Постанова
Іменем України
16 червня 2021 року
м. Київ
справа № 328/1052/14-ц
провадження № 61-5436св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідачі (позивачі за зустрічним позовом): ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 06 листопада 2019 року у складі судді Коваленко П. Л. та постанову Запорізького апеляційного суду від 19 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Маловічко С. В., Гончар М. С., Подліянової Г. С.,
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2014 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виділ в натурі частки зі спільної часткової власності.
Позов мотивований тим, що відповідно до договору купівлі-продажу від 23 жовтня 1984 року, вона придбала у приватну власність 3/8 частини будинку та господарсько-побутові споруди і в тому числі огорожу земельної ділянки з боку АДРЕСА_1 . 30 липня 1991 року відповідач ОСОБА_2, придбала 1/4 частину зазначеного будинку по АДРЕСА_1 . Третім співвласником вказаного будинку по АДРЕСА_1 була померла ОСОБА_4 06 квітня 2004 року за сумісною згодою та сумісною заявою зазначених осіб ( ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_4 ) було отримано у спільну приватну власність зазначену земельну ділянку по АДРЕСА_1 у відповідних долях, а саме: 3/8 частки вказаної земельної ділянки на праві спільної часткової власності стало належати їй; 3/8 частки земельної ділянки на праві спільної часткової власності стало належати ОСОБА_4 ; 1/4 частки земельної ділянки стало належить на праві спільної часткової власності відповідачу ОСОБА_2 08 вересня 2004 року, згідно з договором дарування від ОСОБА_4, відповідач ОСОБА_3 набув у приватну власність 3/8 частини вищевказаного будинку, а 23 вересня 2004 року вказаний відповідач за договором дарування отримав у власність ще й 3/8 частки із зазначеної присадибної ділянки, за місцем проживання всіх зазначених осіб по даній справі.
Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЗП 079932 від 06 квітня 2004 року співвласниками земельної ділянки є ОСОБА_2, ОСОБА_4 та позивач.
Таким чином, вказана земельна ділянка, у відповідності до вимог законодавства України, стала спільною частковою власністю позивача та відповідачів у зазначених долях. З другої половини 2012 року відповідачі почали одноособово будувати на вищевказаній спільній частковій земельній ділянці, для своїх особистих цілей сарай, сіни, бетонний паркан та інші споруди. Розмір 3/8 частки присадибної земельної ділянки загальної площі 905 кв. м., котра знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та знаходиться в спільній частковій власності дорівнює 339 кв. м. В той же час, вона користується земельною ділянкою в значно меншому розмірі, а саме 161 кв. м.
Враховуючи уточнені позовні вимоги, просила:
виділити в натурі, згідно з варіантами земельно-технічної експертизи № 13/14 від 05 червня 2015 року, у приватну власність цілісну земельну ділянку розміром 3/8 частки, що становить 339 кв. м., з присадибної земельної ділянки загальною площею 905 кв. м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, у спільній частковій власності з відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;
припинити право спільної часткової власності на 3/8 частки земельної ділянки загальною площею 905 кв. м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та стягнути з відповідачів на її користь в рівних долях судові витрати, відповідно до наведеного нею розрахунку.
У грудні 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали зустрічний позов до ОСОБА_1 про визнання права власності на земельні ділянки у розмірах, визначених відповідно до рішення суду.
