Постанова
Іменем України
25 червня 2021 року
м. Київ
справа № 755/18296/17
провадження № 61-18669св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Худова Юлія Олександрівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 липня 2019 року у складі судді Гончарука В. П. та постанову Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц.,
Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу (далі - КМНО) Худова Ю. О., про визнання договору довічного утримання недійсним.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її дядько
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, після смерті якого їй стало відомо, що за життя, 03 лютого 2017 року, між її дядьком та ОСОБА_2 був укладений договір довічного утримання.
Разом з тим ОСОБА_3 ані їй, ані її батькові, ані спільним знайомим про наміри укласти договір довічного утримання не повідомляв.
У квартирі померлого ОСОБА_3 працівники поліції виявили оригінал заповіту
від 28 грудня 2004 року, за яким дядько заповідав їй все своє майно. Як засвідчила слідча група, підписи в паспорті і на заповіті ОСОБА_3 відрізнялися від підпису на договорі довічного утримання.
У провадженні Дніпровського управління поліції ГУ НП в місті Києві перебуває досудове розслідування у кримінальному провадженні за частиною третьої статті 190 КК України про шахрайське заволодіння квартирою ОСОБА_3 на АДРЕСА_1, в якому вона визнана потерпілою.
Крім неї, у ОСОБА_3 жодних родичів не залишилось.
За життя її дядько хворів; вона та її чоловік допомагали йому пройти медичне обстеження, за особисті кошти забезпечували ліками та всім необхідним для лікування.
Зазначала, що протягом 2015-2016 років ОСОБА_3 скористався матеріальною допомогою на обстеження та лікування невідомих їй осіб, які, на її переконання, є шахраями. На її думку, шахрайські дії третіх осіб полягали у спонуканні її дядька придбати нібито лікарські засоби від ракового захворювання.
Наприкінці січня 2017 року ОСОБА_3 повідомив її про те, що в телефонному режимі його проінформували про наявність у нього діабету другого ступеня, і йому терміново потрібно позичити на лікування 15 000,00 грн.
Приблизно за один рік ОСОБА_4 сплатив третім особам більше
80 000 грн.
Вважала, що шляхом обману шахраї отримали від її дядька всі заощадження, а коли грошові кошти у нього закінчилися, обіцяючи негайно надати йому
49 000,00 грн на лікарські засоби, ОСОБА_2 спонукав підписати його договір довічного утримання на вкрай невигідних умовах.
Заява ОСОБА_3 про скасування заповіту та договір довічного утримання підписані одного дня - 03 лютого 2017 року та в одному і тому ж місці - в його квартирі.
Усупереч умовам укладеного договору довічного утримання ОСОБА_2, як набувач квартири, не виконував зобов`язань щодо забезпечення дядька їжею, ліками, необхідною медичною допомогою та доглядом.
Наявність тяжкої хвороби у ОСОБА_3, її значне загострення в результаті шахрайських дій третіх осіб, унаслідок яких він припинив виконувати рекомендації лікарів щодо довготривалого прийому лікарських засобів і періодичного медичного обстеження, були для нього тяжкими обставинами, за яких він був вимушений терміново укласти договір довічного отримання на вкрай невигідних
До укладення зазначеного договору ОСОБА_3 не перебував у тяжкому матеріальному становищі, у нього були особисті накопичення і квартира мала значну цінність.
Її допомоги, у тому числі і по домашньому господарству, за його словами, було достатньо. Підстав для укладання договору довічного утримання у ОСОБА_3 не було.
Відповідач позбавив її спадщини, чим завдав їй значної майнової та моральної шкоди.
31 березня 2017 року Шостою Київською державною нотаріальною конторою заведена спадкова справа щодо майна ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вона, як племінниця ОСОБА_3, прийняла спадщину.
Договір довічного утримання суперечить вимогам ЦК України у зв`язку з відсутністю вільного волевиявлення ОСОБА_3 та порушує публічний порядок. Крім того, даний договір укладений під впливом тяжких обставин.
