження заявляли клопотання про дослідження таких доказів під час розгляду в суді першої інстанції або якщо про них стало відомо після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що сторона захисту не заявляла клопотання про повторне дослідження доказів із наведенням обґрунтувань, які б вказували, що докази сторін були досліджені судом першої інстанції не повністю чи з порушеннями. При цьому, підстав передбачених частиною третьою статті 404 КПК України для повторного їх дослідження, апеляційним судом встановлено не було.
Обмежившись у своїй ухвалі аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції, апеляційний суд не порушив установленого законом порядку апеляційного розгляду. За результатами перегляду вироку, суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою зазначених доказів, даною місцевим судом, а відтак застосована ним процедура не суперечила встановленій статтею 23 КПК України засаді безпосередності судового розгляду.
У відповідь на посилання засудженого ОСОБА_1, що у короткому тексті ухвали апеляційного суду невірно зазначено статтю кримінального закону, за якою його засуджено, а також розмір покарання, призначеного місцевий судом, Суд зазначає, що ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 10 листопада 2020 року на підставі положень ст.379 КПК України допущену описку було виправлено. Тому, сам по собі факт допущення описки в короткому тексті рішення, яка, до того ж, виправлена судом відповідно до вимог закону, жодним чином не може свідчити про формальний підхід до розгляду апеляційних скарг.
Водночас, апеляційний суд у межах, установлених ст. 404 КПК України, та у порядку, визначеному ст. 405 КПК України, перевірив усі доводи апеляційних скарг сторони захисту та визнав їх необґрунтованими, навівши в ухвалі відповідно до вимог ст.419 КПК України мотиви на їх спростування.
Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, адже в повній мірі відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, тому твердження захисту в цій частині також неприйнятні.
Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень, а тому підстав для задоволення скарг немає.
У зв`язку із цим та, керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.