Постанова
Іменем України
16 червня 2021 року
м. Київ
справа № 640/4126/19
провадження № 61-14735св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Галина Іванівна, приватний виконавець Бабенко Дмитро Анатолійович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи(письмового провадження) касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Київського районного суду м. Харкова від 20 лютого 2020 року в складі судді Бородіної Н. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року в складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлака І. В., Хорошевського О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та судових рішень судів попередніх інстанцій
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просив визнати виконавчий напис № 2835 від 27 листопада 2018 року, вчинений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І. таким, що не підлягає виконанню.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 04 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано виконавчий напис № 2835 від 27 листопада 2018 року, вчинений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І. таким, що не підлягає виконанню. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 768, 40 грн.
До закінчення судових дебатів представник позивача - адвокат Шевердін М. М. на підставі частини восьмої статті 141 ЦПК України подав заяву про вирішення питання про стягнення судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу.
10 лютого 2020 року представник позивача звернувся до суду із заявою про стягнення судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 грн).
Додатковим рішенням Київського районного суду м. Харкова від 20 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року, в задоволенні заяви представника позивача адвоката Шевердіна М. М. про стягнення витрат на правничу допомогу відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що в матеріалах справи відсутні платіжні документи на підтвердження оплати позивачем понесених витрат на правову допомогу в сумі 20 000 грн.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати додаткове рішення Київського районного суду м. Харкова від 20 лютого 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року і ухвалити нове судове рішення про стягнення з ОСОБА_2 на його користь витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 грн.
В обґрунтування касаційної скарги посилався на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначав, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 648/1102/19, від 02 вересня 2020 року в справі № 329/766/18.
Вказував, що витрати за надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною, чи тільки має бути сплачено.
Його представник надав до суду всі необхідні документи, які підтверджують факт надання правової допомоги: договір про надання правової допомоги з додатковою угодою, акт здачі-приймання послуг, детальний опис виконаних робіт.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Київського районного суду м. Харкова.
05 лютого 2021 року справа № 640/4126/19 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 07 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-п`ятою статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При цьому склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року в справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19) зазначено, що витрати за надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, наведеним в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року у справі № 329/766/18 (провадження № 61-6627св20).
Разом із заявою про ухвалення додаткового рішення позивач та його представники подали до суду першої інстанції договір № 18/01/19 про надання правової допомоги від 18 січня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням "Шевердін і партнери", додаткову угоду № 1 до договору № 18/01/19 про надання правової допомоги від 18 січня 2019 року, детальний опис наданих ОСОБА_1 послуг від 04 лютого 2020 року, акт здачі-приймання послуг за договором про надання правової допомоги від 04 лютого 2020 року, за яким загальна вартість наданих послуг складає 20 000 грн, рахунок фактуру № 07/02 від 07 лютого 2020 року на суму 20 000 грн.
При цьому позивач та його представники не надали документів, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги (квитанції до прибуткового касового ордера, платіжні доручення з відміткою банку або інші банківські документи).
Однак, згідно з пунктом 1 вищевказаної додаткової угоди № 1 до договору про надання правової допомоги, гонорар адвокатського об`єднання сплачується протягом п`ятнадцяти днів з дати виставлення адвокатським об`єднанням рахунку клієнту.
Рахунок-фактура на суму 20 000 грн був виставлений ОСОБА_1 адвокатським обʼєднанням "Шевердін і партнери" 07 лютого 2020 року.
Відмовляючи в ухваленні додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з відсутності правових підстав для відшкодування витрат на правничу допомогу, оскільки матеріали справи не містять доказів сплати позивачем таких коштів. При цьому суди не врахували положення частини восьмої статті 141 ЦПК України, не звернули увагу на вищенаведені умови додаткової угоди № 1 до договору про надання правової допомоги, укладеної між ОСОБА_1 та адвокатським обʼєднанням "Шевердін і партнер", та ту обставину, що на момент ухвалення судового рішення про відмову в стягненні витрат на правничу допомогу не сплив обумовлений додатковою угодою пʼятнадцятиденний строк на сплату гонорару адвокатського обʼєднання.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд не перевірив правильність встановлення судом першої інстанції обставин справи, що мають значення для вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, не дослідив належним чином зібраних доказів, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про залишення без змін додаткового рішення Київського районного суду м. Харкова від 20 лютого 2020 року про відмову в задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Шевердіна М. М. про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.