Постанова
Іменем України
16 червня 2021 року
м. Київ
справа № 227/1572/19
провадження № 61-16004св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство "Українська залізниця",
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_2, на постанову Донецького апеляційного суду від 17 липня 2019 року у складі колегії суддів: Папоян В. В., Біляєвої О. М., Тимченко О. О.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця", попередня назва - Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця"),в якому просив стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі, а саме оплату заробітної плати за період з березня полипень 2017 року (з урахуванням компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги) в сумі 29 541,70 грн із утриманням з цієї суми передбачених законом податків та зборів, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати
у розмірі 5 383,84 грн із утриманням з цієї суми передбачених законом податків та зборів.
Позовні вимоги мотивовані тим, що він перебував у трудових відносинах
з відповідачем до 17 липня 2017 року, звільнений за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату. При звільненні відповідач не здійснив повний розрахунок.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 20 травня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнено з АТ "Українська залізниця" на користь позивача заборгованість по заробітній платі за період з березня по липень 2017 року в розмірі 27 084,59 грн, що складається із заборгованості по заробітній платі за березень 2017 року
у сумі 2 966,81 грн, за квітень 2017 року у сумі 4 388,51 грн, за травень 2017 року у сумі 4 388,51 грн, за липень 2017 року, з врахуванням 7 558,50 грн компенсації за невикористану відпустку та 7 432,45 грн вихідної допомоги при звільненні,
у розмірі 15 340,76 грн.
Зобов`язано відповідача при виплаті ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі утримати з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі.
Стягнено з відповідача на користь позивача компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати в розмірі 4 259,32 грн.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення на користь
ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі за один місяць - за березень
2017 року у розмірі 2 966,81 грн.
Стягнено з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 689,60 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції керувався тим, що відповідач порушив строків виплати заробітної плати позивача та допустив заборгованість по заробітній платі (компенсації за невикористану відпустку, вихідній допомозі та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) за період
з березня по липень 2017 року.
Суд прийняв як доказ відсутності вини АТ "Українська залізниця" у несвоєчасній виплаті заробітної плати науково-правовий висновок Торгівельно-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року, оскільки ним підтверджено, що, починаючи з 2014 року і станом на 17 липня 2017 року, вини підприємства у несвоєчасному розрахунку з робітниками немає, але це не звільняє відповідача від проведення розрахунку з працівниками відповідно до трудового законодавства.
Суд відхилив посилання відповідача на неможливість вивезти первинні документи, як підставу для відмови у нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати, оскільки обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо, лежить на працедавцеві, а не на працівникові. За цих обставин втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов`язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, тим більше, що відповідачем не надано суду жодних доказів того, що він у будь-який спосіб намагався виправити цю ситуацію. Трудова книжка позивача заповнена належним чином із зазначенням наказів про прийняття на роботу та його звільнення з роботи, скріплених печаткою підприємства. Наявність роздрукованих розрахункових листів, виданих позивачу, який використав їх як доказ наявної заборгованості із заробітної плати, свідчить та розцінюється судом як обізнаність відповідача про існуючий обов`язок розрахунку та його невиконання.
Оскільки 19 вересня 2017 року позивач отримав заробітну плату за першу половину березня 2017 року в сумі 1 953,86 грн, яка без відрахувань обов`язкових утримань податків та інших зборів становить 2 457,11 грн (згідно довідки про доходи ОСОБА_1 від 08 травня 2019 року), через касу структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" філії "Донецька залізниця"
ПАТ "Укрзалізниця", що підтверджується копією видаткового касового ордеру
№ 2346 від 19 вересня 2017 року, в якому розписався позивач особисто, стягненню за період з березня по липень 2017 року підлягає сума заборгованості у розмірі 27 084,59 грн з вирахуванням суми до оподаткування.
Відповідно до проведеного судом розрахунку, позов в частині стягнення компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати підлягає до задоволення частково у розмірі 4 259,32 грн.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Донецького апеляційного суду від 17 липня 2019 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та розподілу судових витрат скасовано.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ "Українська залізниця" про стягнення заборгованості із заробітної плати у розмірі 27 084,59 грн, суми компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 4 259,32 грн відмовлено.
