Постанова
Іменем України
16 червня 2021 року
м. Київ
справа № 285/3206/19
провадження № 61 -13220св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Бурлакова С. Ю., Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство "Альфа-Банк",
відповідачі: ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - орган опіки та піклування Новоград-Волинської міської ради Житомирської області,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 04 лютого 2020 року у складі судді Заполовської Т. Г. та постанову Житомирського апеляційного суду від 10 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Галацевич 0. М., Григорусь Н. Й.
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - орган опіки та піклування Новоград-Волинської міської ради Житомирської області, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 19 жовтня 2006 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі - АКБСР "Укрсоцбанк"), правонаступником якого є акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - АТ "Укрсоцбанк"), правонаступником якого, у свою чергу, є АТ "Альфа-Банк", та ОСОБА_4 був укладений іпотечний договір, згідно з умовами якого останній передав в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до статей 37, 38 Закону України "Про іпотеку" банк набув право власності на вказане нерухоме майно.
Проте в зазначеній квартирі зареєстровані ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, що перешкоджає банківській установі користуватися своєю власністю.
Враховуючи те, що відповідачі проживають у спірній квартирі без будь-яких правових підстав і в добровільному порядку займане житло не звільняють, банк просив визнати ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 та зняти відповідачів з реєстраційного обліку за вказаною адресою.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 04 лютого 2020 року позов АТ "Альфа-Банк" задоволено частково.
Визнано ОСОБА_1, ОСОБА_2, 2004 року народження, ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що на підставі статті 37 Закону України "Про іпотеку" банк набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 та з 12 грудня 2018 року є її одноособовим власником. Реєстрація відповідачів у спірній квартирі фактично перешкоджає банківській установі в реалізації його права власника житлового приміщення, яке підлягає відновленню шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право користування ним.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Житомирського апеляційного суду від 10 серпня 2020 року, рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 04 лютого 2020 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з рішенням місцевого суду як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2020 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга свідчить про те, що судові рішення оскаржуються лише в частині вирішення вимог про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, в іншій частині не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються (частина перша статті 400 ЦПК України).
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.
Суди не звернули увагу на те, що відповідачі є членами сім`ї попереднього власника ОСОБА_4, спірна квартира була придбана не за кредитні кошти. При зміні власника житлового приміщення наймачі житла автоматично не позбавляються права користування займаним на законних підставах житлом.
Відзив/заперечення на касаційну скаргу
АТ "Альфа-Банк" подало відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідачі зареєстровані у спірній квартирі за відсутності згоди іпотекодержателя, тому їх проживання у ньому є незаконним та створює перешкоди у реалізації позивачу, як власнику квартири, права на вільне розпорядження належним йому майном. Із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження в справі № 285/3206/19 та витребувано матеріали справи з Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області.
Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2020 року справу № 285/3206/19 призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, на підставі укладеного 19 жовтня 2006 року з АКБСР "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого, у свою чергу, є АТ "Альфа-Банк", іпотечного договору ОСОБА_4 передав в іпотеку банку належну йому на підставі свідоцтва про право власності на житло від 22 грудня 1998 року та договору дарування частини квартири від 12 жовтня 2006 року квартиру АДРЕСА_1 .
У зазначеній квартирі проживають та зареєстровані з 2002 року - ОСОБА_1, з 2004 року - ОСОБА_2, з 2007 року - ОСОБА_3 .
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності АТ "Укрсоцбанк" з 12 грудня 2018 року є власником вказаної квартири відповідно до статті 37 Закону України "Про іпотеку".
21 серпня 2019 року банк направив на адресу відповідачів лист про усунення перешкод у користуванні майном з вимогою про виселення та зняття з реєстрації, яка останніми не виконана.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Так, підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 04 лютого 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 10 серпня 2020 року є посилання неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У справі, яка переглядається, новий власник, який набув право власності на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення у позасудовому порядку, заявив про наявність перешкод у користуванні своєю власністю, оскільки в ній зареєстровані відповідачі, які відмовляються виселятися з квартири.
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Частиною першою статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Стаття 391 ЦК України наділяє власника правом вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Суди попередніх інстанцій, вирішуючи даний спір та, посилаючись на норми статті 391 ЦК України, виходили з того, що права відповідачів були похідними від прав попереднього власника квартири, тому з припиненням права власності на цей будинок ОСОБА_4 припинилося й право на користування житлом у відповідачів.
