Постанова
Іменем України
16 червня 2021року
м. Київ
справа № 296/10415/17
провадження № 61-20265св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: виконавчий комітет Житомирської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
треті особи: Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк", Комунальне підприємство "Житомирське міжміське бюро технічної інвентаризації" Житомирської обласної ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (письмового провадження) касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Житомирського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року в складі колегії суддів: Трояновської Г. С., Миніч Т. І., Павицької Т. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Житомирської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та просив визнати незаконним та скасувати рішення № 345 виконкому Житомирської міської ради від 12 травня 2011 року в частині оформлення права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, за ОСОБА_2 і ОСОБА_3 по 1/2 ід. ч кожній; та скасувати свідоцтва про право власності на квартиру від 13 травня 2011 року, серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2, видані на ім`я ОСОБА_3, ОСОБА_2 виконкомом Житомирської міської ради.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 11 листопада 1995 року він проживав та був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_2 .
Рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 12 травня 2011 року № 345 оформлено право власності на цю квартиру за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 й на підставі цього рішення 13 травня 2011 року їм видані свідоцтва про право власності.
Зазначав, що вказане рішення органу місцевого самоврядування є незаконним та таким, що порушує його права на житло та місце проживання, які виникли раніше, ніж у відповідачів, оскільки прийняте після визнання в судовому порядку приватизації квартири незаконною та скасування свідоцтва про право власності, а також визнання недійсними угод щодо відчуження спірного житла.
До того ж вказував, що рішення прийнято на підставі поданих ОСОБА_3 та ОСОБА_2 копій договорів дарування, на підставі яких не може здійснюватися оформлення права власності на нерухоме майно з видачею свідоцтва про право власності органами місцевого самоврядування, що свідчить про перевищення виконкомом своїх повноважень та незаконність його дій.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 21 листопада 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог та відсутності підстав для їх задоволення, оскільки з березня 2002 року позивач втратив право на проживання в спірній квартирі, а рішення суду, яке набрало законної сили, про вселення в цю квартиру, визнання за ним права користування та проживання у квартирі з визначенням її правового статусу як комунальної власності, він не надав, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що внаслідок прийняття оскаржуваного рішення та видачі на ім`я ОСОБА_3 та ОСОБА_2 свідоцтв про право власності на квартиру порушені його права. До того ж місцевий суд врахував, що на момент прийняття оскаржуваного рішення набрало законної сили рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 25 жовтня 2010 року, яким встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 являються добросовісними набувачами спірної квартири.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Житомирського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове про задоволення позову.
Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради № 345 від 12 травня 2011 року в частині оформлення права власності на об`єкт нерухомого майна - квартиру за адресою: АДРЕСА_1, за ОСОБА_2 і ОСОБА_3 по 1/2 ід. ч. кожній.
Скасовано свідоцтво про право власності на 1/2 ід. ч. квартири АДРЕСА_2 від 13 травня 2011 року, серії САЕ № 137849, видане на ім`я ОСОБА_3 виконкомом Житомирської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 12 травня 2011 року № 345.
Скасовано свідоцтво про право власності на 1/2 ід. ч. квартири АДРЕСА_2 від 13 травня 2011 року, серії САЕ № 137850, видане на ім`я ОСОБА_2 виконкомом Житомирської міської ради на підставі рішення від 12 травня 2011 року № 345.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення виконкому Житомирської міської ради № 345 від 12 травня 2011 року прямо суперечить Тимчасовому положенню про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженому наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07 лютого 2010 року (яке було чинним на момент прийняття цього рішення), згідно з яким органи місцевого самоврядування не можуть проводити державну реєстрацію права власності на нерухоме майно на підставі договору дарування.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У листопаді 2019 року ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року й залишити в силі рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 21 листопада 2018 року.
Касаційна скарга мотивована, зокрема, тим, що на час подання позову в цій справі, а саме в грудні 2017 року, у позивача не було ніяких прав на спірну квартиру, яка є приватною власністю, а тому відповідно до вимог статті 16 ЦК України у нього немає порушених прав чи інтересів, які суперечать загальним засадам цивільного судочинства й підлягають захисту в судовому порядку.
Вважає, що рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради № 345 права позивача не порушені, оскаржувані свідоцтва видані ОСОБА_3 та ОСОБА_2 взамін договорів дарування з метою відновлення їхніх прав, а тому суд апеляційної інстанції безпідставно скасував законне й справедливе рішення суду першої інстанції.
До того ж зазначає, що висновок апеляційного суду про те, що позивач не пропустив позовну давність є помилковим, оскільки про існування спірних рішення й свідоцтв ОСОБА_1 було відомо ще з 2012 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Корольовського районного суду міста Житомира від 21 листопада 2018 року.
10 січня 2020 року справа № 296/10415/17 надійшла до Верховного Суду.
ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просив продовжити строк на подання відзиву на касаційну скаргу, посилаючись на те, що копію ухвали про відкриття касаційного провадження та копію касаційної скарги він отримав пізніше строку, зазначеного в ухвалі про надання відзиву.
Відповідно до частини другої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Враховуючи, що невчасне отримання копії ухвали про відкриття касаційного провадження та копії касаційної скарги позбавляє сторону можливості подати відзив на касаційну скаргу в установлений судом строк, суд вважає за можливе продовжити ОСОБА_1 строк для подання відзиву.
Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За вказаних обставин тут і надалі положення ЦПК України застосовуються у редакції, яка діяла до 08 лютого 2020 року.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Фактичні обставини, встановлені судами
Установлено, що з 11 листопада 1995 року ОСОБА_1, як член сім`ї наймача ОСОБА_5, проживав та був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_2 .
12 грудня 2000 року він був засуджений до трьох років позбавлення волі та 08 серпня 2001 року знятий з реєстрації за вказаною адресою.
Під час відбування позивачем покарання його мати ОСОБА_5 приватизувала дану квартиру та 07 березня 2002 року отримала свідоцтво про право власності на житло.
Того ж дня вона, діючи від свого імені та за дорученням від імені позивача, продала спірну квартиру ОСОБА_6, який 07 червня 2002 року уклав з ОСОБА_7 договір купівлі-продажу зазначеного житла.
ОСОБА_7 11 червня 2002 року подарував 1/2 частину даної квартири своїй дружині ОСОБА_3 .
11 червня 2002 року ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право власності на 1/2 частину цієї квартири на підставі статті 22 КпШС України та 12 березня 2004 року подарувала 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_2 .
Рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 12 травня 2011 року № 345 оформлено право власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_3 і ОСОБА_2, по 1/2 частці за кожною.
На підставі зазначеного рішення (взамін договору дарування від 12 березня 2004 року) 13 травня 2011 року на ім`я ОСОБА_3 і ОСОБА_2 видані свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 .
У подальшому, згідно з договором купівлі-продажу від 28 липня 2011 року, який посвідчений у нотаріальному порядку, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у рівних частках кожен передали у власність (продали), а ОСОБА_4 прийняв у власність (купив) кватиру АДРЕСА_2 . У договорі зазначено, що квартира належить продавцям ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на підставі свідоцтв про право власності, виданих виконкомом Житомирської міської ради 13 травня 2011 року на підставі рішення виконкому Житомирської міської ради від 12 травня 2011 року за № 345.
Договір зареєстровано в Державному реєстрі правочинів, а право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_4 у КП "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації" 02 серпня 2011 року.
Квартира є предметом іпотеки за договором іпотеки від 28 липня 2011 року, що укладений між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4, та яким забезпечено виконання основного зобов`язання за кредитним договором, укладеним між цими ж сторонами.
Рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 01 червня 2005 року в справі № 2-1803 за позовом ОСОБА_1 до Управління житлово-комунального господарства, відділу приватизації державного житлового фонду та виконкому Житомирської міської ради визнано приватизацію вищевказаної квартири такою, що відбулась з порушенням вимог законодавства, та визнано недійсним свідоцтво про право власності на житло, видане 07 березня 2002 року відділом приватизації державного житлового фонду Житомирської міської ради на ім`я ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .
У справі № 2-1803 суд встановив, що на час написання заяви про надання згоди на приватизацію квартири, яка засвідчена печаткою Ізяславської виправної колонії № 31, позивачу побачення не надавалось та кореспонденція від нього не відправлялась. Окрім того, відповідно до висновку техніко-криміналістичної експертизи, печатка та штамп, якими засвідчене доручення щодо розпорядження 1/2 частиною квартири, є підробленими.
Рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 25 жовтня 2010 року в справі № 2-40/10 відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_9, ОСОБА_2, Житомирської міської ради про визнання правочинів недійсними та виселення.
Постановою Печерського районного суду міста Києва від 20 лютого 2007 року в адміністративній справі № 2-а-106 визнано протиправною виписку позивача з квартири АДРЕСА_2, здійснену 08 серпня 2001 року та зобов`язано відділ громадянства, імміграції, реєстрації фізичних осіб Корольовського ВМ Житомирського міського відділу ВС УМВС України в Житомирській області поновити реєстрацію позивача в даній квартирі.
При цьому, суд виходив з того, що відповідно до положень пункту 7 частини третьої статті 71 ЖК України за позивачем зберігалось право користування квартирою протягом усього часу відбування ним покарання.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 27 березня 2019 року (справа № 296/10241/16-ц), яка постановою Верховного Суду від 17 червня 2019 року залишена без змін, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та зняття з реєстрації.
У справі № 296/10241/16-ц установлено, що в судовому порядку з 11 листопада 1995 року було відновлено реєстрацію ОСОБА_1 у спірній квартирі і на момент прийняття виконавчим комітетом рішення про оформлення права власності на спірну квартиру за ОСОБА_3 і ОСОБА_2 та видачі на ім`я останніх свідоцтв про право власності на житло ОСОБА_1 мав право користуватись спірною квартирою й не втратив це право на даний час.
Окрім цього встановлено, що ОСОБА_1 вже звертався до суду з позовом до Житомирської міської ради, треті особи: КП "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації", ОСОБА_4, про визнання незаконним рішення виконавчого комітету № 345 від 12 травня 2011 року та скасування свідоцтв про право власності на спірне житло на ім`я ОСОБА_3 і ОСОБА_2 (справа № 296/3867/14-ц). Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 23 січня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 травня 2017 року, в задоволенні його позову було відмовлено в зв`язку зі незалученням до участі в справі всіх належних відповідачів ( ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_10 ).