ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 червня 2021 року
м. Київ
справа № 480/2577/20
адміністративне провадження № К/9901/4234/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Шевцової Н.В.,
суддів: Мацедонської В.Е., Радишевської О.Р.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 480/2577/20
за позовом ОСОБА_1 до військової частини 9938 (Луганський прикордонний загін, 3 прикордонний загін імені Героя України полковника Євгенія Пікуса) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
за касаційною скаргою Луганського прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса
на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року, прийняте у складі головуючого судді Воловика С.В.,
та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2021 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого судді Бершова Г.Є., суддів Катунова В.В., Ральченка І.М.,
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини 9938 (Луганський прикордонний загін, 3 прикордонний загін імені Героя України полковника Євгенія Пікуса) (далі - відповідач), в якому просив:
1.1 визнати протиправною бездіяльність військової частини 9938 (Луганський прикордонний загін) щодо невиплати ОСОБА_1 при звільненні з військової служби всіх належних грошових сум;
1.2 зобов`язати військову частину 9938 (Луганський прикордонний загін) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 19 квітня 2017 року по 17 квітня 2020 року.
2. На обґрунтування позову позивач зазначив, що наказом начальника Луганського прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 18 квітня 2017 року № 219-ос позивач був звільнений з військової служби за станом здоров`я та виключений зі списків особового складу з 18 квітня 2017 року. Під час звільнення зі служби відповідач не провів остаточний розрахунок із позивачем, а саме: не виплатив грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна та компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. Лише 17 квітня 2020 року відповідач виплатив грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, у зв`язку з чим позивач просить стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 19 квітня 2017 року по 17 квітня 2020 року.
3. Луганський прикордонний загін імені Героя України полковника Євгенія Пікуса з позовними вимогами не погодився та зазначив, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю не поширюється. Трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, а отже, передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб. Тобто спеціальним законодавством врегульовані спірні правовідносини таким чином, що виплата компенсації за затримку виплати розрахунку при звільненні осіб, які проходили військову службу, не передбачена, а дія норм Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) на них не поширюється.
3.1. Отже, на думку відповідача, доходи військовослужбовців Державної прикордонної служби України не є доходами у вигляді заробітної плати, іншими доходами, що нараховуються (виплачуються) у зв`язку з трудовими відносинами, і військовослужбовці не є працівниками відповідно до чинного трудового законодавства, а проходять військову службу. Отже, застосування статті 117 КЗпП України є безпідставним.
ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи.
4. ОСОБА_1 по квітень 2017 року перебував на військовій службі в органах Держприкордонслужби.
5. Наказом начальника Луганського прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 18 квітня 2017 року № 219-ос позивач був звільнений з військової служби за станом здоров`я та виключений зі списків особового складу з 18 квітня 2017 року.
6. Відповідно до довідки Луганського прикордонного загону від 25 травня 2020 року № 453, звільненому військовослужбовцю в/ч 9938 ОСОБА_1 17 квітня 2020 року виплачено індексацію грошового забезпечення та компенсацію за невикористану додаткову відпуску учасника бойових дій.
ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
7. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2021 року, позов задоволено:
7.1 визнано протиправною бездіяльність військової частини 9938 (Луганський прикордонний загін) щодо невиплати ОСОБА_1 при звільненні з військової служби всіх належних грошових сум;
7.2 зобов`язано військову частину 9938 (Луганський прикордонний загін) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 19 квітня 2017 року по 17 квітня 2020 року.
8. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
8.1. Додатково суди попередніх інстанцій зазначили правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, відповідно до якої Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1,2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
ІV. Касаційне оскарження
11. Не погодившись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, Луганським прикордонним загоном імені Героя України полковника Євгенія Пікуса подано касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 08 лютого 2021 року.
12. У касаційній скарзі відповідач зазначає, що згідно з підпунктами "а", "в" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України ця касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
12.1. На обґрунтування вказаного твердження відповідач зазначає, що питання стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби не мають стійкої практики. При вирішенні спорів за позовами військовослужбовців та прирівняних до них осіб суди по різному застосовують як процесуальні строки звернення до суду, так і приписи Кодексу законів про працю України, а також мають різні підходи до розрахунку середнього заробітку його частки, істотності частки пропорційності та співмірності належних до виплат сум.
12.2. За твердженням відповідача, потрібна уніфікація структури правової позиції з питань середнього заробітку грошового забезпечення у публічно-правових спорах та формування єдиної правозастосовної практики щодо застосування процесуальних строків у спірних правовідносинах, а також принципу пропорційності та співмірності належних до виплати сум.
13. За таких обставин відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.
14. Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2021 року у складі колегії суддів: головуючого судді Шевцової Н.В., суддів Мацедонської В.Е., Радишевської О.Р. відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача. Витребувано справу № 480/2577/20 із Сумського окружного адміністративного суду.
15. 15 квітня 2021 року справа № 480/2577/20 надійшла до Верховного Суду.
16. Також, до Верховного Суду 19 квітня 2021 року надійшов відзив позивача на касаційну скаргу, в якій позивач спростовує доводи касаційної скарги та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
17. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
18. За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
19. За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
20. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-ХІІ).
21. За приписами статті 1 Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
22. Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
23. Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону № 2011-XII).
24. Відповідно до абзаців 1 та 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (дія якого відповідно до ч. 3 Указу поширюється і на військовослужбовців Національної гвардії України) після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
24.1. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
25. За змістом частини першої статті 24 Закону України "Про відпустки" у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
26. Наведене кореспондується з частиною першою статті 83 КЗпП України.
27. За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
27.1. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
28. Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
28.1. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
29. Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
29.1. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
30. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.
31. Так, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці, визначає Закон України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР "Про оплату праці" (далі - Закон № 108/95-ВР), відповідно до статті 1 якого заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
32. Відповідно до статті 2 Закону № 108/95-ВР (у редакції, чинній на момент звільнення позивача з військової служби) основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
32.1. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
32.2. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.