Постанова суду № 580/5817/20 від 24.06.2021 про визнання протиправними дій, скасування державної реєстрації земельних ділянок та зобов`язання вчинити певні дії

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2021 року

м. Київ

справа № 580/5817/20

адміністративне провадження № К/9901/14237/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Шарапи В.М., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Державного кадастрового реєстратора управління Держгеокадастру у Черкаському районі та м. Черкаси Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області Демченко Ольги Борисівни

про визнання протиправними дій, скасування державної реєстрації земельних ділянок та зобов`язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року (постановлену у складі судді Гайдаш В.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2021 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Безименної Н.В., суддів Бєлової Л.В., Кучми А.Ю.),

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

17 грудня 2020 року ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду із позовом до Державного кадастрового реєстратора управління Держгеокадастру у Черкаському районі та м. Черкаси Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області Демченко Ольги Борисівни (далі також - відповідач), в якому просив:

визнати неправомірними дії державного кадастрового реєстратора управління Держгеокадастру у Черкаському районі та м. Черкаси Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області Демченко Ольги Борисівни щодо державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі за кадастровим номером 7124981000:01:006:0631;

скасувати державну кадастрову реєстрацію земельної ділянки за кадастровим номером 7124981000:01:006:0631;

зобов`язати державного кадастрового реєстратора управління Держгеокадастру у Черкаському районі та м. Черкаси Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області Демченко Ольгу Борисівну внести відповідний запис до Поземельної книги про припинення державної кадастрової реєстрації за кадастровим номером 7124981000:01:006:0631;

скасувати державну кадастрову реєстрації земельної ділянки за кадастровим номером 7124981000:01:006:0632;

скасувати державну кадастрову реєстрації земельної ділянки за кадастровим номером 7124981000:01:006:0633;

скасувати державну кадастрову реєстрації земельної ділянки за кадастровим номером 7124981000:01:006:0634;

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що державна реєстрація земельних ділянок у Державному земельному кадастрі за кадастровими номерами 7124981000:01:006:0631, 7124981000:01:006:0632, 7124981000:01:006:0633, 7124981000:01:006:0634 є протиправною, оскільки проекти землеустрою вищезазначених земельних ділянок не містять позитивних висновків державної експертизи землевпорядної документації. Крім того, протиправна реєстрація зазначених земельних ділянок стала підставою для відмови позивачу у реєстрації земельної ділянки площею 8,0000 га для ведення городництва в адміністративних межах Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області, що підтверджується рішенням цього органу від 7 жовтня 2020 року № РВ-4601591032020.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2021 року, відмовлено у відкритті провадження у справі та роз`яснено позивачу, що розгляд даного спору віднесений до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що спір у цій справі не є спором між учасниками публічно-правових відносин, позаяк відповідач, приймаючи оскаржувані рішення про державну реєстрацію земельних ділянок, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи їх прийнятими з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що оскаржувані судові рішення постановлені з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права (положень статей 2, 4, 19, 170, 171 КАС України, пункту 6 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2021 року № 1051 (далі - Порядок №1051), частини четвертої статті 9 Закону України "Про Державний земельний кадастр" від 7 липня 2011 року № 3613-VI (далі - Закон № 3613-VI)), у зв`язку з чим суди дійшли помилкового висновку про те, що справу належить розглядати за правилами цивільного судочинства, оскільки спір у цій справі не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органу місцевого самоврядування, а стосується захисту його приватних інтересів, а саме можливості реалізації права власності (користування) на земельну ділянку.

Також скаржник зазначає, що державна реєстрація земельних ділянок у Державному земельному кадастрі з присвоєнням кадастрових номерів не є тотожною процедурі реєстрації речових прав на ці земельні ділянки.

