ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 червня 2021 року
м. Київ
справа № 826/15959/18
адміністративне провадження № К/9901/4506/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів Губської О.А., Калашнікової О.В.,
розглянув в порядку письмового провадження
клопотання Верховного Суду України, ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження в справі
та касаційну скаргу Верховного Суду України
на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2021 року (колегія суддів у складі головуючого судді Карпушової О.В., суддів: Губської Л.В., Епель О.В.)
в справі №826/15959/18
за позовом ОСОБА_1
до Верховного Суду України, Верховного Суду,
третя особа: Вища кваліфікаційна комісія суддів України,
про перерахунок посадового окладу.
I. ПРОЦЕДУРА
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Верховного Суду України, Верховного Суду, третя особа: Вища кваліфікаційна комісія суддів України, про перерахунок посадового окладу.
2. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року позов задоволено частково, зобов`язано Верховний Суд України здійснити перерахунок заробітної плати позивача.
3. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2021 року задоволено клопотання Верховного Суду України про закриття апеляційного провадження; апеляційне провадження за апеляційною скаргою Верховного Суду України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду України, Верховного Суду, третя особа Вища кваліфікаційна комісія суддів України, про перерахунок посадового окладу закрито.
4. У поданій касаційній скарзі (підписана головою ліквідаційної комісії Соловйовою Л.В. ) Верховний Суд України із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
5. Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
6. 10 та 11 березня 2021 року на адресу Верховного Суду надійшли клопотання Верховного Суду України за підписом його в.о. голови - В.І. Гуменюка, та ОСОБА_1, в якому вони просить закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Верховного Суду України, підписаною та поданою головою ліквідаційної комісії Соловйовою Л.В. від імені Верховного Суду України.
II. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.
7. Закриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою Верховного Суду України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року в цій справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що станом на 25 листопада 2020 року Соловйова Л.В. з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року у справі №2-р/2020 не мала права підпису апеляційної скарги від імені Верховного Суду України.
8. Суд апеляційної інстанції зазначив, що саме в.о. голови Верховного Суду України Гуменюк В.І. є особою, яка має право представляти в судовому засіданні Верховний Суд України. Водночас суду не надано документи, які підтверджують те, що голова ліквідаційної комісії Верховного Суду України - Соловйова Л. мала право підпису апеляційної скарги від імені Верховного Суду України після постановлення 18 лютого 2020 року Конституційним Судом України Рішення у справі № 2-р/2020.
9. З огляду на це, суд апеляційної інстанції резюмував, що апеляційну скаргу підписано особою, яка не має права її підписувати, і закрив апеляційне провадження з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 305 КАС України.
III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
10. Верховний Суд України у своїй касаційній скарзі не погоджується з рішенням суду апеляційної інстанції вважає його незаконним.
11. Посилаючись на положення частини четвертої статті 105 ЦК України, автор касаційної скарги стверджує, що з моменту призначення комісії з припинення юридичної особи така комісія є єдиним повноважним представником юридичної особи та діє від її імені.
12. Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань особою, яка може вчиняти дії від імені Верховного Суду України, є голова комісії з припинення Соловйова Л.В., яку призначено відповідно до спільного наказу Державної судової адміністрації України та Верховного Суду від 7 червня 2019 року №560/90-ОД "Про деякі питання, пов`язані з ліквідацією судів".
13. З підстав наведеного, вважає автор касаційної скарги, Гуменюк В.І. не має права представляти Верховний Суд України, незважаючи на те, що він зазначений в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як виконуючий обов`язки голови Верховного Суду України - керівник.
14. Також відповідач звертає увагу, що судом апеляційної інстанції не враховано правозастосовну практику, зокрема, висновки Верховного Суду, сформульовані в його постанові від 30 березня 2020 року в справі №826/16935/18. В цьому рішенні суд дійшов висновку, що право на підпис позовної заяви, поданої від імені Верховного Суду України як юридичної особи, що перебуває в стані припинення, належить голові комісії з припинення або ліквідатору.
15. Автор касаційної скарги наголошує, що рішення Конституційного Суду України не мають зворотної дії в часі, що спростовує твердження позивача щодо нікчемності наказу про припинення діяльності Верховного Суду України та створення комісії з припинення. До того ж положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VIII щодо припинення діяльності Верховного Суду України з дня початку роботи Верховного Суду неконституційними не визнавались, є чинними і мають виконуватись. Таким чином, вважає, що рішення Конституційного Суду України жодним чином не впливає на повноваження комісії з припинення та процедуру припинення юридичної особи.
16. У відзиві (підписаний в.о. голови Верховного Суду України В.І. Гуменюком) на касаційну скаргу Верховний Суд України не погоджується з нею, вважає касаційну скаргу необґрунтованою.
17. Зазначає, що Конституційним Судом України 18 лютого 2020 року прийнято Рішення №2-р/2020, яким визнано неконституційним, зокрема, пункт 7 розділу XII "прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VIII в частині, що стосується ліквідації Верховного Суду України.
18. Автор відзиву на касаційну скаргу звертає увагу, що виконання зазначеного Рішення Конституційного Суду України потребувало з 19 лютого 2020 року термінового скасування спільного наказу Верховного Суду та Державної судової адміністрації України від 7 червня 2019 року в частині створення ліквідаційної комісії Верховного Суду України та внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в частині позбавлення голови ліквідаційної комісії Соловйової Л.В. права вчиняти дії від імені Верховного Суду України.
19. Таким чином, уважає автор відзиву на касаційну скаргу, остання підписана особою, яка не має належних повноважень на представництво Верховного Суду України та ведення справи в суді.
20. У зв`язку з чим, автором відзиву на касаційну скаргу заявлено клопотання про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Верховного Суду України, підписаною та поданою головою ліквідаційної комісії Соловйовою Л.В. від імені Верховного Суду України, на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2021 року у цій справі, оскільки зазначене судове рішення Верховним Судом України не оскаржувалось. Аналогічне клопотання заявлене також і ОСОБА_1 .
21. У відзиві на касаційну скаргу Верховного Суду України Верховний Суд уважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала - скасуванню.
22. Посилаючись, зокрема, на постанову Верховного Суду від 30 березня 2020 року в справі №826/16935/18, автор відзиву на касаційну скаргу стверджує, що на час розгляду цієї справи особою, яка може вчиняти дії від імені Верховного Суду України, є Соловйова Л.В . Ураховуючи це, вважає, що в суду апеляційної інстанції не було підстав для закриття апеляційного провадження у цій справі, з підстави, що апеляційну скаргу від імені Верховного Суду України подано неуповноваженою особою.
23. Тому, Верховний Суд просить задовольнити касаційну скаргу, скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції, а справу направити до цього ж суду для продовження розгляду.
24. У відзиві на касаційну скаргу Верховного Суду України ОСОБА_1 уважає, що доводи, наведені в ній, є хибними та не відповідають дійсності.
25. Позивач погоджується з мотивами оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції, наводить міркування, які частково співпадають з тими, які містяться у відзиві Верховного Суду України на касаційну скаргу, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.
26. ОСОБА_1 уважає, що автор касаційної скарги не має процесуальних повноважень представляти конституційний орган - Верховний Суд України, отже касаційна скарга повинна бути відхилена судом як така, що подана особою без повноважень.
27. Також уважає безпідставним посилання автора касаційної скарги на рішення Верховного Суду від 30 березня 2020 року в справі №826/16935/18, оскільки в цій справі спір щодо повноважень представництва Верховного Суду України виник на момент подання позовної заяви, тобто у жовтні 2018 року. Водночас апеляційна та касаційна скаргу у справі, що розглядається, подана Соловйовою Л.В. після набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року №2-р/2020. Отже, вказане рішення Верховного Суду від 30 березня 2020 року в справі №826/16935/18 не можна вважати висновком щодо застосування норм права, який не взято до уваги судом апеляційної інстанції, стверджує позивач.
IV. ПОЗИЦІЯ КАСАЦІЙНОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДУ
28. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши касаційну скаргу, доводи, наведені у клопотанні про закриття касаційного провадження у цій справі, вважає за необхідне зазначити таке.
29. Касаційне провадження в справі відкрите з підстави оскарження судового рішення, зазначеного в частині третій статті 328 КАС України та посилання скаржника на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
30. Як убачається з оскаржуваної ухвали та зазначалось, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про закриття апеляційного провадження з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 305 КАС України, оскільки апеляційна скарга підписана особою, яка не має права її підписувати.
31. На противагу цього Соловйова Л.В. - голова ліквідаційної комісії Верховного Суду України та водночас особа, яка підписала апеляційну та касаційну скарги від імені Верховного Суду України, наполягає, що тільки вона як голова цієї комісії має право вчиняти дії від імені Верховного Суду України, посилаючись на положення статті 105 ЦК України, спільний наказ Державної судової адміністрації України та Верховного Суду від 7 червня 2019 року №560/90-ОД "Про деякі питання, пов`язані з ліквідацією судів" та судову практику Верховного Суду.