Зустрічний позов мотивований тим, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, як і спірна земельна ділянка, була поділена до 1984 року родинами ОСОБА_4 та ОСОБА_10, які проживали за вказаною адресою, при цьому у ОСОБА_10 була присадибна земельна ділянка розміром 565 кв. м, а Скиданам належала земельна ділянка розміром 360 кв. м., що відповідало належним зазначеним родинам часткам у житловому будинку, де 3/4 частки належало ОСОБА_10, а частка розміром 1/4 належала ОСОБА_4 . В подальшому сім`я ОСОБА_4 вчинили добудову до своєї 1/4 частки у житловому будинку на присадибній земельній ділянці розміром 360 кв. м., після чого загальний розмір спільного житлового будинку змінився, і став у сім`ї ОСОБА_10 2/8 або 1/4 частки, а у сім`ї ОСОБА_4 частка у житловому будинку стала 6/8. Пізніше в сім`ї ОСОБА_4 виник цивільний спір про поділ спільного майна, сім`я ОСОБА_10 не була учасником спору, оскільки поділ майна вчинявся між ОСОБА_4, щодо їх спільного майна, за вищевказаним судовим рішенням народного суду м. Токмак від 14 серпня 1984 року у справі №2-479 між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 було поділено в натурі житловий будинок та присадибну земельну ділянку, загальним розміром 360 кв. м., яка належала ОСОБА_4, тобто за кожним із них за цим рішенням суду було визначено, що на праві особистої власності належить кожному по 3/8 частки у житловому будинку та по 180 кв. м. присадибної земельної ділянки кожному, і на яких зокрема й були розташовані добудови. На виконання цього рішення суду було встановлено межі земельної ділянки, зроблено три окремих входи-виходи на подвір`я кожного із співвласників та збудовано огорожу у вигляді паркану. 23 жовтня 1984 року ОСОБА_1, якій було відомо про наявність та зміст рішення нарсуду Токмака від 14 серпня 1984 року, придбала у власність за договором купівлі-продажу частину житлового будинку та частину присадибної земельної ділянки у ОСОБА_7 . Ззгідно з договором купівлі-продажу від 30 липня 1991 року ОСОБА_2 (до шлюбу ОСОБА_2 ) придбала у ОСОБА_10 1/4 частину жилого будинку від загального розміру житлового будинку за вказаною адресою, з відповідною частиною присадибної земельної ділянки розміром 565 кв м., яка використовувалася сім`єю ОСОБА_10, мала межі, була фактично городом сім`ї ОСОБА_10, й була огороджена парканом від присадибних земельних ділянок інших співвласників та мала окремий вхід-вихід на подвір`я. До моменту отримання правовстановлюючого документа на присадибну земельну ділянку - Державного акту на право власності на земельну ділянку, усі співвласники володіли частками спірної земельної ділянки: ОСОБА_2, - 565 кв. м., ОСОБА_11 - 180 кв. м., ОСОБА_4,- 180 кв. м. У 2004 році ці особи звернулися до міського відділу земельних ресурсів з заявою щодо отримання Державного акту на право власності на земельну ділянку, який було отримано. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вважають, що зазначений Державний акт на право власності на земельну ділянку від 06 квітня 2004 року серії ЗП № 079932 містить помилку, що була допущена працівниками міського земельного відділу, які вказали не дійсні частки співвласників у присадибній земельній ділянці, а вказали відповідні частки цих осіб у житловому будинку, який розташований на цій присадибній земельній ділянці.
Крім того, у 2004 році, ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_3 частку у загальному житловому будинку, разом із приналежною присадибною земельною ділянкою для обслуговування цього житлового будинку, що було посвідчено двома окремими нотаріально засвідченими договорами, за якими частка у загальному житловому будинку розміром 3/8 та частина присадибної земельної ділянки, яка належала ОСОБА_4 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку від 06 квітня 2004 року серії ЗП № 079932.
Вважають, що ОСОБА_1 не має права на новий поділ присадибної земельної ділянки, яка була поділена ще у 1984 році на підставі рішення суду, у користуванні можливо залишити той розмір та площу присадибної земельної ділянки, який належав її колишньому власнику та у якого ОСОБА_1 придбала цю земельну ділянку разом із придбаною за цивільно-правовим договором частиною житлового будинку і розміром, якою фактично володіє та користується з 1984 року по теперішній час, а саме фактичним розміром та площею у натурі на місцевості - 0,0163 га, або 163 кв. м., тому вважають саме цей розмір присадибної земельної ділянки належить ОСОБА_1 на праві власності.
Відповідно ОСОБА_2 залишається по фактичному користуванню та належить на праві власності розмір та площа присадибної земельної ділянки - 0,0541 га або 541 кв. м., позивачу за зустрічним позовом ОСОБА_3 залишається по фактичному користуванню та належить на праві власності розмір та площу присадибної земельної ділянки - 0,0201 га. або 201 кв. м., оскільки саме такий розмір земельної ділянки знаходився в користуванні попередніх власників.
На підставі викладеного, просили:
в задоволені первісного позову відмовити,
визнати, що присадибна земельна ділянка загальною площею 0,0905 га за адресою: АДРЕСА_1, фактично поділена в натурі на місцевості між співвласниками житлового будинку та належить на праві власності у таких розмірах: ОСОБА_2 площею 0,541 га, ОСОБА_3 у площею 0,0201 га, ОСОБА_1 площею 0,0163 га.
У березні 2019 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 та їх представником ОСОБА_13 подано заяву про застосування позовної давності до позовних вимог за первісним позовом ОСОБА_1 про виділ в натурі частки із спільної часткової власності, в обґрунтування якої зазначено, що позивач за первісним позовом ОСОБА_1 визнає той факт, що з 2004 року було видано та отримано сторонами у цій справі правовстановлюючий документ - Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЗП № 079932 від 06 квітня 2004 року, про що їй було достовірно відомо та не заперечується, тобто, на час її звернення до суду в 2014 році минуло більш як три роки, тобто сплив строк позовної давності щодо захисту її позовних вимог, поважні причини на поновлення такого строку відсутні.
