Постанова
Іменем України
16 червня 2021 року
м. Київ
справа № 466/2533/15-ц
провадження № 61-4894св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Львівська міська рада, реєстраційна служба Львівського міського управління юстиції,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Третя львівська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 та Львівської міської ради на постанову Львівського апеляційного суду від 31 січня 2019 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, Львівської міської ради, реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Третя львівська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3, про скасування ухвали, визнання незаконним та скасування свідоцтва, скасування рішення про державну реєстрацію права власності.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що його дід ОСОБА_4 у 1954 році отримав у користування земельну ділянку по АДРЕСА_1 . На цій земельній ділянці ОСОБА_4 здійснив будівництво житлового будинку.
Рішенням виконкому Львівської міської ради № 1337 від 19 грудня 1958 року було оформлено право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 помер.
Після смерті ОСОБА_4 будинковолодіння успадкували його дочки: ОСОБА_5 (його мати), яка 1961 року вийшла заміж за ОСОБА_6 у зв`язку з чим змінила прізвище на ОСОБА_5, та ОСОБА_2 (його тітка та рідна сестра ОСОБА_5 ).
ОСОБА_5 та ОСОБА_2 набули спадкове майно померлого ОСОБА_4 на підставі статті 549 ЦК УРСР.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла, внаслідок чого він звернувся в Третю нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини. Третя львівська державна нотаріальна контора надала йому відповідь про те, що будинок по АДРЕСА_1 згідно даних БТІ та ЕО станом на 29 грудня 2012 року зареєстровано за ОСОБА_2 .
У березні 2015 року він довідався, що відповідач зареєструвала за собою право власності на земельну ділянку площею 0,0538 га кадастровий номер 4610137500:11:002:0196, що знаходиться у АДРЕСА_1 як одноосібний власник.
Позивач вважав, що реєстрація права власності на земельну ділянку за ОСОБА_2 є незаконною, оскільки його мати ОСОБА_5 успадкувала право користуватися на цю ділянку, а до нього, як спадкоємця прав ОСОБА_5, також перейшло і право користування земельною ділянкою в цілому.
Натомість ОСОБА_2 всупереч положенням статей 177, 190, 1225 ЦК України зареєструвала за собою право особистої власності на всю земельну ділянку по АДРЕСА_1, чим фактично позбавила його права користування цією ділянкою.
З урахуванням зазначених обставин та уточнених вимог ОСОБА_1 просив суд: скасувати ухвалу Львівської міської ради 15-тої сесії 6-го скликання від 10 квітня 2014 року № 3290 "Про затвердження документації із землеустрою та передачі у власність ОСОБА_9 земельної ділянки по АДРЕСА_1 ; визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності серія та номер НОМЕР_1, виданого 04 листопада 2014 року реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції; скасувати рішення про державну реєстрацію права власності, індексний номер: 16946755 від 04 листопада 2014 року, яке оформлено реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції у Львівській області про держану реєстрацію прав власності на земельну ділянку кадастровий номер: 4610137500:11:002:0196, площа якої становить 0,0538 га, яка знаходиться у АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 17 жовтня 2017 року у складі судді Луців-Шумської Н. Л. у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Судове рішення місцевого суду мотивовано тим, що позивачем не надано суду документів на підтвердження його права на частку в будинковолодінні по АДРЕСА_1, а отже останній не довів порушенням своїх прав оскаржуваною ухвалою сесії Львівської міської ради від 10 квітня 2014 року, виданим на її підставі свідоцтвом про право власності від 04 листопада 2014 року та проведеною державною реєстрацією права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_2 .
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 31 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 17 жовтня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Скасовано ухвалу Львівської міської ради 15-тої сесії 6-го скликання від 10 квітня 2014 року № 3290 "Про затвердження документації із землеустрою та передачі у власність ОСОБА_9 земельної ділянки по АДРЕСА_1 .
Визнано незаконним та скасовано свідоцтво про право власності серія та номер НОМЕР_1, видане 04 листопада 2014 року реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції.
Скасовано рішення про державну реєстрацію права власності, індексний номер: 16946755 від 04 листопада 2014 року, яке оформлено реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції у Львівській області про держану реєстрацію прав власності на земельну ділянку кадастровий номер: 4610137500:11:002:0196 площа якої становить 0,0538 га, що знаходиться у АДРЕСА_1 .
