ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 червня 2021 року
м. Київ
справа №810/3180/18
адміністративне провадження №К/9901/2751/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Желтобрюх І.Л., суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Ключкович В.Ю., судді - Беспалов О.О., Безименна Н.В.) у справі №810/3180/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
установив:
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - ГУ ДФС у Київській області), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 18 квітня 2018 року №274805-5602-1008, яким визначено позивачу земельний податок з фізичних осіб у розмірі 22192,27 грн.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 липня 2019 року позивачу відмовлено у задоволенні адміністративного позову.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 7 жовтня 2019 року відкрито апеляційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 липня 2019 року.
Після відкриття апеляційного провадження позивач подав до суду апеляційної інстанції заяву, у якій повідомив, що рішенням Державної фіскальної служби України від 30 липня 2018 року скасовано податкове повідомлення-рішення відповідача від 18 квітня 2018 року №2754805- 5602-1008, яке є предметом оскарження в цій справі. У зв`язку з цим позивач, керуючись частиною першою статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким визнати податкове повідомлення-рішення від 18 квітня 2018 року №2754805-5602-1008 протиправним, а в частині скасування вказаного податкового повідомлення-рішення просив провадження у справі закрити на підставі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України. Також позивач просив стягнути з відповідача понесені ним у зв`язку із розглядом справи судові витрати.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2019 року апеляційну скаргу та заяву ОСОБА_1 задоволено частково: скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 липня 2019 року, закрито провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення; повернуто ОСОБА_1 з Державного бюджету України сплачений судовий збір у розмірі 1057,50 грн, сплачений згідно з квитанцією від 26 вересня 2019 року №28366068-1.
Після цього, ОСОБА_1, посилаючись на статті 132, 134, 139 КАС України, звернувся до апеляційного суду із заявою про ухвалення додаткового судового рішення, яким просив стягнути з відповідача на його користь 18700,00 грн судових витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року, яка є предметом даного касаційного оскарження, відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення, оскільки понесені позивачем витрати не підлягають розподілу.
Приймаючи таке рішення суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2019 року підставою для закриття провадження в адміністративній справі слугувала заява позивача про закриття провадження на підставі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України, оскільки відповідачем виправлено оскаржувані порушення. При цьому суд звернув увагу, що клопотань від позивача або його представника про відмову від позову під час розгляду справи, що давало б суду процесуальну можливість стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу, до суду не надходило.
Не погоджуючись із ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року, вважаючи, що вона прийнята внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою, в якій просить вказане рішення скасувати. Вважає неправильним висновок суду апеляційної інстанції про те, що закриття провадження у справі на підставі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України не передбачає можливості відшкодування позивачу судових витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги, оскільки оскаржуване рішення податкового органу було скасоване контролюючим органом вищого рівня як незаконне. Крім того, вважає, що обумовлена пунктом 8 частини першої статті 238 КАС України така підстава до закриття провадження у справі, як виправлення оскаржуваного рішення, - вже підтверджує наявність правового дефекту такого рішення суб`єкта владних повноважень і свідчить про незаконність факту його прийняття. За таких обставин скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції повинен був застосувати положення частини восьмої статті 139 КАС України, яка передбачає, що у разі, коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін як законне й обґрунтоване.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Статтею 132 КАС України визначено види судових витрат. Так, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Статтею 238 КАС України регламентовано підстави закриття судом провадження у справі, зокрема:
якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом (пункт 2);
щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення (пункт 8).
Частиною другою означеної статті визначено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
З аналізу положень частини першої статті 238 КАС України слідує висновок, що суд може закрити провадження у справі з двох різних підстав, а саме: якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом (пункт 2 частини першої статті 238 КАС України), або якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення (пункт 8 частини першої статті 238 КАС України).
Своєю чергою розподіл судових витрат у разі відмови позивача від позову процесуальним законом регламентовано (частина перша статті 140 КАС України). За приписами означеної норми якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача. Натомість алгоритму дій суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат у разі закриття провадження у справі на підставі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України, - останнім не визначено.
Як вбачається зі змісту постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2019 року підставою для закриття провадження в адміністративній справі слугувала заява позивача про закриття провадження саме на підставі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України у зв`язку із виправленням відповідачем оскаржуваного порушення. При цьому клопотань від позивача або його представника про відмову від позову під час розгляду справи №810/3180/18 до суду не надходило. Відповідно, не розглядалося апеляційним судом і питання про можливість прийняття такої відмови у встановленому процесуальним законом порядку.
З огляду на викладене колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про ухвалення додаткового судового рішення, оскільки понесені ним витрати на правничу допомогу не підлягають стягненню з відповідача.
У доводах касаційної скарги позивач наголошує, що суд апеляційної інстанції повинен був застосувати положення частини восьмої статті 139 КАС України, яка передбачає, що у разі, коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Надаючи оцінку означеним доводам позивача, Суд виходить з наступного.
У постанові від 25 лютого 2020 року (справа №260/1378/18) Верховний Суд дійшов висновку, що загальною для вирішення питання розподілу судових витрат за наслідками розгляду справи є стаття 139 КАС України. При цьому, частина восьма статті 139 КАС України передбачає, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується адміністративним судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною, між тим процесуальним законом не визначено поняття "неправильних дій сторони". При цьому цією нормою встановлено право, а не обов`язок суду здійснити розподіл судових витрат у вищезазначений спосіб. Більш того, висновок суду про необхідність покладення судових витрат на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, повинен бути належним чином обґрунтованим.
Варто додати, що одним із принципів адміністративного судочинства є диспозитивність (від лат. dispono - "розпоряджаюся"). Цей принцип знаходить свій прояв у тому, що надає особам, які беруть участь у справі, можливість вільно розпоряджатися своїми матеріальними та процесуальними правами на власний розсуд. Реалізацією цього принципу є самостійне вирішення позивачем питання, чи звертатися до суду з позовом взагалі, яким чином формулювати свої заяви/клопотання та обирати бажаний процесуальний наслідок поданих заяв. Суд як незалежний орган не вправі ініціювати провадження чи захищати права особи без відповідного належного звернення такої особи.
Колегія суддів враховує, що, звертаючись до апеляційного суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, позивач не наводив жодних доводів чи міркувань щодо необхідності застосування судом положень частини восьмої статті 139 КАС України при вирішенні питання розподіл судових витрат, як і щодо можливості покладення судових витрат на сторону відповідача.
Таким чином, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм процесуального права.
Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції жодним чином не спростовують.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 КАС України).
У зв`язку з цим, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду