ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 червня 2021 року
м. Київ
справа №640/18998/18
адміністративне провадження №К/9901/18139/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Шарапи В.М., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві
про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою ОСОБА_2
на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2021 року (постановлену у складі головуючого судді Глущенко Я.Б., суддів Пилипенко О.Є., Черпіцької Л.Т.),
В С Т А Н О В И В :
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся у суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києва (далі - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 серпня 2019 року позов задоволено частково.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 червня 2020 року зобов`язано відповідача подати звіт про виконання рішення суду.
За результатами розгляду звіту про виконання рішення суду ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2020 року на керівника Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві ОСОБА_2 (далі - скаржник, ОСОБА_2 ) накладено штраф та встановлено ГУ ПФУ в м. Києві новий строк для подання звіту про виконання рішення суду.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2021 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києва на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2020 року залишено без задоволення, а вказану ухвалу - без змін.
11 березня 2021 року ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2020 року також оскаржила керівник ГУ ПФУ в м. Києві ОСОБА_2
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2021 року у відкритті провадження за апеляційною скаргою керівника ГУ ПФУ в м. Києві ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2020 року відмовлено.
Відмовляючи у відкритті провадження, суд апеляційної інстанції виходив з того, що аналіз змісту апеляційної скарги керівника ГУ ПФУ в м. Києві ОСОБА_2 свідчить про те, що вимоги скаржника обґрунтовані тими самими доводами, які були викладені в апеляційній скарзі Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києва на це ж саме рішення та яким вже надано правову оцінку судом апеляційної інстанції у постанові від 9 лютого 2021 року.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, вважаючи його незаконним та необґрунтованим, ОСОБА_2 звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та направити справу для продовження розгляду до цього суду.
В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що оскаржуване судове рішення прийнято з неправильним застосуванням норм процесуального права, а саме частини першої статті 323 КАС України та не врахуванням вимог статті 242 КАС України, у зв`язку з чим, суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для відкриття апеляційного провадження, оскільки, на думку суду, вимоги апелянта обґрунтовані тими самими доводами, які були викладені в апеляційній скарзі Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на це ж саме рішення та яким вже надано правову оцінку апеляційним судом у постанові від 9 лютого 2021 року.
Крім того, скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції помилково застосовано висновки, висловлені Верховним Судом у постанові від 14 серпня 2020 року у справі №711/2702/17 (відкриття апеляційного провадження уже після апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи спрямовано на безпідставний повторний апеляційний перегляд судового рішення у справі), оскільки у тій справі судом апеляційної інстанції не було розглянуто питання порушення судом першої інстанції прав ОСОБА_2 під час винесення ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2020 року.
Позиція інших учасників справи
Від інших учасників справи відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2 не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду рішення суду апеляційної інстанції.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі №640/18998/18, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.
Суддя-доповідач ухвалою від 23 червня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 24 червня 2021 року.
При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка висновків суду апеляційної інстанції та доводів учасників справи
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2021 року відповідає, а викладені в касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.
У справі, що розглядається, предметом касаційного оскарження є правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права при постановленні ухвали, якою відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 .
Так, суд апеляційної інстанції, постановляючи ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою керівника ГУ ПФУ в м. Києві ОСОБА_2, виходив з того, що вказана скарга обґрунтована тими самими доводами, які були викладені в апеляційній скарзі Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києва на це ж саме рішення та яким вже надано правову оцінку апеляційним судом у постанові від 9 лютого 2021 року.
Відповідно до частини першої статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною першою статті 323 КАС України передбачено, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Згідно з частиною першою, четвертою та п`ятою статті 323 КАС України якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає її за правилами цієї глави.
Суд апеляційної інстанції розглядає скаргу, зазначену в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.
Суд відмовляє у відкритті провадження за апеляційною скаргою, поданою відповідно до частини першої цієї статті, якщо суд розглянув наведені у ній доводи під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.
Аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції може розглянути по суті апеляційну скаргу, яка надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, у разі, якщо особа, яка її подала, не була присутня під час апеляційного розгляду справи та якщо суд не розглянув наведені у ній доводи під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи за умови, що скаржником дотримано встановлені процесуальними нормами вимоги до апеляційної скарги.
З матеріалів справи вбачається, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2021 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києва від 4 грудня 2020 року, підписану її керівником - ОСОБА_2, на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2020 року залишено без задоволення, а вказану ухвалу - без змін.
11 березня 2021 року керівником ГУ ПФУ в м. Києві ОСОБА_2 також подано апеляційну скаргу на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2020 року.
Як правильно встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, аналіз змісту апеляційної скарги ОСОБА_2 від 11 березня 2021 року свідчить про те, що її вимоги фактично обґрунтовані тими самими доводами (щодо виконання рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 серпня 2019 року), які були викладені в апеляційній скарзі Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києва від 4 грудня 2020 року на це ж саме рішення та яким вже надано правову оцінку судом апеляційної інстанції у постанові від 9 лютого 2021 року.
За таких обставин, вимога ОСОБА_2 про відкриття апеляційного провадження уже після апеляційного перегляду ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2020 року за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києва від 4 грудня 2020 року, фактично зводиться до безпідставної спроби нового перегляду судовою колегією апеляційного суду рішення, яке вже переглянуто цим судом, та спрямовано на безпідставний повторний апеляційний перегляд судового рішення у справі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14 серпня 2020 року у справі № 711/2702/17, при цьому з оскаржуваного судового рішення вбачається, що вказана позиція була правильно застосована судом апеляційної інстанції при вирішенні питання щодо можливості відкриття провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 .
Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме статей 242, 323 КАС України та помилково застосовано висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 14 серпня 2020 року у справі №711/2702/17, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що ухвала Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2021 року є законною та обґрунтованою і не підлягає скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанцій, всебічно перевіривши обставини справи, постановив судове рішення при дотриманні норм процесуального права, а доводи касаційної скарги зазначеного не спростовують.
Висновки зроблені судом у цій справі узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду щодо застосування положень статті 323 КАС України, викладені, зокрема, у постановах від 6 лютого 2020 року у справі №640/20615/18, від 12 червня 2020 року у справі №826/477/17, від 13 січня 2021 року у справі №760/24541/17 та від 12 березня 2021 року у справі №320/3351/19.
Колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне також зазначити, що повноваження головного управління Пенсійного фонду України визначені пунктом 5 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 (далі - Положення №28-2).
Відповідно до абзацу першого пункту 8 Положення №28-2 головне управління Фонду очолює начальник, який призначається на посаду Головою правління Фонду за погодженням із Міністром соціальної політики України та головою відповідної місцевої державної адміністрації, звільняється з посади Головою правління Фонду за погодженням із Міністром соціальної політики України в установленому законодавством порядку.
Відповідно до пункту 10 Положення №28-2 10 начальник головного управління Фонду, зокрема:
1) здійснює керівництво головним управлінням Фонду, несе персональну відповідальність за організацію та результати його діяльності, очолює колегію, організовує та забезпечує її роботу;
2) забезпечує виконання головним управлінням Фонду та управліннями Фонду вимог Конституції та законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, а також постанов правління та наказів Фонду;
10) представляє головне управління Фонду в державних органах, громадських організаціях, у тому числі в міжнародних, без доручення підписує документи від імені головного управління Фонду;
15) здійснює інші повноваження відповідно до законодавства.
Колегія суддів зазначає, що скаржниця будучи начальником Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві виконує посадові обов`язки, які повинні відповідати завданням вказаного органу, та несе персональну відповідальність за організацію та результати його діяльності.
Статтею 44 КАС України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (пункти шостий, сьомий частини п`ятої цієї статті).
Відповідно до частини першої статті 45 КАС України зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України", заяви №17160/06 та №35548/06; п. 33).
Згідно з пунктом 46 рішення Європейського суду з прав людини "Устименко проти України" (заява № 32053/13) право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу "res judicata", тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.
Крім того, обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" визначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання ("Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" № 11681/85).