Постанова
Іменем України
24 червня 2021 року
м. Київ
справа № 694/646/20
провадження № 61-5208св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2,
ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 03 березня 2021 року в складі колегії суддів: Василенко Л. І., Бородійчука В. Г., Карпенко О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, у якому просила встановити факт її проживання з ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, однією сім`єю без реєстрації шлюбу понад п`ять років (з жовтня 1994 року до часу відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
Позов мотивований тим, що, починаючи з жовтня 1994 року, вона стала проживати однією сім`єю з ОСОБА_3, як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу.
Спочатку вони проживали у гуртожитку, а згодом орендували квартиру по АДРЕСА_1 .
У 2000 року придбали житловий будинок по АДРЕСА_2, право власності на який було зареєстровано за ОСОБА_3 .
З листопада 2016 року проживали у належному їй будинку по АДРЕСА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
Після смерті ОСОБА_3 03 жовтня 2019 року вона звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, проте реалізувати спадкові права не змогла, оскільки відсутні документи, що підтверджують родинні стосунки зі спадкодавцем.
Посилаючись на те, що під час спільного проживання зі спадкодавцем вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, купували майно, товари для сумісного користування, а на день свого народження вона отримала від нього в подарунок автомобіль, ОСОБА_1 просила задовольнити позовні вимоги.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 28 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 із ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 2000 року по 2002 рік та з червня 2010 року по день смерті спадкодавця - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Судове рішення мотивоване тим, що факт спільного проживання та ведення спільного господарства підтверджений показами свідків та відомостями з будинкової книги.
З вказаного періоду підлягає виключенню період з 2002 року по травень 2010 року, оскільки у цей період ОСОБА_1 проживала у м. Москві Російської Федерації і сімейні стосунки з ОСОБА_3 не підтримувала.
Період спільного проживання до 2000 року суд визнав таким, що не підтверджений належними та допустими доказами.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Черкаського апеляційного суду від 03 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 задоволено, рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 28 грудня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період до 01 січня 2004 року законом не передбачено.
Досліджуючи факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у період до 2011 року відсутні будь-які докази на підтвердження позову, а у період з 2011 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 (день смерті спадкодавця) матеріали справи містять суперечливі докази, оскільки довідки, акти та покази свідків вказують на різне місце проживання ОСОБА_3 в однакові періоди часу.
При цьому суд критично оцінив факт придбання ОСОБА_3, який діяв як представник, автомобіля для ОСОБА_1, а також сплату останньою орендної плати за фермерське господарство "Хуторяночка", засновником якого був спадкодавець, та боргових зобов`язань померлого з огляду на перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з вказаним господарством.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не застосував до спірних правовідносин положення статті 17 Закону України "Про власність", 22 КпШС України, обмежився встановленням обставин щодо факту спільного прожиття сторін та не дослідив обставин придбання майна внаслідок спільної праці ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів
У травні 2021 року представник відповідачів - адвокат Плівак Л. М. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.
Відзив мотивований тим, що суд апеляційної інстанції з урахуванням висновків, викладених Верховним Судом у подібних правовідносинах, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки періодичне спільне проживання осіб не є достатнім для визнання факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Матеріали справи не мітять доказів, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 скались відносини, притаманні подружжю (ведення спільного господарства, наявність спільних прав та зобов`язань, спільний побут).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу № 694/646/20 з суду першої інстанції.
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2021 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_3 був засновником фермерського господарства "Хуторяночка".
Згідно з трудовим договором 14 грудня 2012 року № 623041200367, укладеним між ОСОБА_3 (фізична особа) та ОСОБА_1 (працівник), остання перебувала у трудових відносинах з ОСОБА_3 та виконувала роботу завідувача підсобного господарства.
ОСОБА_5 сплачувала від імені фермерського господарства "Хуторяночка" орендну плату та кошти по зобов`язаннях вказаного господарства.
Відповідно до договору дарування жилого будинку від 20 жовтня 2000 року ОСОБА_3 отримав у дар від ОСОБА_2 будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
З 12 березня 2011 року по 15 листопада 2016 року ОСОБА_1 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2, а з 24 листопада 2016 року - по АДРЕСА_3 . Вказане підтверджується копією паспорта ОСОБА_1, копією будинкової книги та довідкою, виданою виконавчим комітетом Ватутінської міської ради Черкаської області від 04 грудня 2019 року № 2160/20-08.
30 березня 2019 року ПП "КАРАТ - АВТО" (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець) уклали договір купівлі-продажу транспортного засобу.
З акта приймання-передачі транспортних засобів та їх складових частин видно, що ОСОБА_3, діючи на підставі довіреності, отримав транспорті засоби або їх складові частини, що мають ідентифікаційні номери марка AUDI, модель 100, рік виготовлення 1991, номер кузова (шасі рами) НОМЕР_1 .
