Постанова
Іменем України
24 червня 2021 року
м. Київ
справа № 337/5756/18
провадження № 61-1397св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
представник відповідача - ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на постанову Запорізького апеляційного суду від 11 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Гончар М. С., Маловічко С. В., Подліянової Г. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.
Позовна заява мотивована тим, що 10 квітня 2013 року між ним і ОСОБА_3 був укладений договір позики, за умовами якого він передав у борг останньому кошти у розмірі 600 000,00 грн, які він зобов`язався повернути у строк до 10 квітня 2014 року, про що ОСОБА_3 було складено відповідну розписку. 16 грудня 2016 року боржник у рахунок погашення заборгованості повернув грошові кошти у розмірі 10 000,00 грн, про що у розписці було зроблено відповідну відмітку. Таким чином, залишок боргу за цим договором складає 590 000,00 грн.
02 серпня 2013 року між ним і ОСОБА_3 був укладений договір позики, за умовами якого він передав у борг останньому кошти у розмірі 1 000 000,00 грн, які він зобов`язався повернути у строк до 02 серпня 2014 року, про що ОСОБА_3 було складено відповідну розписку. 16 грудня 2016 року боржник у рахунок погашення заборгованості повернув грошові кошти у розмірі 9 980,00 грн, про що у розписці було зроблено відповідну відмітку. Таким чином, залишок боргу за цим договором складає 990 020,00 грн.
Крім того, 09 квітня 2013 року між ним і ОСОБА_3 був укладений договір позики, за умовами якого він передав у борг останньому кошти у розмірі 813 500,00 грн, що за курсом Національного банку України становить 100 000,00 дол. США, які він зобов`язався повернути у строк до 09 квітня 2014 року, про що ОСОБА_3 було складено відповідну розписку. 16 грудня 2016 року боржник у рахунок погашення заборгованості повернув грошові кошти у розмірі 2 700,00 грн, що за курсом Національного банку України становить 100,00 дол. США, про що у розписці було зроблено відповідну відмітку. Таким чином, залишок боргу за цим договором складає 2 819 178,00 грн, що за курсом Національного банку України становить 99 900,00 дол. США.
Оскільки свої зобов`язання за договорами позики ОСОБА_3 в установлений строк не виконав, позику не повернув, тому ОСОБА_1 просив суд стягнути з нього борг у загальному розмірі 6 124 784,32 грн, який складається із: заборгованості за договором позики від 10 квітня 2013 року у розмірі: 590 000,00 грн - основний борг, 174 227,79 грн - проценти за користування позикою, 124 490,00 грн - інфляційні втрати, 34 769,59 грн - три проценти річних; заборгованості за договором позики від 02 серпня 2013 року у розмірі: 990 020,00 грн - основний борг, 292 354,25 грн - проценти за користування позикою, 208 894,22 грн - інфляційні втрати, 559 591,84 грн - три проценти річних; заборгованості за договором позики від 09 квітня 2013 року у розмірі: 819 178,00 грн - основний борг, 832 507,10 грн - проценти за користування позикою.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 12 грудня 2019 року у складі судді Салтан Л. Г. позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договорами позики у розмірі 4 399 198,00 грн - основний борг, 1 299 089,14 грн - проценти за користування позикою, 333 384,22 грн - інфляційні втрати, а всього 6 031 676,36 грн та витрати з оплати судового збору у розмірі 8 633,80 грн.
У задоволенні інших вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонами укладено договори позики та оскільки відповідач не повернув кошти, отримані за цими договорами, то з нього підлягають стягненню сума позики з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та проценти за користування позикою у розмірі, визначеному частиною першою статті 1048 ЦК України. Разом з тим, відсутні підстави для задоволення вимог про стягнення трьох процентів річних, оскільки у договорах, які є аналогічними за змістом, сторонами погоджено, що розмір процентів за несвоєчасне повернення позики складає нуль процентів річних.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 11 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.
Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 12 грудня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 три проценти річних у розмір 93 112,96 грн та інфляційні втрати 333 384,22 грн у загальному розмірі 426 497,18 грн, з яких: за договором позики від 10 квітня 2013 року інфляційні втрати у розмірі 124 490,00 грн за період з 01 січня 2017 року по 30 листопада 2018 року і три проценти річних за період з 17 грудня 2016 року по 03 грудня 2018 року у розмірі 34 769,59 грн, а разом 159 259,59 грн; за договором позики від 02 серпня 2013 року інфляційні втрати у розмірі 208 894,22 грн за період з 01 січня 2017 року по 30 листопада 2018 року і три проценти річних за період з 17 грудня 2016 року по 03 грудня 2018 року у розмірі 58 343,37 грн, а разом 267 237,59 грн.
У задоволенні інших вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 11 656,76 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що підстав для стягнення із відповідача заборгованості за договорами позики від 10 квітня 2013 року, від 02 серпня 2013 року та від 09 квітня 2013 року немає у зв`язку зі спливом загального (трирічного) строку позовної давності з дня закінчення строку договорів та відповідно строку повернення позики. Також суд першої інстанції безпідставно стягнув з відповідача проценти за користування позикою за період з 17 грудня 2016 року по 03 грудня 2018 року, оскільки у кредитора відсутні правові підстави нараховувати передбачені договорами проценти після закінчення строку їх дії, а це квітень та серпень 2014 року. Разом з тим, права та інтереси кредитора в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Таким чином, позивач має право на отримання трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У січні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на постанову Запорізького апеляційного суду від 11 листопада 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2021 року задоволено клопотання представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та зупинено виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 11 листопада 2020 року до закінчення її перегляду у касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати в частині задоволення вимог ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних і ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні вказаних вимог відмовити.
Підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 05 червня 2020 року у справі № 922/3578/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про стягнення трьох процентів річних, не звернув увагу, що згідно з пунктом 7 договорів позики від 10 квітня 2013 року, від 02 серпня 2013 року, від 09 квітня 2013 року, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити на вимогу позичальника суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також нуль процентів річних від простроченої суми. У частині другій статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. З урахуванням вказаного, оскільки умовами договорів позики встановлений інший розмір процентів, ніж визначено у частині другій статті 625 ЦК України, то суд апеляційної інстанції безпідставно стягнув з нього три проценти річних у зв`язку з несвоєчасним поверненням боргу.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2021 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваного судового рішення немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом неправильно застосовано норми матеріального права або допущено порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
10 квітня 2013 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 був укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 передав у борг ОСОБА_3 кошти у розмірі 600 000,00 грн, які він зобов`язався повернути у строк до 10 квітня 2014 року, про що ОСОБА_3 було складено відповідну розписку.
02 серпня 2013 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 був укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 передав у борг ОСОБА_3 кошти у розмірі 1 000 000,00 грн, які він зобов`язався повернути у строк до 02 серпня 2014 року, про що ОСОБА_3 було складено відповідну розписку.
09 квітня 2013 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 був укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 передав у борг ОСОБА_3 кошти у розмірі 813 500,00 грн, що за курсом Національного банку України становить 100 000,00 дол. США, які він зобов`язався повернути у строк до 09 квітня 2014 року, про що ОСОБА_3 було складено відповідну розписку.
Стверджуючи, що ОСОБА_3 у визначений вказаними договорами строк позику не повернув, ОСОБА_1 просив суд стягнути з останнього борг, проценти за користування позикою у розмірі, визначеному частиною першою статті 1048 ЦК України,з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 підлягає задоволенню.