Постанова
Іменем України
09 червня 2021 року
м. Київ
справа № 2-1645/07
провадження № 61-2200св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, правонаступником якої є ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 23 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Карпенка О. Л., Мурашка С. І., Чельник О. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2007 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання угоди купівлі-продажу будинку дійсною та визнання права власності.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12 березня 2007 року між нею та ОСОБА_3 у простій письмовій формі укладено договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 . На час продажу власником будинку був відповідач.
Посвідчити договір нотаріально виявилося неможливим попри те, що спору між нею та відповідачем щодо переходу до неї права власності на будинок немає.
Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 22 березня 2007 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано дійсним договір від 12 березня 2007 року, за умовами якого ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_3 житловий будинок АДРЕСА_1, та визнано за ОСОБА_1 право власності на це майно.
Судове рішення мотивовано тим, що укладений між сторонами по справі у простій письмовій формі договір купівлі-продажу відповідає нормам 655, 656 ЦК України, сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, продавець передав товар покупцю, а той прийняв його і сплатив обумовлену суму грошових коштів. Однак сторони не дотрималися вимог статті 657 ЦК України щодо обов`язкового нотаріального посвідчення договору, так як відповідач ухиляється від цього. За таких обставин суд визнав договір купівлі-продажу житлового будинку дійсним та визнав за позивачкою, як покупцем, право власності на нього.
15 вересня 2020 року до апеляційного суду з апеляційною скаргою на вказане рішення суду першої інстанції звернулася ОСОБА_4, від імені якої діяв представник - ОСОБА_5, і просила поновити їй строк на апеляційне оскарження, рішення суду скасувати й ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що вона є дочкою ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . На час укладення договору купівлі-продажу житлового будинку, який суд визнав дійсним, їй виповнилося 16 років і вона проживала разом з батьками у цьому будинку й була зареєстрована в ньому, але нічого не знала про те, що батько його продав. Батько не міг укласти такий договір в законний спосіб без згоди на це органу опіки та піклування, так як вона була неповнолітньою і мала право на проживання у його житловому будинку. Після смерті батька вона вважала, що житловий будинок увійшов до спадкової маси і успадкований нею. Лише через роки, коли вона вирішила оформити свої спадкові права, дізналася, що будинок за рішенням суду належить ОСОБА_1 .
Вважала, що суд вирішив питання про її права як неповнолітньої особи, яка мала право на проживання у цьому будинку та продаж якого батьком за законом був обумовлений отриманням відповідної згоди органу опіки та піклування згідно зі статтею 17 Закону України "Про охорону дитинства". Отже, вона не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права. Суд неповно встановив обставини справи та неправильно застосував норми матеріального права, так як за законом договір є нікчемним. Крім того, вона має сумнів в тому, що письмовий договір купівлі-продажу був підписаний саме її батьком. Суд розглянув справу без наявності доказів про належне повідомлення про її розгляд учасників справ, прийняв сумнівні заяви сторін про її розгляд без їх присутності.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 23 грудня 2020 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4, від імені якої діяв ОСОБА_5, на рішення Олександрійського районного суду Кіровоградської області від 22 березня 2007 року закрито.
Закриваючи апеляційне провадження, апеляційний суд виходив із того, що оскаржуваним рішенням місцевого суду не вирішувалось питання про права та інтереси ОСОБА_4 .
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У лютому 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 .
Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31 травня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати судове рішення апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на незастосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2008 року у справі № 2/164-35/246, у постановах Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі № 904/5618/17, від 11 липня 2018 року у справі № 911/2635/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_4 оскаржуваним до апеляційного суду рішенням місцевого суду була позбавлена права на житло й права успадкувати вказаний будинок у майбутньому, оскільки доглядала за батьком та мала на меті його успадкувати. Про рішення місцевого суду вона не знала, а тому раніше його не оскаржувала.
Заявник вказує, що апеляційний суд не врахував того, що батьки дітей не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти правочини щодо майна, які вплинуть на обсяг прав дітей.
Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що її батько ухилявся від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, як і відсутні докази отримання ним 3 000 грн за продаж будинку. Також відсутні докази передачі спірного будинку ОСОБА_1, оскільки сім`я ОСОБА_3 так і продовжувала проживати у спірному будинку. ОСОБА_1 ніколи не проживала у вказаному будинку.
Таким чином, вважає, що суд першої інстанції фактично не з`ясував всіх обставин справи, не врахував порушення прав ОСОБА_4, яка на час укладення договору купівлі-продажу будинку була неповнолітньою й, відповідно, на вчинення такого правочину була потрібна згода органу опіки та піклування.
Також посилається на те, що суд апеляційної інстанції в порушення положень статті 55 ЦПК України не залучив до участі у справі ОСОБА_4, як правонаступника померлого ОСОБА_3 .
Відзиву на касаційну скаргу позивачем не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
У березні 2007 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання угоди купівлі-продажу будинку дійсною та визнання права власності.
Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 22 березня 2007 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано дійсним договір від 12 березня 2007 року, за умовами якого ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_3 житловий будинок АДРЕСА_1, та визнано за ОСОБА_1 право власності на це майно.
15 вересня 2020 року до апеляційного суду з апеляційною скаргою на вказане рішення суду першої інстанції звернулася ОСОБА_4, від імені якої діяв представник - ОСОБА_5, і просила поновити їй строк на апеляційне оскарження, рішення суду скасувати й ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позові повністю.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.