Постанова
Іменем України
16 червня 2021 року
м. Київ
справа № 1512/2-1226/11
провадження № 61-23182св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Жданової В. С. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічними позовами) - ОСОБА_1
позивач за зустрічним позовом (відповідач за первісним позовом) - ОСОБА_2,
треті особи за первісним позовом: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
позивач за зустрічним позовом (третя особа за первісним позовом) - ОСОБА_5
позивач за зустрічним позовом (третя особа за первісним позовом) - ОСОБА_6
відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_6 - ОСОБА_7,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Сопільняк Валерієм Юрійовичем, на рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2018 року у складі судді Пучкової І. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Комлевої О. С., Цюри Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина. Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2003 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4, яку неодноразово уточнювала в ході розгляду справи, та остаточно просила визнати недійсним договір дарування від 04 квітня 2001 року, укладений між нею та ОСОБА_2 .
В уточненій позовній заяві від 10 червня 2014 року, ОСОБА_1, посилалася на те, що їй на праві власності належало 2/5 частин житлового будинку АДРЕСА_1 . У квітні 2001 року вона отримала позику від ОСОБА_6 у розмірі 3 650,00 доларів США з виплатою відсотків, проте написала розписку про отримання від ОСОБА_6 6 880,00 доларів США, з яких 4000,00 доларів США це сама позика, а 2880,00 доларів США - 6%, які вона мала сплатити протягом року. Також нею було передано у заставу належні їй 2/5 частин житлового будинку, проте правовідносини на вимогу ОСОБА_6 були оформлені як договір дарування на ОСОБА_2 .
Зазначала, що до січня 2003 року вона щомісячно сплачувала на користь ОСОБА_6 відсотки у розмірі 240,00 доларів США, що в загальному розмірі становило 5 980,00 доларів США.
Вказувала, що договір дарування від 04 квітня 2001 року був вчинений без її справжнього волевиявлення, а її майно має більшу вартість, ніж сума отриманої позики, яку вона повернула повністю з відсотками.
Крім того, зазначала, що не підписувала з ОСОБА_8 договір найму від 04 березня 2001 року, про його існування дізналася лише в суді. ОСОБА_5 на момент укладання договору найму 04 березня 2001 року не був власником будинку, а дата його укладання вказана на місяць раніше, ніж вона звернулась по оголошенню до ОСОБА_6 у ПО "Міар" за позикою.
В матеріалах справи міститься копія розписки від 26 січня 2002 року, яку вона нібито надала ОСОБА_2, з якої вбачається, що через 10 місяців після дарування своєї частки будинку, вона продала те ж саме майно тому ж ОСОБА_2 за 95 000,00 грн, а після того, як її частина будинку за рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14 лютого 2002 року була оформлена на ім`я ОСОБА_5, ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до неї про визнання договору дарування удаваним, укладеним замість договору купівлі-продажу вказаної частини будинку.
Зважаючи на викладене, ОСОБА_1 вважала договір дарування від 04 квітня 2001 року недійсним та просила позов задовольнити.
У квітні 2003 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_9 до ОСОБА_1 про визнання договору дарування від 04 квітня 2001 року недійсним, в якому він вказував, що договір дарування є удаваним, оскільки укладений з метоюприховання іншого правочину, а саме договору купівлі-продажу. Факт продажу частини будинку підтверджується розпискою від 26 січня 2002 року, написаною ОСОБА_1 власноруч. З огляду на вказане просив визнати договір дарування недійсним та визнати його договором купівлі-продажу.
У липні 2004 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_7 про стягнення боргу за договором позики, яку неодноразово уточнював та остаточно просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_7 46 963,56 грн боргу за договором позики, 3% річних в розмірі 15 331,99 грн. Вказував, що 04 квітня 2001 року ОСОБА_1 та ОСОБА_7 отримали від нього у борг 6 880,00 доларів США, з яких повернули лише 1000,00 доларів США. Оскільки вони не повернули 5 880,00 доларів США, просив стягнути з них вказані кошти солідарно за курсом Національного банку України станом на 07 липня 2012 року, з урахуванням 3% річних.
У березні 2008 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, в якій він зазначав, що має право на відшкодування завданих йому моральних збитків на підставі частини першої статті 155 ЦПК України 2004 року, оскільки внаслідок неодноразового забезпечення позову ОСОБА_1 шляхом накладення арешту на належні йому 2/5 частини спірного будинку та земельну ділянку він нервував та вимушений був докладати додаткові зусилля, витрачати час на судові спори.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 відмовлено.
Відмовляючи у визнанні угоди недійсною на підставі статті 57 ЦК України 1963 року, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не довела наявність умислу з боку відповідача, істотність значення обставин, щодо яких її введено в оману, і сам факт обману, а також не заперечувала, що самостійно підписала оспорюваний договір.
Також суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для визнання договору дарування недійсним згідно з вимогами статті 58 ЦК України 1963 року, оскільки позивачкою не надано належних і допустимих доказів того, що правочин (договір дарування) вчинено з метою приховати інший правочин, і що її воля при укладенні договору дарування була спрямована на настання інших правових наслідків, ніж ті, що визначені умовами цього правочину. Не надано доказів і на підтвердження того, що воля сторін договору була спрямована саме на укладення договору позики, в той час, як був укладений договір дарування, і що між сторонами виникли права та обов`язки, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6, суд виходив з того, що ним не доведено як факт передачі грошей відповідачці, так і наявність їх у позивача. Позивачем не надано доказів наявності в нього 6880,00 доларів США на час укладення договору позики. Крім того, договір позики від 04 квітня 2001 року був підписаний лише ОСОБА_1, тому відсутні правові підстави для стягнення боргу з ОСОБА_10 .
