Постанова
Іменем України
24 червня 2021 року
м. Київ
справа № 344/14132/15-ц
провадження № 61-10240св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк",
третя особа - Інспекція з питань захисту прав споживачів в Івано?Франківській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 08 червня 2018 року у складі судді Пастернак І. А. та постанову Івано?Франківського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Василишин Л. В., Матківського Р. Й., Максюти І. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" (далі ? ПАТ "УкрСиббанк"), третя особа - Інспекція з питань захисту прав споживачів в Івано?Франківській області, про визнання договору про надання споживчого кредиту частково недійсним та додатків до нього, зобов`язання вчинити певні дії.
Позовна заява мотивована тим, що 11 квітня 2008 року між ним та акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", укладено договір про надання споживчого кредиту, за умовами якого він, як позичальник, отримав кредит у розмірі 134 000 доларів США, зі сплатою 14 % річних, терміном до 10 квітня 2018 року.
Незважаючи на виконання ним умов договору та на передбачене договором поштове листування, він постійно отримував від працівників банку телефонні дзвінки та смс-повідомлення з вимогою погасити прострочену заборгованість, що відповідно до статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів" є нечесною підприємницькою практикою, а саме агресивною. У додатку № 2 "Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту" (далі - додаток № 2) до договору про надання споживчого кредиту містяться арифметичні суперечності та він не відповідає Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168. Договір про надання споживчого кредиту не містить річної відсоткової ставки за кредитом, оскільки відповідно до підпункту 1.3.1 договору ставка у розмірі 14 % річних встановлюється тільки на перших 30 днів, яку можна віднести до плаваючої.
У додатку № 1 "Графік погашення платежів" (далі - додаток № 1) до договору про надання споживчого кредиту у порушення вищевказаних Правил вказано залишок максимальної заборгованості за кредитом у доларах США на конкретно визначені щомісячні дати замість графіку платежів щомісяця чи щокварталу у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів та вартості всіх супутніх послуг. Крім того, він сплатив на користь банку 10 150,50 грн комісії за надання кредиту, що суперечить пункту 3.6. зазначених Правил.
Договір про надання споживчого кредиту містить суперечливі умови щодо зміни процентної ставки в сторону збільшення, оскільки підпункт 1.3.1 передбачає автоматичне нарахування подвійної процентної ставки у зв`язку з несвоєчасним погашенням тіла кредиту, а підпункт "а" пункту 5.2. за неналежне виконання умов кредитного договору банк може збільшити розмір процентної ставки, проте не автоматично, а попередньо повідомивши позичальника, і в той же час пункт 5.3. договору надає право банку автоматично нараховувати подвійну ставку за будь-яке порушення.
Четвертий абзац пункту 1.3. та розділ 5 договору про надання споживчого кредиту суперечать пункту 3.5. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту та Закону України "Про захист прав споживачів", а також є несправедливими, оскільки містять дискримінаційні умови щодо зміни процентної ставки виключно в сторону збільшення, що створює істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу.
З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд визнати недійсними: додаток № 1 та додаток № 2 до договору про надання споживчого кредиту від 11 квітня 2008 року; зобов`язати ПАТ "УкрСиббанк": здійснити перерахунок заборгованості шляхом зарахування на погашення заборгованості по тілу кредиту половину суми процентів, нарахованих за подвійною процентною ставкою, сплачених у дні фактичної оплати, та провести перерахунок процентів за весь період; здійснити перерахунок заборгованості за договором про надання споживчого кредиту шляхом зарахування на погашення тіла кредиту комісію у розмірі 10 150,50 грн у день фактичної сплати, а також зобов`язати провести перерахунок процентів за весь період; визнати недійсною частину четверту речення підпункту 1.3.1 договору, а саме: "За користування кредитними коштами понад встановлений договором термін банк автоматично нараховує проценти на прострочену суму основного боргу за процентною ставкою у розмірі, збільшеному вдвічі від ставки, вказаної у підпункті 1.3.1. Нарахування вищевказаної процентної ставки на прострочену суму основного боргу починається з дня виникнення простроченої суми основного боргу, а саме з наступного дня після дня несплати або неповної сплати платежу, встановленого у договорі. Проценти нараховуються на прострочену суму основного боргу за підвищеною ставкою до моменту погашення такої заборгованості". Також просив визнати недійсним розділ 5 договору про надання споживчого кредиту "Порядок зміни процентної ставки".
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 08 червня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано додаток № 2 до договору про надання споживчого кредиту від 11 квітня 2008 року, укладений між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1, у частині абсолютного значення подорожчання кредиту недійсним. Зобов`язано ПАТ "УкрСиббанк" здійснити перерахунок заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 11 квітня 2008 року шляхом зарахування на погашення заборгованості по кредиту 1 005 доларів 69 центів США. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції з урахуванням статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" мотивовано тим, що додаток № 2 до договору про надання споживчого кредиту у частині абсолютного значення подорожчання кредиту є недійсним, оскільки відповідно до висновку судово?економічної експертизи зазначений додаток суперечить Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, так як не підтверджено абсолютне значення подорожчання кредиту. В іншій частині позову ОСОБА_1 звернувся до суду з пропуском строку позовної давності, про застосування якого було заявлено відповідачем.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 24 жовтня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ПАТ "УкрСиббанк" задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Верховного Суду від 30 січня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 24 жовтня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Апеляційну скаргу ПАТ "УкрСиббанк" задоволено.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 08 червня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ "УкрСиббанк", третя особа - Інспекція з питань захисту прав споживачів в Івано?Франківській області про: визнання недійсним додатку №2 до договору про надання споживчого кредиту від 11 квітня 2008 року № 11331649000, укладеного між акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ОСОБА_1, в частині абсолютного значення подорожчання кредиту; зобов`язання ПАТ "УкрСиббанк" здійснити перерахунок заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 11 квітня 2008 року № 11331649000 шляхом зарахування на погашення заборгованості по кредиту 1 005 доларів США 69 центів; про визнання недійсним додатку №1 до договору про надання споживчого кредиту від 11 квітня 2008 року; зобов`язання ПАТ "УкрСиббанк" здійснити перерахунок заборгованості шляхом зарахування на погашення заборгованості по тілу кредиту половину суми процентів, нарахованих за подвійною процентною ставкою, сплачених у дні фактичної оплати та провести перерахунок процентів за весь період; зобов`язання ПАТ "УкрСиббанк" провести перерахунок процентів за весь період; визнання недійсною частини четвертої підпункту 1.3.1 договору, а саме: "За користування кредитними коштами понад встановлений договором термін банк автоматично нараховує проценти на прострочену суму основного боргу за процентною ставкою у розмірі, збільшеному вдвічі від ставки, вказаної у підпункті 1.3.1. Нарахування вищевказаної процентної ставки на прострочену суму основного боргу починається з дня виникнення простроченої суми основного боргу, а саме з наступного дня після дня несплати або неповної сплати платежу, встановленого у договорі. Проценти нараховуються на прострочену суму основного боргу за підвищеною ставкою до моменту погашення такої заборгованості"; визнання недійсним розділу 5 договору про надання споживчого кредиту "Порядок зміни процентної ставки" відмовлено.
У задоволенні позовної вимоги про зобов`язання ПАТ "УкрСиббанк" здійснити перерахунок заборгованості за договором про надання споживчого кредиту шляхом зарахування на погашення тіла кредиту комісію у розмірі 10 150,50 грн у день фактичної сплати відмовлено за спливом строку позовної давності.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судове рішення мотивовано тим, що позивачем не доведено обставин ненадання йому відповідачем при укладенні спірного кредитного договору інформації про умови кредитування, наявності несправедливих умов договору, недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України, відтак підстави для задоволення вимог про визнання недійсним додатку №1 до договору про надання споживчого кредиту від 11 квітня 2008 року № 11331649000 "Графік погашення кредиту"; про зобов`язання здійснити перерахунок процентів за увесь період; визнання недійсною частини четвертої речення підпункту 1.3.1. договору про надання споживчого кредиту від 11 квітня 2008 року №11331649000; визнання недійсним розділу 5 договору про надання споживчого кредиту від 11 квітня 2008 року № 11331649000 -"Порядок зміни процентної ставки", відсутні.
У задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним додатку №2 до договору про надання споживчого кредиту від 11 квітня 2008 року № 11331649000 в частині абсолютного значення подорожчання кредиту відмовлено у зв`язку з тим, що висновок експерта про наявність невірно визначених економічних показників та неправильність проведених розрахунків не спростовує обставини поінформованості позивача про умови кредитування при підписанні кредитного договору та не є підставою для визнання пункту договору недійсним. Крім того, у задоволенні вимог про зобов`язання ПАТ "УкрСиббанк" здійснити перерахунок заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 11 квітня 2008 року № 11331649000 шляхом зарахування на погашення заборгованості по кредиту 1 005,69 доларів США 69 центів, зобов`язання ПАТ "УкрСиббанк" здійснити перерахунок заборгованості шляхом зарахування на погашення заборгованості по тілу кредиту половину суми процентів, нарахованих за подвійною процентною ставкою, сплачених у дні фактичної оплати та про зобов`язання ПАТ "УкрСиббанк" провести перерахунок процентів за весь період відмовлено з огляду на те, що вони є похідними від вимог про визнання недійсними окремих пунктів спірного кредитного договору.
Разом з тим, судовим рішенням встановлено обґрунтованість вимог ОСОБА_1 в частині вимоги щодо сплати комісії в сумі 10 150,50 грн, проте враховуючи, що позивач пропустив встановлений законом строк звернення до суду за захистом порушеного права, у задоволенні позову в цій частині відмовлено у зв`язку зі спливом позовної давності.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 27 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що, ухвалюючи оскаржувану постанову, апеляційний суд не врахував висновок Конституційного Суду України, викладений у рішенні від 10 листопада 2011 року № 15?рп/2011, не дослідив доказів, які містяться у матеріалах справи, не зазначив причин відхилення доводів позивача. Суди дійшли помилкового висновку про сплив строку позовної давності, оскільки про невідповідність дій банку позивач дізнався лише у 2015 році після звернення до аудиторів.
Відзив на касаційну скаргу сторонами не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
11 квітня 2008 року ОСОБА_1 уклав з ЗАТ АКІБ "УкрСиббанк" договір про надання споживчого кредиту № 11331649000 на суму 134 000 доларів США зі сплатою за користування кредитом 14 % річних протягом перших тридцяти днів та кінцевим терміном повернення до 10 квітня 2018 року.
На час перегляду справи ОСОБА_1 підтверджено, що договір про надання споживчого кредиту від 11 квітня 2008 року № 11331649000 виконано.
Підпунктом 1.3.1. вказаного договору встановлено, що за користування кредитними коштами протягом перших 30 (тридцяти) календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 14% річних.
Після закінчення цього строку та кожного наступного місяця кредитування процентна ставка підлягає перегляду відповідно до умов договору.
У випадку, якщо банк не повідомив позичальника про встановлення нового розміру процентної ставки на наступний місяць строку кредитування відповідно до умов договору, застосовується розмір процентної ставки, діючий за цим договором в попередньому місяці.
Частиною четвертою підпункту 1.3.1 договору встановлено, що за користування кредитними коштами понад встановлений договором термін банк автоматично нараховує проценти на прострочену суму основного боргу за процентною ставкою у розмірі, збільшеному вдвічі від ставки, вказаної у підпункті 1.3.1. Нарахування вищевказаної процентної ставки на прострочену суму основного боргу починається з дня виникнення простроченої суми основного боргу, а саме з наступного дня після дня несплати або неповної сплати платежу, встановленого у договорі. Проценти нараховуються на прострочену суму основного боргу за підвищеною ставкою до моменту погашення такої заборгованості".
Розділом 5 кредитного договору встановлено порядок зміни процентної ставки.
Додатком від 11 квітня 2008 року № 1 до договору кредиту визначено графік погашення кредиту.
Додаток від 11 квітня 2008 року № 2 містить графік платежів та визначення сукупної вартості кредиту.
Додаток № 3 "Тарифи Банку" передбачає сплату позичальником комісії при отриманні кредиту та протягом строку дії кредитного договору.
Відповідно до пункту 7.10 договору всі додатки та угоди до цього договору, належним чином підписані сторонами, вважаються його невід`ємною частиною.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції є законною і обґрунтованою та підстав для її скасування немає.
За приписами частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частинами першою-третьою статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до статтей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом статтей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15, який є незмінним, Закон України "Про захист прав споживачів" застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.
