Постанова
Іменем України
24 червня 2021 року
м. Київ
справа № 766/8646/18
провадження № 61-2838св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - акціонерне товариство "Альфа-Банк",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 12 жовтня 2020 року в складі судді Прохоренко В. В. та постанову Херсонського апеляційного суду від 26 січня 2021 року в складі колегії суддів: Орловської Н. В., Приходько Л. А., Майданіка В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", правонаступником якого є акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк"), у якому просила стягнути з відповідача на свою користь безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 189 667, 11 дол. США.
Позов мотивований тим, що 15 березня 2006 року між нею та АКБСР "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", укладений кредитний договір № 12/02-25, а 13 вересня 2007 року укладений генеральний договір № 051/033 про здійснення кредитування, на підставі яких вона отримала кредитні кошти на споживчі потреби в загальній сумі 838 090 грн, що еквівалентно 168 000 дол. США на день видачі кредиту та 31 964,99 дол. США на день подання позову.
На виконання умов вищевказаних договорів вона сплатила банку 220 632,1 дол. США, тобто набагато більшу суму, ніж нею фактично отримано.
Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 20 травня 2015 року в справі № 667/8605/14-ц встановлено факт застосування банком нечесної підприємницької практики при укладанні наведених вище договорів, а тому в силу статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів" укладені правочини є нікчемними (недійсними).
Оскільки грошові кошти в сумі 189 667, 11 дол. США (220 632,1 дол. США - 31 964,99 дол. США) є такими, що отримані відповідачем без належних правових підстав, які останній відмовляється повернути, ОСОБА_1 просила задовольнити позовні вимоги на підставі статті 1212 ЦК України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 12 жовтня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що позивач, звертаючись до суду з цим позовом про повернення грошових коштів на підставі статті 1212 ЦК України, не довела правову та фактичні підстави своїх позовних вимог, а викладені нею обставини щодо отримання кредиту в національній валюті України - гривні спростовуються рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 20 травня 2015року, яке відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України є преюдиційним.
При цьому суд зазначив, що ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження отримання нею кредитних коштів в розмірі 838 090 грн та сплати банку грошових коштів в сумі 220 632, 10 дол. США, що на її думку, є підставою для повернення 188 667,01 дол. США.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Херсонського апеляційного суду від 26 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 12 жовтня 2020 року змінено, викладено підстави відмови у задоволенні позову у відповідності до мотивувальної частини постанови апеляційного суду. В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що викладені в рішенні Комсомольського районного суду м. Херсона від 20 травня 2015 року висновки Інспекції з питань захисту прав споживачів у Херсонській області не є встановленням судом факту нікчемності укладених між сторонами кредитного договору та генерального договору про здійснення кредитування, а тому відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України не мають преюдиційного значення під час розгляду цієї справи.
Вирішуючи питання щодо нікчемності вищевказаних правочинів з огляду на надання кредитів в доларах США, апеляційний суд врахував, що саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є підставою для задоволення позовних вимог.
Оскільки грошові кошти, які є предметом стягнення, набуті відповідачем на підставі кредитного договору від 15 березня 2006 року № 12/02-25 з додатковими угодами № 1 та № 2 від 13 вересня 2007 року, 20 травня 2010 року та генерального договору про здійснення кредитування від 13 вересня 2007 року № 051/033 і підстави для визнання їх нікчемними відсутні, суд дійшов висновку, що договірний характер правовідносин, що існували між сторонами, виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю або частково.
Касаційна скарга мотивована тим, що у порушення частини четвертої статті 82 ЦПК України апеляційний суд не звільнив її від доказування, вважаючи, що рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 20 травня 2015 року не є преюдиційним. Суд не звернув увагу, що Інспекція з питань захисту прав споживачів у Херсонській області була залучена для розгляду цивільної справи № 667/8605/14-ц саме для надання висновку щодо застосування нечесної підприємницької діяльності і такий висновок має ознаки доказу.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів
У травні 2021 року АТ "Альфа-Банк" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відзив мотивований тим, що правовою підставою набуття грошових коштів є кредитно-правові відносини, що існували та продовжують існувати між сторонами. При цьому волевиявлення позивача на укладання кредитних договорів було вільним, вона добровільно погашала кредитні кошти в іноземній валюті.
У червні 2021 року ОСОБА_1 надіслала пояснення на відзив АТ "Альфа-Банк", у яких вказує, що єдиним доказом отримання готівкової іноземної валюти є касовий документ, який відсутній в матеріалах справи.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу № 766/8646/18 з суду першої інстанції.
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У квітні 2021 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 15 березня 2006 року між ОСОБА_1 та АКБСР "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", укладений кредитний договір № 12/02-25, за умовами якого кредитор зобов`язався надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в сумі 80 000 дол. США зі сплатою 12,5 відсотків та кінцевим терміновим повернення до 14 березня 2013 року.
13 вересня 2007 року та 20 травня 2010 року між ОСОБА_1 та АКБСР "Укрсоцбанк" укладені додаткові угоди № 1 та № 2 до кредитного договору від 15 березня 2006 року № 12/02-25, якими внесені зміни до нього.
13 вересня 2007 року між ОСОБА_1 та АКБСР "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", укладений генеральний договір № 051/033 про здійснення кредитування, відповідно до пункту 1 якого банк зобов`язався надати позичальнику грошові кошти у гривнях та/або доларах США, Євро в межах загального ліміту, що дорівнює або є еквівалентним за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановлених Національним банком України станом на дату укладання цього договору, у розмірі 696 900 грн. Встановлено, кредитування за цим договором здійснюється протягом періоду з 13 вересня 2007 року до 12 вересня 2022 року включно.
На підставі вищевказаних договорів ОСОБА_1 отримала від АКБСР "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", кредитні кошти в загальній сумі 168 000 дол. США, а саме: 15 березня 2006 року - 80 000 дол. США, 14 вересня 2007 року - 38 000 дол. США та 22 серпня 2008 року - 50 000 дол. США.
З виписки по рахунку ОСОБА_1 встановлено, що на виконання умов кредитного договору від 15 березня 2006 року № 12/02-25, додаткових угод № 1, № 2 від 13 вересня 2007 року та 20 травня 2010 року до них, генерального договору від 13 вересня 2007 року № 051/033 здійснювалося погашення кредитної заборгованості шляхом сплати готівкових коштів у валюті "долар США" через касу банку.
В подальшому ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ПАТ "Укрсоцбанк", у якому, уточнивши позовні вимоги, просила захистити порушене право споживача шляхом припинення правовідношення між нею та банком; зобов`язати ПАТ "Укрсоцбанк" припинити вимагати виконання кредитного договору від 15 березня 2006 року № 12/02-25, а також генерального договору від 13 вересня 2007 року № 051/033 про здійснення кредитування.
Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 20 травня 2015 року в справі № 667/8605/14-ц, яке набрало законної сили, в задоволенні позову відмовлено.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених в частині першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
У справі, яка переглядається, ОСОБА_1, звертаючись до суду з цим позовом про стягнення з АТ "Альфа-Банк" на її користь 189 667, 11 дол. США, посилалась на те, що вказані грошові кошти набуті банком безпідставно, а тому відповідно до статті 1212 ЦК України підлягають поверненню.
ОСОБА_1 вважала, що безпідставність набуття грошових коштів підтверджується рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 20 травня 2015 року в справі № 667/8605/14-ц, у якому встановлено нікчемність укладених між нею та АКБСР "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", кредитного договору від 15 березня 2006 року № 12/02-25 та генерального договору від 13 вересня 2007 року № 051/033, оскільки кредитні кошти надавались в доларах США, а тому всі ризики знецінення національної валюти банк поклав на позичальника, що суперечить вимогам статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів".
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.
Загальні підстави для виникнення зобовʼязання у звʼязку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року в справі № 910/1238/17 (провадження № 12-83гс18) зроблено висновок, що "положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що цей вид зобов`язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали".
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року в справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що "предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України".
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17)
Звертаючись до суду з позовом до ПАТ "Укрсоцбанк" про захист прав споживача, позивач просила зобов`язати ПАТ "Укрсоцбанк" припинити вимагати виконання кредитного договору від 15 березня 2006 року № 12/02-25 та генерального договору від 13 вересня 2007 року № 051/033 про здійснення кредитування.
Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 20 травня 2015 року в справі № 667/8605/14-ц, яке набрало законної сили, в задоволенні позову відмовлено.
З мотивувальної частини рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 20 травня 2015 року в справі № 667/8605/14-ц вбачається, що при укладенні вищевказаних кредитних договорів були порушені права позичальника ОСОБА_1, проте захистити їх у обраний позивачем спосіб суд позбавлений можливості, оскільки такий суперечить статті 16 ЦК України.
При цьому правильним є посилання апеляційного суду, який виходив з того, висновок залученої до участі у справі на підставі статті 45 ЦПК України (2004 року) Інспекції з питань захисту прав споживачів у Херсонській області не є встановленим судом фактом нікчемності укладених між сторонами кредитного договору та генерального договору про здійснення кредитування, оскільки він не покладений в основу рішення, у мотивувальній частині якого судом досліджувались і встановлювались підстави для припинення виконання кредитних зобов`язань, а тому відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 20 травня 2015 року, не мають преюдиційного значення для розгляду цієї справи.
Апеляційний суд, перевіряючи доводи ОСОБА_1 щодо невідповідності кредитного договору від 15 березня 2006 року № 12/02-25 та генерального договору від 13 вересня 2007 року № 051/033 про здійснення кредитуваннявимогам статті 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів", обґрунтовано вважав їх безпідставними, оскільки саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для визнання вказаних правочинів недійсними. Зазначені ризики мають як позичальник, так і кредитор. Проявивши належну обачливість, виходячи з динаміки зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, позивач могла передбачити в момент укладення договорів можливість зміни курсу гривні до іноземної валюти та відмовитися від кредитування у валюті долар США.
Таким чином, оскільки грошові кошти, які позивач просить стягнути з відповідача, набуті останнім на підставі кредитного договору від 15 березня 2006 року № 12/02-25 з додатковими угодами № 1 та № 2 від 13 вересня 2007 року, 20 травня 2010 року та генерального договору про здійснення кредитування від 13 вересня 2007 року № 051/033, зміст яких відповідає вимогам статті 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів", і підстави для визнання їх недійсними (нікчемними) відсутні, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду, що договірний характер правовідносин, який існує між сторонами, виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судів попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявниками у касаційних скаргах; враховуючи правомірний правовий результат вирішення спору судами попередніх інстанцій, підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині, яка незмінена апеляційним судом, та постанову апеляційного суду - без змін.