Крім того, скаржник зазначає про невідповідність оскаржуваних судових рішень правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 6 травня 2019 року у справі № 707/234/19. У цій справі Суд дійшов висновку, що адміністративні суди розглядають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Також касатор стверджує, що застосовані судами правові висновки Великої Палати Верховного Суду, що викладені в постанові від 13 лютого 2019 року справа № 820/688/17 та Верховного Суду, що викладені у постанові від 18 червня 2020 у справі № 360/3626/18, не можуть бути застосовані, оскільки правовідносини, щодо яких виник спір у цих справах, не є подібними до цієї справи.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Касаційна скарга надійшла до суду 20 квітня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі №580/5817/20, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 24 червня 2021 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

Позиція інших учасників справи

Від відповідача відзиву на касаційну скаргу позивача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду рішень судів попередніх інстанцій. При цьому суд зазначає, що відповідачем ухвалу Верховного Суду про відкриття касаційного провадження у справі отримано 5 травня 2021 року.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій та доводів касаційної скарги

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Черкаського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2021 року відповідають, а викладені в касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

З доводів та вимог касаційної скарги вбачається, що скаржник оскаржує рішення судів попередніх інстанцій з підстав неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме, щодо відмови суду розглядати справу №580/5817/20 в порядку адміністративного судочинства.

Так, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у відкритті провадження у справі, виходячи із того, що спір у цій справі повинен бути вирішений у порядку цивільного судочинства. Ухвалюючи зазначені судові рішення, суди попередніх інстанцій посилалися на статті 2, 4, 19, 170, 171 КАС України, статті 4, 19 ЦПК України, статтю 79-1 Земельного кодексу України та статтю 16 Закону № 3613-VI.

При цьому суди попередніх інстанцій зазначили, що спір у цій справі не є спором між учасниками публічно-правових відносин, позаяк відповідач, приймаючи оскаржувані рішення про державну реєстрацію земельних ділянок, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем.

Надаючи оцінку вказаним висновкам судів попередніх інстанцій, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне заначити наступне.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому:

- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

- хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Водночас, визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб`єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Таким чином, суду необхідно з`ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.

У цій справі спірні правовідносини пов`язані з правомірністю реєстрації земельних ділянок з кадастровими номерами 7124981000:01:006:0631, 7124981000:01:006:0632, 7124981000:01:006:0633, 7124981000:01:006:0634 в Державному земельному кадастрі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок неправомірної реєстрації вказаних земельних ділянок відповідач прийняв рішення про відмову в державній реєстрації земельної ділянки площею 8,0000 га для ведення городництва в межах Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області за заявою позивача.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що вказані земельні ділянки перебувають у приватній власності, а тому, колегія суддів вважає, що даний спір стосується здійснення прав щодо володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою іншими особами, у приватній власності яких перебувають спірні земельні ділянки, а також можливості реалізації позивачем права на володіння (користування) земельною ділянкою площею 8,0000 га для ведення городництва в межах Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області, тобто, є спором приватно-правового (цивільного) характеру, у зв`язку з чим суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про його розгляд в порядку цивільного судочинства.

З приводу доводів касаційної скарги про те, що державна реєстрація земельних ділянок у Державному земельному кадастрі з присвоєнням кадастрових номерів не є тотожною процедурі реєстрації речових прав на ці земельні ділянки, то колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Положеннями частини п`ятої статті 16 Закону № 3613-VI передбачено, що кадастрові номери земельних ділянок зазначаються у рішеннях органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування про передачу цих ділянок у власність чи користування, зміну їх цільового призначення, визначення їх грошової оцінки, про затвердження документації із землеустрою та оцінки земель щодо конкретних земельних ділянок.

Згідно з частиною десятою статті 79-1 Земельного кодексу України державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Виходячи з норм земельного законодавства, які встановлюють механізм та процедуру звернення осіб до органів місцевого самоврядування з питань надання у власність земельних ділянок, вбачається, що здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність.

На стадії здійснення державної реєстрації земельної ділянки, що включає внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, право власності автоматично не виникає.

Водночас, судами попередніх інстанцій у цій справі було встановлено, що земельні ділянки з кадастровими номерами 7124981000:01:006:0631, 7124981000:01:006:0632, 7124981000:01:006:0633, 7124981000:01:006:0634 перебувають у власності інших осіб.

Тобто, у цій справі має місце не тільки внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру та формування земельних ділянок, але й державна реєстрація права власності на земельні ділянки за третіми особами.

Таким чином, розгляд позовних вимог ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації земельних ділянок з кадастровими номерами 7124981000:01:006:0631, 7124981000:01:006:0632, 7124981000:01:006:0633, 7124981000:01:006:0634 може вплинути на приватноправові права осіб, які зареєстрували право власності на земельні ділянки.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що, як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, позивач скористався свої правом та звернувся до Черкаський районний суд Черкаської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області та державних кадастрових реєстраторів про цей самий предмет позову в порядку цивільного судочинства, про що свідчить рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 15 квітня 2021 року у справі №707/50/19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №810/2938/17 зробила такий висновок: "Звернення ОСОБА_1 до адміністративного суду із цим позовом зумовлено тим, що земельна ділянка, на яку він претендував і відносно якої вчиняв дії, спрямовані на отримання її у власність, була передана у власність третім особам у справі. Отже, об`єктом спору у цій справі є земельна ділянка, що є власністю третіх осіб, від яких позивач фактично бажає витребувати її шляхом скасування державної реєстрації земельних ділянок за їх реальними власниками. Таке бажання позивача і форма його реалізації вказують на приватноправовий інтерес позивача, на захист якого, по суті, направлено звернення до суду з вимогою про скасування державної реєстрації земельних ділянок за третіми особами".

Враховуючи те, що саме Велика Палата Верховного Суду є судом, уповноваженим вирішувати юрисдикційні спори, колегія суддів не має підстав не погодитися із визначеним підходом.

Колегія суддів Верховного Суду відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій застосували нерелевантну практику Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 13 лютого 2019 року у справі №820/688/17, та Верховного Суду, викладену у постанові від 18 червня 2020 року у справі №360/3626/18, оскільки суди не стверджували про подібність правовідносин, а використали підхід для розмежування адміністративної та цивільної юрисдикції, який неодноразово викладався у постановах Великої Палати Верховного Суду при розгляді різних категорій спорів.

Водночас посилання скаржника на висновки Верховного Суду, зроблені в постанові від 6 травня 2020 року у справі №707/234/19, не свідчать про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права у цій справі, виходячи з такого.

Так, у справі №707/234/19 було заявлено позов про визнання незаконним наказу Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" в частині включення земельної ділянки; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняте державним реєстратором; зобов`язання органу місцевого самоврядування повернути земельну ділянку до державної власності Черкаської районної державної адміністрації.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 6 травня 2020 року у справі № 707/234/19 при визначенні юрисдикції спору врахував обставини справи і зробив такий висновок: "В матеріалах справи немає жодних доказів, що свідчать про набуття ОСОБА_1 права власності або права користування (оренди) спірною земельною ділянкою. Водночас ОСОБА_1 посилається на отримання ним дозволу на розробку документації із землеустрою, проте надання такого дозволу є одним з етапів процесу отримання права власності чи права користування земельною ділянкою. Отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не є правовстановлюючим актом. Відтак правовідносини, пов`язані з прийняттям та реалізацією такого рішення, не підпадають під визначення приватноправових, оскільки не породжують особистих майнових прав та зобов`язань осіб"

Тобто обставини справи у справі №707/234/19 і у цій справі не є подібними, а тому висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 6 травня 2020 року у справі № 707/234/19, не можуть бути застосовані при розгляді справи №580/5817/20.

Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме пункту 6 Порядку №1051 та частини четвертої статті 9 Закону № 3613-VI є необґрунтованими, оскільки суди у цій справі не перевіряли оскаржувані дії та рішення відповідача на дотримання вимог законодавства України, а відмовили у відкритті провадження у зв`язку із тим, що цей спір повинен бути вирішений в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Оскільки порушення своїх прав позивач вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на його думку, рішенням, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер та пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень (дій) є способом захисту цивільних прав та інтересів, у зв`язку з чим юрисдикція адміністративних судів на спірні правовідносини не поширюється, а тому суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку щодо відмови у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України.

Таким чином, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального права та порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме положень статей 2, 4, 19, 170, 171 КАС України, пункту 6 Порядку №1051, частини четвертої статті 9 Закону № 3613-VI, неврахування висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 6 травня 2020 року у справі № 707/234/19, а також неправильного застосування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 13 лютого 2019 року у справі №820/688/17, та Верховного Суду, викладену у постанові від 18 червня 2020 року у справі №360/3626/18, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду рішень судів попередніх інстанцій.

Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

................

Перейти до повного тексту