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_5, суд виходив із недоведеності ним завдання йому позивачем моральних страждань внаслідок забезпечення позову. Подання до суду клопотання про забезпечення позову є процесуальним правом сторони, і суд не може обмежувати її в цьому праві.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено частково, рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2018 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 скасовано і прийнято в цій частині нове рішення, яким його позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 за договором позики у розмірі 46 963,56 грн борг та 3 % річних у розмірі 15 331,99 грн, а всього 62 295,55 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1, оскільки нею не доведено факт обману та не доведено, що спірний договір дарування 2/5 частин вищевказаного житлового будинку вчинено з метою приховати інший правочин, і що її воля при укладенні договору дарування була спрямована на настання інших правових наслідків, ніж ті, що визначені умовами цього правочину.
Частково задовольняючи позов ОСОБА_6, апеляційний суд врахував наявність у нього оригіналу розписки про надання в борг грошових коштів ОСОБА_1, що свідчить про наявність у останньої боргових зобов`язань перед ОСОБА_6, які мають бути стягнуті за рішенням суду.
Також апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 .
Короткий зміст вимог касаційної скаргита узагальнення її доводів
У грудні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, подана представником - адвокатом Сопільняк В. Ю., на рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року, в якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій взагалі не вдавалися до аналізу обставин, з якими вона пов`язувала недійсність договору дарування від 04 квітня 2001 року на предмет їх співвідношення з правовими приписами, передбаченими в статтях 57 та 58 ЦК України 1963 року. Суди не розглянули зустрічний позов ОСОБА_2, який також зазначав, що оскаржуваний договір є удаваним правочином, у зв`язку із чим справа залишилась не вирішеною, що вказує на грубе порушення судами норм процесуального права. Суди не врахували, що вона обґрунтовувала недійсність укладеного договору дарування тим, що після його підписання для неї не наступили жодні правові наслідки, передбачені договором. Зокрема, вона залишилась проживати у своєму будинку, оплачувала вартість комунальних послуг до тих пір, поки її примусово не виселили. Також суди не встановили, чому уклавши у квітні 2001 року з ОСОБА_2 договір дарування, у січні 2002 року вона написала йому розписку про продаж цього ж майна. Сам по собі факт підписання особисто особою договору та його нотаріальне посвідчення, без врахування інших доказів, не можуть бути вирішальними для вирішення питання про наявність (відсутність) дефектів волі сторони такого правочину, тому суди мали б встановити обставини правочину, виходячи з доказів, наявних в матеріалах справи та їх сукупного, системного аналізу.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не поданий
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2019 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження, задоволено її клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги, відкрито провадження у справі та витребувано справу № 1512/2-1226/11 з суду першої інстанції. Відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення суду першої інстанції в частині стягнення грошових коштів.
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У січні 2020 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2021 року справа № 1512/2-1226/11 призначена до судового розгляду.
Мотивувальна частина. Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_1 була власником 2/5 частини житлового будинку з надвірними спорудами за АДРЕСА_1 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06 квітня 1993 року.
04 березня 2001 року між ОСОБА_5, як власником, та ОСОБА_1, як наймачем, укладено договір найму, згідно з умовами якого власник передає, а наймач приймає в строкове платне користування житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 строком на 12 місяців до 04 квітня 2002 року. Орендна плата за користування складає 1 350,00 грн на місяць.
Відповідно до пункту 2.4 цього договору власник надає наймачеві право викупити об`єкт після закінчення строку найму за ціною 23 000,00 грн при умові відсутності зобов`язань за даним договором у наймача.
04 квітня 2001 року між ОСОБА_1, як дарувателем, та ОСОБА_2, як обдарованим, укладено договір дарування нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 04 квітня 2001 року, зареєстрований в реєстрі за № 1576, відповідно до якого ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 належні їй 2/5 частки житлового будинку з надвірними спорудами під АДРЕСА_1 .
В цей же день, 04 квітня 2001 року ОСОБА_1 написала розписку, за якою вона позичила у ОСОБА_6 6 880,00 доларів США, які зобов`язується повернути.
10 грудня 2001 року ОСОБА_11, діючи від імені ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 12 травня 2000 року, написав розписку, за якою продав ОСОБА_5 2/5 частки житлового будинку з надвірними спорудами, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2, та отримав за це 75 000,00 грн.
26 січня 2002 року ОСОБА_1 написала розписку, в якій вказано, що вона продала ОСОБА_2 половину належного їй будинку за адресою: АДРЕСА_1, разом з речами та меблями, які знаходяться в ньому, а також всі надвірні споруди, та отримала грошові кошти в розмірі 95 000,00 грн що еквівалентно 18 000,00 доларів США. Просить дозволити їй залишитись проживати в будинку і зобов`язується звільнити його до 12 лютого 2002 року.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Одеси від 14 лютого 2002 року за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_11 та ОСОБА_2 про стягнення суми боргу, визнання права власності на частину житлового будинку та квартиру, за ОСОБА_5 визнано право власності на 2/5 частини житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1 .
17 травня 2002 року ОСОБА_1 написала розписку, відповідно до якої передала в кінці квітня 2002 року 500,00 доларів США та 17 травня 2002 року 250,00 доларів США ОСОБА_12 для сплати боргу ОСОБА_6
06 листопада 2002 року ОСОБА_5 направив ОСОБА_1 телеграму, в якій просив сплатити заборгованість по орендній платі за будинок АДРЕСА_1 за договором найму жилого приміщення від 04 березня 2001 року за весь період фактичного проживання, а також викупити за вказану в договорі суму частину цього будинку. У випадку відсутності оплати протягом 10 днів, ОСОБА_1 буде позбавлена права викупу та виселена в примусовому порядку.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначала, що 31 січня 2003 року вона була примусово виселена з вказаного будинку.