Згідно з довідками про склад сім`ї від 21 червня 2016 року № 1101, від 21 грудня 2015 року № 319, копіями декларацій про доходи і витрати осіб, які звернулися за призначенням житлової субсидії, особами, зареєстрованими по АДРЕСА_3 є: власник ОСОБА_1 та син ОСОБА_6 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Ватутіне Черкаської області ОСОБА_7 помер, про що Ватутінським МВ ДРАЦС ГТУЮ у Черкаській області видано свідоцтво від 26 червня 2019 року серії НОМЕР_2 .
Відповідно до довідки від 23 липня 2019 року № 1023, виданої виконавчим комітетом Стецівської сільської ради Звенигородського району Черкаської області, ОСОБА_3 проживав без реєстрації по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_3 .
Актом, складеним депутатом Ватутінської міської ради Черкаської області Бабюка В. А. в присутності та зі слів сусідів ОСОБА_8, ОСОБА_9, встановлено, що ОСОБА_3 останні пів року до своєї смерті проживав разом із матір`ю ОСОБА_2 в кв. АДРЕСА_4 .
04 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Ватутінського міського нотаріального округу Побіянської Н. Б. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3, яку отримати не змогла у зв`язку з відсутністю документів, які підтверджують родинні відносини зі спадкодавцем ОСОБА_3 .
Постановою приватного нотаріуса Ватутінського міського нотаріального округу Побіянської Н. Б. від 28 липня 2020 року відповідачам відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3, оскільки в провадженні суду перебуває справа, яка має значення для визначення кола спадкоємців померлого. З вказаної постанови видно, що відповідно до довідки Ватутінської міської ради від 03 липня 2019 року № 1628/02-21 ОСОБА_3 до дня смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених в частині першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
ОСОБА_1, звертаючись до суду з цим позовом, просила встановити факт її проживання з ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з жовтня 1994 року по ІНФОРМАЦІЯ_1. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилалась на те, що встановлення вказаного факту їй необхідне для прийняття спадщини після смерті її чоловіка ОСОБА_3 на підставі статті 1264 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правовіакти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотньої дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
Відповідно до пункту 1 розділу VII "Прикінцеві Положення" СК України, цей Кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року.
За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.
Положення КпШС України не містили норми про спільне проживання жінки та чоловіка однією сім`єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Зазначене положення передбачене статтею 74 СК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року.
Тому встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період до 01 січня 2004 року законом не передбачено.
Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20 квітня 2021 року в справі № 185/8560/18 (провадження № 61-22363св19).
Згідно зі статтею 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування
за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.
При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів:
а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем;
б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі
№ 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що обов`язковими умовами для визнання особи членом сім`ї, крім спільного проживання,
є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут
і взаємні права й обов`язки.
Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю, тобто доведення існування передбачених статтею 1264 ЦК України підстав для визнання особи спадкоємцем четвертої черги, необхідні докази, які доводили б у всій сукупності факти щодо ведення особами спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, спільних витрат, взаємних прав та обов`язків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Апеляційний суд врахував фактичні обставини справи та правильно застосував норми матеріального права, які їх регулюють, у зв`язку з чим дійшов правильного висновку, що факт спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_3 в період до 01 січня 2004 року за нормами ЦК України не може бути встановлений.
Досліджуючи факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що позивач не надала достатніх і переконливих доказів на підтвердження їх спільного проживання, наявності спільного побуту, взаємних прав та обов`язків зі спадкодавцем у період з 01 січня 2004 року до 2011 року, що є її процесуальним обов`язком відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України.
Апеляційний суд виходив з того, що матеріали справи містять суперечливі докази (свідоцтво про смерть ОСОБА_3, довідки, акти та покази свідків) щодо місця проживання спадкодавця в однакові періоди часу, у зв`язку з чим обґрунтовано вважав, що ОСОБА_1 не довела факт її спільного проживання з ОСОБА_3 у період з 2011 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 та наявність сімейних стосунків, притаманних подружжю.
Сплата ОСОБА_1, яка перебувала у трудових відносинах з ОСОБА_3, боргових зобов`язань від його імені, а також орендної плати від імені фермерського господарства "Хуторяночка", найманим працівником якого була позивач, не свідчить про існування спільного побуту, взаємних прав та обов`язків, а тому не може бути підставою для задоволення позовних вимог.
Враховуючи, що судом не встановлено, а позивач не довела достатніх і переконливих обставин, існування яких свідчить про факт її спільного проживання з ОСОБА_3 однією сім`єю, а також ведення ними спільного господарства, наявності спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, участі витрат на утримання житла, його ремонт, взаємних прав та обов`язків тощо, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про відмову в задоволенні позову.
Доводи касаційної скарги з посиланням на те, що апеляційний суд не застосував до спірних правовідносин положення статті 17 Закону України "Про власність", 22 КпШС України є безпідставними, оскільки предметом розгляду цієї справи є встановлення факту проживання однією сім`єю. Позовні вимоги щодо поділу майна, виключення його зі складу спадщини чи зміну черговості ОСОБА_1 не заявляла.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження апеляційного суду із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявниками у касаційних скаргах; враховуючи правомірний правовий результат вирішення спору судами попередніх інстанцій, підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.