Постанова
Іменем України
16 червня 2021 року
м. Київ
справа № 607/4633/20
провадження № 61-12147св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крат В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 березня 2020 року у складі судді Сташків Н. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 08 липня 2020 року у складі колегії суддів: Дикун С. І., Костіва О. З., Храпак Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
Зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона є власником нежитлового
приміщення - магазину на АДРЕСА_1 загальною площею 1 515,80 кв. м, а також трьох земельних ділянок площею 0,0317 га, 0,0318 га, 0,0300 га, на яких розташований цей магазин, на підставі договорів дарування від 31 травня 2017 року, укладеного між нею та її матір`ю ОСОБА_3 .
Вона мала намір самостійно здійснювати підприємницьку діяльність у вказаних приміщеннях.
На момент отримання в дар зазначеного нерухомого майна ним безоплатно користувався її брат ОСОБА_2, якому вона 05 вересня 2017 року надіслала вимогу, в якій запропонувала або укласти з нею договір оренди вказаної нерухомості, або звільнити її.
У відповідь на її вимогу відповідач направив їй листа, в якому повідомив про існування договору оренди спірного майна, укладеного 12 квітня 2017 року між ним та матір`ю ОСОБА_3, орендна плата за умовами якого становить 7 000,00 грн щомісячно, та просив її як нового орендодавця надати йому банківські платіжні реквізити для здійснення оплати орендної плати.
Зазначала, що фактично ніяких договорів оренди між її матір`ю та братом не було укладено, що підтверджується змістом пунктів 6 договорів дарування приміщень та земельних ділянок, у яких дарувальник засвідчила про те, що магазин не перебуває під арештом чи забороною відчуження, у заставі, вільний від прав третіх осіб, він не переданий в оренду.
Вважала неправомірними дії відповідача щодо продовження користування належним їй на праві власності майном проти її волі.
За період 2017-2019 років Головним управлінням Державної податкової служби України в Тернопільській області нараховано податки за вказане майно у розмірі 97 663,83 грн, які вона повинна сплатити як власник майна.
Крім того, у жовтні 2017 року вона отримала від двох потенційних орендарів пропозиції про укладення договору оренду зі щомісячною платою у розмірі 200,00 грн за 1 кв. м.
У подальшому вона неодноразово зверталася до відповідача з вимогами або укласти договір оренди за взаємовигідних умовах, або звільнити належні їй приміщення, однак її брат жодним чином не відреагував на такі вимоги.
Ураховуючи те, що ОСОБА_2 продовжує без її згоди користуватися належною їй нерухомістю та не сплачує за це відповідної належної плати, просила стягнути з відповідача майнову шкоду в розмірі 9 034 168,00 грн та моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області
від 12 березня 2020 року у відкритті провадження в даній справі відмовлено, позовну заяву повернуто ОСОБА_1 для подання до відповідного суду у порядку господарського судочинства.
Суд мотивував відмову у відкритті провадження у справі тим, що спір виник між ОСОБА_1, яка, будучи зареєстрованою фізичною особою-підприємцем, мала намір відповідно до зареєстрованого виду діяльності (надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна) укласти із третіми особами договір оренди належного їй нерухомого майна комерційного призначення (магазину) площею 1 515,80 кв. м на АДРЕСА_1, та ОСОБА_2, який є фізичною особою-підприємцем, та внаслідок його протиправних дій позбавив її можливості укласти такий договір, у зв`язку з чим вона недоотримала 9 134 168,00 грн, а також зазнала моральної шкоди. Позивачка звернулася за захистом своїх прав, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, зокрема щодо її порушеного відповідачем (який є фізичною особою-підприємцем і використовує для власної господарської діяльності належний позивачу магазин, без укладення договору оренди та без сплати орендної плати) права на здійснення діяльності, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, а саме права позивачки передати в оренду приміщення комерційного призначення та отримати за це відповідні кошти. Таким чином, має місце спір про стягнення коштів, які не отримані позивачкою через неможливість здійснення нею підприємницької діяльності унаслідок використання майна іншою фізичною особою-підприємцем - відповідачем, а тому цей спір відповідно до пункту 15 частини першої статті 20 ГПК України повинен розглядатися господарським судом.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 08 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області
від 12 березня 2020 року залишено без змін.
Апеляційний суд визнав ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою.
Апеляційний суд зазначив, що позивачка у даній справі звернулася за захистом своїх прав, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, зокрема, щодо її порушеного відповідачем (який є фізичною особою-підприємцем і використовує для власної господарської діяльності належний позивачці магазин, без укладення договору оренди та без сплати орендної плати) права на здійснення діяльності, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, а саме права позивачки передати в оренду приміщення комерційного призначення та отримати за це відповідні кошти. Тобто за характером ці відносини випливають із господарської діяльності сторін у даній справі. Апеляційний суд вважав безпідставними посилання позивачки на ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 09 жовтня 2017 року у справі № 921/571/17-г/8 (за заявою ФОП ОСОБА_1 про вжиття запобіжних заходів, а саме витребування від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договору оренди та інших документів), оскільки у вказаній ухвалі досліджувались питання щодо укладення договору оренди від 12 квітня 2017 року № 12/04/17 і його суб`єктів - фізичних осіб ОСОБА_3 та ОСОБА_2, а не використання позивачкою ОСОБА_1 з 06 вересня 2017 року спірного приміщення магазину у своїй підприємницькій діяльності та отримання від цього доходу. У даній справі має місце спір про стягнення коштів, які не отримані позивачкою через неможливість здійснення нею підприємницької діяльності унаслідок використання майна іншою фізичною особою-підприємцем, а також завданої в зв`язку із цим моральної шкоди, а тому цей спір повинен розглядатися господарським судом.
Доводи касаційної скарги
У серпні 2020 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій вона, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу та постанову судів попередніх інстанцій, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
У касаційній скарзі ОСОБА_1, зокрема, зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували, що даний спір належить розглядати у порядку цивільного судочинства. В ухвалі Господарського суду Тернопільської області від 09 жовтня 2017 року у справі № 921/571/17-г/8 суд наголосив на тому, що відносини сторін (її та ОСОБА_2 ) пов`язані з користуванням магазином мають суто цивільний характер, а тому спори, що виникають з таких правовідносин, мають розглядатися за нормами ЦПК України. Позов мотивований порушенням її прав саме як власника фізичної особи, а не як фізичної особи-підприємця.
Наголошує на тому, що вона як ФОП не укладала з ФОП ОСОБА_2 жодного договору оренди магазину, який би підпадав під визначення господарського договору.
Помилковими є посилання суду першої інстанції на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18, оскільки правовідносини у вказаній та даній справах є очевидно відмінними.
Позов мотивований саме порушенням її прав як власника - фізичної особи, а не власника - ФОП.
Більше того, власник нерухомого майна може передати майно в оренду як фізична особа без набуття статусу ФОП (стаття 761 ЦК України), сплативши при цьому податок від отриманої суми доходу та подавши декларацію про майновий стан і доходи за наслідками звітного року.
Короткий зміст відзиву
У вересні 2020 року від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 надійшов відзив, у якому він просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, оскільки вони прийняті з дотриманням норм процесуального права.
Рух справи в суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку письмового провадження.