Справа розглядалася судами неодноразово
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 28 серпня 2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою апеляційного суду Запорізької області від 25 лютого 2015 року рішення суду першої інстанції змінено. Виключено із мотивувальної частини рішення посилання на строки позовної давності. В іншій частині рішення залишено без змін.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що відповідно до земельного законодавства співвласники мають право на виділ в натурі частки земельної ділянки із спільної часткової власності, яка відповідає розміру їх часток у будинку, але визначаючи їх розмір слід виходити із розміру земельної ділянки, зазначеному в державному акті на право власності на земельну ділянку, оскільки інше буде порушувати їх права.Оскільки зазначені розбіжності у розмірі загальної площі спірної земельної ділянки не усунені, а варіанти виділу в натурі частин земельної ділянки запропоновані експертом виходячи із розміру земельної ділянки площею 905 кв. м., а не розміру земельної ділянки площею 971 кв. м, що зазначено в Державному акті на право власності на земельну ділянку, позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
Виключивши із мотивувальної частини рішення посилання на пропуск позовної давності суд апеляційної інстанції виходив з того, що правовідносини, які виникли між сторонами є тривалими та порушення прав ОСОБА_14 мали місце на час звернення її до суду, тому підстав для застосування позовної давності не вбачається.
Короткий зміст судового рішення суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 28 серпня 2014 року та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 25 лютого 2015 року скасовані, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції належним чином не з`ясував фактичних обставин справи, які мають суттєве значення для її вирішення, не надав належної оцінки наявним у справі доказам з яких вбачається різна площа земельної ділянки, якою користуються сторони, не перевірив дійсного розміру спірної земельної ділянки. Залишивши поза увагою рішення народного суду м. Токмака від 14 серпня 1984 року, зі змісту якого вбачається, що за попереднім власником частини будинку, яка належить позивачу ( ОСОБА_7 ), визнано право власності на 3/8 частини домоволодіння та визнано право користування земельною ділянкою площею 180 кв. м.
Крім того, відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції не взяв до уваги висновок судової земельно-технічної експертизи, яка була проведена фактично з урахуванням правовстановлюючих документів, в яких зазначені відмінності щодо дійсного розміру земельних ділянок, виходячи з фактичного землекористування.
Відповідно до договорів, на підставі яких співвласникам відчужувались частини житлового будинку, розташованого на спірній земельній ділянці, її загальна площа становить - 925 кв. м., в той час, як відповідно до державного акта на право власності розмір земельної ділянки становить 971 кв м, а з висновку експертизи вбачається, що її фактичний розмір, який перебуває у користуванні співвласників становить 905 кв м, тобто існують суттєві розбіжності щодо розміру спірної земельної ділянки, проте суд таких розбіжностей не усунув та не сприяв з`ясуванню зазначених обставин. Суд апеляційної інстанції не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують доводи, вказавши лише про те, що існують розбіжності щодо розміру загальної площі спірної земельної ділянки, а з огляду на те, що вони не усунуті, підстав для задоволення позову немає, при цьому не надавши жодної оцінки наданим доказам. Зазначаючи, що розмір земельної ділянки необхідно обчислювати відповідно до державного акта про право власності, який не скасований, апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, фактично позбавивши позивача права на захист.
Короткий зміст оскаржених судових рішень
Рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 06 листопада 2019 року яке залишено без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 19 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Виділено в натурі ОСОБА_1 згідно з варіантом виділу в натурі № 1 (Додаток № 1), який міститься у висновку № 13/14 судової земельно-технічної експертизи, складеного 05 червня 2014 року судовим експертом Тернових В. А., 3/8 частки земельної ділянки, що становить 339 кв. м, із земельної ділянки загальною площею 905,00 кв м, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_1 на 3/8 частки земельної ділянки загальної площі 905,00 кв. м, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 відмовлено.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що при визначені варіанту розподілу, який підлягає застосуванню, суд, враховуючи, що всі чотири варіанти, які запропоновані експертом, відповідають ідеальним часткам, вважає необхідним обрати саме перший варіант поділу, оскільки даний варіант максимально враховує порядок користування спірною земельною ділянкою, що склався між співвласниками, з урахуванням цілісності розташованих на ній будівель та забезпечення можливості нормального користування зазначеними господарськими спорудами, здійснення догляду за ними, забезпечує приблизно рівні умови використання будинку та земельних ділянок для сторін, що вказує на перевагу першого варіанту, запропонованого експертом, а також враховує, що позивач за первісним позовом ОСОБА_1 не надала суду доказів на підтвердження доцільності проведення поділу за іншим варіантом.