Ураховуючи наведене, просила визнати недійсним договір довічного утримання, укладений 03 лютого 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Худовою Ю. О. 03 лютого 2017 року, зареєстрований в реєстрі за № 82.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 01 липня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції зазначив, що:
- позивачка обґрунтовувала свої вимоги тим, що спірний договір довічного утримання суперечить вимогам ЦК України, під час його укладання була наявна відсутність вільного волевиявлення учасника правочину ОСОБА_3, порушено публічний порядок, даний правочин вчинено під впливом тяжких обставин. У зв`язку з чим, ряд наведених підстав щодо визнання договору довічного утримання недійсним позбавляє суд можливості чітко встановити спосіб захисту позивачки під час звернення до суду з даним позовом;
- доводи позивачки про те, що відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження виконання ним договору довічного утримання (догляду) не заслуговують на увагу та спростовуються дослідженими письмовими доказами;
- з паспорту до договору довічного утримання вбачається, що питання про укладання такого договору порушено ОСОБА_3 у лютому 2017 року, зазначено причини укладання договору, побажання відчужувача та узгоджено інші істотні умови майбутнього договору, а тому довід позивачки про відсутність волі її дядька на здійснення вказаного правочину спростовується наявними у матеріалах справи доказами.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_5, залишено без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 липня 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, вказавши, що:
- під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції колегією суддів у представника позивачки було уточнено підставу позову, з якої саме вона просила визнати недійсним договір довічного утримання, оскільки чинним законодавством не передбачено визнання правочину недійсним з різних взаємовиключних підстав. У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 зазначив, що оспорюваний правочин довічного утримання оспорюється як такий, що укладений під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах; підстава позову передбачена статтею 233 ЦК України;
- до тяжких обставин, для усунення яких необхідно було термінове укладання ОСОБА_3 оспорюваного договору, ОСОБА_1 відносить наявність тяжкої хвороби у дядька, її значне погіршення в результаті шахрайських дій третіх осіб, за яких він перестав виконувати приписи офіційних лікарів на довготривалий прийом лікарських засобів і періодичне медичне обстеження, а був вимушений купляти засоби, запропоновані шахраями, на купівлю яких вже були витрачені всі заощадження. Водночас, у своїй заяві від 25 січня 2016 року, адресованій Центру допомоги та соціального захисту пенсіонерів, ОСОБА_3 просив розглянути питання про можливість укладення ним договору довічного утримання на умовах матеріального забезпечення у зв`язку з тим, що він потребує додаткової матеріальної підтримки та догляду в майбутньому. Потреба у додатковій матеріальній допомозі та догляді не є тяжкими обставинами у розумінні статті 233 ЦК України;
- в апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказувала на те, що судом не було досліджено співмірність розміру грошової допомоги, яка надавалася за договором утримання ОСОБА_3, та розміру прожиткового мінімуму. Разом з тим, сторони правочину на власний розсуд визначають його істотні умови, і жодним чинним законодавством не передбачено застосування прожиткового мінімуму при визначенні ціни договору;
- колегія суддів відхилила довід позивачка про те, що суд проігнорував необхідність встановлення додаткових відомостей щодо стану здоров`я
ОСОБА_3, оскільки позов з підстав неусвідомлення ОСОБА_3 своїх дій, неможливості керувати ними під час укладення оспорюваного договору не заявлявся.
- посилання ОСОБА_1 на ненадання суду оригіналу розписки від 03 лютого 2017 року та підробку у ній підпису є безпідставними, оскільки відповідно до статті 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, а тому підстави для визнання недійсним договору мають існувати на момент його укладення;
- при розгляді даної справи необхідно врахувати висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 760/7723/16-ц.
Зміст вимог та доводи касаційної скарги
У жовтні 2019 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій вона, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що:
- суди не врахували, що на даний час Дніпровським управлінням поліції ГУ НП у місті Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні від 23 березня 2017 року № 12017100040004051 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, а саме про те, що 03 лютого 2017 року невстановлена особа шахрайським шляхом заволоділа квартирою АДРЕСА_2, де вона визнана потерпілою;
- вона вказали три підстави позову: 1) суперечність договору довічного утримання вимогам ЦК України, а також іншим актам цивільного законодавства; 2) відсутність вільного волевиявлення учасника правочину; 3) вчинення правочину під впливом тяжкої обставини. Разом з тим суд апеляційної інстанції у порушення норм процесуального права змусив її представника обрати лише одну підставу позову;
- її представники неодноразово заявляли суду першої інстанції про фальсифікацію наявних у справі доказів та їх недопустимість. Зокрема, заяви ОСОБА_3
від 25 січня 2016 року, адресованої ТОВ "Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів", про можливість укладення договору довічного утримання на умовах матеріального забезпечення у зв`язку з тим, що він потребує матеріальної підтримки та догляду в майбутньому;
- суди неправильно оцінили обставини справи, вказавши, що потреба у додатковій матеріальній допомозі та догляді не є тяжкими обставинами у розумінні статті 233 ЦК України;
- копії сумнівного звернення ОСОБА_3 до ТОВ "Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів" було надано ОСОБА_2 разом з відзивом. Тобто звернення ОСОБА_3 безпосередньо до відповідача відсутнє. ОСОБА_2 нічим не підтвердив свою фінансову спроможність надавати довічно грошову допомогу;
- недопустимим доказом є надана відповідачем довідка Київського міського психоневрологічного диспансеру від 03 лютого 2017 року № 1 про те, що на момент підписання договору довічного утримання ОСОБА_3 не перебував на диспансерному обліку, оскільки фактично така довідка не видавалася, тобто є підробленою;
- відповідач не надав пояснень, на які цілі були потрачені 55 000,00 грн, які начебто були передані ОСОБА_3 за двома розписками на 49 000,00 грн та 6 000,00 грн. ОСОБА_2 та приватний нотаріус підтвердили передачу коштів у розмірі 49 000,00 грн. Інші 6 000,00 грн ОСОБА_3 фактично не отримував;
- усупереч пункту 7 договору довічного утримання, за яким відповідач зобов`язався здійснити поховання ОСОБА_3, усі витрати, пов`язані з похованням здійснила вона;
- відповідач не надав суду підтвердження згоди ОСОБА_3 на підписання договору довічного утримання вдома;
- відсутні докази того, що ОСОБА_3 були відомі умови оспорюваного договору;
- відповідач неналежним чином виконував умови договору довічного утримання;
- волевиявленням ОСОБА_3 було лише отримання грошових коштів, а не укладення договору довічного утримання;
- настання правових наслідків для ОСОБА_3 як відчужувача майна, обумовлених договором довічного утримання, не відбулося, оскільки грошей від відповідача він не отримав.
Зміст відзиву
У листопаді 2019 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_2 надійшов відзив, у якому він просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на законність та обґрунтованість висновків про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного правочину з огляду недоведеність факту укладення договору під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, відсутності вільного волевиявлення, а також того, що договір не відповідає вимогам чинного законодавства.