Постанова
Іменем України
16 червня 2021 року
м. Київ
справа № 199/5534/19
провадження № 61-12038св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Днріпропетровська від 24 лютого 2020 року в складі судді Богун О. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 липня 2020 року в складі колегії суддів: Варенко О. П., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
В липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") та просив визнати припиненим іпотечний договір № DNUHGI0000003608 від 22 серпня 2008 року, укладений між ним та Закритим акціонерним товариством Комерційний Банк "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є АТ КБ Банк "ПриватБанк", зареєстрований в реєстрі за № 575.
Позов мотивований тим, що 22 лютого 2008 року він уклав із ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", договір про іпотечний кредит № DNUHGI0000003608, який в подальшому був викладений у новій редакції на підставі додаткової угоди до договору про іпотечний кредит № DNUHGI0000003608 від 09 вересня 2008 року.
Згідно пунктів 1.1., 8.1 додаткової угоди до договору про іпотечний кредит, банк зобов`язався надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу чи/або перерахування на рахунок № НОМЕР_1 на строк з 09 вересня 2008 року по 22 лютого 2018 включно в розмірі 32 938,74 доларів США.
Також 22 лютого 2008 року він уклав з банком іпотечний договір № DNUHGI0000003608, відповідно до умов якого передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1, яка належить йому на підстав свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 02 березня 2005 року, виданого державним нотаріусом Четвертої дніпропетровської державної нотаріальної контори Лебеденко Н. С. та зареєстрованого в реєстрі за № 3-566.
У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором утворилася заборгованість, внаслідок чого в межах виконавчого провадження № 56666435, відкритого 25 червня 2018 року Індустріальним відділом державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, 10 квітня 2019 року з прилюдних торгів було реалізовано передану в іпотеку квартиру.
Оскільки після продажу предмету іпотеки на прилюдних торгах або продажу предмету іпотеки відповідно до статті 38 Закону України "Про іпотеку" припиняються будь-які права та вимоги інших осіб на нерухоме майно, що було предметом іпотеки, які виникли після державної реєстрації іпотеки за іпотечним договором, згідно з яким було звернуто стягнення на предмет іпотеки, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 липня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач не довів факт повного виконання основного зобов`язання за кредитним договором, забезпеченого іпотекою, в матеріалах справи відсутні докази погашення боргу та зарахування на рахунок банку вказаних коштів.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 лютого 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 липня 2020 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування касаційної скарги заявник посилався на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначав, що суди застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постановах Верховного суду від 25 вересня 2019 року в справі № 656/676/15-ц, від 14 листопада 2018 року в справі № 500/4127/16-ц, від 14 лютого 2018 року у справі № 910/16461/16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 522/407/15-ц.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська.
30 листопада 2020 року справа № 199/5534/19 надійшла до Верховного Суду.
АТ КБ "ПриватБанк" направило відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що 22 лютого 2008 року ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 уклали договір про іпотечний кредит № DNUHGI0000003608, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позивачу кредит у сумі 151 500 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом 15,00 % річних, а також інших платежів в порядку та на умовах, визначених цим договором.
В цей же день з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 був укладений іпотечний договір № DNUHGI0000003608.
Відповідно до пункту 1.1. іпотечного договору іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання зобов`язань за договором про іпотечний кредит, передав, а іпотекодержатель прийняв в іпотеку в порядку і на умовах, визначених цим договором, квартиру АДРЕСА_1, яка належить іпотекодавцеві на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого 02 березня 2005 року державним нотаріусом Четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Лебеденко Н. С. за реєстровим № 3-566.
09 вересня 2008 року між сторонами було укладено додаткову угоду до договору про іпотечний кредит № DNUHGI0000003608 від 22 лютого 2008 року, згідно з якою договір про іпотечний кредит був викладений у новій редакції.
Згідно з пунктом 8. 1 додаткової угоди ї банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти шляхом перерахування на його рахунок № НОМЕР_1 на строк з 09 вересня 2008 року по 22 лютого 2018 року включно у вигляді строкового кредиту в розмірі 32 938,74 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,17 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. Згідно з цією додатковою угодою станом на 09 вересня 2008 року залишок заборгованості по договору про іпотечний кредит № DNUHGI0000003608 від 22 лютого 2008 року складає 154 482,70 грн, що еквівалентно 32 938,74 доларів США.
Позивач належним чином не виконував свої зобов`язання за договором про іпотечний кредит, що призвело до виникнення заборгованості.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2014 року, яке набрало законної сили, в рахунок погашення заборгованості за іпотечним договором № DNUHGI0000003608 від 22 лютого 2008 року було звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно з цим рішенням, станом на 07 серпня 2013 року заборгованість за договором склала 93 150,16 доларів США.
Крім того, рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2016 року, яке набрало законної сили, з ОСОБА_1 стягнуто на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за договором № DNUHGI0000003608 станом на 10 червня 2015 року в розмірі 94 516,70 доларів США, яка складається із: 32 594,04 доларів США - заборгованості за кредитом, 24 154,78 доларів США - заборгованості за процентами за користування кредитом, 5 173,89 доларів США - заборгованості по комісії за користування кредитом, 32 594,04 доларів США - пені за несвоєчасність виконання зобов`язання.
17 жовтня 2019 року на підставі виконавчого листа № 199/11613/13 відкрито виконавче провадження № 56666435 про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до протоколу про проведені електронні торги від 10 квітня 2019 року № 397983 ДП "СЕТАМ" було проведено електроні торги з реалізації квартири АДРЕСА_1, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого 02 березня 2005 року державним нотаріусом Четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Лебеденко Н. С. та реєстровим № 3-566 належить ОСОБА_1 .
В матеріалах справи відсутні докази зарахування на рахунок банку грошових коштів, отриманих від реалізації предмета іпотеки.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до статі 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України "Про іпотеку").
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі, зокрема, припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору.
За належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов`язання за кредитним договором припиняється як це зобов`язання, так і зобов`язання за договором іпотеки, які є похідними від основного зобов`язання.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2020 року у справі № 428/7110/18- ц (провадження № 61-14632св19) Верховний Суд дійшов висновку, що "при розгляді справ про припинення зобов`язань за договором іпотеки суди мають виходити з того, що оскільки вказані зобов`язання носять акцесорний характер, то вони можуть припинитися лише за умови виконання основного зобов`язання, якщо інше не встановлено договором, при цьому обов`язок щодо доказування належного виконання умов кредитного договору, забезпеченого іпотекою, покладено на позичальника. Позичальник повинен довести за допомогою належних та допустимих доказів факт повернення кредитних коштів, в тому числі сплати тіла кредиту, відсотків та інших сум, передбачених договором".
Встановивши, що ОСОБА_1 за допомогою належних та допустимих доказів не довів факт належного виконання основного зобов`язання за кредитним договором, яке забезпечене іпотекою, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Вказаний висновок не суперечить висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2019 року в справі № 656/676/15-ц, від 14 листопада 2018 року в справі № 500/4127/16-ц, від 14 лютого 2018 року в справі № 910/16461/16.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 522/407/15-ц, оскільки висновки суду касаційної інстанції у наведеній справі зроблені за встановлення інших фактичних обставин.
Доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження, не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.