З такими висновками судів погодитися не можна, виходячи з такого.
Встановлено, що спірна квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_4 (придбана ним не за кредитні кошти) та на забезпечення виконання взятих зобов`язань за кредитним договором від 19 жовтня 2006 року була передана в іпотеку АТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", за іпотечним договором.
З 12 грудня 2018 року АТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", стало власником вказаної квартири відповідно до статті 37 Закону України "Про іпотеку".
Відповідно до частин першої, другої статті 40 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Установлено, що відповідачі не були наймачами спірної квартири, а проживали та були зареєстровані в ній за згодою попереднього власника ОСОБА_4 .
Разом із тим, згідно зі статтею 109 ЖК Української РСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Вимога позивача про визнання відповідачів такими, що втратили право на користування його майном, зокрема житлом, суперечить статті 47 Конституції України, якою передбачено і закріплено право кожного на житло, за якою ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до усталеної судової практики Верховного Суду України та Верховного Суду вирішення питання про виселення особи з житла у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки має відбуватись із дотриманням гарантій, передбачених положеннями статті 109 ЖК Української РСР.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Як проголошено у статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-УІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" внесені зміни до статті 109 ЖК Української РСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Оскільки відповідачі, будучи поінформованими про перехід права власності на спірне домоволодіння до позивача, добровільно відмовляються виселитись, щоб усунути перешкоди в користуванні майном власнику, недостатньо визнати відповідачів такими, що втратили право на користування його майном, оскільки це не вирішує спір, а відповідачі підлягають виселенню, яке може відбутись тільки в примусовому порядку з дотримання встановленої житловим законодавством процедури.
Нормами статті 109 ЖК Української РСР, які застосовуються у взаємозв`язку зі статтею 40 Закону України "Про іпотеку", передбачено, що громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, яке повинно бути зазначено в рішенні суду. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-2947цс15, яка в подальшому підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19), зауважила, що не є підставою для виселення членів сім`ї власника квартири, у тому числі й колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ.
Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, при задоволенні позову іпотекодержателя виходив із того, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 391 ЦК України, згідно з якою власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. У зв`язку із реєстрацією права власності на спірну квартиру за банківською установою право власності ОСОБА_4 на цю квартиру припинилося.
Водночас, залишив поза увагою, що при зверненні стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя банк був обізнаний про наявність обтяжень спірної квартири, яка належала на праві власності іпотекодавцю ОСОБА_4, зокрема про наявність відповідних речових прав осіб, які зареєстровані і проживають у житловому приміщенні, тобто мав можливість виявити ризики, пов`язані з набуттям права власності на спірну нерухомість у зв`язку із невиконанням кредитних зобов`язань, забезпечених іпотекою.
Наявність права осіб, місце проживання яких зареєстровано у набутій позивачем на підставі іпотечного договору квартирі, обмежує право останнього на користування майном. Частина друга статті 109 ЖК Української РСР на час реалізації прав іпотекодержателя містила заборону виселення осіб без надання іншого житлового приміщення у випадку, якщо квартира придбана не за рахунок коштів, отриманих у позику.
Тобто, іпотекодержатель, як потенційний (у разі невиконання боргових зобов`язань, забезпечених іпотекою) новий власник спірного житлового приміщення, мав об`єктивну можливість знати про наявність прав відповідачів на користування спірною квартирою і при набутті права власності мав усвідомлювати, що відповідачі мають зареєстроване місце проживання у квартирі.
Вказані висновки узгоджуються із правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) та від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц (провадження № 14-93цс19).
Суди вищевказаного не врахували, дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, керуючись лише положеннями статті 391 ЦК України.
Враховуючи вимоги як міжнародних договорів, так і національного законодавства, поведінку учасників правовідносин, позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду, дотримуючись балансу прав та інтересів сторін спірних правовідносин, у задоволенні позовних вимог із урахуванням гарантій, передбачених частиною другою статті 109 ЖК Української РСР, за відсутності відомостей про інше постійне жиле приміщення, яке підлягає наданню відповідачам у зв`язку із визнанням їх такими, що втратили право користування спірним житлом і як наслідок виселення, слід відмовити.