Судові витрати, понесені АТ "Українська залізниця" за подачу апеляційної скарги в розмірі 1 152,90 грн, компенсовано за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Апеляційний суд виходив з того, що нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість. Проте в матеріалах справи відсутні розрахунково-платіжні відомості й інші документи з обліку праці та зарплати за спірний період.
Позивачем не надано документів, що підтверджують його перебування у простої (зокрема табелю обліку робочого часу, оформленого відповідно до наказу від
17 березня 2017 року № 236/ДНД) або того, що на виконання зазначеного наказу начальником відповідного виробничого підрозділу надавалось клопотання на відміну простою із зазначенням дати відміни, посади та прізвища працівника. Також не надано доказів щодо тарифної ставки, виходячи з якої повинна обраховуватись заробітна плата, розрахунково-платіжних відомостей та інших документів з обліку праці та зарплати за спірний період, а тому відсутні підстави проводити розрахунок заборгованості за період з березня по липень 2017 року, виходячи з окладу працівника, та стягувати заборгованість по заробітній платі за цей період. Приведений позивачем розрахунок не знайшов свого підтвердження належними доказами та суперечить інформації, яка наявна в матеріалах справи.
На підтвердження того, що у позивача виникло право на отримання винагороди за виконану ним роботу та того, що у період з березня по липень 2017 року йому нараховувалася заробітна плата і він має за цей період заборгованість, ним надано табелі обліку робочого часу та розрахункові листи за спірний період. Проте зазначені документи не містять будь-яких підписів посадових осіб, на яких покладено обов`язок щодо обліку робочого часу та не завірені печаткою, а тому не можуть бути визнані допустимими доказами та не можуть бути прийнятими до уваги. Згідно з наявною в матеріалах справи довідкою, виданою
АТ "Українська залізниця" № 358/2 від 08 травня 2019 року, яка містить підписи начальника Подлузького В. О., заступника начальника ФЕВ Зікєєвої С. С. та скріплена печаткою підприємства, позивачу за березень 2017 року нараховано
2 457,11 грн доходу, до видачі - 1 953,86 грн, а за період квітень - липень
2017 року нарахування не проводилися. Іншої інформації не надано. Відповідно до видаткового касового ордеру № 2346 від 19 вересня 2017 року ОСОБА_1 отримав 1 953,86 грн, що підтверджується особистим підписом позивача про одержання грошових коштів. Даний ордер також скріплено печаткою підприємства.
За таких обставин позивачем не надано належного доказу на підтвердження правових підстав щодо нарахування йому заробітної плати та наявності заборгованості перед ним у зазначеному розмірі; не доведено право на отримання заробітної плати за спірний період.
Аргументи учасників справи
У серпні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновок апеляційного суду про непідтвердження належними та допустимими доказами факту роботи позивача
у спірний період, а також наявності та розміру заборгованості по заробітній платі є помилковим, оскільки він суперечить матеріалам справи та фактам, що не оспорювались відповідачем.
У матеріалах справи наявні надані позивачем докази (документи): трудова книжка з належними записами про реорганізацію ДП "Донецька залізниця" та структурного підрозділу "Іловайська дистанція сигналізації та зв`язку",про звільнення позивача; наказ про звільнення № 6829/ДН-ОС від 10 липня
2017 року з підписом керівника Подлузького В. О. та позивача про особисте ознайомлення; щомісячні розрахункові листи (однотипні) заробітної плати за період з липня 2016 року (тобто до виникнення заборгованості) по липень
2017 року, які на підставі статті 110 КЗпП України відповідачем щомісяця надавались позивачу. АТ "Українська залізниця" малодоступ до первинної документації щодо позивача і в травні, й у липні 2017 року, оскільки він здійснював відповідні дії щодо припинення трудових відносини, про що особисто повідомляв позивача, який знаходився у м. Іловайськ.
Згідно з наказом про звільнення № 6829/ОС від 10липня 2017 року, який не оскаржувався відповідачем та на якому є підпис позивача і відповідача, відповідачем одноособово прийнято рішення пронарахування та виплату компенсації за невикористану відпустку - 30 днів; узгодження звільнення
з профспілковою організацією; нарахування та виплату одноразової грошової допомоги - один середньомісячнийзаробіток. Станом на 10 липня 2017 року відповідач був обізнаний про те, що він зобов`язаний виплатити позивачу компенсацію за невикористану відпустку та одноразову грошову допомогу; вказане не оспорювалось відповідачем.
Чинним трудовим законодавством на позивача, як на робітника, не покладено обов`язків здійснювати збереження документації (кадрової, первинної, бухгалтерської, технічної, договірної, податкової, архівної тощо), що стосується його трудових відносин з роботодавцем. Саме відповідач, як роботодавець позивача, повинен вживати заходів до збереження вказаної документації та/або її перенесення.
Згідно з наказом № 236-ДНД від 17 березня 2017 року про встановлення простою з 20 березня 2017 року для всіх працівників виробничих підрозділів
СП "Донецької дирекції залізничних перевезень" встановлено початок простою, про що повідомлено працівників цих підрозділів та керівництво виробничих підрозділів. Вказане повністю узгоджується із даними, що відображені
у щомісячних розрахункових листах позивача щодо заробітної плати за період
з березня по липень 2017 року, і спростовує твердження відповідача про відсутність доступу до документації з кадрових питань після 17 березня
2017 року. Роботодавцем одноособово прийнято рішення про нарахування заробітної плати за час простою не з вини працівників із розрахунку двох третин установленої тарифної ставки (посадового окладу).
Згідно із загальнодоступними даними на сайті Міністерства юстиції України
в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формуваньАТ "Українська залізниця" має юридичну адресу:
м. Київ, пул. Тверська, 5. що не с зоною проведення Антитерористичної операції(Операції Об`єднаних сил); Регіональна філія "Донецька залізниця"
АТ "Укрзалізниця" є відокремленим підрозділом відповідача та має місцезнаходження: Донецька обл., м. Лиман, пул. Привокзальна, 22, що не
є зоною проведення Антитерористичної операції(Операції Об`єднаних сил).
У матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт знаходження паперової документації з питань трудових відносин з позивачем у будівлі Донецької дирекції залізничних перевезень (м. Донецьк, вул. Артема, 68) або інших містах на території зони проведення Антитерористичної операції та відсутності у відповідача відповідної документації в електронному вигляді. Трудові відносини між позивачем та відповідачем виникли під час реорганізації місця роботи позивача, що відбулась у липні 2016 року шляхом злиття структурного підрозділу ДП "Донецька залізниця" з новоствореною юридичною особою. Тобто, всі фінансові, бухгалтерські, розрахункові та інші операції проходили за межами зони проведення Антитерористичної операції (Операції Об`єднаних сил), а саме: в м. Києві та/або у м. Лимані Донецької області. Апеляційний суд не врахував висновок у постанові Верховного Суду від
28 березня 2018 року у справі № 243/5469/17, згідно з яким відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією. Втрата відповідачем первинних документів не позбавляє його обов`язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати; відповідачем не надано жодних доказів того, що він у будь-який спосіб намагався відновити документи
у паперовому або електронному вигляді.
Висновок апеляційного суду щодо існування обставин непереборної сили, через що відповідач позбавлений можливості виконати зобов`язання перед своїми працівниками, є помилковим, оскільки не підтверджений матеріалами справи. На час ухвалення рішення в матеріалах справи був відсутній відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України, що засвідчував наявність у відповідача форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили). Відповідачем не наведено жодного аргументованого доводу, що надані позивачем розрахунки заборгованості не відповідають дійсному розміру, які відповідач фактично не оскаржував.
Апеляційним судом не враховано судову практику у справах з аналогічними спірними правовідносинами, зокрема постанови Донецького апеляційного суду у справах № 227/3320/18, № 227/3321/18, № 227/3322/18, № 227/5110/18,
№ 227/5135/18, № 227/5136/18 тощо. Тому позивач не має аналогічного конституційного захисту своїх трудових прав на рівні інших працівників структурних підрозділів АТ "Українська залізниця", яким поновлено їх порушені права.
Зміст касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ "Українська залізниця" про стягнення заборгованості із заробітної плати, з врахуванням компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги при звільненні,
у розмірі 27 084,59 грн, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку
з порушенням термінів її виплати у розмірі 4 259,32 грн, тому в іншій частині судове рішення в касаційному порядку не переглядається.
Відзив на касаційну скаргу іншим учасником справи не подано.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі вказано, що касаційна скарга може стосуватися питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України), а тому судові рішення у справі підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.