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд не врахував того, що мати позивача ОСОБА_5 та ОСОБА_2 прийняли спадщину після померлого ОСОБА_4, а отже успадкували право користування земельною ділянкою, наданою останньому. ОСОБА_1 після смерті матері прийняв спадщину, у тому числі й право користування спірною земельною ділянкою. Апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_2, не встановивши із новим землекористувачем спірної земельної ділянки порядку користування, незаконно зареєструвала за собою право власності на неї, чим фактично позбавила позивача права на спадкування майна, що залишилось після смерті його матері.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У березні 2019 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 .
У квітні 2019 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Львівської міської ради.
Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі за касаційною скаргою Львівської міської ради.
Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 .
Відповідно до розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 15 січня 2021 року № 64/0/226-21 та протоколів автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 січня 2021 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 квітня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що у побудованому її батьком дерев`яному будинку проживали її батьки та вона зі своєю сім`єю. Натомість ОСОБА_5 після свого одруження жодного дня не проживала у вказаному будинку, не платила жодних платежів за житлово-комунальні послуги, оскільки проживала в самовільно збудованому їх батьком будинку під літерою "Б-1".
Заявник вказує, що ОСОБА_5 не подавала заяви про прийняття спадщини після смерті їх батька, земельна ділянка їх у користування не надавалась як і не надавалась її сину. Крім того, ОСОБА_1 не проживав по АДРЕСА_1 жодного дня, оскільки одружився та проживає разом із своєю дружиною.
Станом на 20 вересня 1999 року житловий будинок, який було побудовано її батьком значився "знесеним". Згодом, вона та її родина побудували на його місці новий житловий будинок, який позначено літ. "А-2".
Вона як власниця новозбудованого житлового будинку по АДРЕСА_1 звернулась до Львівської міської ради зі заявою про надання їй у власність земельної ділянки. Підстав, передбачених положеннями статті 186 ЗК України, для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення їй земельної ділянки не було.
Крім того, зазначає, що позивач ніколи не був законним землекористувачем спірної земельної ділянки, як і ніколи не був співвласником будинковолодіння по АДРЕСА_1 .
Також посилається на те, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, ОСОБА_1 визнано таким, що втратив право на користування житловим будинком позначеним літ. "А-2".
У касаційній скарзі Львівська міська рада, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції після визначення нової колегії суддів розглянув справу без представника Львівської міської ради, не заслухавши його думки.
Заявник вказує, що ухвала Львівської міської ради в частині передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_2 була підготовлена на підставі її заяви із додатком до заяви технічною документацією із землеустрою у двох примірниках та копією витягу із державного земельного кадастру про земельну ділянку. Будь-яких підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою в органу місцевого самоврядування в особі Львівської міської ради в частині земельної ділянки ОСОБА_2 не було.
Посилається на те, що ухвала Львівської міської ради від 10 квітня 2014 року № 3290 "Про затвердження громадянам документації і передачу громадянам у власність, спільну сумісну власність та оренду земельних ділянок" жодним чином не порушує права та інтереси ОСОБА_1 . Крім того, зазначає, що апеляційним судом було скасовано неіснуючу ухвалу Львівської міської ради.
Позивач не довів належними доказами правомірність користування спірною земельною ділянкою, оскільки така йому органом місцевого самоврядування не передавалася.
Львівська міська рада правомірно прийняла оспорювану ухвалу в межах компетенції та на підставі норм Земельного Кодексу України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та чинного законодавства.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу Львівської міської ради від ОСОБА_2, у якому остання посилається на те, що касаційна скарга Львівської міської ради є обґрунтованою, а судове рішення апеляційного суду таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_2 є власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 04 листопада 2014 року, виданого реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції. Її право власності зареєстровано 04 листопада 2014 року за № 16946755.
Свідоцтво про право власності на земельну ділянку видане на підставі ухвали сесії Львівської міської ради від 10 квітня 2014 року № 3290 "Про затвердження громадянам документації із землеустрою і передачі громадянам у власність, спільну сумісну власність та оренду земельних ділянок", якою ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку площею 0,0538 га по АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1, оспорюючи право власності відповідачки на цю земельну ділянку, вказує, що право користування цією земельною ділянкою, крім ОСОБА_2, належало в порядку спадкування і його матері ОСОБА_5, після смерті ОСОБА_4 .
ОСОБА_4 рішенням виконкому Брюховицької селищної ради від 29 липня 1954 року передано у користування земельну ділянку по АДРЕСА_1 . На цій земельній ділянці ним був збудований дерев`яний будинок, що складався з 2-х кімнат, кухні, коридору.
Відповідно довідки Львівського комунального підприємства "Рясне-402" від 23 жовтня 2013 року власником будинку по АДРЕСА_1, загальною площею 51,10 кв. м, що складався з 3-х кімнат площею 35,8 кв. м, був ОСОБА_4 відповідно до свідоцтва від 22 грудня 1958 року № 3905.
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після його смерті ОСОБА_5 та ОСОБА_2 прийняли спадщину у відповідності до положень пункту 1 частини першої статті 549 ЦК УРСР.
Про це вказується у рішенні Апеляційного суду Львівської області від 29 лютого 2016 року у справі №466/5249/14 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Львівської міської ради, виконавчого комітету Львівської міської ради про визнання незаконними та скасування рішень, визнання права власності на майно в порядку спадкування.
ОСОБА_5 своїх прав в порядку спадкування після не оформляла, свідоцтва про право на спадщину не отримала.
Станом на 20 вересня 1999 року вказаний вище дерев`яний будинок по АДРЕСА_1 значиться "знесеним".
ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_4 разом з чоловіком ОСОБА_10 та трьома синами знесли старий дерев`яний будинок. На його місці збудували новий будинок загальною площею 172,6 кв. м, означений на плані літ. "А-2". Цей будинок зданий в експлуатацію, зареєстрований на праві власності за ОСОБА_2, що стверджується свідоцтвом про право власності від 22 червня 2010 року, витягом з реєстру прав на нерухоме майно.
Як власник будинку під літ. "А-2" по АДРЕСА_1 позивачка звернулася до Львівської міської ради із заявою про надання їй у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 .
Також ОСОБА_4 за час життя на наданій йому земельній ділянці без відповідних дозволів було збудовано ще інший будинок (" А-2- 1" змінено на "Б-1") та господарські споруди до нього - літня кухня під літ. "Е" та сарай літ. "Д".
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційних скарг ОСОБА_2, Львівської міської ради здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Касаційні скарги ОСОБА_2, Львівської міської радипідлягають залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що його мати ОСОБА_5 разом із своєю сестрою ОСОБА_2 прийняли спадщину після смерті свого батька ОСОБА_4, а отже у них виникли однакові права на його спадкове майно, у тому числі на право користування спірною земельною ділянкою, наданою спадкодавцю згідно рішення органу місцевого самоврядування.
При цьому позивач посилався на обставини, які встановлені у справі № 466/5249/14 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Львівської міської ради, виконавчого комітету Львівської міської ради, управління комунальної власності департаменту економічної політики Львіської міської ради, відділу приватизації державного житлового фонду Шевченківського району м. Львова, відділу приватизації державного житлового фонду Франківського району м. Львова, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Третя львівська державна нотаріальна контора, про визнання незаконними та скасування рішень та визнання права власності в порядку спадкування.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 11 червня 2015 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 29 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2016 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 23 квітня 2010 року № 475 щодо погодження прийняття в експлуатацію приватного житлового будинку садибного типу під літ. "А-2" з господарськими будівлями в частині погодження прийняття в експлуатацію господарських будівель під літ. "Д" та "Е" по АДРЕСА_1 .
Визнано незаконним та скасовано наказ від 22 жовтня 2010 року № 1051-Ж-Ш про оформлення права власності на житловий будинок та господарські будівлі по АДРЕСА_1 частині оформлення громадянці ОСОБА_2 права приватної власності на житловий будинок під літ. "Б-1", житловою площею 35, 8 кв. м, усього - 51,1 кв. м, літню кухню під літ. "Е", сарай під літ. "Д" по АДРЕСА_1 .
Визнано незаконним та скасовано свідоцтво про право власності на житловий будинок від 22 червня 2010 року управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради про приналежність ОСОБА_2 на праві власності нерухомого майна в частині: належності ОСОБА_2 житлового будинку під літ. "Б-1" житловою площею 35,8 кв. м, всього - 51,1 кв. м, літньої кухні під літ."Е", сараю під літ. "Д" по АДРЕСА_1, із скасуванням державної реєстрації права власності на нерухоме майно від 10 серпня 2010 року № 26968738 на власника ОСОБА_2 в частині реєстрації житлового будинку під літ "Б-1" по АДРЕСА_1 .
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Під час розгляду вказаної справи судами було встановлено наступні обставини.
ОСОБА_2 та мати позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, є дітьми ОСОБА_4, котрий помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно з матеріалами інвентаризаційної справи по будинку /квартал 990/ Львівського БМТІ/ убачається, що ОСОБА_4 по рішенню виконкому Брюховицької районної ради від 29 липня 1954 року передано в користування земельну ділянку під забудову житлового будинку по АДРЕСА_1/а. с. 10 інв. справи/.
За даними цієї ж інвентаризаційної справи - оціночним актом на будівлю під літ. "А" роком забудови будинку значиться 1954 рік.
Згідно оціночного акту в 1954 році було збудовано одноповерховий дерев`яний будинок, площа по будинку 47, 7 кв. м та значиться господарська споруда сарай 8, 9 м. За даними поверхового плану будинку, станом на 05 вересня 1958 року - будинок складався з приміщень 15,4 м житлова, 17, 2 м - житлова, 8,7 м кухня, 6, 4 коридор - всього по будинку 47,7 кв. м /а. с. 2 інв. справи/.
10 грудня 1958 року ОСОБА_4 отримав висновок про реєстрацію будинковолодіння за даною адресою та 19 грудня 1958 року прийнято рішення виконкомом Львівської міської ради за № 1337 про визнання права особистої власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 в цілому /а. с. 14 інв. справи/.
Згідно з акта прийому новозбудованого житлового будинку на ОСОБА_4 будинок мав розміри 9,17м х 5,20 м /47.7 кв. м/, висота будинку становила 5,5 м, житловою площею 32,5 кв. м /а. с. 11 інв. справи/.
В подальших документах, вказаний будинок позначений під літ. "А-І".
В будинку "А-1", збудованому ОСОБА_4, первинно проживала уся сім`я забудовника, у тому числі його діти ОСОБА_5 та ОСОБА_2, які були зареєстровані у цьому будинку.
За даними матеріалів інвентаризаційної справи по будинку по АДРЕСА_2, а саме згідно оціночного акту по будинковолодінню АДРЕСА_1 станом на 25 січня 1986 року вбачається, що окрім зазначеного вище будинку "А-1", ОСОБА_4 на цій же переданій йому у користування згідно зазначеного вище рішення органу місцевого самоврядування земельній ділянці без відповідних дозволів збудовано ще інший будинок, первинно позначений у цьому акті під літ. " А-2-1", та господарські споруди до нього - літня кухня під літ. "Е" та сарай літ. "Д".
При внесенні поточних змін умовне позначення цього самочинно збудованого будинку "А-2-1" змінилось на позначення його під літ. "Б-1".
Такий будинок є окремо стоячою спорудою з господарськими будівлями від буд "А-1", будівництво якого забудовником проводилось у встановленому на той час порядку.
Згідно технічної документації, загальна площа самочинно збудованого ОСОБА_4 будинку як станом на 25 січня 1986 року так і на 20 вересня 1999 року незмінна і становить 51,1 кв. м., житлова 35,5 кв. м.
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_4 . Після його смерті відкрилась спадщина.
На день смерті спадкодавця ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 останній мав на праві власності дерев`яний будинок, дані про який зазначено вище, площею 47,7 кв. м ("А-1"). Крім того, ним самочинно було збудовано інший будинок з господарськими спорудами, площею 51,1 кв. м ("Б-1") і правовстановлюючі документи на такий були відсутні.
ОСОБА_4 також був користувачем земельної ділянки, наданої по рішенню виконкому Брюховицької районної ради від 29 липня 1954 року по АДРЕСА_1 /а. с. 10 інв справи/.
За даними довідки ЛКП з місця проживання та реєстрації у будинку АДРЕСА_1 на час смерті ОСОБА_4 проживали та були зареєстровані в тому числі ОСОБА_2 з 1961 року та ОСОБА_5 з 1963 року - діти спадкодавця.
Відповідно до статті 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями.
Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Згідно статті 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.
Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Під час розгляду справи № 466/5249/14 встановлено, що ОСОБА_5 (мати позивача) та ОСОБА_2 прийняли спадщину після смерті батька ОСОБА_4 у відповідності до положень пункту 1 частини першої статті 549 ЦК УРСР.
Також під час розгляду вказаної справи встановлено, що прийнявши в цілому спадщину по смерті батька, ОСОБА_5 залишилась в тому числі і користувачем будинку "Б-1" у тому вигляді та правовому статусі, в якому він існував на час відкриття спадщини і розташований на земельній ділянці, користувачем якої до дня смерті був ОСОБА_4 .