32. Отже, спір у справі, що розглядається, на стадії касаційного провадження полягає у наявності/відсутності права у Соловйової Л.В. - голови ліквідаційної комісії Верховного Суду України представляти інтереси останнього в суді.
33. Положеннями частин першої, третьої статті 55 КАС України визначено, що сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб`єкта владних повноважень), або через представника.
34. Отже, КАС України передбачає можливість Верховного Суду України, що є юридичною особою, бути стороною у адміністративному процесі й брати участь у справі, в тому числі, особисто - в порядку самопредставництва через свого керівника.
35. У той же час загальні положення про юридичну особу наведені у главі 7 розділу ІІ ЦК України.
36. Згідно з приписами частин другої, третьої статті 81 ЦК України юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.
Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом.
Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.
37. Цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.
38. Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.
39. Тобто, загальні положення про юридичну особу, наведені у ЦК України, розповсюджуються й на юридичних осіб публічного права, до яких, виходячи з вказаного у законодавстві визначення, належить й Верховний Суд України, однак, за виключенням питань, які стосуються порядку утворення та правового статусу юридичних осіб публічного права.
40. В той же час стаття 105 ЦК України не зачіпає питань, які б стосувались порядку утворення та правового статусу юридичних осіб публічного права, натомість, унормовує відносини, пов`язані з процедурою виконання рішення про припинення юридичної особи.
41. Відповідно до частин першої, третьої, четвертої згаданої статті 105 ЦК України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов`язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію.
Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.
Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи.
До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.
42. Згідно з положеннями частини першої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
43. Ураховуючи наведені законодавчі приписи, належним представником юридичної особи, яка згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань перебуває у процесі припинення, може бути лише голова ліквідаційної комісії або її член за дорученням голови цієї комісії.
44. Тобто, для перевірки наявності у особи права підписувати позовні та інші заяви, скарги та інші визначені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, достатньо наявності у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань даних, які є достовірними, зокрема, про перебування юридичної особи у процесі припинення, у тому числі дані про рішення щодо припинення юридичної особи, відомості про комісію з припинення (ліквідатора, ліквідаційну комісію тощо).
45. Такі висновки зроблено Верховним Судом у постанові від 30 березня 2020 року (справа № 826/16935/18), в якій суд касаційної інстанції вирішував спірне питання наявності/відсутності повноважень у виконуючого обов`язки голови Верховного Суду України Гуменюка В.І. на представництво інтересів Верховного Суду України під час звернення до суду з позовом у жовтні 2018 року і ставити під сумнів зазначені висновки підстав немає.
46. Як стверджує автор касаційної скарги та вбачається з матеріалів справи, спільним наказом Державної судової адміністрації України та Верховного Суду "Про деякі питання, пов`язані з ліквідацією судів" від 7 червня 2019 року №560/90-ОД затверджено склад ліквідаційної комісії, зокрема, Верховного Суду України та визначено, що головою цієї комісії є Соловйова Л.В .
47. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VIII, прийнятий на виконання положень Закону України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 2 червня 2016 року №1401-VIII, передбачив ліквідацію Верховного Суду України та створення нового органу державної влади - Верховного Суду.
48. Верховний Суд створюється на матеріально-технічній базі Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України.
З дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку (пункти 5, 7 Розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VIII).
49. Було розпочато ліквідаційну процедуру щодо Верховного Суду України і 21 червня 2018 року до реєстраційної справи Верховного Суду України було внесено запис щодо початку припинення Верховного Суду України як юридичної особи, процедура припинення стосовно якого досі не завершена.
50. Водночас Конституційний Суд України 18 лютого 2020 року ухвалив Рішення №2-р/2020 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень пунктів 4, 7, 8, 9, 11, 13, 14, 17, 20, 22, 23, 25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 р. № 2-р/2020), яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VIII зі змінами, зокрема, пункт 7 "та ліквідуються" в частині Верховного Суду України.
51. Зазначеним пунктом 7 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" до визнання його неконституційним в частині передбачалось, що з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
52. Ухвалюючи таке рішення в зазначеній частині, Конституційний Суд України вказав, що Законом №1401 не змінено конституційних функцій Верховного Суду України та його місця у системі судоустрою України. Крім того, Законом №1401 не скасовано та не обмежено прав і свобод людини і громадянина, на чому наголошено у висновках Конституційного Суду України від 20 січня 2016 року №1-в/2016, від 30 січня 2016 року №2-в/2016.
Таким чином, системний аналіз змін до Конституції України, внесених Законом №1401, вказує на те, що вони не були спрямовані на припинення діяльності та ліквідацію Верховного Суду України як органу державної влади через вилучення слова "України" - власної назви держави - із словесної конструкції "Верховний Суд України".
53. Конституційний Суд України вважає, що Закон №1401 не порушив принципу інституційної безперервності функціонування найвищого інституту судової влади, який після набрання чинності Законом №1401 продовжує діяти під назвою "Верховний Суд".
54. Таким чином, Конституційний Суд України визнав неконституційними положення щодо ліквідації Верховного Суду України, проте інша частина положень пункту 7 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" неконституційними не визнавались.
55. Також у резолютивній частині свого Рішення від 18.02.2020 р. № 2-р/2020 (пункт 5) Конституційний Суд України рекомендував Верховній Раді України невідкладно привести положення законодавства у відповідність із цим Рішенням.
56. Згідно зі статтею 152 Конституції України закони та інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
57. Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні (стаття 75 Конституції України). Це означає, що право приймати закони, вносити до них зміни у разі, коли воно не здійснюється безпосередньо народом (статті 5, 38, 69, 72 Конституції України), належить виключно Верховній Раді України (пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України) і не може передаватись іншим органам чи посадовим особам.
58. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції України). З наведеного випливає, що Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта (Рішення Конституційного Суду України у справі №1-31/2000 від 14 грудня 2000 року).
59. Таким чином, обов`язком Верховної Ради України згідно зі конституційно встановленою законодавчою процедурою для належної реалізації Закону необхідно внести відповідні зміни до нього у зв`язку з визнанням неконституційними його окремих положень.
60. Сама юридична сила рішень Конституційного Суду України про визнання неконституційними окремих положень закону зобов`язує органи державної влади вчинити дії, спрямовані на приведення законодавства у відповідність з новою редакцією "базового" закону. З метою юридичного регулювання функціонування найвищого суду у системі судоустрою України законодавець має визначити спосіб, який з метою забезпечення інституційної безперервності функціонування найвищого інституту судової влади повинен вирішити питання переходу суддів Верховного Суду України у Верховному Суді, а також визначитися щодо способу припинення юридичної особи Верховного Суду України.
61. Проте на момент вирішення цієї адміністративної справи у судах, питання функціонування двох юридичних осіб: Верховного Суду України та Верховного Суду залишалося не вирішеним.
62. В свою чергу наказ Державної судової адміністрації України та Верховного Суду від 07 червня 2019 року № 590/90-ОД "Про деякі питання, пов`язані з ліквідацією судів", яким утворено ліквідаційну комісію з метою забезпечення виконання рішення щодо припинення (ліквідації) та запобіганню неефективному використанню бюджетних коштів Верховного Суду України, не було скасовано.
63. Визнання положення пункту 7 розділу XII щодо слів "та ліквідуються" в частині Верховного Суду України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) не обумовлюють автоматично нелегітимність вказаного Наказу як індивідуально акту (рішення суб`єкта владних повноважень), дія якого вичерпується його виконанням (пункт 19 частина перша статті 4 КАС України).
64. Ураховуючи мету створення ліквідаційної комісії, а також чинну редакцію положення пункту 7 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також правові наслідки, які виникли внаслідок визнання окремих норм неконституційними, це не вплинуло на повноваження комісії з припинення та процедури припинення юридичної особи.
65. Питання інституційного дуалізму Верховного Суду України та Верховного Суду має бути вирішено парламентом шляхом прийняття відповідного закону, про що зазначалося вище.
66. Таким чином, Соловйова Л.В. як голова ліквідаційної комісії Верховного Суду України не втратила право підпису та повноваження виступати в суді від імені Верховного Суду України, у зв`язку з ухваленням Конституційним Судом України Рішення від 18.02.2020 р. №2-р/2020.
67. Зважаючи на це, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про закриття апеляційного провадження з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 305 КАС України, посилаючись на те, що суду не надано документи, які підтверджують те, що Соловйова Л. мала право підпису апеляційних скарг від Верховного Суду України після ухвалення 18 лютого 2020 року Конституційним Судом України Рішення у справі №2-р/2020.
68. Ураховуючи такі висновки, зроблені Верховним Судом у цій справі, клопотання Верховного Суду України та ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження в справі №826/15959/18 з підстави відсутності у Соловйової Л.В. адміністративної процесуальної дієздатності, задоволенню не підлягає.
69. За таких обставин, оскільки оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції перешкоджає подальшому провадженню у справі та позбавляє права на апеляційне оскарження судового рішення, а також не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, то вона підлягає скасуванню.
70. Згідно з частиною першою статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
71. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 КАС України).
72. За вказаних обставин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції та направлення справи для продовження розгляду до цього ж суду.
73. З огляду на відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 353, 356 КАС України, Верховний Суд