Постанова
Іменем України
16 червня 2021 року
м. Київ
справа № 388/964/19
провадження № 61-12380св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Державна казначейська служба України, Прокуратура Кіровоградської області, Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 17 січня 2020 року в складі судді Баранського Д. М. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 25 червня 2020 року в складі колегії суддів: Єгорової С. М., Голованя А. М., Карпенка О. Л.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ), Прокуратури Кіровоградської області, Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області (далі - ГУ НП в Кіровоградській області) та просив стягнути з Державного бюджету України 2 500 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивований тим, що 17 січня 2013 року відносно нього було розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013120050000046, за частиною третьою статті 368 КК України.
22 січня 2013 року його було затримано за підозрою у вчиненні злочину, а 23 січня 2013 року - вручено повідомлення про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України. 24 січня 2013 року застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою з альтернативою внесення застави. 18 березня 2013 року прокуратурою Кіровоградської області затверджено обвинувальний акт про вчинення злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.
Вироком Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 07 травня 2018 року, залишеним без змін ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 28 березня 2019 року, його визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України та виправдано на підставі пункту 2 частини першої статті 373 ЦПК України.
Зазначає, що він незаконно був притягнутий до кримінальної відповідальності, щодо нього застосовувався запобіжний захід у виді тримання під вартою, він був обмежений у свободі пересування та спілкування, перебував під арештом понад шість місяців, а тому має право на відшкодування моральної шкоди. Всього він перебував під кримінальним переслідуванням 6 років 2 місяці, у тому числі 199 днів під вартою.
Внаслідок моральних і душевних страждань погіршився стан його здоров`я, у зв`язку з чим він перебував на лікуванні. За перенесених страждань потребує постійного лікування, регулярно вимушений приймати ліки.
Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 17 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 25 червня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з розрахункового рахунку Державної казначейської служби України, призначеного для відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратуру або суду на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 450 000 грн.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач незаконно перебував під слідством і судом 74 місяці (6 років 2 місяці), в тому числі утримувався під вартою 199 днів, тому з урахуванням обсягу заподіяної шкоди, глибини та тривалості моральних страждань, порушення його нормальних життєвих зв`язків на його користь підлягає стягненню 450 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 17 січня 2020 року і постанову Кропивницького апеляційного суду від 25 червня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення на його користь 2 050 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
В обґрунтування касаційної скарги заявник посилався на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначав, що суди застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі № 383/596/15, від 20 вересня 2018 року в справі № 686/23731/15-ц, у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року в справі № 6-2203цс15.
Вказував, що суди не врахували те, що розмір відшкодування моральної шкоди визначається враховуючи характер і обсяг душевних і психічних страждань, тривалу неможливість самореалізації, утрудненість відновлення немайнових витрат, тяжкість вимушених змін у життєвих і суспільних стосунках, неможливість повного відновлення попереднього, раніше усталеного способу життя.
Крім того ОСОБА_1 зазначав про порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Зокрема вказував, що суди неповно зʼясували обставини, що мають значення для справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Долинського районного суду Кіровоградської області.
06 січня 2021 року справа № 388/964/19 надійшла до Верховного Суду.
ГУ НП в Кіровоградській області направило відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення.
Межі касаційного перегляду
Судові рішення в частині задоволених позовних вимог в касаційному порядку не оскаржувалися та та в силу статті 400 ЦПК України в цій частині не переглядаються.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що 17 січня 2013 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про вчинення злочину за частиною третьою статті 368 КК України та розпочато досудове розслідування.
22 січня 2013 року ОСОБА_1 затримано за підозрою у вчиненні злочину, що підтверджується протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину у кримінальному провадженні.
23 січня 2013 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.
Вироком Устинівського районного суду Кіровоградської області від 24 грудня 2013 року ОСОБА_1 визнано винним і призначено покарання за частиною третьою статті 368 КК України до позбавлення волі на 8 років.
Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 26 квітня 2014 року вказаний вирок скасовано, кримінальне провадження призначено на новий розгляд у той же суд у новому складі.
Вироком Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 07 травня 2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України та виправдано, скасовано запобіжний захід у виді застави, повернуто внесену заставу у розмірі 91 760,00 грн, скасовано накладений арешт на майно.
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 28 березня 2019 року вирок змінено в частині заходів забезпечення кримінального провадження, повернуто ОСОБА_1 заставу в розмірі 54 810,00 грн, в решті вирок залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 11 грудня 2019 року вирок Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 07 травня 2018 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 28 березня 2019 року залишено без змін.
Під час здійснення досудового розслідування та судового провадження щодо ОСОБА_1 застосовувався запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Строк перебування позивача під вартою становив сто дев`яносто дев`ять днів. Тривалість кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 складає шість років два місяці.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.
Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Частинами першою-третьою статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіяювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, зокрема, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Статтею 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом.
Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) відповідно до частини третьої статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" з 01 січня 2020 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі складає 4 723 грн.
Частково задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом, суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували частину третю статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".
Визначаючи розмір моральної шкоди, суди правильно виходили з розміру мінімальної заробітної плати, який діяв на час розгляду справи судом першої інстанції, врахували обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу - 74 місяців під слідством та судом, що призвело до порушення нормальних життєвих зав`язків, у зв`язку з чим дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення вимог ОСОБА_1 та стягнення моральної шкоди у розмірі 450 000 грн.
Вказаний висновок не суперечить висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі № 383/596/15, від 20 вересня 2018 року в справі № 686/23731/15-ц, у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року в справі № 6-2203цс15.
Доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 17 січня 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 25 червня 2020 року в оскарженій частині залишити без змін.