Відповідно до пункту 7.13 кредитного договору вбачається, що сторони домовилися вважати, що уклавши цей договір, позичальник своїм підписом засвідчує факт та згоду з умовами цього договору, підтверджує свої права та обов`язки за цим договором і погоджується з ними, підтверджує свою здатність виконувати умови цього договору, та що всі умови даного договору йому цілком зрозумілі і позичальник вважає їх справедливими по відношенню до нього, а також що перед укладенням цього договору отримав від банку інформаційний лист згідно вимог законодавства України, зокрема Закону України "Про захист прав споживачів".
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до статті 110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Встановивши, що спірний договір підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, а ОСОБА_1 не доведено обставин ненадання йому відповідачем інформації про умови кредитування, наявності несправедливих умов договору, недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог частин першої-третьої, п`ятої та шостої статті 203 ЦК України при укладенні спірного кредитного договору, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним додатку № 1 до договору про надання споживчого кредиту від 11 квітня 2008 року № 11331649000 "Графік погашення кредиту"; про зобов`язання здійснити перерахунок процентів за увесь період; визнання недійсною частини четвертої речення підпункту 1.3.1. договору про надання споживчого кредиту від 11 квітня 2008 року № 11331649000; визнання недійсним Розділу 5 договору про надання споживчого кредиту від 11 квітня 2008 року № 11331649000 -"Порядок зміни процентної ставки".
Крім того, надавши оцінку тій обставині, що висновки судово-економічної експертизи від 04 квітня 2016 року №01/04/-16 щодо наявності розбіжності між сумою розрахованих процентів за користування кредитом, отриманою в ході експертного дослідження, та сумою розрахованих процентів за користування кредитом, зазначеної в Додатку № 2 "Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту" до кредитного договору від 11 квітня 2008 року № 11331649000, апеляційний суд вірно вважав, що зазначені висновки не спростовують факту поінформованості позивача про умови кредитування, тобто не є підставою для застосування положень статтей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів", а лише констатують допущені помилки при обрахунку економічних показників.
З огляду на вказане вище, обґрунтованою є відмова апеляційного суду у задоволенні похідних позовних вимог щодо зобов`язання ПАТ "УкрСиббанк" здійснити перерахунок заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 11 квітня 2008 року № 11331649000 шляхом зарахування на погашення заборгованості по кредиту 1 005,69 доларів США 69 центів, зобов`язання ПАТ "УкрСиббанк" здійснити перерахунок заборгованості шляхом зарахування на погашення заборгованості по тілу кредиту половину суми процентів, нарахованих за подвійною процентною ставкою, сплачених у дні фактичної оплати та про зобов`язання ПАТ "УкрСиббанк" провести перерахунок процентів за весь період.
Відповідно до частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.
За змістом статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6?1746цс16 висловив правову позицію про те, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
Висновки апеляційного суду щодо безпідставного нарахування банком комісії за надання кредиту в сумі 10 150,50 грн як такої, що не відповідає зазначеним вище вимогам закону, є обґрунтованими.
Разом з тим, судом встановлено, що 23 листопада 2015 року ПАТ "УкрСиббанк" подано заяву про застосування позовної давності до заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.
За змістом статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, провадження № 14-452цс18, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.
Встановивши, що позивач був обізнаний з умовами кредитного договору з моменту його підписання 11 квітня 2008 року, комісію у розмірі 10 150,50 грн сплачено у квітні 2008 року, а з позовом до суду позивач звернувся 22 вересня 2015 року та за наявності висновку про обґрунтованість вказаної вимоги, апеляційний суд дійшов правильного висновку про пропуск заявником строку на звернення до суду за захистом порушеного права з вказаною позовною вимогою та відмову в її задоволенні.
Твердження заявника щодо помилкового висновку апеляційного суду про сплив строку позовної давності з огляду на те, що вказаний строк слід обраховувати з моменту ознайомлення з висновками аудиторів у 2015 року не впливають на те, що заявник був обізнаний про сплату комісії у квітні 2008 року.
Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15?рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Посилання заявника на неврахування апеляційним судом рішення Конституційного Суду України колегія суддів відхиляє з огляду на те, що оскаржуване судове рішення вказаним висновкам не суперечить, оскільки у справі, яка розглядається, встановлено відсутність підстав для застосування вказаних положень Закону України "Про захист прав споживачів" за недоведеністю позовних вимог.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що постанову суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому її відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 401, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду