ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 червня 2021 року
м. Київ
справа № 460/2342/19
адміністративне провадження № К/9901/5970/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів Губської О.А., Калашнікової О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 червня 2020 року (головуючий суддя - Димарчук Т.М.)
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року (головуючий суддя - Коваль Р.Й., судді: Гудима Л.Я., Ільчишина Н.В.)
у справі №460/2342/19
за позовом ОСОБА_1
до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області
про визнання протиправним та скасування наказу.
I. РУХ СПРАВИ
1. У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив визнати протиправним і скасувати наказ Управління Державної міграційної служби України у Волинській області від 12 серпня 2019 року №66 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що при прийнятті оскаржуваного наказу не були враховані дійсні обставини по справі, не вивчалась особа, стосовно якої складався процесуальний документ, не враховано, що позивач не мав можливості у повній мірі висловити свою позицію з цього приводу та давати пояснення на поставлені питання.
3. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 25 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.
4. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2021 року клопотання представника ОСОБА_1 про залучення перекладача та відкладення розгляду справи повернуто заявнику без розгляду.
5. Не погоджуючись із вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій та посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся з касаційною скаргою.
6. Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2021 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2021 року у справі №460/2342/19. Відкрито провадження за касаційною скаргою на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 червня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року у справі №460/2342/19.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
7. ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 народився у Народній Республіці Бангладеш, с. Чордукунді. За національністю - бангладешець, сповідує іслам, неодружений, освіта - середня спеціальна. Спілкується бенгальською, володіє англійською та частково російською мовами. На батьківщині у жодних військових, релігійних, громадських організаціях не перебував. У заявника відсутні документи, що посвідчують особу. В Бангладеші залишились мати, батько та дві сестри. Із країни виїхав у 2018 році до Російської Федерації, де перебував один рік, працював продавцем одягу на ринку. Надалі, у зв`язку із закінченням терміну дії туристичної візи (1 рік) покинув Російську Федерацію та нелегально без документів приїхав до України.
8. 23 липня 2019 року співробітником Луцького УДМС України у Волинській області було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МВП №027687 про порушення ОСОБА_1 правил перебування іноземців в Україні та постанову про накладення адміністративного стягнення серії ПН МВР №027687 в сумі 1700 грн.
9. 24 липня 2019 року позивач звернувся до УДМС України у Волинській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
10. За результатами розгляду заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та проведення співбесід УДМС України у Волинській області склало висновок від 12 серпня 2019 року, яким відмовлено ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Підставою для відмови слугувала відсутність умов, передбачених пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
11. На підставі вказаного письмового висновку УДМС України у Волинській області громадянину Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
12. Повідомленням УДМС України у Волинській області № 21 від 12 серпня 2019 року позивачу повідомлено про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
13. Вважаючи наказ УДМС України у Волинській області від 12 серпня 2019 року №66 безпідставним та протиправним, позивач звернувся до суду.
IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
14. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про правомірність оскаржуваного наказу, оскільки відсутні в матеріалах справи та не надані позивачем до УДМС України у Волинській області докази переслідування позивача за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
15. У касаційній скарзі позивач вказав, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням статті 126 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки суди попередніх інстанцій здійснили розгляд справи без його належного повідомлення та ухвалили оскаржувані судові рішення без його участі. Позивач наголосив, що жодним процесуальним шляхом суди не повідомляли його про час та місце слухання справи. Також скаржник послався на правовий висновок, викладений в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 804/886/17.
16. На думку скаржника, факт проведення розгляду справи в першій та апеляційній інстанції без його участі та без надання йому перекладача свідчить про повну відсутність законної процедури розгляду справи.
17. Окрім того, у касаційній скарзі зауважив, що через пандемію коронавірусу у нього була відсутня можливість дістатися до суду, оскільки накладалась заборона на регулярні та нерегулярні перевезення на території України. Проте, судами такі доводи були проігноровані.
18. Представником Управління ДМС України у Волинській області подано відзив, в якому відповідач просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
19. Також у відзиві зазначено, що заява ОСОБА_1 носить характер зловживання процедурою надання статусу біженця та є необґрунтованою, оскільки не містить підстав, передбачених пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
20. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.
21. Касаційне провадження у справі, що розглядається, відкрите з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень є: неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
22. Суди першої та апеляційної інстанцій, приймаючи оскаржувані рішення, дійшли висновку про відсутність підстав для визнання позивача біженцем.
23. Проте, Верховний Суд вважає такий висновок передчасним з огляду на таке.
24. Статтею 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
25. У касаційній скарзі скаржник зазначає про неналежне повідомлення його про розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій.
26. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 127 КАС України часом вручення повістки вважається день вручення судової повістки під розписку.
27. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та його представник були повідомлені 20 січня 2021 року розпискою про розгляд їх апеляційної скарги, яка була призначена на 27 січня 2021 року.
28. Проте, судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення було порушено принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, передбачений пунктом 2 частини третьої статті 3 КАС України.
29. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
30. Відповідно до статті 8 КАС України усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом (частина перша). Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників судового процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (частина друга).
31. Положенням статті 15 КАС України визначено, що суди забезпечують рівність прав учасників судового процесу за мовною ознакою (частина друга).
32. Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право учасників судового процесу на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють (частина третя).
33. Учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, в порядку, встановленому цим Кодексом (частина четверта).
34. Отже, підставою для залучення перекладача до участі в адміністративному судочинстві є неволодіння учасником процесу мовою судочинства. Неволодіння мовою судочинства свідчить про нерозуміння учасником адміністративного судочинства мови, якою воно здійснюється, та неможливість безперешкодної реалізації ним процесуальних повноважень. Факт неволодіння учасником адміністративного судочинства мовою, якою воно здійснюється, підлягає встановленню судом із наданням йому повноважень щодо залучення в необхідних випадках спеціаліста-мовознавця.
35. Відповідно до протоколу судового засідання щодо розгляду Восьмим апеляційним адміністративним судом 20 січня 2021 року справи № 460/2342/19, колегією суддів з`ясовано, що рідною мовою позивача є бенгальська мова, українською мовою позивач не володіє, а російську мову лише розуміє. Внаслідок цього розгляд справи було відкладено на 27 січня 2021 року, зокрема, для залучення перекладача. З матеріалів справи також вбачається, що 27 січня 2021 року на електронну адресу Восьмого апеляційного адміністративного суду представником позивача подано клопотання про залучення перекладача та відкладення розгляду справи. Проте, вказане клопотання передано судді-доповідачу після прийняття оскаржуваного рішення. А тому ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2021 року вказане клопотання залишено без розгляду.
36. Отже, Верховний Суд зазначає про дотримання судом апеляційної інстанції процедури повідомлення скаржника про розгляд апеляційної скарги, однак відсутність можливості у позивача отримати послуги перекладача у судовому засіданні порушують принцип рівності, що гарантований пунктом 1 частини другої статті 129 Конституції України, яка кореспондується зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Особа була позбавлена можливості представляти свої інтереси, захищати права, надавати свої аргументи, надавати докази, а отже не була почутою, що є грубим порушенням справедливого розгляду в суді.
37. Згідно з частиною першою статті 11 КАС України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
38. Відповідно до частини третьої статті 126 КАС України повістка повинна бути вручена не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, крім випадку, коли повістка вручається безпосередньо в суді. Якщо для розгляду окремих категорій справ, заяв або клопотань учасників справи цим Кодексом встановлено строк розгляду менше десяти днів, повістка має бути вручена у строк, достатній для прибуття особи до суду для участі в судовому засіданні.
39. Отже, повістки повинні бути вручені завчасно, тобто з таким розрахунком, щоб учасники процесу мали реальну можливість з`явитися до суду.