Посилання відповідачів за первісним позовом та позивачами за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 та їх представника ОСОБА_13 на пропуск позовної давності у виниклих правовідносинах є безпідставним та застосуванню не підлягає, що узгоджується із статтями 355, 356, 358, 367 ЦК України, оскільки реалізація встановлених конституційних гарантій, поряд з іншими, відображається в праві кожного власника в будь-який час на виділення у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2020 року ОСОБА_3, ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, яку уточнили у травні 2020 року, та просили скасувати рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 06 листопада 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 19 лютого 2020 року, ухвалити нове рішення, не передаючи справу на новий розгляд, а саме відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди проігнорували фактичні обставини, що в спірному будинку відбулася добудова до житлового будинку, ще за часів попередніх власників, яка не змінює часток у присадибній земельній ділянці, і це підтверджено сторонами у справі, при чому із сторін у цій справі лише позивачу ОСОБА_1 за первісним позовом і відповідачу за зустрічним позовом і на користь якої ухвалені оскаржувані судові рішення було відомо про існування судового рішення від 1984 року, оскільки саме вона із сторін була першою, хто придбав у тому ж 1984 році частину житлового будинку та частину приналежної земельної ділянки, що належить її відчужувачу ОСОБА_7 і що при подачі документів на приватизацію присадибної земельної ділянки у 2004 році, вона навмисно не повідомила та не надала копії цього судового рішення до земельного відділу, який на той час збирав увесь пакет документів необхідних для прийняття рішення щодо приватизації присадибної земельної ділянки.
Суди посилалися на дію державного акту, проте не пересвідчилися чи на момент постановлення ними оспорюваних рішень існує він взагалі, оскільки після постановлення перших судових рішень, що у 2016 році він був анульований земельним відділом, що підтверджується довідкою № Л-211/0-197/6-16 від 27 жовтня 2016 року.
На час переходу права власності на частину житлового будинку до ОСОБА_1 земельні відносини регулювались Земельним кодексом Української РСР від 08 липня 1970 року.
У даному випадку спір вирішено в судовому порядку, згідно з рішенням народного суду м. Токмак від 14 серпня 1984 року справа № 2-479, визнано, що на праві особистої власності в будинку АДРЕСА_1 належить ОСОБА_7 3/8 частини, а саме: кімната I-I площею 12,11 кв м, кухня 1-2 площею 6,87 кв м., сарай І-3 площею 10,72 кв м, сіни І площею 8,87 кв м, забор № 1. Для зручного користування виділеними частинами зобов`язано, ОСОБА_7 в сінях переставили двері зі східної сторони, а ОСОБА_4 влаштувати другий вихід з кімнати 1-6 з східної сторони влаштуванням веранди розміром 2,60х3,50 м і встановити двері в сарай 1-4 замість вікна.
ОСОБА_1 перейшло право користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 площею не більше за 180 кв. м. Оскільки відповідно до частини першої статті 90 ЗК УРСР 1970 року, який діяв на момент набуття ОСОБА_1 права власності на житловий будинок, при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною. Згідно із пунктом 7 Перехідних положень Земельного кодексу України 2001 року громадяни, які одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.
ОСОБА_1 не має права вимагати фактично "нового" поділу та виділу їй частини прибудинкової земельної ділянки, всупереч вже вирішеного з цього приводу земельного питання, і що відповідач при придбанні частки житлового будинку придбала й відповідну земельну ділянку, яка була судовим рішенням встановлена відчужувачу, з яким відповідач ОСОБА_1 у 1984 році уклала договір купівлі-продажу, при постановленні рішення потрібно правильно враховувати те, що подальша добудова у житловому будинку співвласників земельної ділянки не змінює у подальшому розмір їх часток на приналежну їм присадибну земельну ділянку.
Якщо порівняти технічну документацію з судовим рішенням 1984 року та генеральним планом від 1954 року, то усі частки, як у будинку, так і в земельній ділянці повністю співпадають, тобто це беззаперечний доказ того, що і будинок і земельна ділянка були поділені ще між старими власниками і сторони у цій справі, як нові власники не мають права вимагати більше, а ніж це належало їх попереднім власникам, тобто не може належати ОСОБА_1 те майно, яке вона не набула у власність від попереднього власника - ОСОБА_15, проте, суди не звернули увагу на цю обставину та не надали їй належної правової оцінки, що є несправедливим та протиправним.
Отже, всупереч постанові Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, суди проігнорували, що присадибна земельна ділянка вже була поділена між колишніми власниками за рішенням суду, яке набрало законної сили, а правовстановлюючий документ на цю земельну ділянку було отримано значно пізніше.