Постанова
Іменем України
17 червня 2021 року
м. Київ
справа № 531/402/19
провадження № 61-12244св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 12 грудня 2019 року в складі судді Попова М. С. та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 липня 2020 року в складі колегії суддів: Бондаревської С. М., Абрамова П. С., Пилипчук Л. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
27 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики.
В обґрунтування своїх позовних вимог зазначав, що 28 січня 2019 року між ним та відповідачем було укладено два договори позики грошових коштів на загальну суму 158 000 грн строком на два тижні з зобов`язанням повернути позику в повному обсязі до 11 лютого 2019 року. Вказаний факт підтверджується двома розписками від 28 січня 2019 року на суму 79 000 грн кожна, складеними власноруч відповідачем та підписаними нею особисто.
Посилаючись на те, що у визначений строк відповідач борг не повернула, просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь суму заборгованості за договорами позики в розмірі 158 000 грн.
У червні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання правочинів недійсними.
Зустрічні позовні вимоги мотивувала тим, що взимку 2019 року вона працювала в ТОВ ФК "Октава Фінанс", де ОСОБА_1 виконував функції керівника. У зв`язку з тим, що дана організація через неї недоотримала грошові кошти, ОСОБА_1, застосувавши до неї фізичну силу (замкнув у машині) та психологічний примус (погрожував членам її сім`ї), змусив її власноручно написати боргові розписки від 28 січня 2019 року.
З наведених обставин вона зверталася до Карлівського ВП ГУНП в Полтавській області. Також вказувала, що ОСОБА_1 не передавав їй ніяких грошових коштів, тому вона йому нічого не повертала.
Вважала, що правочини, вчинені між нею та ОСОБА_1 шляхом укладення розписок від 28 січня 2019 року відповідають усім ознакам фіктивності, у зв`язку з чим просила визнати їх недійсними, оскільки на момент їх вчинення жодна із його сторін не мала намірів створити правові наслідки, які передбачає договір позики.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Карлівського районного суду Полтавської області від 12 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 01 липня 2020 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики від 28 січня 2019 року в загальному розмірі 158 000 грн та понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 580 грн.
У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що факт укладення між сторонами договорів позики та факт передання ОСОБА_2 грошових коштів за цими договорами з зобов`язанням їх повернути до 11 лютого 2019 року підтверджений наданими позивачем оригіналами розписок, написаних ОСОБА_2 . Тому, оскільки ОСОБА_2 у зазначений в розписках строк грошові кошти позивачу не повернула, суди вважали обґрунтованими його вимоги про стягнення з неї заборгованості за договорами позики.
Разом з тим, підстав для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання договорів позики недійсними суди не вбачали, оскільки жодних належних, допустимих і достовірних доказів на підтвердження викладених нею в зустрічній позовній заяві обставин, зокрема, щодо погроз, примусу та психологічного тиску з боку ОСОБА_1, ОСОБА_2 до суду першої інстанції не надала, факт власноручного складення нею розписок та відповідно отримання коштів не спростувала.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У серпні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 12 грудня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 липня 2020 року й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження судових рішень зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:
- застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеному Верховним Судом України в постанові від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
- судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили природу правовідносин сторін, вказаних у розписці; неповно з`ясували обставини справи, які мають значення для справи, зокрема щодо наявності трудових відносин сторін; встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів - боргових розписок, одержаних внаслідок погроз; не перевірили належність, допустимість, достовірність наданих позивачем доказів, зокрема факт передачі грошових коштів, їх кількості, внаслідок чого дійшли передчасного висновку про наявність підстав для стягнення з неї заборгованості за договорами позики.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі(з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України) та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
20 листопада 2020 року справа № 531/402/19 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, та якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини, встановлені судами
Установлено, що 28 січня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено два договори позики грошових коштів на загальну суму 158 000 грн строком на два тижні з зобов`язанням ОСОБА_2 повернути позику в повному обсязі до 11 лютого 2019 року.
На підтвердженняукладання договорів позики ОСОБА_2 28 січня 2019 року склала дві розписки на суму 79 000 грн кожна, оригінали яких знаходилися у ОСОБА_3 .
ОСОБА_2 взяті на себе зобов`язання за договорами позики не виконала, грошові кошти ОСОБА_3 не повернула.