40. Відповідно до частини другої статті 129 КАС учасник судового процесу повинен за допомогою електронної пошти (факсу, телефону) негайно підтвердити суду про отримання тексту повістки. Текст такого підтвердження роздруковується, а телефонне підтвердження записується відповідним працівником апарату суду, приєднується секретарем судового засідання до справи і вважається належним повідомленням учасника судового процесу про дату, час і місце судового розгляду. В такому випадку повістка вважається врученою учаснику судового процесу з моменту надходження до суду підтвердження про отримання тексту повістки.
41. За змістом частини третьої цієї ж статті передбачено, що якщо протягом дня, наступного за днем надсилання тексту повістки, підтвердження від учасника судового процесу не надійшло, секретар судового засідання складає про це довідку, що приєднується до справи і підтверджує належне повідомлення учасника судового процесу про дату, час і місце судового розгляду. В такому випадку повістка вважається врученою з моменту складання секретарем судового засідання відповідної довідки.
42. Як убачається з матеріалів справи та про що зазначає позивач у касаційній скарзі, він заявляв клопотання про участь в розгляді справи в суді першої інстанції.
43. Згідно з довідкою у справі №460/2342/19 від 19 червня 2020 року Волинським окружним адміністративним судом зупинено направлення учасникам судового процесу, зокрема, судових повісток засобами поштового зв`язку через відсутність фінансування. Тому 22 червня 2020 року секретарем судового засідання складена телефонограма, відповідно до якої представника позивача повідомлено про судовий розгляд справи 25 червня 2020 року, тобто за 2 дні до судового засідання.
44. Враховуючи наведене, Верховний Суд приходить до висновку про порушення судом першої інстанції порядку повідомлення позивача та його представника про розгляд справи у суді першої інстанції.
45. Наведені положення КАС України, обставини справи щодо несвоєчасного повідомлення представника позивача про дату, час та місце судового засідання, відсутність відомостей про вручення судової повістки позивачу, висловлене скаржником бажання взяти участь в розгляді справи свідчать про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що за частиною третьою статті 353 КАС України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд.
46. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі №804/886/17.
47. Також з матеріалів справи вбачається, що представником позивача до Волинського окружного адміністративного суду подана заява від 24 червня 2020 року про відкладення розгляду справи №460/2342/19, яка була призначена на 25 червня 2020 року. Вказана заява обґрунтована тим, що позивач та його представник проживають у Рівненській області, адміністративна справа розглядається Волинським окружним адміністративним судом. У зв`язку із дотриманням карантинних заходів через поширення на території України COVID-19 та забороною регулярних та нерегулярних перевезень пасажирів автомобільним транспортом у приміському, міжміському, внутрішньообласному та міжобласному сполученні у представника позивача відсутня можливість прибути у судове засідання 25 червня 2020 року.
48. Із протоколу судового засідання від 25 червня 2020 року вбачається, що суд протокольною ухвалою визнав причину неявки представника позивача неповажною та продовжив розгляд справи, завершивши його прийняттям рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
49. Верховний Суд наголошує, що загальновідомим фактом є впровадження карантину на території України з 11 березня 2020 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №211. Рішенням Уряду №392 від 20 травня 2020 року з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 22 травня 2020 року до 31 липня 2020 року, зокрема, на території Волинської та Рівненської областей, із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні, установлено карантин.
50. Таким чином, Верховний Суд наголошує, що суд першої інстанції, порушивши процедуру оповіщення про розгляд справи, не врахувавши факту встановлення відповідних карантинних обмежень, необґрунтовано відхилив клопотання представника позивача про перенесення такого розгляду, що є підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд згідно з пунктом 3 частини другої статті 353 КАС України.
51. Згідно зі статтею 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою (пункт 3 частини третьої статті 353 КАС України).
52. Підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини другої статті 353 КАС України). Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи (частина четверта статті 353 КАС України).
53. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права щодо повного і всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі та, як наслідок, висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
54. При новому розгляді спору суду необхідно забезпечити рівність прав учасників судового процесу та на підставі додатково встановлених обставин прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Керуючись статтями 341, 345, 353, 356 КАС України, Верховний Суд