ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 червня 2021 року
м. Київ
справа № 200/5390/20-а
адміністративне провадження № К/9901/898/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу №200/5390/20-а
за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Донецької області про стягнення коштів, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 липня 2020 року, прийняте в складі: головуючого судді Логойди Т.В., і постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року, ухвалену в складі колегії суддів: головуючого судді Ястребової Л.В., суддів Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д.,
УСТАНОВИВ:
І. Обставини справи
1. ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Прокуратури Донецької області (далі - відповідач), з вимогами: стягнути вихідну допомогу при звільненні у сумі 30345,21 грн; стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення судового рішення.
2. На обґрунтування вимог позивачка зазначила, що її було звільнено з посади начальника відділу забезпечення обвинувачення в апеляційному суді управління підтримання обвинувачення в суді Прокуратури Донецької області та органів прокуратури Донецької області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Вихідну допомогу при звільненні виплачено не було. Позивачка уважає, що оскільки Законом України "Про прокуратуру" не урегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні, розірвання трудового договору має супроводжуватися наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), з дотриманням статті 44 цього Кодексу. Невиплата вихідної допомоги свідчить про непроведення повного розрахунку при звільненні, тому позивачка також уважає, що має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
3. Згідно з записами у трудовій книжці позивачки від 27 грудня 2001 року серії НОМЕР_1 остання у період з 27 грудня 2001 року по 04 травня 2020 року перебувала у трудових відносинах з Прокуратурою Донецької області.
4. Наказом прокурора Донецької області від 04.05.2020 №372-к позивачка звільнена з посади начальника відділу забезпечення обвинувачення в апеляційному суді управління підтримання обвинувачення в суді Прокуратури Донецької області та органів прокуратури Донецької області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
5. Підставою для прийняття вказаного наказу стало рішення від 04.05.2020 №331 Кадрової комісії №2 "Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використання комп`ютерної техніки", відповідно до якого позивачка неуспішно пройшла атестацію.
6. Вихідну допомогу при звільненні їй нараховано та виплачено не було. Однак позивачка стверджує, що має право на таку допомогу, у зв`язку з чим звернулася до суду з цим позовом.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
7. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року, в задоволенні позову відмовлено.
8. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачку звільнено з підстав і в порядку, передбачених Законом України від "Про прокуратуру", яким не передбачена виплата вихідної допомоги при звільненні, тому вона не набула права на її отримання.
V. Провадження в суді касаційної інстанції
9. 11 січня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 липня 2020 року і постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року.
10. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Кашпур О.В., Уханенку С.А.
11. У касаційній скарзі скаржниця, не погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанцій, просить їх скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права та ухвалити нове, яким задовольнити позов повністю.
12. Обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження, згідно з приписами пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), скаржниця зазначила, що суди першої та апеляційної інстанцій при прийнятті рішень не врахували правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 08 жовтня 2019 року (справа №823/263/16) і від 17 жовтня 2019 року (справа №823/276/16) про те, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
13. Як зазначає скаржниця, суди попередніх інстанцій також не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 23 грудня 2020 року у справі № 560/3971/19 щодо наявності у неї права на отримання допомоги при звільненні. Так, з правової позиції Верховного Суду, викладеної у вказаній постанові, випливає, що частиною п`ятою статті 51 Закону України "Про прокуратуру" та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Проте у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.
14. Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.
15. Від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу позивачки, в якому він наполягає на безпідставності останньої, просить у її задоволенні відмовити і залишити оскаржувані судові рішення без змін.
V. Джерела права та акти їхнього застосування
16. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
17. Закон України від 14.10.2014 №1697-VІІ "Про прокуратуру" (далі - Закон №1697-VII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.
18. Статтею 4 Закону №1697-VII установлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
19. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
20. Законом України від 19.09.2019 №113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон №113-ІХ) статтю 51 Закону №1697-VII доповнено частиною п`ятою, згідно з якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
21. Законом №113-ІХ було внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус"; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус"; частину дев`яту статті 252 після слів "дисциплінарної відповідальності та звільнення" доповнено словами і цифрами "а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу".
22. Статтею 1 КЗпП України визначено, що цей кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
23. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
24. Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
25. Статтею 44 КЗпП України передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
26. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
27. Частиною першою статті 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
28. Середній заробіток працівника відповідно до статті 27 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР "Про оплату праці" визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, за змістом абзацу третього пункту 2 розділу ІІ якого (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.