Постанова суду № 640/5373/19 від 16.06.2021 про право приватної власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 1 000,00 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування...

Постанова

Іменем України

16 червня 2021 року

м. Київ

справа № 640/5373/19

провадження №61-3608св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідачі: Харківська міська рада, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Кругової С. С., Пилипчук Н. П., Хорошевського О. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Харківської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4, в якому просив: визнати недійсним пункт 187 рішення 26 сесії 5 скликання Харківської міської ради Харківської області від 23 жовтня 2008 року № 286/08 щодо передачі у власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 1 000,00 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; визнати недійсним державний акт серія ЯЖ № 9463366 про право приватної власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 1 000,00 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; визнати недійсним пункт 188 рішення 26 сесії 5 скликання Харківської міської ради Харківської області від 23 жовтня 2008 року щодо передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 1 000,00 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; визнати недійсним державний акт серія ЯЖ № 463584 про право приватної власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 1 000,00 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 20 жовтня 2020 року у складі судді Губської Я. В. відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 20 жовтня 2020 року залишено без руху і надано заявнику строк для усунення недоліків щодо зазначення поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 20 жовтня 2020 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що заявник пропустив строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції і не надав суду належних та допустимих доказів поважності причин його пропуску.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У березні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 29 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 червня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати і передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права, оскільки суд дійшов помилкового висновку про неповажність причин пропуску строку на апеляційне оскарження на підставі відомостей про отримання ОСОБА_1 копії судового рішення 07 листопада 2020 року, оскільки в цей час заявник перебував на стаціонарному лікуванні.

Підставою касаційного оскарження є порушення норм процесуального права, оскільки суд дійшов помилкового висновку про те, що наведені заявником обставини не є поважними причинами пропуску строку на апеляційне оскарження (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що наведені заявником обставини не є поважними причинами пропуску строку на апеляційне оскарження, оскільки про існування оскаржуваного рішення суду першої інстанції представник позивача дізнався 09 листопада 2020 року та у визначений статтею 354 ЦПК України строк подав апеляційну скаргу на це судове рішення, а саме 09 грудня 2020 року. При цьому посилання суду на отримання копії рішення суду першої інстанції 07 листопада 2020 року є безпідставним, оскільки у цей час заявник перебував на стаціонарному лікуванні, тому не міг отримати копію судового рішення за місцем свого проживання.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2021 року Харківська міська рада подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваного судового рішення немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом допущено порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 20 жовтня 2020 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .

На виконання вказаної ухвали представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 направив клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, вказуючи на те, що ні позивач, ні його представник не були присутні під час проголошення оскаржуваного судового рішення, а копію цього судового рішення він отримав 09 листопада 2020 року та 09 грудня 2020 року подав апеляційну скаргу.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

У пункті 8 частини третьої статті 129 Конституції України визначено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження судового рішення.

Як указує Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ), у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).

Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 17 січня 2012 року у справі "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria), заява № 36760/06, § 230).

У справі "Беллет проти Франції" (Bellet v. France), заява № 23805/94, § 36) ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

ЄСПЛ наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише формальним, але і реальним (рішення Європейського суд з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" (De Geouffre de la Pradelle v. France, заява № 12964/87, § 28).

Статтею 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункт 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Згідно зі статтею 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно зі статтею 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:

1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 127, частини третьої статті 354 ЦПК України апеляційний суд за заявою особи може поновити пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження у разі наявності поважних причин пропущення цього строку.

09 грудня 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Харкова від 20 жовтня 2020 року.

При цьому суд апеляційної інстанції посилався на те, що відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення на ім`я ОСОБА_1 копія рішення суду першої інстанції була отримана ним 07 листопада 2020 року. Доказів отримання цього судового рішення представником позивача останнім не надано.

Заперечуючи проти вказаних висновків суду апеляційної інстанції, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 вказує на те, що ОСОБА_1 у період з 22 жовтня 2020 року по 09 листопада 2020 року перебував на стаціонарному лікуванні в Обласній клінічній лікарні, що підтверджується копією виписки із його медичної карти стаціонарного хворого № 4.4079, а тому не міг отримати копію судового рішення за місцем свого проживання.

Із повідомлення про вручення поштового відправлення (а. с. 220) вбачається, що останнє не містить повної адреси особи, якій мало бути вручено судове рішення. Крім того, в ньому не зазначено, ким його було отримано.

Разом з тим, згідно з пунктом 106 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, під час вручення фізичній особі реєстрованого поштового відправлення, виплати коштів за поштовим переказом з повідомленням про вручення працівник поштового зв`язку на підставі пред`явленого одержувачем документа, що посвідчує особу, зазначає на бланку повідомлення про вручення його прізвище.

Таким чином, вищевказане повідомлення про вручення поштового відправлення не може бути належним доказом отримання судового рішення 07 листопада 2020 року саме ОСОБА_1 .

Згідно з положеннями статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

ЦПК України не містить вичерпного переліку поважних причин, які можна враховувати при вирішенні питання про поновлення пропущеного процесуального строку; вони враховуються у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи.

Апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів осіб, які брали участь у розгляді справи, у випадках та порядку, встановлених ЦПК України та закріплених у статті 17 ЦПК України.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не дав належної оцінки доводам представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 щодо дотримання права заявника на доступ до правосуддя, проголошеного статтею 55 Конституції України і статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і, відмовив в задоволенні клопотання про поновлення строку, та відмовив у відкритті апеляційного провадження. При цьому із матеріалів справи вбачається, що копія рішення суду першої інстанції представнику позивача не направлялася, хоча останній приймав участь під час розгляду справи в місцевому суді.

У низці рішень ЄСПЛ закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.

Так, у справі "Скорик проти України" від 08 січня 2008 року ЄСПЛ зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.

Ураховуючи викладене та положення частини шостої статті 411 ЦПК України, зазначена ухвала апеляційного суду не може вважатись законною та підлягає скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Керуючись статями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

................

Перейти до повного тексту