Як ОСОБА_5, так і ОСОБА_2 протягом шести місяців після смерті спадкодавця ОСОБА_4 вчинили однакові дії, які свідчать про прийняття ними спадщини після смерті батька, а отже у них виникли однакові права на його спадкове майно і до них перейшли права на майно, приналежність якого спадкодавцю була встановлена на час його смерті (будівлі та споруди), а також право на користування земельною ділянкою наданою ОСОБА_4 .
У подальшому будинок під літ. "А-2" (площею 47.7 кв. м) ОСОБА_2 з сім`єю було знесено і на місці нього самочинно споруджено новий будинок площею 172,6 кв. м, на який 22 жовтня 2010 року було оформлено право власності та видане відповідне свідоцтво.
ОСОБА_5 продовжувала проживати у старому будинку під літ. "Б-1", який також розташований на земельній ділянці, користувачем якої був ОСОБА_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла.
Під час розгляду справи № 466/5249/14 судами встановлено, що ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_5 звертався до нотаріальної контори для прийняття спадщини.
Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (статті 1216 ЦК України).
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (статті 1261 ЦК України).
Положеннями статті 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами президента України, Кабінету міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно - правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Згідно статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує право власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Відповідно до статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього кодексу.
Згідно пункту 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Таким чином, врахувавши обставини, встановленні у справі № 466/5249/14, вищевказані норми матеріального права, колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду про те, що ОСОБА_1, звертаючись до нотаріальної контори після смерті своєї матері ОСОБА_5, вчинив дії, передбачені статтею 1269 ЦК України, щодо прийняття спадщини, у тому числі й право користування спірною земельною ділянкою, яке успадкувала його мати після смерті свого батька, діда позивача.
Отже, ОСОБА_2, не встановивши із спадкоємцем ОСОБА_5 порядку користування земельною ділянкою, зареєструвала за собою право власності на земельну ділянку, чим порушила права позивача на користування нею.
Суд апеляційної інстанції, встановивши, що ОСОБА_2 не є одноосібним користувачем спірної земельної ділянки, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для скасування рішення місцевого суду та ухваленням нового про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Посилання ОСОБА_2 у касаційній скарзі на те, що ОСОБА_5 не подавала заяви про прийняття спадщини після смерті батька й, відповідно, земельна ділянка не надавалась їй у користування, не можуть бути прийняті судом, оскільки обставини прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 як заявником, так і ОСОБА_5, встановлено під час розгляду справи № 466/5249/14.
Доводи ОСОБА_2 у касаційній скарзі про те, що судовим рішенням у справі № 466/8733/16-ц ОСОБА_1 визнано таким, що втратив право користування житловими приміщенням під літ. "А-2" по АДРЕСА_1, не свідчить про позбавлення позивача права користування спірною земельною ділянкою, яке було успадковано його матір`ю після смерті свого батька під час проживання у будинку під літ. "Б-1" на спірній земельній ділянці.
Посилання Львівської міської ради про те, що апеляційний перегляд справи відбувся без повідомлення її представника, не можуть бути прийняті судом, оскільки матеріали справи містять підтвердження отримання повідомлень про розгляд справи у суді апеляційної інстанції. Крім того, Львівська міська рада подавала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 .
Доводи Львівської міської ради у касаційній скарзі про те, що апеляційним судом було скасовано неіснуючу ухвалу від 10 квітня 2014 № 3290, оскільки ухвала Львівської міської ради за таким номером та датою містить назву "Про затвердження громадянам документацій із землеустрою і передачу громадянам у власність, спільну сумісну власність та оренду земельних ділянок", не можуть бути прийняті судом, оскільки пунктом 44 вказаної ухвали затверджено і передано ОСОБА_2 спірну земельну ділянку, тому зазначення апеляційним судом у резолютивній частині судового рішення "Про затвердження документації із землеустрою та передачі у власність ОСОБА_9 земельної ділянки по АДРЕСА_1" із правильним зазначенням дати прийняття та номеру ухвали Львівської міської ради не впливає на її скасування в частині затвердження і передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_2 .
Невірне зазначення апеляційним судом ініціалів ОСОБА_2 у резолютивній частині судового рішення не позбавляє суд права з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні описки, згідно статті 269 ЦПК України.
Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційних скарг, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачами норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).
Отже, вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції з дотриманням вимог статей 263-265, 382 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано задовольнили позов ОСОБА_1 .
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду